Все для історика
Четвер, 28.11.2024, 23:55
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Суспільно-політичний рух в Україні у 19 ст. - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Суспільно-політичний рух в Україні у 19 ст.
EkzorДата: Четвер, 16.06.2011, 22:10 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Для суспільно-політичного руху в Наддніпрянській Україні важливе значення мала спроба офіцерів російської армії за допомогою перевороту встановити в Росії конституційний лад 1816 р. в Петербурзі виникла перша декабристська організація — «Союз порятунку». Вона існувала недовго: вже 1818 р. в Москві замість неї був створений «Союз благоденства». Тоді ж на території України було засновано Тульчинську управу Союзу на чолі з полковником Павлом Пестелем. 1821 р. заколотники реорганізували свої об'єднання і створили дві організації —Північне товариство з центром у Петербурзі й Південне — з осередком у Тульчині. Південне товариство очолив П. Пестель. Членами цього товариства були брати Сергій і Матвій Муравйови-Апостоли, Михайло Бестужев-Рюмін та інші офіцери 1-ї і 2-ї армій, розташованих в Україні. Протягом 1822—1825 рр. щороку в Києві під час контрактових ярмарків відбувалися з'їзди керівних діячів Південного товариства для вирішення організаційних та програмних питань.
Основним програмним документом Південного товариства була «Руська правда», складена П. Пестелем. Вона передбачала:
• повалення самодержавства й встановлення республіки; • скасування кріпацтва і наділення селян землею без викупу;
• ліквідацію станів, запровадження політичних свобод і рівності усіх громадян; • повну свободу торгівлі і промисловості.
Пестель виступав за унітарну державу без якихось автономних утворень чи територіального самоврядування — на відміну від Конституції, складеної членом Північного товариства Микитою Муравйовим, де йшлося про перетворення Російської імперії на федерацію держав, дві з яких (Малоросійська з центром у Харкові і Чорноморська з центром в Києві) мали бути створені в Україні. Отже, в «Руській правді» про жодне самовизначення українського народу не йшлося. Водночас 1823 р. в Новограді-Волинському виникло Товариство об'єднаних слов'ян, очолюване братами Петром та Андрієм Борисовими, а також польським дворянином Юліаном Люблінським. Програма товариства викладалася в двох документах — «Правилах» і «Клятві», що передбачали:
• визволення всіх слов'янських народів і об'єднання їх у федерацію; • ліквідацію монархічного устрою та встановлення демократичного ладу; • скасування кріпацтва та станових привілеїв.
Щоправда, про входження України в федерацію як окремої частини нічого-не говорилось. У вересні 1825 р. «Товариство об'єднаних слов'ян» увійшло до складу Південного товариства, утворивши в ньому Слов'янську управу.
14 грудня 1825 р. на Сенатській площі в Петербурзі Північне товариство підняло повстання, але внаслідок нерішучості дій воно було придушено того ж таки дня. 31 грудня члени Південного товариства підняли Чернігівський полк. Виступ почався на Київщині, його підтримали 19 офіцерів і близько 1000 солдатів. Сергієм Муравйовим-Апостолом був складений «Православний катехізис» із закликом до народу повалити самодержавство та встановити демократичний лад і знищити кріпацтво. Але приєднати до себе інші частини повсталим не вдалося. З січня вони потрапили у засідку і були розгромлені. Всі офіцери — учасники заколоту — були заслані в Сибір. П'ятеро найактивніших декабристів були повішені, серед них троє з Південного товариства (П. Пестель, С. Муравйов-Апостол та М. Бестужев-Рюмін).
