Воєнна агресія Німеччини і СРСР проти Польщі і українське питання - Україна у Другій світовій війні - Історія України - Все для історика
Все для історика
Вівторок, 06.12.2016, 20:51
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Історія УкраїниРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Період первісного суспільства та перші держави [3]
Період княжої доби [9]
Литовсько-польський період [0]
Період козацтва [13]
Україна в кін. 18 - 19 ст. [4]
Україна на початку XX ст.(1900-1917) [4]
Українська національно-демократична революція (1917—1920) [10]
Радянська доба [6]
Україна у Другій світовій війні [11]
Міфологія [26]
Загадки української історії [5]
Різне [1]
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 24
Гостей: 24
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Статті » Україна у Другій світовій війні

Воєнна агресія Німеччини і СРСР проти Польщі і українське питання
Напередодні Другої світової війни українські землі входили до складу 4 держав - СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччини. На той час Радянська імперія послуговувалась ідеологічною доктриною так званого пролетарського інтернаціоналізму. Інтернаціоналізм офіційно підносився Радянською імперією до рівня надбудовної категорії міжнародно-правових відносин. Більшовицькі політики парадоксально трактували це поняття - як запрошення до втручання у внутрішні справи інших держав. З 1936 по 1940 рік географія військової присутності Червоної армії охоплювала 9 країн: Іспанію, Китай, Монголію, Польщу, Естонію, Латвію, Литву, Фінляндію, Румунію. СРСР брав участь у 7 збройних конфліктах і 4 рази порушував державний суверенітет сусідніх держав - Польщі, Фінляндії, Румунії, Кореї, вирішуючи у такий спосіб територіальні проблеми. І не дивно, що СРСР став агресором, зокрема стосовно Польщі, у спілці з Німеччиною. 
Лідери "першої у світі країни перемігшого соціалізму" і "третього рейху" - Сталін і Гітлер - багато в чому були схожими: соціальним походженням, рівнем освіти, точніше самоосвіти, ненавистю до демократії, зневагою до народних мас. Обом була притаманна безмежна жорстокість, неперевершена хитрість, єзуїтська підступність і цілковита непередбачуваність вчинків. Водночас Гітлер і Сталін - антиподи, так само, як несумісні їхні політичні цілі та ідеологічні доктрини. Перший називав більшовизм своїм "ворогом №1", а другий саме таким ворогом вважав нацизм. Думалось, що вони, образно кажучи, ніколи не подадуть руки один одному. Але неймовірне сталося. 23 серпня 1939 р. світ був уражений звісткою, переданою вночі по радіо, про підписання радянсько-німецького договору про ненапад. 
Зближення між Берліном і Москвою не було несподіваним для західної дипломатії. Деякі американські дипломати передбачали таку можливість ще з листопада 1938 року. 19 січня 1939 року повірений у справах США у Москві повідомив, що після кількох запевнень з боку Берліна, висловлених як безпосередньо, так і через посередництво Варшави, радянська преса перестала писати про німецьку загрозу для СРСР. 
Радянсько-німецький договір не був плодом експромту. Він став підсумком еволюції радянської зовнішньополітичної лінії протягом попередніх кількох місяців і енергійно підштовхувався німецькими ініціативами. 22 серпня, виступаючи перед вищим командним складом вермахту, Гітлер заявив, що вже з осені 1938 р. він прийняв рішення йти зі Сталіним1.
