| Ekzor | Дата: Четвер, 16.06.2011, 21:47 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| У 1848—1849 рр. у Парижі, Відні, Берліні, Римі та інших європейських столицях відбулися революційні виступи. Ніколи раніше Європа не знала такого загального загострення соціальної боротьби, розмаху народних виступів і бурхливого піднесення національно-визвольних рухів. Боротьба буржуазії, робітників, селянства, ремісників і дрібних торгівців проти феодально-абсолютистських утисків переплелася з національно-визвольною боротьбою народів Австрії та Італії, із загальнонаціональними рухами за територіальне об'єднання Німеччини й Італії. Хоч у різних країнах напруження боротьби не було однаковим, різними були шляхи і долі повсталих народів, безсумнівним стало те, що революційні події набули загальноєвропейського масштабу. Лютнева революція 1848 р. у Франції. Внутрішня і зовнішня політика Липневої монархії, встановленої у Франції після революції 1830 р., привела до того, що в опозиції до режиму опинилися робітники, селяни, значна частина буржуазії. З середини 40-х рр. створилася кризова ситуація. На публічних політичних бенкетах, що організовувалися на площах Парижа представниками буржуазії як легальна форма опозиційної протидії уряду, ставилися вимоги політичних і соціальних реформ. Урядова заборона чергового бенкету, призначеного на 22 лютого 1848 р., стала приводом до народного повстання. Король Луї Філіпп зрікся престолу й утік в Англію. Республіканські депутати з Палати депутатів обрали Тимчасовий уряд. Членами уряду стали робітник Альберт, соціаліст Луї Блан. Тимчасовий уряд проголосив Францію республікою. Для боротьби з масовим безробіттям уряд створив національні майстерні, в яких працювали понад 100 тис. чоловік. Під час виборів до Установчих зборів перемогли буржуазні республіканці. Із них і було сформовано уряд. Він видав декрет про ліквідацію національних майстерень, робітникам до 25 років було запропоновано вступити до армії або відправитися на земляні роботи в провінцію. У відповідь робітники Парижа в червні 1848 р. піднялися на повстання. Урядові війська під командуванням військового міністра генерала Луї Кавеньяка, якому Установчі збори передали всю повноту влади, придушив це повстання. Червневе повстання було переломним у революції 1848 р. у Франції. Голова виконавчої влади генерал Луї Кавеньяк, який до цього був військовим міністром, почав переслідувати робітників. У листопаді 1848 р. було проголошено Конституцію, яку виробили Установчі збори. Франція проголошувалася республікою на чолі з президентом, який обирався загальним голосуванням на 4 роки. Президент мав широкі повноваження: формував уряд, командував збройними силами, керував зовнішньою політикою. Президентом було обрано прибічника монархії принца Луї Наполеона Бонапарта, небожа Наполеона І. Свої голоси йому віддали монархічні кола буржуазії та селяни. Луї Бонапарт створив новий уряд, ключові посади якого обіймали монархісти. Вони ж здобули більшість і в Законодавчих зборах. У Німеччині ЗО—40-х рр. XIX ст. політична роздробленість, цехове ремесло, залежність селян від поміщиків, панування дворянства стали найважливішими перешкодами зростанню промисловості та торгівлі. У цьому полягали основні причини революції 1848—1849 рр. у Німеччині. До початку 1848 р. загострилося національне питання, що відбивалося у прагненні до об'єднання Німеччини і створення єдиної німецької держави, а також вимогах встановлення конституційного ладу і ліквідації пережитків феодалізму. Голод і зубожіння, особливо внаслідок неврожаїв, сприяли поглибленню нестабільності. Лютнева революція 1848 р. у Франції підштовхнула революційний вибух у Німеччині. Революційні події 1848 р, спочатку розгорталися у Західній Німеччині: Бадені, Вюртембурзі, Баварії. Прусський король Фрідріх-Вільгельм IV стягував до Берліна війська. Але, усвідомивши небезпеку подальшого опору народним вимогам, оголосив про скасування цензури, пообіцяв прийняти конституцію. Сутички демонстрантів з військами переросли в барикадні бої в усьому Берліні, більшість якого зайняли повстанці (студенти, ремісники, робітники). Бої припинилися, коли король наказав вивести війська з міста. Було створено ліберальний уряд і оголошено про вибори до Національних зборів, що мали виробити Конституцію Пруссії. Вибори відбулися 1848 р. одночасно з виборами до загальнонімецьких Установчих зборів, на яких мало вирішуватися питання про об'єднання Німеччини. Загальнонімецький парламент розпочав свою роботу в Франкфурті-на-Майні. 1849 р. парламент прийняв імперську Конституцію, в якій вперше в німецькій історії були проголошені демократичні свободи (особистості, віросповідання, совісті, рівності перед законом, недоторканність власності тощо). Ліквідовувалися всі станові переваги, феодальні повинності, скасовувалася смертна кара. Конституція передбачала об'єднання німецьких держав у рамках Німецької імперії, але зі збереженням монархії. Корона призначалася прусському королю Фрідріху-Вільгельму IV, але він відмовився прийняти її від парламенту. Конституція була відхилена монархами й урядами багатьох німецьких держав. У відповідь були здійснені спроби захистити Конституцію: спалахнули збройні народні повстання у Дрездені, Рейнській області, Пфальці та Бадені. Але всі вони були придушені, а парламент розігнано. У червні 1849 р. розпущено і Національні збори Пруссії. Революція зазнала поразки і не вирішила головних завдань: національного об'єднання Німеччини, ліквідації монархії та всіх пережитків феодального ладу Пруссії. Соціально-економічна і політична криза у другій половині 40-х рр. XIX ст. в італійських державах та в австрійських володіннях Італії у 1848—1849 рр. переросла у бурхливі революційні потрясіння. Політична роздробленість, тиранія дрібних монархів, панування дворянства, залежність селян від поміщиків, свавілля чиновників і поліції гальмували подальший економічний розвиток країни, обурювали буржуазію та народ. Революція розпочалася з народного повстання 1848 р. у м. Палермо на о. Сіцілія, потім поширилася на Неаполітанське королівство і Північ Італії. У кількох державах було проголошено конституції. Згодом повстання вибухнуло у Ломбардії та Венеціанській області. У Венеціанській області було проголошено республіку, а з головного міста Ломбардії — Мілана — вигнано австрійські війська. Проти Австрійської імперії виступив король П'ємонту, війська Австрії розгромили його, а також придушили революцію у Венеції. Після цих успіхів Австрії у Неаполі король скасував Конституцію і розпочав репресії проти демократичних сил. На початку 1849 р. народне повстання вибухнуло в Римі. Римська область була проголошена республікою. Папа Римський Пій IX звернувся по допомогу до президента Французької республіки Луї Наполеона, і той надіслав війська. Оборону Рима очолив відомий революціонер-демократ Джузеппе Гарібальді. Незважаючи на героїчний опір республіканців, світська влада Папи за допомогою французьких багнетів була відновлена. Революція зазнала поразки, проте істотно розхитала підвалини феодалізму та абсолютизму. У багатонаціональній Австрійській імперії метою революційного руху була не лише боротьба проти феодально-абсолютистських порядків, а й визволення народів від національного гноблення. Із понад 34 млн. населення більше половини становили слов'яни (чехи, словаки, хорвати, поляки, українці), близько 5 млн. — угорці, стільки ж — італійці та хорвати. Тому фактично революцію в імперії складали революційні рухи безпосередньо в Австрії, Чехії та Угорщині. Економічна криза 1846 р., неврожайні 1846—1847 рр., дорожнеча, безробіття створили вибухонебезпечну ситуацію. Революція в Австрії розпочалася у березні з демонстрацій та стихійних мітингів віденської бідноти, студентів, ремісників. На вулицях були споруджені барикади, спалахнули сутички з військами. Глава уряду Меттерніх пішов у відставку. Уряд підготував проект конституції, в якому проголошувалися свобода слова, друку, зборів і передбачалося створення двопалатного парламенту. Однак за імператором (Францом-Йосифом І) зберігалися суттєві права. У відповідь на спробу відновлення абсолютизму віденські демократи створили революційний орган — Політичний комітет Національної гвардії. Спроби розпустити гвардію зустріли збройну відсіч. Імператор і уряд таємно втекли зі столиці. 1848 р. напад австрійських солдат на мирну демонстрацію пражан став причиною повстання в Празі, що було жорстоко придушене. Імператор вирішив розправитися з революційною Угорщиною. Однак спроба направити з Відня австрійські війська проти Угорщини стала сигналом для збройного повстання робітників, ремісників, студентів столиці. З 6 жовтня по 1 листопада повстанці утримували Відень у своїх руках, але були розгромлені урядовими військами. Загони революційної Угорщини, що поспішали на допомогу повстанцям Відня, також зазнали поразки. Революція в Угорщині розпочалася у березні 1848 р. її рушійною силою були робітники, ремісники, студенти та демократична інтелігенція угорської столиці Пешта під керівництвом поета Шандора Петефі. Імператор був змушений визнати демократичні свободи, проголошені повсталими. Але після розгрому віденського повстання він вислав війська до Угорщини і скасував її автономію. Тоді угорський парламент проголосив Угорщину незалежною і створив революційний уряд. Опором імператорським військам керував Комітет оборони на чолі з. Лайошом Кошутом. Навесні 1849 р. австрійські війська були розбиті. Тоді імператор звернувся до російського царя Миколи І за допомогою. Долю революційної Угорщини вирішило вторгнення на її територію російської армії. 1849 р. основні сили угорської армії склали зброю. Революційні рухи 1848—1849 рр. в інших європейських країнах — Бельгії, Іспанії, Швейцарії — також зазнали поразки.
Загалом революції 1848—1849 рр. не змінили устрій в Європі: збереглися монархії, роздробленість Німеччини та Італії, Чехія та Угорщина залишились у складі Австро-Угорської імперії.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
