| Ekzor | Дата: П`ятниця, 17.06.2011, 00:19 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Бори́с Годуно́в (рос. Борис Годунов; *1551 — †23 квітня 1605) — московський цар (з лютого 1598), боярин. Борис Годунов походив із роду татарського князя Чета, що приїхав в Московію в часи правління Івана І Калити. Народився в сім'ї костромських бояр. Як державний діяч визначився в роки царювання Івана IV Грозного. За Федора Івановича [1584—98], одруженого з Іриною, сестрою Годунова, був фактичним правителем Московського царства. Годунов дотримувався політики централізації держави і посилення царської влади, яку проводили його попередники. Спираючись на дворянство, продовжував боротьбу з боярством. Звільнив поміщицькі землі від податків, видав укази про розшук і повернення поміщикам селян-втікачів, про закріпачення кабальних холопів. Роздавав дворянам конфісковані боярські і церковні землі. За Годунова були укріплені південні кордони, споруджені нові і відбудовані старі фортеці заклав в степу (Воронеж, Лівни, Бєлгород та ін.). У війні з Швецією 1595 були повернуті втрачені під час Лівонської війни 1558—83 міста на узбережжі Фінської затоки — Ям, Івангород, Копор'є і на Карельському перешийку — Корела. Посилення закріпачення і феодального гніту за Годунова викликало ряд селянських повстань, які на початку 17 століття призвели до вибуху селянської війни, очоленої І. Болотниковим. Під час боротьби з Дмитрієм І Борис Годунов раптово помер.
Ме́ншиков Олекса́ндр Дани́лович (6(16).11.1673 — 12(23).11.1729) — російський державний і військовий діяч, князь (1707), генералісимус (1727). Народився у Москві в родині придворного конюха. З 1686 — денщик Петра І, згодом — один з найближчих радників царя. В 1703 призначений губернатором Інгерманландії, пізніше — Санкт-Петербурзької губернії. Керував будівництвом Петербурга і Кронштадту, на спорудженні яких працювали тисячі українських селян і козаків (з них бл. 80 тис. загинуло). Під час Північної війни 1700-1721 командував великими з'єднаннями московської армії. У листопаді 1708 М. зруйнував Батурин, з особливою жорстокістю винищивши його жителів за підтримку гетьмана І. Мазепи. В Полтавській битві 1709 Меншиков, командуючи лівим флангом московської армії, розбив корпус генерала Росса. Отримав величезні земельні володіння в Україні. Діяльність Меншикова на українських землях супроводжувалась безжалісним визискуванням місцевого населення та закріпаченням козаків у його особистих володіннях. У 1709-1713 командував московськими військами у Польщі, Курляндії, Померанії і Гольдштайні. В 1718-1724 і 1726-1727 — президент Воєнної колегії. Після смерті Петра І, при підтримці гвардії, 28.1.1725 посадив на трон Катерину І. Став одним з інінціаторів ліквідації Малоросійськоі колегії і обрання гетьманом Д. Апостола. За правління Петра II, Меншикова було звинувачено в державній зраді, усунено від влади і заслано разом з сім'єю в Ранненбург, а в 1728 — у Березов (тепер Тюменська область).
Павло I (20 вересня (1 жовтня) 1754, Санкт-Петербург — 12 (24 березня) 1801, Санкт-Петербург) — російський імператор з 6(17).11.1796.
Син Петра III і Катерини II. Був одружений з Гессен-Дармштадтською принцесою Вільгельміною; після її смерті - з принцесою Софією Доротеєю Вюртенберзькою (з 1776, у православ'ї - Марія Федорівна). З 1783 жив у Гатчині, де мав свій двір і невелике військо.
У внутрішній політиці Павло I сприяв поширенню поміщицького землеволодіння (дворянам було роздано близько 600 тис. державних селян, з них до 150 тис. в Україні); роздавав дворянам і урядовцям землі на Півдні Україні(на 1800 - близько 8 млн. десятин); у грудні 1796 видав указ про закріпачення селян Півдня України, Дону і Приазов'я, одночасно указом про 3-х денну панщину (1796) Павло I мав намір регламентувати повинності селян. Павло I, будучи противником політичних заходів Катерини II, скасував розпочатті нею перетворення (зокрема, в 1796 ліквідував намісництва, знову запровадив поділ на губернії), частково відновив судову систему, що існувала в 1760-70-х рр. (в Україні було поновлено діяльність Генерального земського і підкоморського суду; 1796). Страх російського уряду перед впливом вільнолюбивих ідей Великої Французької революції примусив Павло I ввести сувору цензуру, закрити приватні друкарні (1797), заборонити ввіз іноземної літератури (1800). Армія була реформована за пруським зразком.
Павло I продовжував традиційну для московського центру колоніальну національну політику щодо неросійських народів імперії. Українські автономістичні кола сподівалися з приходом до влади Павла І послаблення централістської політики російської адміністарції (у ній значну роль відігравали урядовці українського походження - 0. Безбородько, Д. Трощинський, В.Кочубей, брати А. та І. Гудовичі та ін.) щодо України. Ходили навіть чутки про відновлення гетьманства на чолі з сином Павла I великим князем Костянтином і регентом А. Гудовичем. Однак, єдине, що було зроблено урядом Павла I, це поновлено підком Орський суд (1796) та фунціонування норм магдебургзького права. За Павла I Росія входила до так званої другої антифранцузької коаліції, вела воєнні дії проти республіканської Франції (Італійський та Швейцарський походи російської армії у 1799 під командуванням 0. Суворова ). Загострення суперечностей між Росією та її союзниками Англією та Австрією привели до розриву з Британською імперією (1800) та зближення Павла I з Наполеоном І Бонапартом. Незадоволення внутрішньою та зовнішньою політикою Павла I широких дворянських та військових кіл, його психологічна неврівноваженість і самодурство, викликало ряд змов придворної аристократії - т. зв. "Смоленська змова" 1798 та гвардійська змова 1800-01, яка завершилась вбивством Павла I в ніч з 1.1(23) на 12(24).3.1801 у Михайлівському замку. Російський престол зайняв його син Олександр I.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
