| DANTE | Дата: П`ятниця, 31.05.2013, 12:24 | Повідомлення # 1 |
|
Ремісник
Група: Користувачі
Повідомлень: 56
Статус: Offline
| Після Катаванської битви більша частина земельСередньої Азії потрапила в залежність від кара-киданів, проте панування
чужинних монголомовних кочовиків гнітило місцеве населення (народи тюркських та
іранських мов), тому спокійне життя завойовникам не судилося. До цього треба
додати емірські чвари та грабіжницькі набіги огузів. Життя Мавераннахру
перетворилося на суцільне пекло, і коли під гаслом “священної війни” з
“невірними” кара-китаями почав набирати сили володар Хорезму Текеш (1172 -
1200), його підтримала абсолютна більшість утомлених безвладдям
середньоазіатів. Зібравши під свої прапори десяткитисяч знедолених і доведених до відчаю мусульманських фанатиків, хорезмшах
Текеш не без зусиль витиснув кара-киданів з Мавераннахру та посилив оборонні
споруди навколо хорезмійської столиці Ургенча (Гурганджа). Успіхи у звільненні
мусульман Середньої Азії від усобиць і гноблення “невірних” забезпечили
Текешові високий авторитет у мусульманському світі, а населення сусідніх країв,
стомлене політичною анархією, прагнуло спокою й покладало надії на Хорезм. У цьому бувсекрет карколомних експансіоністських успіхів Текеша та його наступників. Протягом 1187 - 1193 рр. владу хорезмшаха визнали Мерв, Нішапур і Серахс, у1194 р. - Західний Іран. Із шаленим опором хорезмійці зіткнулися тільки в горах
Гуру (суч. південний захід Афганістану), де панувала гулямська за походженням
мілітаристська династія Гуридів. Текеш помер, але його син і спадкоємець Мухаммед ібн Текеш (1200 - 1220) непоступався в енергії перед батьком. У 1207 р. він захопив Бухару, звідки
атакував і розтрощив у 1210 р. біля р. Талас військо кара-киданів (які мусили
визнати себе хорезмійськими васалами); в 1215 р. був завойований Азербайджан, а
за 1215 - 1216 рр. Мухаммед ібн Текеш добив Гуридів, залишки яких остаточно
перебралися до Індії (де створили Делійський султанат). За правління Мухаммеда ібн Текеша держава хорезмшахів охопила території відгір Загросу до річки Інд, від Каспію та Аралу до Перської затоки (крім володінь
непокірних і жахливих нізаритів), ставши найбільшою імперією ісламу. Усунення
роздробленості сприяло економічному відродженню, поновилася торгівля, а частину
грандіозної воєнної здобичі використали для централізованої відбудови
іригаційної системи (особливо в корінних землях Хорезмійського оазису).
Колосально збільшилася площа зрошуваних земель, поширювалися канали й кяризи
(підземні зрошувальні канали-труби), а з ними й посіви пшениці, ячменю (“хліба
бідних”), рису, винограду, динь, грецького горіха, фіг, бавовнику (замість
застарілого льону). Ремесла прославилися виробництвом килимів, тканин (шовк,
парча, вовна, бавовна, льон), кераміки (посуд і облицьовувальна плитка з
фаянсу), вироби з металів, кістки, шкіри або дерева, квітковими есенціями.
Центрами ремесел і торгівлі (в тому числі фантастично прибуткової караванної)
знову стали Ургенч, Бухара, Самарканд, Нішапур, Рей, Ісфахан, Шираз, Герат,
Тус, Балх, Кум, Хамадан, Фаса, Казерун, Ахваз, Тустер, порт Сіраф на березі
Перської затоки тощо (їхнє населення становило іноді по 200 - 300 тис.
