| Ekzor | Дата: Неділя, 08.01.2012, 18:06 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Питання соціального пізнання та його методів являють ¬ ся предметом пильної уваги в сучасній гер-меневтіке. Герменевтика - грец. - Роз'яснюю, зітреш ¬ вивал). Початковий сенс - мистецтво тлумачення Біблії, літературних текстів і т. д. У XVIII-XIX ст. герменевтика розглядалася як вчення про метод гуманітаріїв наук. Її завданням стає пояснення «дива розуміння».
Основи герменевтики як загальної теорії інтерпрета ¬ ції закладені німецьким філософом Ф. Шлейермахером в кінці XVIII - початку XIX ст. У нього герменевтика мис ¬ ділиться перш за все як мистецтво розуміння чужої ін ¬ індивідуальне, іншого виразу втіленої інді ¬ відуального. В. Дільтей розвивав герменевтику як ме ¬ ди основу гуманітарного знання. З його точ ¬ ки зору, герменевтика є мистецтво тлумачення чи ¬ літературний пам'яток, розуміння письмово зафіксована ¬ ваних проявів життя. У XX ст. герменевтику розвит ¬ вали М. Хайдеггер, Г. Гадамер (онтологічна герменев ¬ тика), П. Рікер (гносеологічна герменевтика), Е. Бет ¬ ти (методологічна герменевтика) і т. п. Найбільший внесок у розробку філософської герменевтики вніс не ¬ мецкій філософ Г. Гадамер.
У стислому вигляді її суть він висловив в такій формі: «Фундаментальна істина герменевтики така: істину не може пізнавати і повідомляти хтось один. Всіляко під ¬ мувати діалог, давати сказати своє слово і інакомис ¬ лящему, вміти засвоювати промовлене ним - ось у чому душа герменевтики »1. В якості найбільш важливих виокрем ¬ лим наступні основні філософсько-методологічні ідеї Гадамера:
1. Вважаючи «великим осліпленням» фактичне абсо ¬ лютізірованіе ідеалу науки та її методів, він намагався примирити філософію з наукою, показуючи її особливо ¬ сті і межі «у загальності людського життя», пе ¬ решагнуть обмежений горизонт інтересів науково-тео ¬ ретіческого вчення про метод .
Гадамер прагне показати, що спосіб пізнання, свя ¬ занний з поняттям науки і що лежить в її основі поняти ¬ ням методу не є ні єдиним, ні універсальн ¬ вим. Культурно-історична традиція знає різні способи людського ставлення до світу. Науково-тео ¬ ретіческое освоєння світу - лише одна з можливих за ¬ зіцій людського буття, а істина пізнається не тільки й не стільки за допомогою наукового методу. Найважливішими позанауковими способами розкриття істини є вико ¬ цтво, філософія та історія.
2. Важливою особливістю гуманітарних наук є те, що їх предмет - щось таке, до чого належить з необхідністю і сам пізнає. А це означає, що ці науки не можуть і не повинні механічно копіювати методологію природознавства. Німецький філософ вважа ¬ ет неприпустимим і помилковим, коли (при всій їх схід ¬ чення) гуманітарні науки розуміються по аналогії з ес ¬ родних. Він з жалем констатує, що «логи ¬ тичне самосвідомість гуманітарних наук, що супроводжував у XIX ст. їх фактичне формування, повністю нахо ¬ диться у владі зразка природничих наук »1.
Однак Гадамер підкреслює, що гуманітарні науки («науки про дух") мають свою специфіку, свої способи по-сягнення світу, і насправді вони далекі від того, щоб відчувати свою неповноцінність щодо естествоз-нанія. Хоча в соціальному пізнанні можна і потрібно при ¬ змінювати методи природних павук (наприклад, індуктивний метод), але робити це треба дуже обережно, а головне - враховувати особливості предмета гуманітарного знання (зокрема, включеність туди «самого пізнає»).
Гадамер звертає увагу на те, що соціально-ис ¬ торичні пізнання не має своєї безпосередньої Це ¬ ллю представити конкретне явище як приватний, оди ¬ закордонний випадок, лише тільки ілюструє загальне пра ¬ вило (закономірність). Суть гуманітарних наук не може бути вірно зрозуміла, якщо вимірювати їх за масштабом про-грессірующего пізнання закономірностей. «Навпаки, ідеалом тут має бути розуміння самого явища в його одноразовою і історичної конкретності» 1 - а імен ¬ но, розуміння того, які ця людина, цей народ, ця держава і т. д.
