Ekzor | Дата: Четвер, 16.06.2011, 20:56 | Повідомлення # 1 |
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| 1924-1928 рр. — період економічної стабілізації в Європі. Настало пожвавлення економічного життя, тимчасове припинення інфляції, стабілізувалася валюта і ціни, зменшилось безробіття. Між європейськими країнами, а також між Європою й Америкою відновилися фінансові, торгівельні й економічні стосунки, що були розірвані в роки війни. Лише в Італії соціальне протистояння продовжувало розбурхувати громадськість, чим відкривало дорогу до влади фашистській партії. Водночас зазнали поразки спроби ВКП(б) і Комінтерну дестабілізувати ситуацію у світі шляхом експорту революції.Значною мірою пожвавленню економіки й зменшенню безробіття сприяв експорт американського капіталу у цілу низку європейський країн, зокрема, за планом Дауеса до Німеччини. Характерною рисою повоєнної стабілізації була подальша концентрація, монополізація капіталу і виробництва, відмова від вироблених у передвоєнні роки засобів регулювання економіки й соціальних стосунків до «вільних» ринкових відносин. 1929-1933 рр. Світова економічна криза, що вразила майже всі індустріально розвинені країни. Особливістю цієї кризи було те, що глибина падіння економіки була набагато більша, ніж у попередні та наступні кризи. Промислове виробництво не просто скоротилось, а впало до рівня початку сторіччя. Епіцентром кризи були США, а пізніше вона охопила і країни Європи, тобто стала глобальною. Третьою особливістю кризи була її тривалість: 1929-1933 роки. 1933-1939 рр. Утворення держав тоталітарного типу і назрівання Другої світової війни. Характерною рисою цього періоду став процес формування фашистських, тоталітарних тенденцій у політичному житті ряду країн, а також утворення двох блоків держав: країн, що були не задоволені післявер-сальським устроєм (Німеччина, Італія, Японія) і прагнули до його зміни і країни, що хотіли утримати існуючий європейський баланс сил, який був на їх користь (Велика Британія, Франція, США). Існувала також група країн, яким у процесі формування двох антагоністичних угруповань потрібно було визначитись, на боці якого блоку вони будуть виступати у війні, що насувалась. У першу чергу це стосувалося СРСР та країн Центрально-Східної Європи. США. У 20-х pp. (1921-1933 pp.) при владі знаходилися республіканці: У Гардінг, К. Кулідж, Г. Гувер. Було здійснено ряд заходів в інтересах промислових магнатів, розпочався наступ на профспілки (рух за «відкриті підприємства»), заохочувалася зовнішня торгівля, надавалися пільги корпораціям-експортерам, проводилася політика жорстокого протекціонізму тощо. У зовнішній політиці США намагалися розширити ринки збуту товарів та сферу інвестицій капіталів. Посилилося проникнення у Китай, де розраховували на те, що економічна перевага дасть змогу витіснити Великобританію і Японію. У Латинській Америці США на початку 30-х pp. взяли під контроль фінансові системи більшості держав. Період з 1922-1929 pp. характеризувався як епоха процвітання («проспериті»). США, подолавши проблеми повоєнної структурної перебудови, стали на шлях створення споживчої економіки. На 1929 р. обсяг індустріального виробництва зріс на 20%. У жовтні 1929 р. у США розпочалася найбільша світова економічна криза. За 4 роки збанкрутувало 5,7 тис. банків, розорилися сотні тисяч фермерів. До 1933 р. промислове виробництво у США скоротилось на 46% порівняно з докризовим рівнем. Криза охопила всі галузі економіки та сільського господарства. За рівнем промислового виробництва США були відкинуті на початок XX ст. Навесні 1933 р. особливої гостроти набула фінансова криза: мільйони вкладників розорилися, всі банки були закриті. Республіканська адміністрація президента Г Гувера не змогла подолати кризу і втратила підтримку населення. «Велика депресія» призвела до небаченого зубожіння. Загальне невдоволення народу вилилось у «голодні походи» на Вашингтон. Кількість безробітних становила на початку 1933 р. 17 млн осіб — 35% працездатного населення. ВЕЛИКОБРИТАНІЯ. Усередині 20-х pp. економічна криза загострила соціальні суперечності. Особливо гострий конфлікт виник між власниками вугільних шахт і гірниками. У травні 1926 р. розпочався загальний страйк, у якому взяло участь понад 5 млн осіб. Семимісячна боротьба англійських шахтарів закінчилася поразкою. Уряд С Болдуїна прийняв ряд антипрофспілкових законів, які ускладнили становище робітників.Унаслідок світової економічної кризи 1929-1933 pp. обсяги промислового виробництва скоротилися на 15%, зовнішня торгівля — вдвічі, безробіття у 1932 р. досягло 30-35%. Найбільше постраждали вугільна та металургійна промисловості. Упродовж 1929-1931 pp. лейбористи сформували однопартійний уряд на чолі з Р. Макдональдом. Спроби подолати кризу зменшенням державних податків, допомогою приватному капіталу виявилися марними. Для подолання цілковитої депресії в 1931 р. Р Макдональд сформував «Національний кабінет», залучивши до нього консерваторів і лібералів. Причиною економічного підйому кінця 30-х pp. було збільшення капіталовкладень у промисловість, політика протекціонізму, розширення військового виробництва, підвищення ефективності виробництва. Зовнішня політика Великобританії в 30-х pp. фактично потурала агресії Німеччини та Італії. Уряд Н.Чемберлена дав можливість Німеччині створити військово-морський флот, не протидіяв загарбанню Італією Ефіопії, під час громадянської війни в Іспанії проводив політику «невтручання», що сприяло італійсько-німецькій інтервенції. Щоб зберегти позиції в колоніях, в 1931 р. англійський парламент прийняв «Вестмінстерський статут», який декларував юридичну рівноправність метрополії і домініонів. ФРАНЦІЯ. Упродовж 1924-1926 pp. Лівий блок на чолі з Е. Ерріо безуспішно намагався реформувати фінансову і податкову системи, демократизувати виборчу систему. У зовнішній політиці уряд встановив дипломатичні відносини з СРСР, вивів війська з Руру, придушував повстання у Марокко і Сирії. Після розпаду Лівого блоку в 1926 р. був сформований уряд Національної єдності Р. Пуанкаре, який перебував при владі до 1928 р. За темпами промислового виробництва Франція випередила Великобританію і Німеччину. Проте успіхи були перервані світовою економічною кризою. У Франції вона розпочалася пізніше, ніж в інших державах, але набрала затяжного характеру. Обсяг промислової продукції і національний доход зменшилися майже на 30%, зовнішня торгівля скоротилася на 60%. Промислова криза доповнилася аграрною, де виробництво скоротилося на 40%. Лише з 1935 р. спостерігалася певна стабілізація, що була надзвичайно повільною — до 1939 р. Франція не досягла рівня 1929 р. Економічна криза вплинула на політичне становище. У країні почалася урядова нестабільність, активізувалися екстремістські і фашистські організації: «Вогняні хрести», «Патріотична ліга», «Французька дія» та інші. 6 лютого 1934 р. було вчинено спробу фашистського путчу, щоб ліквідувати республіканський лад. Новий уряд очолив соціаліст Л. Блюм. Національні збори прийняли понад 130 законів для реалізації програми Народного фронту. Заборонялися фашистські організації, встановлювався 40-годинний робочий тиждень, оплачувані відпуски (протягом 14 днів), гарантувалося право профспілок на укладання колективних договорів з підприємцями. Основним завданням зовнішньої політики Франції після Першої світової війни була боротьба за гегемонію в Європі. Французький уряд наполегливо домагався створення міждержавного об´єднання «пан-Європа», яке б тримало лідерство на континенті. Головним досягненням у 20-х pp. вважаються Локарнські угоди (1925 p.), що гарантували безпеку Франції та «пакт Бріана-Келлога» про заборону війни. У 30-х pp. в умовах зростаючої агресивності Німеччини Франція зробила низку поступок Німеччині, але виступила за консолідацію антифашистських сил НІМЕЧЧИНА. Наприкінці 1923 p. німецька економіка почала виходити з кризи. Німеччина отримала фінансову допомогу згідно з планами Дауеса та Юнга, було проведено грошову реформу, розширювалося й модернізувалося виробництво. З обранням президентом П. Гінденбурга (1925 р.) у країні стабілізувалася політична ситуація, зміцніли позиції правих сил. У Німеччині продовжувала існувати багатопартійна система. Світова економічна криза 1929-1933 pp. у Німеччині виявилася особливо глибокою. Промислове виробництво скоротилося майже на 50%, зросло безробіття (б млн осіб), розорилися дрібні підприємці і торговці, зменшилась заробітна плата. Уряди Г. Мюллера і Брюнінга не змогли стабілізувати ситуацію. Цим скористався А. Гітлер, який закликав до рішучих дій. Нацисти знайшли підтримку в усіх верствах німецького суспільства. На виборах до Рейхстагу Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (НСДАП) вперше заявила про себе як загальнонімецька політична сила. Німецька економіка виходила з кризи за рахунок небаченої мілітаризації та запровадження державного регулювання господарської діяльності. Протягом 1933-1935 pp. були створені так звані «імперські