Молдавський трон для запорозького богатиря (Іван Підкова) - Загадки української історії - Історія України - Все для історика
Все для історика
Неділя, 04.12.2016, 00:47
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Історія УкраїниРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Період первісного суспільства та перші держави [3]
Період княжої доби [9]
Литовсько-польський період [0]
Період козацтва [13]
Україна в кін. 18 - 19 ст. [4]
Україна на початку XX ст.(1900-1917) [4]
Українська національно-демократична революція (1917—1920) [10]
Радянська доба [6]
Україна у Другій світовій війні [11]
Міфологія [26]
Загадки української історії [5]
Різне [1]
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Статті » Загадки української історії

Молдавський трон для запорозького богатиря (Іван Підкова)

    Напевно, майже кожному пересічному українцю відома напівлегендарна історія про Роксолану — дівчину з прикарпатського се­ла Настю Лісовську, яка потрапила до турецького полону і волею обставин невдовзі стала дружиною могутнього султана Сулеймана Пишного. Свого часу Роксолана навіть була визнана однією з найвпливовіших політичних фігур Османської імперії. Однак мало хто знає про те, що жив-був колись український козак, який напри­кінці XVI ст. став володарем хоча й невеликої, але відігрававшої помітну роль у Південно-Східній Європі держави — Молдавсько­го князівства.

    Цим козаком, який наприкінці 1577 р. оволодів молдавським троном і змусив говорити про себе правителів багатьох держав, а особливо Польщі й Туреччини, був такий собі Іван на прізвисько Підкова. Народжений на землі молдавській, ще в молоді роки Іван подався шукати мінливого щастя на Запорозьку Січ, де його охрес­тили Волошенином (тобто в сучасному розумінні молдаванином чи румуном). Будучи фізично добре розвиненим, він неодноразово хи­зувався перед товаришами вмінням неперевершено гнути підкови, завдяки чому й отримав своє прізвисько. Під його єдиним пор­третом, який знаходиться в одному з польських видань початку XVII ст., невідомий художник залишив такий напис: «Був таким сильним, що не лише ламав підкови, а й таляри, а коли увіт­кнув таляр у дерев'яну стіну, то його треба було вирубувати. Узявши за заднє колесо, він зупинив повіз, запряжений шесте­риком коней. Дишель ламав об коліно. Узявши зубами бочечку меду, перекинув ії через голову. Узявши в руки волячий ріг, пробив ним ворота». За твердженням деяких джерел, справжнє прізвище козака було Вода.

    Чому цей Іван Вода-Волошенин-Підкова після довгих років ко­закування на Січі вирішив повернутися на історичну батьківщину та ще й зайняти в ній найвищу державну посаду, достовірно невідомо. Деякі літописці запевняють, що до нього на Запоріжжя приїхали два молдавських боярина, які й вмовили Підкову виступити проти того­часного господаря Петра Кульгавого. Як би там не було, але Підко­ва зумів зібрати навколо себе близько трьохсот бажаючих йти за «козацьким хлібом» до Молдавії. Мало того, він навіть спромігся вмовити взяти участь у цій авантюрі тогочасного козацького отамана Якова Шаха.

    Три сотні козаків на чолі з Шахом і Підковою перейшли Дніс­тер, де чекали на зустріч з підрозділами бояр-«опозиціонерів», але замість них раптово прибуло військо господаря Петра. Саме тому ця операція для Підкови завершилася невдачею — разом з побратима­ми він змушений був повернутися в Україну й чекати сприятливішої нагоди для наступного походу. Зважаючи на те, що молдавські землі знаходилися під зверхністю турецького султана, у зв'язку із «сва­вільними» діями українських козаків назрівав міжнародний скандал. Султан звернувся до польського короля Стефана Баторія з вимогою припинення подібних неподобств і негайного арешту винуватців при­кордонного інциденту. Слухняно виконуючи наказ свого короля, ко­ронний гетьман М. Синявський вислав проти І. Підкови три роти жовнірів. Збурювач міжнародного спокою в цей час з півсотнею ко­заків перебував на Вінниччині, а його соратник Я. Шах подався на Запорожжя. Козацькому ватажку вдалося уникнути погоні корон­них підрозділів, і в цьому йому допоміг не хто інший, як впливовий польський магнат, брацлавський воєвода, князь Януш Збаразький. Він деякий час переховував Підкову і не видавав його посланцям ко­роля, незважаючи на гнівні листи останнього.

    Перечекавши небезпеку в немирівському замку Збаразького, Підкова знову повертається до своїх амбітних планів. Цього разу по­хід на Молдавію був організований набагато краще, ніж попередній. Збільшилася і його військова потуга з огляду на прихід Шаха з шіс­тьмастами запорожцями. Більше того, вже перед виступом, який розпочався наприкінці листопада 1577 р., Івана Підкову в присутно­сті всіх козаків, незначної кількості української й польської шляхти та декількох молдавських бояр було проголошено господарем Мол­давського князівства. Успішно оволодівши містечком Сороки, «чернь якого прийняла його за пана», Підкова рушив в глиб Мол­давії й невдовзі поблизу Ясс у результаті короткочасного бою здобув перемогу над тисячним військом господаря Петра, найбоєздатнішою частиною якого були півтисячі турків. Сучасники засвідчували, що цю перемогу козаки здобули за допомогою військової хитрості. По­бачивши в момент бою дим від запалів ворожих рушниць, вони полягали на землю. Дочекавшись рушничних пострілів турків і молдаван, запорожці вичекали, коли ті підійдуть поближче, а потому миттєво встали і залпом поклали близько трьохсот вершників. У результаті таких дій Підкови і Шаха серед молдавсько-турецького війська ви­никла паніка, і воно кинулося навтіки. Таким чином Підкова зайняв тогочасну столицю Молдавії Ясси і 13 грудня був проголошений час­тиною місцевого боярства, яке не втекло з Петром Кульгавим, пов­ноправним господарем князівства.