При цьому дуже важливо встановити, «як було їх ста ¬ лення», тобто з'ясувати - як змогло вийти, що вони стали саме такими, а не будь-якими іншими. Ось чому фундаментальною характеристикою людського ¬ кого буття і мислення німецький філософ вважає «іс ¬ торічних»: визначеність місцем, часом, конкрет ¬ ної ситуацією, в якій людина себе застає.
3. Герменевтика - перш за все практика. Вона реалі ¬ ристовується в якості діяльності щодо осмислення деякий ¬ го тексту, і, взята поза цією діяльності, втрачає свою специфіку. Однак філософська герменевтика для не ¬ мецкого мислителя не зводиться до методології розуміння ¬ ня текстів (і взагалі не є такою розробкою), а представляє собою свого роду філософію розуміння. Згідно Гадамеру, дійсність не тільки теоретичного ¬ но пізнається науковими засобами, а й життєво-практично «вивідує» людиною. Тому у нього ча ¬ сто мова йде не про пізнання, а про досвід світу. Останній включає в себе і безпосередність переживання («досвід життя») і різні форми практичного і естетично ¬ кого опосередкування реальності («досвід історії», «досвід мистецтва», «досвід філософії»).
Тим самим «досвід науки» - зовсім не єдиний вид досвіду, а останній є сукупність своїх видів, жоден з яких неприпустимо зводити до наукового досвіду, а тим більше абсолютизувати його. «Таким чином - ска ¬ чає Гадамер, - науки про дух зближуються з такими спосо ¬ бами осягнення, які лежать за межами науки: з досвідом філософії, з досвідом мистецтва, з досвідом самої історії. Усе це такі способи осягнення, в яких оголошує про себе істина, що не підлягає верифікації ме ¬ ди засобами науки »1. Виділені форми досвіду - це три основні позанаукових форми зв'язку чоло ¬ століття зі світом, три головних вимірювання, в яких разверти ¬ ється буття людини у світі - за рамками науки та її методів.
4. Чи означає, що при розгляді трьох названих позанаукових способів осягнення світу тут не застосуй ¬ ми поняття «пізнання і« істина »? Ні, не означає. У зв'язку з цим Гадамер на противагу позитивістської-сціентіс-тскім уявленням прагне показати незвідність істини до того її поняттю, яке склалося в рамках новоєвропейської науки. Істина, на його переконання, не є характеристика лише пізнання, а насамперед - харак-теристика самого буття. Вона не може бути цілком «схва ¬ чена» за допомогою методу, а може лише відкрити себе розуміла осмисленню. Істина «здійснюється», і пре ¬ майновий спосіб її «звершення» - мистецтво.
При цьому німецький мислитель звертає увагу на такі важливі обставини. По-перше, спочатку герменевтичний феномен взагалі не є проблемою методу, якимось «методом розуміння», який зробив би тексти предметом наукового пізнання. По-друге, даний феномен не передбачає побудови будь-якої системи міцно обгрунтованого пізнання, що відповідає методологи ¬ зації ідеалу науки. По-третє, розуміння того, що передано нам історичною традицією - це не просто поні ¬ мание тих чи інших конкретних текстів, а це вироблення певних істин. По-четверте, феномен розуміння пронизує всі зв'язки людини зі світом, у тому числі і на ¬ учние, а тому також і в самій науці він має самостійно ¬ валий значення і протидіє всім спробам пре ¬ повернення його в який-небудь науковий метод. По-п'яте, завдання герменевтичний досліджень полягає в тому, щоб роз ¬ крити досвід осягнення істини, що перевищує область, кон ¬ троліруемую науковою методикою. По-шосте, предмет гер ¬ меневтікі утворюють тільки «розуміють» (історико-гума-тарних) науки, але в тій мірі, в якій феномену розуміння ¬ ня надається універсальний характер - вся сукупність людського знання про світ і буття в нем1.
