| Ekzor | Дата: Середа, 04.01.2012, 17:20 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Існує полеміка щодо природи етнотопоніма "Русь". Чимало дослідників відстоює його скандинавське походження, яке базується на норманській гіпотезі заснування Київської держави. Вона грунтується на описі в "Повісті минулих літ» епізоду про запрошення варягів правити Полянською землею, де записано, що знатні київські мужі "пішли... за море до варягів, до русі. Бо так звали тих варягів русь...". Ця дискусія то затухала, то знову розпалювалася з новою силою, а нині набрала особливого звучання. Причому терези схиляються саме на користь норманської версії. Однак, як переконливо підтверджують дослідження багатьох авторитетних дослідників історії України, назва "Русь", народу росів, або русів, відома принаймні за 300 років до появи варягів на давньоруських землях. Природа назви "Русь" найтісніше пов'язана з територією та населенням Середнього Подніпров'я. Про це, зокрема, йдеться у вже згадуваній роботі академіка П. Толочка, де він на основі аналізу першоджерел стверджує середньодніпровське походження слова "Русь". Так все ж чому літописець називає варягів руссю? Існує з приводу цього питання декілька версій. Зокрема, нa думку Б. Рибакова, варяги із Швеції називали себе інколи русами, очевидно, через те що там побували або служили київському князю. На думку інших дослідників, це необхідно було тому, хто здійснював редакційну правку літопису, аби виконати соціальне замовлення тодішніх правителів Київської держави, щоб обґрунтувати чужоземне їх походження, благородність крові тощо. Історик Л. Новосельцев, полемізуючи з В. Рибаковим, категорично не погоджується з його твердженням про південне походження слова "Русь".
Термін "Середнє Подніпров'я", почав вживатися дослідниками, насамперед, щодо природи козацтва, без виокремлення його як по території, так і по особливостях економічного, суспільно-політичного розвитку місцевого населення. Кожен з істориків вкладав свій зміст у цей термін. Як правило, переважна більшість з них вживала його у розширеному значенні, включаючи до нього навіть землі Чернігівщини, Північної Київщини, східної Полтавщини, а також Вінничину та Брацлавщину. В різні часи ця територія мала свої локальні назви: "південні околиці Київської землі". "Переяславська волость". "Полянська земля". "Поросся ". "Посулля ". "Подніпров 'я ". "Руська земля", в козацькі часи "волость". Вже пізніше, і, насамперед в працях дослідників, почало широко вживатися назва "Середнє Подніпров'я", яка сьогодні вживається в занадто розширеному значенні. Палким прихильником визначення Середнього Подніпров'я у більш вузькому значенні цього словосполучення був М.Максимович, тим самим він повернувся до оцінки території, яка була закладена в літописах, саме він, на наш погляд, започаткував діяльність по глибокому вивченню цієї самобутньої землі. Отже, наведені вище міркування, а також думки, що будуть викладені у даному дослідженні, переконують нас в тому, що ця земля мас право на самостійну назву, яка б найбільш адекватно відповідала географічному положенню, перебігу історичних подій. І такою назвою є - Середнє Подніпров'я. Вона має також чітко означені межі.
З Переяславською землею, часом князювання Володимира Глібовича, пов'язана і поява першої згадки назви "Україна", Іпатіївський літопис від 1187 року описує смерть князя Володимира Глібовича, очевидно, переказуючи пісню дружинників, і вказує: " і плакали по ньому всі переяславці. Він бо любив дружину, і золота нее збирав, майна не жалів, а давав дружині; був же він князь доблесний і сильний у бою, і мужністю кріпкою відначався, і всякими доброчесностями (був) сповнений. За ним же Україна багато потужила". Пізніше термін "Україна" тривалий час вживається виключно для назви території Середнього Подніпров'я, яке в силу історичних умов стало центром дальшого формування і консолідації етносу, народу, що здобуває назву "український". За твердженням К.Гуслистого, саме тут утворюється етнічне ядро, до якого тяжіло населення інших українських земель. Оскільки слово "Україна" вперше було вжито, як це засвідчують літописи, щодо земель середньої Наддніпрянщини, то для нас є важливим питання про зміст цього слова, тобто його етимологія. Слід відзначити, що чимало авторів трактують значення слова "Україна" як "окраїнну землю", вкладаючи в це визначення різний смисл. М.Грушевський - ж окраїну земель, заселених слов'янами, О.Субтельний - як "землю скраю". Розуміння слова "Україна" як окраїни стало домінуючим у XIX ст. в працях російських та польських істориків. Більшість сучасних вчених етимологію цього терміну визначають як похідну від загальнослов'янського слова "край" у значенні земля, країна, край, область. В українській мові слово "Україна" протягом XV - XVII ст. послідовно трансформувалося у визначення краю - країни - землі до назви етнічної території українського народу. На наш погляд, більш вірогідним є трактування походження слова "Україна" саме від давньо-слов'янского слова "край", врозумінні земля, країна, а не окраїна, оскільки перші згадки про його вживання відносяться до того періоду, коли ця земля була консолідуючим центром, а не окраїнною землею.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