групи» з управління промисловістю, енергетикою, торгівлею, транспортом, банківською та страховою справами, запровадилося примусове картелювання. Централізація і мілітаризація економіки привели до ліквідації безробіття. Уже в 1935 р. була запроваджена загальна трудова повинність, а в 1936 р. прийнято 4-річний план розвитку німецької індустрії, підпорядкований військовим цілям. Економічна стабілізація в другій половині 30-х pp. використовувалася Гітлером для пропаганди «успіхів» нацизму. Фашистська зовнішньополітична програма від самого початку була спрямована на перегляд Версальського договору. З приходом нацистів до влади Німеччина вийшла з Ліги Націй (1933 p.), розпочала мілітаризацію держави, запровадила загальну військову повинність (1935 p.), ввела війська в Рейнську демілітаризовану зону (1936 p.). ІТАЛІЯ. Італія продовжувала залишатися конституційною монархією. Проте Б. Муссоліні набув широких повноваженнь, присвоїв собі титул дуче (вождя). Спочатку уряд був коаліційним. Але згодом фашисти цілком монополізували владу. Усі політичні партії були заборонені, державна поліція замінена фашистською міліцією, в країні запанувало тотальне шпигунство, провокації, терор. Опозиційні Муссоліні партії створили так званий Авентинський блок, проте його нерішучість призвела до розгрому його провладними структурами (1925 p.). Після цього фашистський терор посилився ще більше. Фашистам вдалося оживити італійську економіку. Вони провели широку денаціоналізацію, грошову реформу, врегулювали відносини між підприємцями і робітниками. У 1929 р. рівень промислового виробництва на 40% перевищував рівень 1913 р. Економічна криза завдала найбільшого удару по текстильній, видобувній, автомобільній галузях, занепадало сільськогосподарське виробництво, розорилися десятки тисяч дрібних і середніх фірм. Промислове виробництво скоротилося на 1/3, торгівля в З рази. Значно погіршилося становище всього народу. Криза прискорила процес фашизації держави. Була проведена реорганізація партії, виборчої системи, розпочалося створення корпоративної системи. Ця система об´єднувала підприємницькі організації і фашистські профспілки під егідою держави в окремих галузях господарства. У корпораціях забезпечувалося класове співробітництво. Під контролем Національної ради були створені в окремих галузях 22 національні корпорації. У середині 30-х pp. майже всі італійці стали членами корпорацій. Корпоративна система стала основним важелем фашистського державного регулювання економічного і політичного життя. ІСПАНІЯ. У 1923 р. генерал М. Примо де Рівера очолив антиурядовий путч і встановив військово-монархічну диктатуру. В Іспанії було встановлено жорсткий авторитарний режим: розпущено кортеси, заборонені політичні партії, обмежено права і свободи, заарештовано радикальних політичних діячів. Проти диктатури виступили всі політичні сили країни і військові і в 1930 р. Примо де Рівера подав у відставку. Економічна криза 1929-1933 pp. ще більше ускладнила ситуацію у країні. Було дезорганізовано промисловість, сільське господарство, фінанси; безробіття охопило понад 40% робітників. Перемога республіканських партій на муніципальних виборах у квітні 1931р. сприяла початку революції. Король зрікся престолу і залишив країну. У червні 1931 р. було сформовано коаліційний уряд, який розпочав прогресивні реформи. Була прийнята конституція, що гарантувала громадянські права і свободи, розпочалася аграрна реформа, частково було вирішено національне питання тощо. Внутрішньополітичне становище ускладнювалося великою активністю комуністів та профашистських сил — Іспанської фаланги. У 1934 р. в Астурії комуністи підняли повстання, яке призвело до великих жертв і урядової кризи. Ліві партії напередодні виборів уклали пакт про утворення Народного фронту. У лютому 1936 р. партія Народного фронту (республіканці, соціалісти, комуністи) здобули перемогу на виборах у кортеси. Уряд очолив М. Асанья. Програма Народного фронту передбачала амністію політичним в´язням, демократизацію державного апарату й армії, аграрну реформу, боротьбу з безробіттям, запровадження соціального страхування, широку націоналізацію, вирішення національного питання. Проте реформи відбувалися повільно, не всі вони були доведені до кінця. Політична й економічна ситуація в країні загострилася, зростали ціни, злочинність. 17 липня 1936 р. у Марокко група профашистсько налаштованих іспанських військових організували заколот проти уряду
http://vkontakte.ru/id18182352
|
|
| |