| Ekzor | Дата: Вівторок, 18.01.2011, 14:46 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| В столиці Візантійської імперії Константинополі, вдало розташованій на кордоні європейських і азійських володінь цієї держави, перетиналися сухопутні та морські шляхи, що з'єднували Захід зі Сходом. Все це позитивно позначилося на піднесенні політичного становища Константинополя, його економіки, культури.
Візантійський імператор Константин І (285 — 337 pp.) не розглядав резиденцію в Константинополі як "нову християнську столицю" імперії і не протиставляв її "язичницькому" Риму. Однак він усвідомив роль і значення християнства для зміцнення єдності держави, а тому проголосив його державною релігією, рівноправною з іншими (язичницькими) культами. Утвердження Константинополя як "християнської столиці" Сходу було прискорене завершенням відособлення Візантії у 395 p., коли відбувся остаточний поділ Римської держави на Західну Римську і Східну Римську (Візантійську) імперії. Наприкінці IV ст. Константинополь перетворився на найбільший торгово-ремісничий центр Візантійської імперії, став своєрідною "майстернею Всесвіту", що приваблювала купців з усього світу. На початку V ст. були побудовані його нові стіни ("стіни Феодосія") — вершина військово-інженерного будівництва. Близько 500 башт, три ряди сухопутних та ряд морських мурів зробили столицю Візантії неприступною фортецею. Освіта у ранній Візантії підтримувала прямий спадкоємний зв'язок з античністю. Існувала її розгалужена міська система від муніципальних, приватних і монастирських шкіл до професійних носіїв вищої античної освіти: риторів, педагогів, філософів, лікарів та юристів. Візантійське суспільство, як і римське, було правовим суспільством. В основі його законодавства містилися кращі досягнення римської юридичної думки, де отримали теоретичне оформлення такі поняття юриспруденції, як закон і звичай, визначені норми карного права і процесу. Церква з V ст. була залучена до церемонії коронації новообраних імператорів, символізуючи божественне освячення їх влади. Склався пишний імператорський культ. Однак візантійські імператори не обожнювались, як східні царі-деспоти. Священною була не особа імператора, а його державна влада. Цей період історії Візантії характерний ідеологічним обґрунтуванням християнством боговстановленос-ті своєї церковної організації, популяризацією християнського способу життя та боротьбою проти єретичних течій всередині самого християнства. Помітна роль у цьому належала відомим християнським проповідникам Григорієві Богослову та Іоанну Златоусту, які здійснили систематизацію християнського богослов'я, заклавши основи його спеціального розділу — гомілетики (теорії і практики проповідницької діяльності). Водночас у патристичній літературі ранньовізантійської доби, працях Ва-силія Кесарійського, Григорія Назіанзина і Григорія Нисського був закладений фундамент середньовічної візантійської філософії, яка корінням сягала в історію еллінського мислення. З небаченою пишністю у 532 — 537 pp. збудовано храм Св.Софії, що впродовж віків став головною церквою всього східнохристиян-ського світу, чудом церковного будівництва. З ним утвердився основний тип купольного храму, характерний для візантійської архітектури. Основу розвитку візантійського мистецтва та літератури VI ст. становить відображення пізньоантичного бачення художніх цінностей. Це виявилось у багатому за символікою "юстиніанівському класицизмі", що відображав офіційний характер одержавленого християнства юстиніанівської епохи.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