мешканців). У часи Великого Хорезму жили й творили видатні поети Нізамі (1141 - 1209)та Хагані (ХІІ ст.), яких вважає своїми класиками Азербайджан, але писали вони
на фарсі. Справжнім дивом і гордістю тогочасної перської архітектури визнано
“Купол Алідів” у Кумі - прикрашений вигадливою різьбою по цеглі “мавзолей
Фатіми”. Продуктивно працювали медресе й бібліотеки Хамадана, Рея, Сави,
Ісфахана, Мерва, Нішапура тощо. Але міць і процвітання колосальної імперії залишалися дуже хиткими.Строката хорезмійська держава не мала єдиної етнічної або господарської основи,
а коли задоволені розгромом “невірних” газі розійшлися по домівках, армію
почали формувати з найманців-тюрків (переважно канглів_ - печенігів, кипчаків -
половців або карлуків). Стабільність, що спиралася на шаблі хорезмійських
головорізів, виявилася нетривкою. Значно культурніші від тюркських вояків
перси, араби, таджики дуже хворобливо сприймали безпардонне володарювання
зухвалих тюркських найманців, а коли ця ненависть проривалася, повстанці
шматували своїх “захисників” живими (так було під час антихорезмійського
повстання в Самарканді). Успішні війни, економічне піднесення, розквіт торгівлі
сприяли певному поліпшенню матеріального добробуту населення в самому
Хорезмійському оазисі, але на решті земель лише начальство сипало грошима -
більшість жила впроголодь (бо податки сягали до 2/3 врожаю(!). Крім етнічних і
соціальних суперечностей, державу роз'їдали релігійні конфлікти: між шиїтами й
суннітами (хорезмшахи сповідували суннізм), між шафіїтами й ханіфітами, не
припинили свою руйнівну пропаганду й різноманітні сектанти (насамперед
ісмаїліти різних гатунків). Навіть серед політичної верхівки не було єдності:
кангли конфліктували з туркменами, “купецька” партія з “військовою” тощо. Вкрай невдалою слід визнати й зовнішню політику, що її вів наприкінціцарювання хорезмшах Мухаммед. Спочатку він посварився з багдадським халіфом ан-Насіром (1180 - 1225),назвався Газі (“борцем за віру”) й прокляв “володаря правовірних”
(обвинувативши його зокрема у “сверблячці сластолюбства”), але каральний похід
1217 р. проти “неправильного халіфа” провалився: 100-тисячне хорезмійське
військо вимерзло в горах, а решту дикі непокірні курди вирізали. В 1216 р. на кордонах Хорезму з'явилися монголи Чінгіс-хана, які добивалитут своїх кровних ворогів меркітів, і на р.Іргізі Мухаммед несподівано атакував
монголів, пояснюючи це релігійним обов'язком газі в боротьбі з “невірними”. В
1219 р. він же наказав вирізати й розграбувати в Отрарі багатий караван, яким
Чінгіс-хан хотів поновити вигідну для себе торгівлю через “Великий шовковий
шлях”. Здивований такою поведінкою, каган відрядив в Ургенч посольство, але
монгольських дипломатів хорезмшах наказав убити, а кількох вигнати голими в
степ. Такого монголи не прощали, і коли Чінгіс-хан довідався про жахливий
злочин, він написав Мухаммедові короткого листа: “Ти хотів війни, ти її отримаєш!”
- та, згорнувши війни на інших фронтах, наказав атакувати імперію хорезмшахів. Мухаммед ібн Текеш мав 400-тисячне військо й невичерпні ресурси, але виявивабсолютно непритаманні йому безініціативність і безпорадність. Розпорошивши
свої сили по містах та фортецях, він покинув Середню Азію, і протягом 1219 -
1223 рр. монголи захопили більшість міст імперії та знищили їхні гарнізони один
по одному. Роздерта суперечностями держава хорезмшахів розвалилася вмить, а
переляканий Мухаммед сховався від непереможних монголів на пустельному острівці
посеред Каспійського моря, де й помер у 1220 р. в колонії хворих на проказу.
Великий Хорезм упав. Боротьбу з агресором спробував організувати син і спадкоємець престолуУргенча хорезмшах Джелаль ад-дін Мекбурни (1221 - 1223), але, розбитий
монголами, він утік до Індії, звідки хорезмійців за звірства вигнали в Іран.
Потім у пошуках грошей енергійний хорезмшах не існуючої вже держави спалив та
розграбував Грузію й Вірменію і, врешті-решт, втративши всіх союзників, знову
опинився в 1231 р. віч-на-віч з монголами, які наздогнали невтомного
хорезмшаха-авантюриста в горах Курдистану. “Тоді татари, що примусили його
покинути батьківщину, напали на нього, погнали до Аміда (суч. Діярбакір) і
завдали жорстокої поразки його війську”5. В цій битві й загинув син туркменки
Джелаль ад-дін, а Іран та Середня Азія опинились у складі світової Монгольської
імперії.
|
| |
| |
Головна 