5. Найважливіша заслуга Гадамера - всебічна і гли ¬ бокая розробка ключовою для герменевтики категорії по-Німанн. Розуміння для нього - спосіб існування пізнає, що діє і оцінює людини. Розуміння - це не стільки пізнання, скільки універ ¬ сальний спосіб освоєння світу («досвід»), воно невіддільне від саморозуміння інтерпретатора, є процес пошуку сенсу («суті справи») і неможливе без предпоніманія. Воно - передумова зв'язку зі світом, беспредпосилочной мислення - фікція. Тому зрозуміти щось можна лише завдяки заздалегідь наявними щодо нього предпо ¬ дання, а не коли воно належить нам як щось абсо ¬ лютно загадкове. Тим самим предметом розуміння явля ¬ ється не зміст, вкладений в текст автором, а то предмет ¬ ве зміст («суть справи»), з осмисленням якого свя ¬ зан даний текст.
Гадамер стверджує, що, по-перше, розуміння все ¬ гда є тлумачить, а тлумачення - поні ¬ мающихся. По-друге, розуміння можливе лише в якості ¬ чення «застосування» - співвіднесення змісту тексту з культурним розумовим досвідом сучасності. Ін ¬ терпретація тексту, таким чином, полягає не в воссоз ¬ данії первинного (авторського) сенсу тексту, а в створенні ¬ му сенсу заново. Тим самим розуміння може вихо ¬ дить за межі суб'єктивного задуму автора, більш того, воно завжди і неминуче виходить за ці рамки.
6. Гадамер у своїй філософській герменевтиці хоче зв'язати в новому синтезі «мова» і «логос», герменевтику і діалектику. Так,, в одному випадку він пише, що прагне «в більшій мірі слідувати Гегелем, ніж Шлейермахе-ру» 1, а в іншому зазначає: «Моїм наміром було об'єд ¬ нитка масштаби філософської герменевтики з платоновс ¬ кою діалектикою, а не з гегелівської »2. Як би там не було, але в обох висловлюваннях мова йде про раціоналістичної діалектики об'єктивно-ідеалістичного «штибу».
Разом з тим Гадамер вказує, що хоча герменевт ¬ ка визнає «діалектична перевагу рефлексії ¬ ної філософії», але бачить кордону останньої - при всіх її безперечних досягненнях. Він дуже високо Це ¬ ніт діалектичні ідеї Платона і Гегеля, вважаючи, в ча ¬ стності, що діалектика останнього була і залишилася ве ¬ кількісного навіть у своїй невдачі, і що думати, ніби в наше століття сцієнтизму нам нема чому повчитися у Гегеля - це « велика помилка ». Заслугу Гегеля німецький філософ бачить у тому, що, розробляючи діалектику реф ¬ лексі як загальне опосередкування розуму, він різко виступив проти формалізму, софістики, порожній аргу ¬ ції розуму, званої їм «зовнішню рефлексію ¬ їй». У цьому понятті Гегель, на думку Гадамера, під ¬ Верга критиці ідею такого методу, який застосовується до справи як якесь далеке йому дію. Тому він роз ¬ чає ідеї Гегеля і про те, що істинний метод є «де ¬ яніе самої справи» і це діяння не повинно входити у внутрішню область думки зі своїми власними до ¬ думки, бо мислити - означає «розгорнути справу в його власній послідовності ».
Згідно Гадамеру, гегелівська діалектика мислитель ¬ них визначень, як і його діалектика форм знання, спів-знательних відтворює тотальне опосередкування мис ¬ лення і буття, яке було колись природного се ¬ дою грецької думки.
«Дотримуючись» Гегеля, спираючись на його діалектічес ¬ ні ідеї, Гадамер прагне «зробити крок далі Гегелем ¬ ського розуміння» тих проблем, які він знаходить важ ¬ вими для розробки своєї концепції. Найбільш цін ¬ вим у Гегеля він вважає те, що в рамках розумової послідовності речі самі собою переходять у свою про ¬ протилежної і «досвід переходу в протилежне» - це і є справжній досвід діалектики: «Мислення за ¬ лучает можливість, навіть не торкаючись суті , розглядати протилежності - такий досвід думки, на який спирається гегелівське поняття методу як саморазверти ¬ вання чистої думки у систему цілісної істини »1.
