| Ekzor | Дата: Четвер, 16.06.2011, 21:35 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| У 1985 р. генеральним секретарем ЦК КПРС став М.С. Горбачов. Перший пленум ЦК КПРС з новим генсеком традиційно визначав стратегію розвитку країни. Квітневий пленум 1985 р. проголосив курсом партії так зване прискорення соціально-економічного розвитку, яке згодом отримало назву «перебудова». У січні 1987 р. на Пленумі ЦК КПРС була проголошена політика гласності. У червні 1987 р. була здійснена спроба розпочати економічну реформу на основі госпрозрахунку, самостійності та самофінансування. Однак незабаром стало ясно, що реформа приречена на провал. Непродумана фінансова політика призвела до посилення інфляції. Горбачов та його команда зрозуміли, що без реформування політичної системи неможливо сподіватися на істотні зміни. Рішення про реформу політичної системи були ухвалені на XIX партійній конференції 1988 р. Відповідно до них проводилися вибори народних депутатів СРСР на альтернативній основі. На І з´їзді народних депутатів, що відбувся у 1989 p., вперше у СРСР виникла парламентська опозиція. Одночасно в країні виникають політичні партії, народні рухи, фронт, пожвавлюється національно-визвольний рух. У цих умовах політичне банкрутство КПРС ставало дедалі очевиднішим. Наприкінці 1989 р. — на початку 1990 р. наростали масові виступи з вимогою скасування ст. 6 Конституції про керівну роль КПРС. У цих умовах М. Горбачов сам виступив з пропозицією про скасування цієї статті, одночасно прагнучи зміцнити інститут державної влади. На III з´їзді народних депутатів у березні 1990 р. ст. 6 була скасована і вперше в історії встановлений інститут президентства. Однак обрання президентом М. Горбачова відбулося не всенародно, а самими народними депутатами. У цей час на виборах у республіках Прибалтики більшість голосів отримали політичні сили, що виступали за відокремлення республік від СРСР. Значні позиції національно-демократичні рухи отримали в парламентах України, Білорусії та інших республік. У результаті 1990 р. у СРСР починається «революція суверенітетів». Першою про відновлення повного державного суверенітету республіки оголосила 1 березня Верховна Рада Литви. Протягом 1990 р. більшість республік прийняли Декларації про державний суверенітет. Головою Верховної Ради Російської Федерації став Б. Єльцин. В умовах посилення розвалу економіки низка авторитетних вчених під керівництвом С Шаталіна та Г. Явлінського розробили програму переходу до ринкової економіки «500 днів», що передбачала ліквідацію адміністративно-командної системи, роздержавлення і стабілізацію фінансів. Однак ця програма після розгляду її Верховною Радою СРСР була змінена настільки, що суть плану виявилася вихолощеною. Як підсумок, кризові явища в економіці протягом 1990-1991 pp. продовжували наростати,заходи по їхньому подоланню виявилися неефективними. Оскільки СРСР неухильно наближався до повного розпаду, керівництво на чолі з М. Горбачовим спробувало провести для його зміцнення у березні 1991 р. референдум. Питання референдуму було сформульоване таким чином, щоб його учасники могли проголосувати за Союз як федерацію. Завдяки могутній пропагандистській підготовці 3/4 учасників проголосували за Союз. Однак у референдумі офіційно взагалі не взяли участь республіки Прибалтики, Грузія, Вірменія, Молдова. Він виявився нездатним зупинити розвал СРСР. У червні 1991 р. на закритому засіданні Верховної Ради СРСР голова Кабінету міністрів В. Павлов, міністр внутрішніх справ Б. Путо, голова КДБ В. Крючков та міністр оборони Д. Язов виступили з вимогою надзвичайних повноважень для Кабінету міністрів. 19 серпня 1991р., коли М. Горбачов відпочивав у Форосі (Крим), названі вище ініціатори запровадження надзвичайних повноважень створили Державний комітет по надзвичайному стану ГКЧП (ДКНС), куди крім них увійшли також О. Бакланов (заступник М. Горбачова по Раді Оборони), А. Тізяков (один із керівників військово-промислового комплексу) та В. Стародубцев (голова Селянського союзу). М. Горбачова було ізольовано у Форосі й оголошено про його буцімто хворобу. Однак заколотники недооцінили позиції демократичних сил. Всенародно обраний у червні 1991 р. президент Росії Б. Єльцин і Верховна Рада Росії зайняли тверду і рішучу позицію.У своїх указах Б. Єльцин кваліфікував дії ДКНС як державний заколот і віддав наказ арештувати путчистів. Частина вищого командного складу армії перейшла на бік Єльцина, інша фактично саботувала накази гекачепістів. Після цього 8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі під Брестом керівники Російської федерації, України та Білорусії (Б. Єльцин, Л. Кравчук та С. Шушкевич) уклали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Республіки, які в 1922 р. утворили СРСР, тепер оголосили про припинення його існування.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