    Першим кроком Підкови стало формування уряду держави. Го­ловні посади в ньому він доручив своїм соратникам. Боярин Василь Болтацу став його першим заступником — логофетом, козак Чапа отримав посаду маршалка, шляхтич Копицький — баркулаба, якийсь Бурла — молдавського гетьмана, а Стефан — писаря. Запо­розькому отаману Я. Шаху новопроголошений господар доручив на­глядати за «усім волоським людом». Після цього Підкова наказав звільнити всіх в'язнів, які знаходилися в Яссах. Згодом він надіслав листи сусіднім придунайським володарям — волоському і трансіль­ванському князям. Також було надіслано листа до Стамбула, але, очевидно, в дорозі його перехопили прихильники переможеного гос­подаря. Окрім того, Підкова почав видавати грамоти монастирям, які підтверджували володіння духівництвом тією чи іншою землею.

    Через невеликий проміжок часу звістка про володарювання ко­зака Підкови в Молдавії дійшла до султана. Той наказав силістрійському паші, а також трансільванському воєводі зібрати якомога чи­сельніше військо і йти на допомогу скинутому господарю Петру. Знову неподалік Ясс відбулася битва, і вдруге завдяки вмілим діям українського козацтва (якому допомагало прихильне до них молдав­ське ополчення) Підкова подолав об'єднані турецько-молдавські підрозділи. Розлючений султан наказав кинути проти козаків сили усіх союзників Османської імперії, що знаходилися в тому регіоні. Лише після цих дій І. Підкова разом зі своїми прихильниками ви­рішив відступити до України.

    Невдалий молдавський господар знову зупиняється у свого доб­рого знайомого князя Збаразького. Однак королівські посланці пе­реконали його, що Підкова здійснив свій похід до Молдавії без до­зволу Стефана Баторія. Очевидно, саме тому Збаразький зумів вмо­вити Шаха і Підкову в нагальній потребі поїздки останнього до Вар­шави, немовби задля того, щоб отримати подяку за боротьбу проти турків і розпорядження щодо ведення подальших дій. Залишивши здобуті військові трофеї Я. Збаразькому та М. Синявському, І. Підкова разом з декількома козаками добровільно вирушив на зу­стріч з польським королем. Він, звичайно, аж ніяк не очікував, що по прибутті до східної «столиці» Корони Польської Львова його буде заарештовано і закуто в кайдани.

    У відповідь на жорстку вимогу турецького султана й кримського хана польський король Стефан Баторій відразу ж наказав стратити Підкову. 16 червня 1578 р. перед чотирнадцятою годиною його ви­вели на площу Ринок у Львові. Після оголошення смертного вироку козаку надали можливість виголосити останнє слово. «...Мене при­вели на смерть, хоча в своєму житті я не вчинив нічого тако­го, за що заслужив би такого кінця. Я знаю одне: я завжди бо­ровся мужньо і як чесний лицар проти ворогів християнства і завжди діяв на добро й користь своєї батьківщини, і було в ме­не єдине бажання бути їй опорою й захистом проти невір­них...», мовив Підкова до присутніх на площі. По цьому він звер­нувся до присутніх урядовців з проханням не страчувати товаришів, які супроводжували його під час поїздки до короля. Випивши склян­ку вина, що йому передали вірні побратими, Підкова попросив їх принести йому килимок. Ставши на нього колінами, Іван прочитав молитву й перехрестився. І тільки після цього славному козакові було стято голову.

    Спочатку Підкова був похований у львівській Успенській церк­ві. Невдовзі козаки з почестями перевезли його останки до Канева й перепоховали в одному з православних монастирів під Чернечою го­рою. Власне, страта Івана Підкови на одній з центральних львівсь­ких площ й перетворила його на народного героя. Про нього почали складати численні перекази, думи та пісні. У1839 р. Тарас Шевчен­ко свій вірш «Іван Підкова» розпочав такими словами:

Було колись — в Україні

Ревіли гармати; Було колись — запорожці

Вміли панувати...

    До цих слів великого поета залишається додати лише те, що ко­заки свого часу «панували» не лише в Україні, а, хоча й не дуже вдало, і за її межами. Про це нам, зокрема, повідала історія корот­кочасного володарювання козака Івана Підкови в Молдавському князівстві.

Категорія: Загадки української історії | Додав: Ekzor (13.11.2010)
Переглядів: 1320 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук по сайту
Адміністрація
Mail Ekzor@inbox.ru
Опитування
Як ви відсвяткували Новий Рік?
Всего ответов: 1042
Друзі
Козацькі літописи та історія
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz