| DANTE | Дата: П`ятниця, 31.05.2013, 13:21 | Повідомлення # 1 |
|
Ремісник
Група: Користувачі
Повідомлень: 56
Статус: Offline
| У 874 р. розрізнені селянські бунти переросли у велику селянську війну.Повстання розпочалось на Північному Сході країни, а очолили його колишніконтрабандисти-солеторговці Ван Сяньчжи та Хуан Чао. Соціальна програма
повсталих була простою і водночас жахливою: не ставлячи під сумнів
імператорську систему правління, селяни, при підтримці частини кримінальних
елементів, знищували чиновників, а заодно й міста, як осередки “несправедливої”
місцевої влади, куди безпосередньо надходили їхні податки й повинності.Кілька років Ван Сяньчжи та Хуан Чао конфліктували між собою за правоочолити повстання, але 878 р. Ван Сяньчжи був оточений танцями й загинув.
Єдиним лідером селян залишився Хуан Чао.Надзвичайно честолюбивий, Хуан Чао за молодих літ мріяв про кар'єручиновника, але провалився на іспитах. Пізніше він став впливовою фігурою
кримінального світу, а під час селянської війни одним із її вождів. Він був
високою, фізично сильною людиною, знався в ієрогліфіці та військовій справі,
вирізнявся красномовством і винятковою жорстокістю. Розоривши весь схід імперії, повстанці 879 р. захопили на півдні Гуанчжоу -найбільший океанічний порт тогочасного Китаю, - де вирізали 120 тис. іноземних
купців, надовго перервавши морську торгівлю країни з державами Південної та
Південно-Східної Азії і Близького Сходу. Кількість “бунтівників” сягнула 500
тис., і хоча в армії Хуан Чао спалахнула епідемія малярії, 880 р. вона захопила
Лоян, а наступного року Чан'ань. Солдати Хуан Чао вчинили жорстоку розправу над
мешканцями столиці. “Людей вбивали на місці, не жаліючи ані старого, ані
малого, - кров текла рікою”24. “Населення тікало в гори. Багато загинуло від
снігопаду, і закляклі трупи заполонили околиці”25. Імператора Лі Сюаня
(Сі-цзун, 874 - 888) вивезли із зруйнованої столиці, на попелищі якої Хуан Чао
проголосив себе “Сином Неба”, засновником нової династії - Великої Ци (Да Ци). Це суперечило початковим гаслам війни, і частина повстанців, яка мріяла прознищення бюрократів і міст, а не династії, покинула Хуан Чао, а ті, що
залишились (менш 30 % війська), остаточно перетворилися на банду мародерів і
насильників. Сили Танів, які знову запросили на допомогу тюрків шато, й навіть
частина колишніх повстанців на чолі з Чжу Венєм (він перейшов на бік урядових
військ, за що отримав від імператора титул “Цюань-чжун” - “Двічі вірний”)
тіснили Хуан Чао й 883 р. змусили його покинути Чан'ань. У 884 р. повстання було
остаточно придушено. Сам Хуан Чао, як повідомляли автори офіційних хронік,
загинув, за іншою версією він сховався у буддійському монастирі, де закінчив
життя монахом. Наслідки селянської війни 874 - 884 рр. були жахливими. Економікарозвалилася остаточно, безліч міст і культурних пам'яток були зруйновані,
мільйони людей загинули під час бойових дій, від голоду та епідемій, в державі
не стало законів, і вона розпалася: на місцях владу захопили місцеві цзедуши, а
при дворі знову хазяйнували євнухи. Імперію добив “двічі вірний” Чжу Вень, який
у 907 р. зайняв Чан'ань, вирізав євнухів, скинув останнього танського
імператора й оголосив себе “Сином Неба” (династія Пізня Лян, 907 - 923). Наступні півстоліття класична китайська історіографія назвала “епохою п'ятидинастій та десяти царств”. Чжу Веня зарізав власний син, потім у долині Хуанхе
змінювали одна одну п'ять династій (у тому числі й народу шато), на півдні
гризлися між собою клаптикові держави й продовжували бунтувати селяни. Саме в
цей час на північ від Китаю на початку X ст. утворилася могутня імперія
монголомовних киданів (держава Ляо), які захопили частину китайських земель і
перетворили північнокитайських царків на своїх данників. Економічні й політичні
інтереси, відчуття етнокультурної єдності вимагали від китайців возз'єднання
країни, але шлях до нього виявився непростим.
|
| |
| |
Головна 