Під впливом шевченківських ідей у січні 1846 р. в Києві виникло Кирило-Мефодіївське товариство. Ініціаторами його створення виступили вчитель з Полтави Василь Білозерський, чиновник канцелярії Київського генерал-губернатора Микола Гулак, професор Київського університету Микола Костомаров, письменник Пантелеймон Куліш, етнограф Опанас Маркевич. У квітні 1846 р. до товариства вступив Тарас Шевченко. Організація була названа на честь слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Восени 1846 р. вона налічувала 12 осіб. Програмні положення Кирило-Мефодіївського братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був М. Костомаров, та у «Записці» В. Білозерського. Концепція кирило-мефодіївців містила:• створення демократичної федерації рівноправних слов'янських республік;• знищення самодержавства та скасування кріпацтва і станового поділу суспільства; • утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод громадян;
Одним із центрів демократичного руху став Харків. 1826 р. у Харківському університеті виник таємний політичний гурток, очолюваний студентами В. Розаліон-Сошальським і П. Балахутою. У гуртку було близько 20 осіб. Гуртківці поширювали заборонені твори, самі писали волелюбні вірші і памфлети. 1827 р. гурток був розгромлений царськими властями.
Другим центром суспільно-політичного і національно-визвольного руху стала гімназія вищих наук у Ніжині. Поширенню передових ідей сприяла група прогресивно мислячих викладачів гімназії — її директор Іван Орлай, професори Н. Білоусов, С. Андрущенко, І. Ладижин. За свої погляди 1830 р. вони були звільнені зі своїх посад і відправлені у заслання.
Ці заходи не припинили українського руху. Центр його у другій чверті XIX ст. перемістився в Петербург, де проживало чимало представників української інтелігенції. Тут друкувалися російською мовою присвячені Україні видання, серед яких твори вихідця з Полтавщини М. Гоголя. Демократичні ідеї дістали відтворення у світогляді видатного українського поета і громадського діяча Т. Шевченка, який пропагував національно-визвольні, знищення кріпацтва революційним шляхом та виступав за об'єднання всіх слов'янських народів у демократичну федеративну державу.
Найбільш послідовно у справі відстоювання рідної мови була напівлегальна демократично-просвітницька організація «Руська трійця», засновниками якої 1832—1833 рр. стали студенти Львівської духовної семінарії Іван Вагилевич, Маркіян Шашкевич і Яків Головацький. Навколо них гуртувалась національно свідома молодь. Метою організації було піднесення масової української свідомості і впровадження української мови та культури в усі сфери національного життя. Для цього учасники «трійці» почали їздити по селах і збирати народний фольклор. Основною сферою їхньої діяльності була культурно-просвітницька, зокрема, видання українських книжок.
1836 р. було видано літературно-художній альманах «Русалка Дністрова», що складався з літературно-публіцистичних, науково-історичних творів, народних пісень та дум. Це була перша книга, видана народною українською мовою. Сам факт її видання вже набував політичного забарвлення, і це викликало протидію з боку австрійської влади. «Русалка Дністрова» була заборонена. Всіх її упорядників притягли до відповідальності. Внаслідок перепон, що їх чинили австрійські урядовці, та переслідувань членів «трійці» гурток врешті-решт розпався.
Активно розвивати в Наддніпрянській Україні національну свідомість мас взялися студенти Київського університету. Наприкінці 6О-х років вони утворили таємний гурток «Хлопоманів». Його учасники — Володимир Антонович, Борис Познанський, Тадей Рильський та інші вирішили зближуватись із селянством, щоб відстоювати його соціальні інтереси і виховувати в ньому свідомі патріотичні почуття належності до українського народу. Власне хлопоманами (від польського «хлопи» —селяни) їх прозвали недоброзичливці, а самі вони називали себе українофілами. Ідеологом хлопоманства став В. Антонович, тоді студент Київського університету, згодом відомий український історик, який згуртував навколо себе представників шляхетської молоді.
На рубежі 1860—1861 pp. гурток хлопоманів припинив своє існування з ініціативи самих же його учасників. Вони-разом з іншими студентами Київського університету (серед них — П. Чубинський, М. Драгоманов) створили нове таємне товариство — «Українську громаду». Легальна агітаційно-пропагандистська робота його була зосереджена в недільних школах. Проте навіть така діяльність громад насторожувала російський царизм. З України в Петербург йшли доноси охранки, що громадівці прагнуть «здійснення виплеканої ними думки про свободу Малоросії», навчаючи простий народ грамоти, намагаються «поступово прищепити йому думку про колишню славу Малоросії і принади свободи.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz