| Ekzor | Дата: Четвер, 16.06.2011, 21:32 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Територія України була розчленована нацистами на чотири частини, підлеглі різним державам і адміністративним органам. 1) Чернівецька та Ізмаїльська області були включені до складу Румунії. Одеська область, південні райони Вінницької, західні райони Миколаївської області, лівобережні райони Молдавії фашисти об'єднали в губернаторство «Трансністрія» і також включили до складу Румунії. 2) Західні землі - Дрогобицька, Львівська, Тернопільська, Станіславська області - на правах окремого дистрикту (округу) під назвою «Галичина» увійшли до складу окремого губернаторства, що включав польські землі з центром у м. Краків, 3) Чернігівська, Сумська, Харківська області і Донбас як прифронтові зони підкорялися німецькому військовому командуванню. 4) Інші українські землі входили до складу рейхскомісаріату «Україна» з центром у м. Рівне. Він ділився на шість округів. Рейхскомісаром Україні був призначений Е. Кох. 5) Карпатська Україна з 1939 р. була окупована Угорщиною.
Окупаційний режим здійснювався гестапо, військами СС, Службою безпеки (СД). Діяла також допоміжна адміністрація з числа місцевих жителів (бургомістри, старости, поліція). Необхідність управління окупованими територіями Україна вимагала великого і розгалуженого адміністративного апарату, створити який без участі місцевого населення було важко. І у нацистів перебували помічники - колаборанти. Колабораціонізм - співробітництво громадян окупованої держави з окупаційною адміністрацією. Більшість з них складали ті, хто став жертвою сталінської репресивної системи, бажав помститися радянської влади. Вони йшли в окупаційні органи, поліцію, каральні підрозділи. Саме зрадники допомогли заарештувати і знищити антигітлерівський підпілля в Києві, Одесі та інших містах, допомагали знайти комуністів, радянських активістів, євреїв, прирікаючи їх на знищення. Протягом 30 років планувалося виселити 65% населення України, на "звільнилися» землі переселити німців, а що залишилися в живих місцевих жителів поступово «онімечити». Економічний грабіж країни проявлявся в тому, що до Німеччини вивозилося сировину, обладнання, продовольство, твори мистецтва. Справжньою трагедією для України став вивіз людей, в першу чергу молоді, на роботу до Німеччини. 2.5 млн. чоловіків і жінок були викрадені в нацистське рабство в 1941-1944 рр.. Десятки тисяч з них загинули на чужині від виснаження, хвороб і травматизму. Частина остарбайтерів (так називали вивезених до Німеччини), боячись репресій з боку радянської влади, не повернулися на Батьківщину після закінчення війни. Крім цього, і на окупованих територіях було організовано примусову працю населення з метою зміцнення економічної потужності «третього рейху». Гітлерівці організовували масове знищення військовополонених. У Львівському, Славутському, Кам'янець-Подільському та інших концтаборах військовополонених було закатовано, близько 1,5 млн. чоловік. В Україні зафіксовано майже 300 місць масових страт населення: діяло 180 таборів смерті, існувало 50 гетто.
Перші кроки германізації шляхом колонізації земель України були здійснені 1942 р. У цей час у 486 українських селах проживало 45 тис. німецьких колоністів. У липні 1942 р. Гітлер переносить свій генеральний штаб із Растенбурга (Східна Пруссія) в околиці Вінниці. У зв'язку з цим у грудні 1942 р. після виселення місцевого населення на території в 500 км2, що охоплювала частину Вінницької та Житомирської областей, було створено «німецьку переселенську округу Хегевальд», у якій проживало 9 тис. осіб. З кристалізацією справжніх намірів окупаційних властей в Україні наростав радянський партизанський рух. У своєму розвитку він пройшов кілька етапів. Перший — «зародження і становлення» — тривав із початку війни до кінця 1942 р. Його змістом було збирання сил, визначення оптимальних організаційних форм і ефективних методів боротьби у ворожому тилу. Другий — «стабілізації» — тягнеться до середини 1943 р. Поява штабів партизанського руху, матеріальна допомога Великої землі дає змогу не тільки боронити власні бази, відбиваючи каральні акції фашистів, а й тримати під контролем цілі райони, поступово переходити до здійснення рейдових операцій. Третій — «активних наступальних дій» — триває до цілковитого розгрому фашистів. Для цього періоду характерні широкомасштабні диверсії, численні рейди в тилу противника, активна взаємодія з формуваннями Червоної армії, наступальна тактика бойових дій. Партизани: С. Ковпак, Строкач Тимофій, Партизанські загони і підпільні групи були недостатньо організовані і підготовлені для роботи в тилу. Через це, як свідчить один з керівників партизанського руху в Україні І. Старинов, із 3500 партизанських загонів і диверсійних груп, що були залишені в перший рік війни на окупованій території, на червень 1942 р. мали відомості про наявність лише 22 діючих загонів. Наприкінці 1942 р. німецький тил вже розхитували великі, добре озброєні й керовані з центру рейдові з'єднання під командуванням О. Федорова, С. Ковпака, О. Сабурова, М. Наумова. Сталінградська битва (17 липня 1942 р. — 2 лютого 1943 p.), під час якої Німеччина та її союзники втратили 1,5 млн. осіб, тобто 1/4 усіх діючих на радянсько-німецькому фронті фашистських військ, стала не тільки початком корінного перелому в Другій світовій війні, а й початком визволення території України. Внаслідок розпочатого в ході Сталінградської битви контрнаступу вже 18 грудня 1942 р. було визволено перший український населений пункт — с. Півнівку Міловського району Ворошиловградської (Луганської) області. Успішний наступ Червоної армії на широкому фронті продовжувався аж до лютого 1943 р. За цей час було визволено значну частину Донбасу і Харківщини. Завдяки операції «Зірка» радянські війська оволоділи Харковом. Влітку 1943 р. Німеччина, здійснивши тотальну мобілізацію, вирішила взяти реванш за Сталінград новим наступом на Курськ. Битва на Курській дузі, що почалася 5 липня 1943 p., тривала майже 2 місяці. У ній брало участь понад 4 млн. солдатів. За 50 днів боїв ворог втратив понад півмільйона своїх воїнів, 3 тис. гармат, 1,5 тис. танків. Стратегічна ініціатива остаточно була вирвана з рук фашистів. Визволити столицю України Сталін вимагав до річниці Жовтневої революції. Наступ було розпочато, і на світанку 6 листопада Київ було взято, але ціною величезних втрат. Форсування Дніпра і взяття Києва зірвало план Гітлера стабілізувати лінію фронту, створити неприступний «Східний вал» і перейти до затяжної позиційної війни з метою вимотування сил Червоної армії. Саме тому перемога в битві за Дніпро і стала завершенням корінного перелому в Другій світовій війні. У січні 1944 р. майже 2,3-мільйонна Червона армія розпочала визволення Правобережної України та Криму. Успішне досягнення цієї мети значною мірою було забезпечене перемогою в січні—лютому під Корсунем-Шевченківським (німці втратили 55 тис. солдатів). 25 березня 1944 р. на 1009-й день війни війська 2-го Українського фронту вийшли на державний кордон з Румунією. На початку жовтня 1944 р. територія України була повністю визволена від окупантів, а наприкінці того ж місяця війська 4-го Українського фронту вибили ворога із Закарпаття. 29 червня 1945 р. між СРСР і Чехословаччиною підписано угоду про возз'єднання Закарпаття з Українською РСР. 8 травня 1945 р. капітулювала Німеччина, а 2 вересня — Японія. Це означало, що Друга світова війна фактично закінчилася.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
