| Ekzor | Дата: Четвер, 16.06.2011, 21:46 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Старший син Дмитра Донського Василь І став правителем по заповіту батька, без санкції Золотої Орди. За період його правління до Москви були приєднані Нижній Новгород, Муром, Городець і Таруса. Тоді ж, на початку 90-х рр., активізувалися спроби Московського князівства обмежити самостійність Великого Новгорода. Боротьба, що тривала кілька років зі змінним успіхом, привела до укладення 1398 р. мирного договору. Після смерті Василя І велике княжіння перейшло до його сина Василя II Темного, під час правління якого вибухнула феодальна війна. До кінця правління Василя II територія, що перебувала під його владою, значно перевищувала володіння інших князів, які до цього моменту втратили суверенітет. Політичну залежність від Москви вимушений був визнати 1456 р. і Великий Новгород, а 1460 р. Псков звернувся до великого князя Василя II за захистом від Лівонського ордену. З середини 50-х рр. XV ст. удосконалюється система державного управління. Відбувається поступовий перехід від уділів до системи повітів. Влада в них концентрується в руках намісників, якими, як правило, стають бояри великого князя. З приєднанням до Москви уділів влада намісників поширюється і на них. Третій етап об'єднання російських земель навколо Москви, їхнє звільнення від ординського володарювання й одночасно формування державного апарату великокнязівської влади, оформлення Московської держави припадає на 1462—1533 рр. Цей період охоплює правління великих московських князів Івана III(1462—1505) і Василя III (1505—1533). За Івана III, що став співправителем Московської держави ще за життя батька, Василя Темного, тривало збирання земель "під руку" Москви. Цей московський князь приєднав Ярославль (1463 р.), Ростов (1474 р.), Твер (1485 р.). В'ятку (1489 р.), ліквідував незалежність Великого Новгорода, спочатку оточив і взяв місто 1478 р., а потім поступово конфіскував землі новгородського боярства і переселив їхніх власників в центральні райони. З 1476 р. Іван III припинив виплачувати данину Орді. А 1480 р. майже безкровне закінчилося протистояння росіян і ординських військ біля однієї з приток Оки — "стояння на Угрі", визначивши остаточне звільнення Русі від васальної ординської залежності. Іван став фактичним творцем Московської держави. Саме він заклав основи російського самодержавства, не тільки значно розширивши територію країни (до її складу увійшли землі марі, мордви, комі, карелів та ін.), а також укріпив її політичний устрій і державний апарат, значно зміцнив міжнародний престиж Москви. Падіння Константинополя під ударами хрестоносців 1453 р. і одруження Івана III на візантійській принцесі Софії Палеолог 1472 р. дозволили великому московському князеві проголосити себе наступником візантійських імператорів, а Москву — столицею усього православного світу. Це знайшло відображення в концепції "Москва — третій Рим", сформульованій на початку XVI ст. Державним гербом Московської держави став (як у Візантії) двоголовий орел, а сам великий князь 1485 р. йменувався великим государем всієї Русі. Прагнучи подолати феодальну знать, Іван III послідовно формував систему служилих станів. Бояри, присягаючи на вірність великому князеві, завіряли свою вірність особливими "клятвеними грамотами". Московський государ міг позбавляти їх державних посад, конфісковувати вотчину. За Івана III запроваджено помісну систему — дарування служилим людям (дворянам) у володіння на правах неуспадкованої особистої власності вільних земель (маєтків) за несення військової або цивільної служби. У XVI в. тривав процес розширення території Московської держави. Після перемоги над Литвою 1503 р. до Москви відійшли землі за верхньою течією Оки, вздовж берегів рік Ясен, Сож і Дніпра. Усього до складу Московської держави увійшло 25 міст і 70 волостей. 1510 р. було ліквідовано самостійність Пскова, а 1514 р., після чергової війни з Литвою, до Москви відійшов Смоленськ. Нарешті, 1521 р. припинило своє існування Рязанське князівство. 1533 р. від тяжкої недуги помер цар Василь III (1505—1533), залишивши престол трирічному синові Івану IV(1547—1584), а фактично його матері — 28-річній Олені Глинській і раді бояр. 1547 р. 17-річний Іван урочисто вінчався на царство, проголосивши себе самодержавним царем. Для остаточної стабілізації ситуації в країні необхідно було провести правову реформу. Було вирішено розпочати підготовку нового Судебника. Він повинен був затвердити сталий порядок суду й управління в державі. 1550 р. такий Судебник було прийнято. Згідно з ним влада намісників значно обмежувалася; при розгляді справ на місцях обов'язковою була участь виборних земських старост; скасовувалися податкові пільги монастирів; селяни, переходячи до іншого феодала на Юр'їв день, повинні були сплатити значно збільшене, порівняно з попереднім, "пожиле". Іван IV продовжував завойовницьку політику свого діда і батька. 1552 р. було завойоване Казанське, 1556 р. — Астраханське ханства. У Лівонській війні (1558—1583) Іван IV прагнув будь-що отримати вихід до морського узбережжя (у цьому було заінтересоване купецтво, що тільки-но формувалося), приєднати прибалтійські землі, щоб роздати їх служилому стану. Після смерті царя Івана IV у Московській державі тривалий час панували внутрішній неспокій і господарський занепад. Під загрозою виявилося її подальше існування. За царювання Федора Івановича (1584—1598), середнього сина Івана IV, фактичним правителем країни став Борис Годунов — брат дружини царя Ірини. Коли бездітний Федір Іванович помер, Земський собор новим царем обрав саме Бориса Годунова (1598—1605).
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
