| Ekzor | Дата: Четвер, 16.06.2011, 21:51 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Французька революція XVIII ст. (1789—1799) була наслідком кризи французького абсолютизму. Причинами революції стали глибокі суперечності між третім станом (торговці та промисловці, селянство, робітники мануфактур, міська біднота) і пануючими привілейованими станами — дворянством і духовенством. Інтереси і завдання тих, хто складав третій стан, не в усьому збігалися, але всі вони були однаково політичне безправні та прагнули змінити існуючий порядок. Невдоволення викликала система громадянської нерівності та станових привілеїв, якими користувалися дворянство і духовенство. Так, останні звільнялися від сплати основних податків, могли обіймати найвищі посади в адміністрації, судах, армії. Абсолютизм став гальмом розвитку торгівлі і промисловості, сільського господарства: королівська влада, дворянство і духовенство чинили опір будь-яким реформам, що могли знищити цехову систему і монопольні привілеї, що надавалися "обраним" компаніям і власникам "королівських" мануфактур, послабити феодальну залежність селянства. Ідейним підґрунтям, що відображало антифеодальні прагнення французької буржуазії і народних мас, стало французьке Просвітительство. Ще в середині XVIII ст. зусиллями філософів, письменників, економістів, істориків з'явилася велика кількість творів, спрямованих проти феодально-абсолютистських порядків. Вольтер, Монтеск'є, Руссо, Дідро, д'Аламбер, обстоювали свободу і громадянську рівність. Наприкінці XVII ст. суспільні суперечності у Франції поглибилися фінансовою і торговельно-промисловою кризами, неврожаєм і як наслідок — дорожнечею продуктів харчування. Щоб знайти вихід зі скрутного становища, король Людовік XVI був змушений скликати Генеральні штати — збори представників трьох станів, які не збиралися впродовж 175 років. Депутати третього стану, обрані в Генеральні штати, і деякі представники від перших двох станів проголосили себе Національними зборами, а 9 липня Національні збори проголосили себе Установчими зборами, поставивши за мету вироблення Конституції. Спроба короля розігнати збори спричинила народне повстання. Штурм парижанами 14 липня 1789 р. фортеці-в'язниці Бастілії став початком революції, що охопила всю країну. На місцях народ знищив старі органи влади. Збройними силами революції стала Національна гвардія. Установчі збори на початку серпня 1789 р. виробили законопроект, згідно з яким скасовувалися станові переваги, феодальні права, церковна десятина і проголошувалася рівність усіх перед законом у сплаті державних податків. У серпні 1789 р. збори прийняли Декларацію прав громадянина і людини, в якій проголошувалися принципи народного суверенітету, рівність усіх перед законом, право людини на безпеку й опір пригнобленню, свобода слова, друку і совісті, "священне і недоторканне" право приватної власності. Установчі збори завершили вироблення Конституції: встановлювалася конституційна монархія, законодавча влада належала однопалатним Законодавчим зборам, виконавча — монарху і міністрам, яких він призначав. Усі громадяни були поділені на активних і пасивних, тобто на тих, хто мав право обирати (власники віком від 25 років, які платили прямий податок), і тих, хто не мав цього права. Конституція затвердила і юридичне оформила соціальне і політичне панування заможних громадян, що свідчило про розмежування в третьому стані. 1791 р. розпочали роботу Законодавчі збори, обрані відповідно до Конституції. Праву частину Законодавчих зборів становили фельяни — великі фінансисти, торговці, землевласники, промисловці, які були заінтересовані у збереженні монархії та Конституції 1791 р., ліву частину складали депутати, пов'язані з якобінцями. Незабаром депутати поділилися на два угруповання: жирондистів (найвідоміші депутати цієї течії були обрані в департаменті Жиронда, їх представляли купці, промисловці і нові землевласники) і Гору (якобінців, які становили блок середньої та дрібної буржуазії, селянства і плебейства). Революція у Франції викликала занепокоєння й ненависть монархів і дворянства європейських держав. 1792 р. розпочалася війна між Австрією і Пруссією, які уклали воєнний союз, та революційною Францією. Початок війни був невдалим для Франції: стара армія була дезорганізована, багато офіцерів емігрували, не вистачало зброї. Прусські війська вторглися у Францію. Головною організуючою силою у боротьбі за батьківщину стали якобінці Марат, Робесп'єр, Дантон. Нездатність Законодавчих зборів і уряду очолити оборону країни 1792 р. призвела до повстання, що його очолила Комуна Парижа, створена з паризьких секцій якобінців. Людовіка XVI було ув'язнено, міністрів короля звільнено, створено Тимчасовий виконавчий комітет. Поділ на активних і пасивних громадян скасовано і на основі загального виборчого права для чоловіків призначено вибори до Національного конвенту. Національний конвент, що зібрався 1792 р., прийняв декрет про ліквідацію королівської влади. Францію було проголошено республікою. Напередодні, 20 вересня, революційна армія Франції біля містечка Вальмі завдала поразки прусським військам і змусила їх відступити. До початку 1793 р. інтервенти були вигнані за межі Франції. У Конвенті жирондисти вели боротьбу з якобінцями. Жирондисти хотіли загальмувати революцію, а якобінці вимагали подальшого її поглиблення. Одним із найгостріших питань у цих дискусіях було питання про покарання Людовіка XVI. Король був переданий до суду Конвенту, який визнав його винним у зраді. Французький король був страчений. Упродовж 1789—1792 рр. революція у Франції скасувала феодально-абсолютистську монархію і встановила в країні республіканський лад. Державу очолили представники буржуазії. Однак революція не вирішила проблеми найбільшої частини населення — селянства. Війна проти республіканської Франції затягувалася. 