| Ekzor | Дата: Четвер, 16.06.2011, 21:30 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Іранська революція 1905-1911 pp. На початку XX ст. Іран потрапив в економічну і політичну залежність від Великобританії та Росії але зберігав своє правління — владу шаха. Шахська адміністрація захищала інтереси найконсервативніших сил у суспільстві. Особливістю Ірану залишається глибокий конфлікт між світською і духовною владами: шиїтське населення не визнавало владу шаха.Революція почалася у грудні 1905 р. масовими мітингами і демонстраціями в Тегерані. Учасники вимагали створення ісламського шаріатського суду, прийняття конституції, обрання меджлісу (парламенту). Шах змушений був піти на поступки, проголосивши реформи і створення конституційної монархії. Народні маси створили органи революційної влади (енджумени) на місцях. У квітні 1907 р. поширюється рух моджахедів — борців за віру, ідею, справедливість; вони формували збройні загони федаїв. Громадянська війна привела до падіння влади шаха Мухаммеда Алі (1909 p.). Новий шах Ахмед скликав другий меджліс, відновив конституцію, але закріпити завоювання революції йому не вдалося. Наприкінці 1911 р. російські та британські війська придушили її остаточно — меджліс і енджумени розпущено, газети закрито тощо. Незважаючи на поразку революції, в Ірані збереглася конституція.
Младотурецька революція 1908-1909 pp. Туреччина впродовж століть зазнавала європейських впливів. На початку XX ст. це була величезна імперія, що мала володіння в Європі, Азії, Африці. У країні діяла конституція (1876 p.), султаном був Абдул-Хамід II (1876-1909 pp.). На піднесення національно-визвольного руху в Османській імперії вплинули революції в Росії та Ірані. У липні 1908 р. розпочалося повстання військових частин, розташованих у Македонії. Виступ організували молоді офіцери з товариства «Єднання і прогрес». Султан змушений був скликати парламент і відновити дію конституції. У квітні 1909 р. султан, використовуючи нерішучість младотурків, учинив заколот. Після придушення заколоту младотурки замінили Абдул-Хаміда на його брата Мехмеда V й самі почали керувати країною. Вони провели деякі реформи: реорганізували армію та поліцію. Для зміцнення влади младотурки добивались позик у імперіалістичних держав, роздавали іноземцям концесії, пішли на зближення з Німеччиною. Младотурки керувалися ідеєю «пантюркізму» — збереження єдиної і неподільної Османської імперії, жорстоко придушували страйковий рух робітників, антитурецькі повстання народів. Младотурецька революція залучила до влади верхівку буржуазії та інтелігенції, сприяла капіталістичному розвитку країни.
Індія. Наприкінці XIX ст. починається розвиток нового етапу національно-визвольного руху, лідером якого став індійський національний конгрес (ІНК), утворений 1885 р. Помірковані діячі ІНК погоджувалися на автономію в складі Британської імперії, а радикально налаштовані боролися за повну незалежність країни. Одночасно було створено Мусульманську лігу, яка захищала інтереси мусульман Індії. Поштовхом до розгортання національно-визвольного руху стало рішення віце-короля Д. Керзона про поділ Бенгалії на дві частини. У відповідь на ці дії по всій країні розпочався рух «сва-деші» (своє виробництво) — бойкот британських товарів. У 1907 р. він переріс у рух «свараджі» (самоврядування). Кульмінацією став загальний політичний страйк у Бомбеї (липень 1908 р.) на підтримку Б. Г Тілака — лідера ІНК. Бомбейський страйк змусив колоніальну владу піти на поступки: при віце-королеві створювалися законодавчі ради, в 1911 р. скасовано рішення про поділ Бенгалії і перенесено столицю з Кальтутти в Делі.
Найбільшою революцією була Сінхайська революція в Китаї 1911-1913 pp. Можна виділити наступні причини революції: по-перше, панування іноземного імперіалізму гальмувало розвиток національної промисловості і національного капіталізму. По-друге, феодальний устрій, що насаджувався цінською династією імператорів, прогнив і не давав простору для розвитку Китаю. Китай був фактично напівколонією, хоча формально зберігав незалежність. У країні виникає низка революційних організацій. Серед них найсильнішою був «Союз китайського відродження» на чолі з Хуан Сіном. Провідником національно-визвольного руху виступає демократичне крило національної буржуазії, що прагнуло повалити цінську династію і вирішити аграрне питання. Улітку 1905 р. майбутній лідер національно-визвольного руху Сунь Ятсен об´єднує кілька революційних організацій, зокрема й «Союз китайського відродження» в «Об´єднану революційну лігу Китаю» (Тун-минхой). Програма «Об´єднаної ліги» передбачала вигнання манчжурів, визволення Китаю, встановлення республіки та націоналізацію земель. Сунь Ятсен висуває так звані «три народні принципи»: націоналізм, народовладдя, народний добробут, завдяки яким, на його думку, Китай обмине капіталізм і буде просуватися до соціалізму. Однак у 1908 р. на престолі опинився трьохрічний Пу І і до влади прийшли реакційні сили, які усунули Юань Шікая та лібералів від неї. Проте революційні виступи проти феодально-монархічного режиму продовжувалися. У1910р. та в 1911 р. відбулися підготовані «Об´єднаною лігою» повстання революційних військ у Гуанчжоу. Хоча вони були придушені, того ж 1911 р. почався новий виступ, який вважається початком так званої Сінхайської революції (сінхай — назва року за китайським календарем). 10 жовтня 1911 р. вУчані знову повстали війська. Наступного дня тут було проголошено утворення Китайської республіки. Революційний уряд очолив Хуан Сін. Повсталих підтримало населення 15 провінцій. Рятуючи імперію, правляча верхівка знову звернулася за допомогою до Юань Шікая, якого призначили прем´єр-міністром і головнокомандуючим. Зміцнивши свою владу, Юань Шікай примусив піти у відставку регента малолітньго імператора Узай Лі. Революційні провінції зібрали у Нанкіні конференцію. Вона проголосила себе національними зборами й обрала тимчасовим президентом Китаю Сунь Ятсена. На початку 1912 р. перевага сил переходить на бік Юань Шікая. 12 лютого 1912 р. малолітній Пу І зрікся престолу, таким чином Юань Шікай закріпив свій успіх. Не визнаний іноземними державами Сунь Ятсен 14 лютого подав у відставку. Наступного дня національні збори обрали Юань Шікая президентом. У березні 1912 р. приймається Конституція Китайської республіки. Вона проголошує політичні права: свободу громадян, відповідальність уряду перед парламентом. У відповідь Сунь Ятсен зажадав відставки Юань Шікая і закликав народ до нової революції. Революційні війська у Південному Китаї повстали у травні 1913 р. Однак до серпня вони зазнали поразки і Сунь Ятсен змушений був залишити Китай. Юань Шікай заборонив діяльність гоміньдану, розпустив парламент і отримав фактично диктаторські повноваження. Юань Шікая активно підтримували імперіалістичні держави. Найважливішим підсумком революції була ліквідація Ман-чжурської династії, встановлення республіки. Однак панування іноземного імперіалізму зберігалося, як зберігався і феодалізм.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