Саме цей досвід думки і бере Гадамер перш за все при побудові своєї філософської герменевтики, статі ¬ гаю, що саме Гегель продумав, прорефлектіровал то історичний вимір (тобто розвиток через протипожежний ¬ помилковості), в якому корениться проблема герменевтики. Підкреслюючи важливість діалектики Платона і Гегеля для вирішення даної проблеми, Гадамер зазначає, що і в гер ¬ меневтіческом досвіді ми стикаємося з діалектикою, з переходом у свою протилежність, з історичністю і цілісністю. Так, він пише, що «сама справа - зміст тексту - домагається нашого визнання Рух істол ¬ кована є діалектичним ... перш за все тому, що тлумачать слово, «попадає» у зміст тексту, ви ¬ ражает цілісність цього сенсу і, значить, дає нескінченності сенсу кінцеве вираження »1. І взагалі, для «наук про дух» має бути властиво, щоб всі прису ¬ ний їм приватне пізнавали в цілісності нашої челове ¬ ного, розумного існування.
7. Для Гадамера характерно всемірне підкреслення діалогічного характеру філософської герменевтики як логіки питання і відповіді, як своєрідний філософії розуміння. Інтерпретацію культурної традиції він розглядається як діалог минулого і сьогодення. Діалог з традицією для нього - не культурологічна завдання, а Незалежне бюро джерело філософського знання. У зв'язку з цим він велику увагу приділяє Платону, непреходя ¬ ний значення якого бачить в розумінні філософствує ¬ вання як діалогу, який він протиставляє моно ¬ логічності мислення гегелівської діалектики.
Діалог (бесіду) Гадамер вважає - слідом за Сократом і Платоном - основним способом досягнення істини в гуманітарних науках. Усяке знання, на його думку, про ¬ ходить через питання, причому питання важче відповіді (хоча часто здається навпаки). Тому діалог, тобто запитуючи-ня і ответствованіе, є той спосіб, яким здійснюва ¬ ляется діалектика. Вирішення питання є шлях до знань і кінцевий результат тут залежить від того, правильно чи неправильно поставлений саме питання.
Сутність знання, згідно Гадамеру, полягає в тому, що воно не тільки виносить правильне судження але одночасно з цим і на тих же підставах виключає неправильне. «Адже знати завжди означає: одночасно пізнати протилежне. Знання у своїй основі діалектич ¬ но. Знання може бути лише у того, у кого є питання, питання ж завжди схоплюють протилежності між «так» і «ні», між «так» або «інакше» 2. При цьому німець ¬ кий філософ відзначає, по-перше, всяке спрашивания і прагнення до знання передбачає знання незнання, причому саме останнє призводить до питання. По-дру ¬ ге, не існує методу, який дозволив би навчитися запитувати, бачити проблематичне. По-третє, требу ¬ ється подолати сильну «влада думок», щоб прийти до усвідомлення свого незнання і, отже, поставити проблему.
Мистецтво запитування - це складне діалектичне мистецтво шукання істини, мистецтво мислення, спокуса ¬ ство ведення бесіди (розмови), яке вимагає перш за все, щоб співрозмовники чули один одного, ходили за думкою свого опонента, не забуваючи, однак, «суті справи», про якому йде суперечка, а тим більше не намагаючись вооб ¬ ще зам'яти питання.
Ось чому, підкреслює Гадамер, щоб запитування було дійсним мистецтвом, а розмова (суперечка) - справжнім і продуктивним, але не «софістичної ін ¬ терпретаціей текстів», вкрай важливою «є внут ¬ няя послідовність, з якою просувається вперед розвивається в діалозі думку. Вести бесіду - значить під ¬ чиняться під провід тієї справи, до якого звернені співрозмовники. Щоб вести бесіду, потрібно не грати на по ¬ Ніжен аргументів співрозмовника, але зуміти действитель ¬ но оцінити фактичну вагомість чужої думки »1.
Діалектика як мистецтво ведення бесіди є і «ви ¬ цтво освіти понять», тобто вироблення думок, спільних для співрозмовників. Оскільки розмова - це не «за ¬ стившая форма висловлювання», то тут особливу роль відігра ¬ рає мову, який здійснює ту «смислокоммуніка-цію», в мистецтві розробки якою і полягає завдання герменевтики.
