| Ekzor | Дата: Четвер, 16.06.2011, 22:12 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| У 1855 р. в промові перед московськими дворянами новий цар заявив: «Краще скасувати кріпацтво згори, ніж чекати, доки кріпаки скасують його знизу». Навіть архіконсервативний батько нового царя Микола 1 давав
зрозуміти, що рано чи пізно кріпацтво доведеться скасувати. Радикально та ліберальне настроєні представники дворянської інтелігенції протягом багатьох десятиліть вимагали покласти кінець цій «ненависній практиці».
Але коли Олександр II висловив цю думку, стало ясно, що він прийняв історичне рішення провести ряд реформ, спрямованих насамперед на скасування кріпацтва. 19 лютого 1861 р. Олександр II видав маніфест, що скасовував кріпосне право. Цей епохальний за значенням документ являв собою незграбну й заплутану за своєю суттю заяву, яка створювала у селян враження, що жадане звільнення прийде ще не скоро й не задовольнить усіх їхніх сподівань.
Сам акт звільнення ліквідував залежність селян від поміщиків. Але, перетворивши колишніх кріпаків на громадян, він не приніс їм повної рівності. На відміну від інших верств суспільства звільнені селяни повинні були сплачувати викупні платежі. Вони передавалися під юрисдикцію спеціальних судів, що за невеликі провини мали право
піддавати тілесним покаранням. Хоч реформа вводила для селянських громад самоврядування, функція нагляду зберігалася за урядовими чиновниками, які звичайно призначалися з місцевих дворян. Хто бажав виїхати з села,
повинен був отримати від властей паспорти. Якщо селяни не виконували фінансових зобов'язань перед державою, старости мали повноваження примусити їх до цього.Ще більше розчарували селян труднощі, пов'язані з правом землеволодіння. Реформа в основному дозволяла поміщикам лишати близько половини землі для власного користування, а решту розподіляти між їхніми колишніми кріпаками. При цьому селян зобов'язували заплатити за свої наділи. Оскільки грошей у селян було мало або взагалі не було, передбачалося, що уряд виплатить поміщикам 80 % вартості земель у формі казенних облігацій, а селяни в свою чергу зобов'язувалися виплачувати урядові цю суму разом із процентами протягом 49 років. Решту вартості земельного наділу селяни мали виплачувати безпосередньо поміщикові або грішми, або, що було реальніше, домовившись відробити на нього.Для тих, кому не під силу був фінансовий тягар такого врегулювання, пропонувався крихітний «дарчий» наділ у 2,5 акри. Менше поталанило тим кріпакам, котрі служили при панських садибах,— на Україні їх налічувалося близько 440 тис., — оскільки звільнення принесло їм свободу, але не дало землі. При розподілі земель реформа враховувала місцеві відмінності. Оброблювана земля поділялася на три категорії: чорнозем, нечорнозем, степові грунти. Причому селянські наділи у двох останніх категоріях (гірших за якістю) були більшими, зате в чорноземних регіонах, як, наприклад, Україна,— меншими.
Земська реформа 1864 р.Відповідно до земської реформи по всій імперії створювалися земства — виборні органи місцевого самоврядування, які діяли під контролем урядової адміністрації. Земські установи були запроваджені в шести губерніях України, за винятком правобережних. Там чимало поміщиків узяли участь у польському повстанні 1863 p., і царизм боявся, що земства перетворяться на законні органи польського національно-визвольного руху. У земському самоврядуванні брало участь усе населення, яке мало земельну власність: дворяни, духівництво, міщани й селяни. Вони ділилися на три виборчі курії, що обирали своїх представників — «гласних» — до повітових і губернських зборів. Причому виборча система забезпечувала перевагу дворянам. Вони зазвичай становили понад 75 % усіх членів земств, тоді як селяни рідко коли мали 10 % місць. Земські збори скликалися раз на рік і тривали кілька днів. На першому засіданні вони обирали повітових і губернських предводителів дворянства головами відповідних зборів, а також губернські та повітові земські управи (постійні виконавчі органи земств) строком на 3 роки. Діяльність земств перебувала під контролем царської адміністрації та обмежувалася справами «місцевих господарських вигод і потреб». Кошти для вирішення місцевих земських справ надходили від оподаткування кожної десятини земельних володінь. Наприкінці XIX ст. земства опікувалися чи не всіма сторонами економічного та культурного життя повітів.
У 1870 р. була проведена реформа міського самоврядування. Відповідно до нового закону міські думи теж перетворювалися на органи міського самоврядування. Членів міських дум обирали всі платники податків. Щоправда, виборча система передбачала такий високий майновий ценз, який забезпечував перевагу в думах гласним від середньої та великої буржуазії. І все-таки нові думи стали помітним кроком демократизації міського життя. Адже старі міські думи, які діяли з часів Катерини II, забезпечували право міського самоврядування лише для дворянства.
Судова реформа 1864 р. Реформа створювала для людини можливості захистити свою гідність, здоров'я та майно в суперечці з представником будь-якої верстви тогочасного суспільства. У судовій реформі найпослідовніше втілювалися в життя демократичні принципи буржуазного суспільства. Від часу її проведення суд став діяти за основними принципами права. Якщо раніше в Російській імперії він був становий, то тепер почав діяти безстановий суд, у якому судові справи всіх громадян розглядали ті самі судові установи. Суд перестав бути закритим. Тепер він ставав публічним, «гласним». Судовий процес відбувався гласно, і кожен громадянин, представник преси міг прийти до зали суду. Первинною судовою ланкою стали окружні суди. Вони об'єднувалися в судові палати. В Україні їх було три: Київська, Харківська й Одеська. їхнє рішення міг переглядати лише імперський сенат. У ході військової реформи 1874 р. було ліквідовано рекрутські набори. Натомість запроваджено загальну військову повинність для всіх чоловіків, які досягли 20 років. Строк служби встановлювався відповідними термінами: 6 років для сухопутних військ і 7 років для флоту.
У 1887 р. суду надавалося право закривати двері засідань, оголошуючи слухається справа «делікатним», «конфіденційність» або «секретним». У 1889 р. вступає в дію «Положення про земських дільничних начальників», що зруйнував роздільність судової та адміністративної влади. Цим актом, перш за все, був нанесений серйозний удар по системі мирових судів, їх кількість істотно скоротилося, а потім, аж до 1913 р., вони зникають зовсім. Адміністративне втручання в судочинство спричинило за собою відхід від одного з найважливіших принципів судової реформи - гласності суду, в 1887 р. було проголошено право суду розглядати справи при закритих дверях, у 1891 р. різко звужується гласність цивільного судочинства. Хвиля контрреформ захопила в 80-90-і рр.. і сферу органів місцевого самоврядування. У 1890 р. було переглянуто «Положення про губернські і повітові земські установи». Зберігши куріальний систему виборів, уряд відмовився від принципів представництва по першій курії: у неї входили тепер виключно потомствені та особисті дворяни. Для посилення їх ролі у земських органах у дворянській курії знижувався майновий ценз. Одночасно з цим ценз значно збільшувався в другій (міський) курії. У 1892 р. було прийнято нове «Міське положення». Якщо раніше до виборів до органів міського самоврядування допускалися практично всі платники податків, то згідно з новим законом в число вибірників могли потрапити тільки особи з певним майновим цензом (в залежності від цінності належного їм майна).
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
