| Ekzor | Дата: Четвер, 16.06.2011, 20:37 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Після смерті Людовика Польща і Литва уклали Кревську унію 1385, а литовський князь Ягайло одружився з дочкою Людовика, прийняв католицтво і під іменем Владислава II Ягайла правив Польщею і Великим Литовським князівством (1386—1434). Ягайло поклав початок династії Яґеллонів. Під його проводом у липні 1410 польсько-литовська армія при підтримці військ з Руси і Чехії завдала нищівної поразки військам ордену хрестоносців, які виступали в союзі із загонами 12 країн католицької Європи (див. Грюнвальдська битва 1410). Ця поразка і наступна Тринадцятирічна війна 1454—1467, що завершилась Торунським миром 1467, остаточно зламали позиції ордену, дозволили приєднати до Польщі Східне Помор'є, Хелмінську землю, західну частину Прусії і вийти до Балтійського моря, Владислав II і його наступники Владислав III Варненчик (1434—1444), Казимир IV Ягеллончик (1447—1492), Ян I Ольбрахт (1492—1501) продовжували боротьбу з німцями на заході, але водночас все більше уваги звертали на схід. У 1434 Ягайло скасував будь-які автономні права руських земель (Галичина і Волинь), поширив на них польське право, суд і адміністрацію. У 15 ст. поляки брали участь у відсічі турецьким завойовникам, польські королі займали трони Чехії та Угорщини, Прагнучи здобути опору серед шляхти, королі продовжували надавати їй нові привілеї. У 1454 Казимир IV видав Нешавський привілей, який фактично ставив королів у залежність від шляхти. У 15 ст. у П. склалась станово-представницька монархія, головними рисами якої були загальні і земельні сейми (з'їзди) шляхти, як станові представницькі органи. Пьотркувський привілей Яна Ольбрахта (1496) надав завершального вигляду польській монархії, її підставою був сейм, що складався з сенату (магнати і королівська адміністрація) і палати послів (посланці шляхетських сеймиків у воєводствах). У 1505 король Олександр Казимирович запровадив звід законів — Радомську конституцію (Nihil Novi), яка обмежувала королівську владу на користь магнатів і забороняла королю запроваджувати будь-які зміни у державі без згоди сейму. У 16 ст. Польща досягла найбільшої могутності й авторитету, У склад держави увійшла решта земель хрестоносців, а Люблінська унія 1569 безпосередньо включила землі Великого Литовського князівства з обширними теренами України і Білорусії до складу королівства. Польща стала великою багатонаціональною державою, в якій неполяки складали близько половини населення. Загальноєвропейські економічні зрушення, пов'язані із розвитком товарно-грошових відносин, викликали тут складання фільварково-панщинної системи господарства, заснованої на великому земельному володінні і панщинній селянській праці. Ця система зміцнила економічні і політичні позиції шляхти, посилила позаекономічну залежність та політичне безправ'я селянства. Політичний розвиток країни визначався зростанням боротьби короля, магнатів, і шляхетських угрупувань за владу. Поступово помітними ставали переваги магнатів, у тому числі полонізованих українських, які зосереджували в своїх руках величезні земельні володіння, і одночасне послаблення королівської влади. Зі смертю Сигізмунда II Августа (1548—1572) ягеллонська династія припинилася. Цим скористалась шляхта, обравши на престол Генріха Валуа (1573—1574) — представника французької королівської династії (майбутнього короля Генріха III), який на її вимоги затвердив «Генріхові артикули», що підтвердили усі привілеї і права шляхти, навіть дозволившиїй виступати із зброєю проти короля. Устрій, що склався у 16 ст., отримав назву «шляхетської демократії», а сама держава стала називатись Річ Посполита (республіка) Польська (1569). Столиця перемістилась у Варшаву. Стефана Баторія (1576—1586). Але наступний король зі шведської династії Вазів Сигізмунд ІІІ Ваза (1587—1632) виконував волю магнатських угрупувань. У 16 ст. серед значної частини шляхти і міщан поширилися ідеї реформації. Ці ідеї зродили у Польщі радикальні форми протестантизму у вигляді діяльності громад «польських братів» або аріан, які висували програму соціальної рівності й скасування феодальних відносин. Контрреформація і наступ католицизму, особливо діяльність єзуїтів, поступово повернули провідні ідейні позиції костелу у польському суспільстві і навіть дозволили поширити впливи на схід, де панувало православ'я. В 1596 у Бресті була схвалена церковна унія, що утворила на українських і білоруських землях греко-католицьку церкву, підпорядковану Римському Престолу. Королі з династії Вазів — Владислав IV Ваза (1632—1648), Ян II Казимир (1648—1668), а потім і «власні» володарі Михайло Корибут Вишневецький (1669—1673), Ян III Собеський (1674—1696) були змушені підпорядковуватись різним магнатським угрупуванням і партіям, які виступаючи під гаслами збереження «золотої вольності» використовували право одноголосності при прийнятті рішень у сеймі («ліберум вето») і право створення конфедерацій (союзів) проти короля. Військові успіхи Яна Собеського у боротьбі з Туреччиною зміцнили авторитет короля, який, однак, виявився недостатнім для посилення королівської влади. За правління короля саксонської династії Веттинів Августа II Фридерика (1697—1733) внутрішня боротьба досягла апогею. З середини 18 ст. у польські землі активно проникали ідеї Просвітництва, які породжували тенденції до суспільних реформ. За часів Август ІІІ Фрідерік (1733—1763) знову посилилась боротьба магнатських угрупувань. Табір Чарториських прагнув перетворити Польщу у сильну аристократичну державу, розраховуючи на підтримку Російської імперії. Йому протистояв табір Потоцьких, котрий намагався зберегти магнатську олігархію, орієнтуючись на Прусію. Після смерті Августа III при сприянні російської імператриці Катерини II польським королем було обрано прихильника реформ Станіслава Августа Понятовського (1764—1795). У результаті 1 розділу Пруссія отримала: Вармію (область у Пруссії) і воєводства поморське, мальборское і Хелмінську (без Гданська і Торуна), а також території, що лежать над Нотець і гопліт. Росія зайняла території, що лежать на схід від Двіни, Друї і Дніпра. Австрія - південну частину краківського і сандомерського воєводств, освенцимське і Заторське князівства, руськоє воєводство (Галичина) (без хелмських земель), а також частини бельського воєводства. В результаті II розділу Польщі Пруссія зайняла: воєводство Познанський, Калишська, гнезнінское, щерадське, лечицьке, іновроцлавське, брест-куявське, Плоцьк, Добринський землі, частина равського і мазовецького воєводств, а також Торунь і Гданськ. Російська частина включала білоруські і українські землі на схід від лінії Друя-Пінськ-Збруч. За договорами 1795 р. між Росією, Пруссією і Австрією перша загарбала Західну Волинь і Західну Білорусь, частину Литви і Курляндію; друга — більшу частину Мазовії з Варшавою й частину Литви; третя — Малу Польщу. Третій поділ знищив Річ Посполиту, стерши її з політичної карти Європи.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