Таким чином, діалог, тобто логіка питання і відповіді, і є логіка «наук про дух», до якої ми, на думку Гадамера, незважаючи на досвід Платона, підготовлені дуже слабо. Підкреслюючи тісний зв'язок між запитування і розумінням, німецький мислитель стверджує: «Хто хоче мислити, повинен питати», тобто повинен ставити про ¬ блеми і правильно вирішувати їх.
При цьому неприпустимо дійсні проблеми су ¬ змішувати з неспроможними (наприклад, про вічне двигунів ¬ ле). Це, по-перше. По-друге, завжди мати на увазі, що кожна проблема - це не «порожня абстракція», а конк ¬ дах-історична форма знання, що вона завжди істо ¬ річна. Це означає, що «постановки питання змінюються з плином часу. Позаісторичного точки зору, ко ¬ торая б дозволяла б мислити тотожність - тієї чи іншої проблеми, що зберігається попри всю мінливості спроб її вирішення, - такої точки зору в действи ¬ ності не існує »1. По-третє, міжлюдських спільність досягається в комунікації і будується в діа ¬ лозі, а всі невербальні форми розуміння націлені в кінцевому рахунку на розуміння, що досягається в діалозі.
8. Згідно Гадамеру, розуміння людиною світу і взаєморозуміння людей здійснюється в «стихії язи ¬ ка». Останній розглядається як особлива реальність, усередині якої людина себе застає. «Я вважаю, - пи ¬ Шет філософ, - що не тільки процедура розуміння людьми ¬ ми один одного, але і процес розуміння взагалі представ ¬ ляєт собою подію мови навіть коли мова йде про внеязи-кових феноменах або про змовклої і застиглому в бук ¬ вах голосі »2.
Будь-яке розуміння є проблема мовна і воно дос ¬ Тігана (або не досягається) в «Медіумі мовне», інакше кажучи, всі феномени взаімосогласія, розуміння і нерозуміння, що утворюють предмет герменевтики, суть явища мовні. Як «наскрізна основа» передачі куль ¬ турного досвіду від покоління до покоління, мова забезпечує можливість традицій, а діалог між різні ¬ ми культурами реалізується через пошук спільної мови.
Характеризуючи мову як «горизонт герменевтичної онтології», Гадамер виходить з того, що, по-перше, «філософія - це постійне зусилля відшукання мови ...,. Постійна борошно брак мови ... Словесна знахідка грає у філософії явно виняткову роль »1. По-дру ¬ ге, у мові закладені і основні механізми формування ¬ вання досвіду: мова задає вихідні схеми людської орієнтації в світі, випереджаючи його схоплювання в поняти ¬ ях. «У мовному оформленні людського досвіду світу ... знаходить голос саме суще ... Саме в цьому - а не в ме ¬ ди ідеалі раціональної конструкції, гос ¬ подство в сучасній математичній науці, - впізнає себе здійснюване в науках про дух розуміння ... Мовний характер має людський досвід взагалі »2.
Отже, вихідний пункт герменевтики - мовна фор ¬ ма вираження мислення. При цьому розуміння і взаємодії ¬ мопоніманіе мають в якості своїх умов критику, боротьбу з відсталістю та історичний підхід до мови. Пос ¬ танні підхід дуже важливий тому, що разом з новими поглядами зароджується і оформляється нова мова і на по ¬ чве життя, що змінилося і зміненого досвіду росте, щільно ¬ тануть нові мовні супідрядності і нові форми мови. «У житті мови без кінця відбуваються ледь помітні з ¬ вання: змінюється його вживання, виникають і отмі ¬ рають модні слова і мовні кліше, і кращий спосіб відобразити руйнація суспільства в кризову епоху - це спостерігати за змінами його мови» 3.
Таким чином, процес розуміння сенсу, здійснюва ¬ неушкодженої в розумінні, відбувається у мовній формі, тобто є процес мовний. Мова є те середовище, в якій відбувається процес взаємного домовляння співрозмовників і знаходиться порозуміння з приводу самої справи. Таке взаєморозуміння і досягається «на дороговказною нитки язи ¬ ка», і мовна структура нашого досвіду світу здатна охопити найрізноманітніші життєві відносини.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
