| Ekzor | Дата: Четвер, 16.06.2011, 21:53 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| На початку XVII ст. в Англії, як і раніше, панували феодальні відносини. Понад 1/4 населення Англії проживало в селах. Однією з найважливіших повинностей була десятина, яку виплачували англіканській церкві. Підприємливі господарі продовжували обгороджувати общинні угіддя та розводити овець. Зростала чисельність безземельних селян. Так створювалася потенційна армія трударів для мануфактур і копалень. На селі поширилася капіталістична оренда землі, на якій використовувалася наймана праця для виробництва сільськогосподарської продукції на продаж у містах. У сільській місцевості з'явилися "нові дворяни", які за своїми інтересами і зайняттям були подібні до буржуазії, а дворянський титул купували разом з ^землею. Часто-густо вони були водночас і землевласниками, і промисловцями, і комерсантами. Цим енергійним підприємцям заважали феодальні обмеження — заборони щодо торгівлі, цехова регламентація, їхнє невдоволення особливо посилилось за королів династії Стюартів — Якова І та його сина Карла І (1625—1649). Англійська монархія намагалася спиратися на аристократію, феодальне дворянство, церкву. Прагненню буржуазії до вільної торгівлі монархи протиставили систему роздачі монопольних прав на виготовлення товарів, що гальмувало розвиток промисловості та торгівлі. Таким чином, феодально-абсолютистський лад став гальмом капіталістичних відносин. Спроба Карла І поповнити свою скарбницю за рахунок нових податків наштовхнулася на опозицію в парламенті (за традицією лише парламент міг дозволити запровадження податків). 1629 р. король розігнав парламент і впродовж 11 років правив одноосібне. Відсутність грошей, зокрема для війни з Шотландією, яка розпочалася 1639 р., змусила Карла І скликати 1640 р. парламент. Та парламент не лише не дав королю грошей, а й висунув претензії щодо його свавілля. Через два тижні парламент, який назвали "коротким", було розпущено. Народні заворушення, а також затяжна і непопулярна війна проти Шотландії змусили короля знову скликати парламент, що наполягав на виконанні своїх вимог. Уряд побоявся його розігнати. "Довгий парламент" проіснував до 1653 р. Він засудив до смертної кари найближчих помічників короля, скасував королівські протиправні податки. Спроби короля заарештувати вождів опозиції були невдалими. Тому Карл І утік на північ країни, де сформував армію і восени 1642 р. розпочав війну проти парламенту. У цій громадянській війні королю допомагали феодали північно-західних економічно відсталих районів Англії. Буржуазія і нове дворянство підтримали парламент. У перші роки війни королівська армія переважала своїх противників. Перелом у війні настав 1645 р., коли армія Олівера Кромвеля розгромила королівське військо. Навесні 1646 р. королівська армія зазнала цілковитої поразки. Король утік у Шотландію, але шотландці видали його. Англійський парламент прийняв рішення конфіскувати землі короля, феодальної знаті та володіння церкви і продавати їх дворянству та буржуазії, а всі землі дворян і буржуазії проголосив їхньою власністю. Залежність селян зберігалася, вони повинні були сплачувати феодальні побори і десятину. У цей час в армії парламенту виникло угруповання левелерів (зрівню-вачів), лідером якого був Джон Лільберн. Левелери вимагали запровадження загального виборчого права, знищення влади короля, скасування палати лордів, передачі влади палаті громад, відповідальності перед виборцями, цілковитої свободи совісті. 1647 р. Карл І утік із полону до Шотландії. Навесні 1648 р. розпочалася друга громадянська війна, що закінчилася поразкою прихильників короля. Парламент призначив засідання суду, що ухвалив Карлові смертний вирок. 1649 р. йому зітнули голову. Англія була проголошена республікою. Уряд, створений з верхівки армії, і залишки парламенту виражали інтереси нового дворянства та буржуазії. Рух левелерів і дигерів1 (так званих "справжніх левелерів", які хотіли не тільки політичної, а й економічної рівності) було придушено. Згодом армія Кромвеля подолала визвольну боротьбу у Шотландії та Ірландії. 1653 р. Кромвель розігнав парламент. Його було проголошено лордом-протектором республіки. Режим протекторату являв собою військову диктатуру Кромвеля — ставленика нового дворянства і буржуазії. За свого правління Кромвель придушував повстання левелерів та прихильників королівської влади, остаточно приєднав до Англії Ірландію і Шотландію. Після смерті Кромвеля влада перейшла до його сина Річарда. Нестійкість політичного режиму, народні заворушення, вимоги демократичних реформ привели буржуазію та дворян до думки про необхідність реставрації монархії. Організатором перевороту став командувач англійськими військами в Шотландії генерал Монк, який відновив правління династії Стюартів. Спроби монархів цієї династії повернутися до безконтрольного правління та насадити в Англії католицизм викликали загальне невдоволення. Лідери буржуазної опозиції запросили на англійський престол правителя Нідерландів Вільгельма Оранського, який обіцяв поважати волю парламенту і повинен був забезпечити союз Англії з Нідерландами у боротьбі проти Франції. 1688 р. війська Вільгельма висадилися в Англії і захопили Лондон. Він був проголошений королем Англії. Так відбувся безкровний державний переворот, що отримав назву Славної революції. Білль про права́ 1689 — акт англійського парламенту 1689 про обмеження прав короля. Білль про права забороняв королю без згоди парламенту видавати нові закони і припиняти чинні закони, стягувати податки, тримати в мирний час армію. Білль про права проголошував свободу парламентських дебатів, виборів і подачі петицій. Білль про права завершив «Славну революцію» 1688 — 89, закріпив перемогу великих землевласників і капіталістів Англії над абсолютизмом.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