1793 р. до анти-французької коаліції приєдналися Англія, Іспанія, Голландія, ряд італійських та німецьких країн, їх підтримувала Російська імперія. Ця війна, а також поразки на фронтах штовхнули народ під керівництвом якобінців до вигнання зі складу Конвенту депутатів-жиродистів. Влада перейшла до якобінців. П'ять іноземних армій тіснили втомлені, погано озброєні війська. Контрреволюційний заколот, очолюваний дворя-нами-монархістами, що спалахнув у Вандеї, миттєво поширився по всій країні. Для привернення селянства на свій бік якобінський Конвент передав селянам общинні землі та землі емігрантів, скасував феодальні повинності. 1793 р. Конвент затвердив нову Конституцію Франції — демократич-нішу, ніж Конституція 1791 р. Франція проголошувалася республікою з однопалатними зборами, що обиралися прямим загальним голосуванням чоловіками, які досягли двадцятиоднорічного віку. У Конституції йшлося про право на освіту, працю, необхідність допомоги нужденним. Прийнявши найдемократичнішу конституцію, Конвент не запровадив її в'життя. Крайня напруженість боїв проти європейських монархій, жорстока громадянська війна, що розділила країну на два непримиримих табори, вбивства, замахи (зокрема, був убитий редактор революційної газети "Друг народа" Жан-Поль Марат), змови — усе це вимагало інших методів організації влади. Якобінці встановили режим диктатури. Якобінці посилили терор проти контрреволюційних сил. Конвент прийняв декрет про мобілізацію на війну. Конвент і створений ним Комітет національного порятунку на чолі з Максиміліаном Робесп'єром, Сен-Жюс-том та іншими придушили внутрішню і зовнішню контрреволюцію та вигнали інтервентів за межі Франції. Після усунення небезпеки реставрації дореволюційних порядків у країні посилилося невдоволення як народних мас, так і буржуазії якобінською диктатурою (встановленням максимуму цін, ставками заробітної плати, реквізиціями, переслідуванням спекуляції тощо). Внутрішня боротьба в якобінському блоці між прихильниками Робесп'є-ра та "шаленими" і "поміркованими" щодо шляхів вирішення соціальних проблем послабила якобінську диктатуру. Криза в суспільстві та криза в Конвенті призвели до контрреволюційного перевороту 9 термідора (27 липня) 1794 р. Робесп'єр і його прихильники були страчені. Влада перейшла до Конвенту, в якому переважали промисловці, фінансисти, нові землевласники, які розбагатіли внаслідок революції. 1795 р. Конвент прийняв нову Конституцію, що скасувала загальне виборче право і запровадила виборче право для власників майна. Влада в країні перейшла до Директорії, яка складалася з п'яти чоловік, обраних двопалатним законодавчим органом — Радою п'ятисот і Радою старійшин. Правління Директорії було безпосереднім продовженням панування термідоріанців, тобто промисловців і фінансових кіл, які заволоділи багатствами колишніх власників-аристократів і не могли допустити повернення старого, дореволюційного режиму. 1796 р. уряд Директорії розкрив змову "товариства рівних", яку очолював Гракх Бабеф. Він закликав до ліквідації приватної власності, щоб досягти "фактичної рівності" людей. Його було страчено, а "товариство рівних" розгромлено. Характер війни проти країн антифранцузької коаліції в часи Директорії різко змінився: розпочавшись як війна на захист Французької республіки, з 1797 р. вона перетворилась на війну за завоювання чужих територій. Наполеон Бонапарт, який командував армією в Північній Італії, завдав поразки італійцям і австрійцям, вступив в Австрію і змусив противників підписати мирний договір. Австрія визнала перехід до Франції лівого берега Рейна і Бельгії. Франція підкорила собі Італію і Швейцарію. Однак головним ворогом Франції ще залишалася Англія. Намагаючись підірвати колоніальну могутність Англії, Директорія вирішила надіслати експедицію в Індію, але для початку захопити Єгипет як шлях в Індію, що пролягав через арабські країни. Очолив експедицію -Наполеон. Він розгромив єгипетську армію, проте спроби завоювати Сирію були невдалими. Розгром англійським флотом французької ескадри звів нанівець перемоги Наполеона в Єгипті. Це прискорило створення антифранцузької коаліції у складі Англії, Росії, Туреччини й Австрії. Навесні 1799 р. французька армія була розбита в Німеччині, російська армія під командуванням Суворова вигнала французькі війська з Італії. Воєнні невдачі і небезпека зовнішнього вторгнення, а також політика Директорії стурбували заможні прошарки Франції. Роялістські повстання, відсутність належного законопорядку (розбій та грабежі) переконували більшість населення у необхідності встановлення твердої влади. З генералів найбільш прийнятною кандидатурою в диктатори виявився Бонапарт. Він залишив напризволяще рештки своїх військ у Єгипті та повернувся до Парижа. У листопаді (18 брюмера) 1799 р. Бонапарт добився відставки Директорії. Наступного дня, оточивши своїми військами приміщення, в якому засідали депутати Ради п'ятисот і Ради старійшин, Наполеон змусив депутатів передати владу трьом консулам на чолі з ним. Переворот 18 брюмера завершив французьку революцію. Велика французька революція кінця XVIII ст. знищила феодально-абсолютистський лад у Франції і встановила республіку. Буржуазія, яка прийшла до влади, розв'язала терор проти монархістів і народних мас, невдоволених своїм становищем, здійснювала агресивну зовнішню політику. Нетерпимість до внутрішніх противників, загарбницькі війни проти сусідів призвели до нестабільності центральної влади і відкрили шлях до встановлення диктатури Наполеона.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
