| DANTE | Дата: П`ятниця, 31.05.2013, 12:50 | Повідомлення # 1 |
|
Ремісник
Група: Користувачі
Повідомлень: 56
Статус: Offline
| . . по смерті Бабур залишив своєму синові Хумаюнуневелику, але міцну імперію, що охопила Афганістан, Пенджаб і Ганзьку долину. Хумаюн виявив себе хоробрим полководцем, чудово знав класичну перськулітературу, але не мав здібностей політика, погано знався на людях, вирізнявся
нестямним сластолюбством і, на завершення, був хронічним наркоманом (курив
опіум). Така людина не могла втримати хиткий корабель влади, а спроба завоювати
Гуджарат скінчилася невдачею. В 1540 р. проти Хумаюна відкрито збунтувався його
бенгальський намісник Шер-хан Сур (“Сонячний лев-хан”). Дві битви біля Біхара
падишах програв і втік до Сінду, де одружився з 14-річною дочкою місцевого
воєначальника. Від цього шлюбу в 1542 р. народився майбутній падишах-реформатор
непереможний Джелал ад-дін, який увійшов в історію під іменем Акбар
(“Великий”). Шер-хан захопив у 1540 р. Делі й оголосив себе Шер-шахом. Правив віннедовго (1540 - 1545), але встиг багато зробити для відновлення державної
єдності та централізації. Опорою влади знову стали афганські войовничі роди, до
яких належала родина Сур. Прискіпливої ревізії зазнала система джагірів: права
їхніх володарів (джагірдарів) надалі перевірялися на щорічних військових
оглядах. Створення нових джагірів припинили, а решту найманого війська перевели
на жорсткий грошовий оклад. Стабільними, але диференційованими залежно від
якості грунтів стали за правління Шер-шаха податки. Щонайменші непокора або
прояви сепаратизму нещадно придушувалися владою. Відчувши силу, Шер-шах спробував розширити кордони імперії, але при облозіраджпутської фортеці Каланджар енергійний “Лев-шах” безглуздо загинув від
вибуху власного складу боєприпасів, куди потрапило рикошетом ядро після
невдалого залпу його ж артилерії. Пишне поховання Шер-шаха завершилося
спорудженням восьмикутного красеня-мавзолею павільйонного типу в Сасарамі, але
з шахом померла і єдність афганської військової знаті. 10 років за владу над
Ганзькою долиною билися чотири претенденти, чим скористався Хумаюн, точніше,
його енергійний полководець туркмен Бейрам-хан. Хумаюн знайшов притулок у сефевідського шаха Тахмаспа в Персії, але грошейсин Бабура не мав, тому почував себе дуже принижено. Коли до нього дійшли
звістки про смути в Індії, цей безвольний наркоман не наважився боротися за
повернення престолу, але Бейрам-хан звернувся до всіх, хто мріє про славу й
багатство, із закликом вступати в армію моголів. Різноплемінне військо
головорізів-авантюристів зібралося досить швидко (туди входили тюрки, перси,
узбеки, туркмени, афганці), й хоча платити падишах не міг, усім їм обіцяли
казкову здобич в Індії. В 1555 р. ця багатотисячна банда рушила в похід. У тому
ж році вона здобула Делі, але Хумаюнові довго правити не судилося: накурившися
чергового разу опіуму, він упав з мармурових сходинок і розбився на смерть. У
центрі Делі йому побудували оригінальну купольну усипальню, а на престол сів
13-річний Джелал ад-дін Акбар. Регентом при ньому (тобто реальним владикою)
став Бейрам-хан.
|
| |
| |
Головна 