Першою ознакою зближення з боку СРСР була, мабуть, промова, проголошена Сталіним 10 березня 1939 року, у якій "господар Кремля" звинуватив західну пресу у спробах спровокувати конфлікт між Німеччиною і Радянським Союзом. 3 квітня Гітлер віддав таємний наказ вермахту готуватися до нападу на Польщу, який планувався на 1 вересня 1939 року. 17 квітня радянський посол у Берліні заявив, що ідеологічні відмінності зовсім не є перешкодою у поліпшенні німецько-радянських відносин. У травні почалися економічні переговори між Берліном і Москвою. У своїх спробах прискорити зближення Німеччини з Радянським Союзом по широкому фронту німці з кінця липня 1939 року зайшли так далеко, що поставили питання про можливість контактів не тільки по державній, а й по партійній лінії. 27 липня 1939 року тимчасовий повірений у справах СРСР у Німеччині Г.Астахов сповіщав, що через один-півтора тижня він одержить запрошення на черговий з'їзд нацистів у Нюрнберзі. В серпні 1939 року у радянській пресі було опубліковано повідомлення про укладення торгово-кредитної угоди між СРСР і Німеччиною. В той же час відбулася ще одна незвичайна подія. Уперше з 1933 р. Гітлер послав Сталіну телеграму з пропозицією повернутись до політичного життя, яке протягом століть було корисним обом державам2. 
23 серпня 1939 року Ріббентроп і Молотов підписали німецько-радянський пакт про ненапад і додатковий секретний протокол. Цей протокол визначив зони впливу двох держав у східній Європі в разі "територіальних і політичних змін". Німеччина відмовлялася від будь-якого впливу на Фінляндію і Балтійські держави, а східні території Польської держави по лінії Нарва - Вісла - Сян на прохання Москви мали бути зайняті Радянським Союзом. Після церемонії підписання пакту обидві делегації відзначили цю подію у присутності Сталіна. І саме тоді Сталін несподівано проголосив тост за фюрера німецького Рейху. З цієї нагоди Молотов підкреслив, що зміни в німецько-радянських відносинах стали можливі завдяки промові Сталіна у березні 1939 року, добре сприйнятій у Берліні.
Радянсько-німецький пакт (договір) про ненапад, підписаний у Москві 23 серпня 1939 року було опубліковано негайно після укладення. Таємницею залишався додатковий протокол, підписаний разом з пактом.
Світова громадськість вперше дізналась про існування протоколу у січні 1948 року, після публікації Державним департаментом США збірки трофейних документів з архівів міністерства закордонних справ гітлерівської Німеччини. Пакт укладався на 10 років з автоматичним подовженням на 5 років, якщо жодна із сторін завчасно його не денонсує3. 
Пакт Молотова - Рібентропа був ратифікований 31 серпня 1939 року одночасно Верховною Радою СРСР і Рейхстагом Німеччини. І в цей же день, 31 серпня Гітлер підписав секретну директиву № 1 про початок війни. Напад на Польщу здійснювався за планом "Вайс". 1 вересня фюрер вихваляв пакт із Росією, пакт, який заперечував застосування сили, зобов'язував обидві держави консультуватися між собою з приводу деяких європейських питань, полегшував економічне співробітництво. "І Захід тут нічого не змінить", - сказав Гітлер. Того ж дня, першого вересня 1939 р., німецькі війська вночі, о 2 год. 45 хв. вторглися у Польщу. Без оголошення війни вони перейшли польський кордон з півночі - із Східної Прусії, з заходу - з Померанії, з півдня - з Сілезії4.
Франція і Англія 3 вересня заявили про свою підтримку Польщі. Так почалася розв'язана Гітлером війна в Європі.
3 вересня Ріббентроп надіслав до Москви шифровану телеграму, в якій повідомлялось, що німецьке військо просувається дуже швидко і скоро досягне території, призначеної для Радянського Союзу, останній має виступити, щоб окупувати свою частину Польщі. Далі такі телеграми йшли одна за одною. 
Німецький посол у Москві граф Шуленбург розповів про його розмову з Молотовим, яка відбулася 10 вересня 1939 р.: "Молотов підійшов до політичного боку питання і заявив, що радянський уряд має наміри скористатись подальшим просуванням німецьких військ і заявити, що Польща розвалюється на кусочки і що внаслідок цього Радянський Союз повинен прийти на допомогу українцям і білорусам, яким "загрожує" Німеччина. Цей привід надасть інтервенції Радянського Союзу вигляд благочинної акції в очах народних мас і можливість не виглядати агресором"5. Саме так і сталося. 
12 вересня німці обклали Львів, залишивши до 19 вересня відкритою залізницю на схід. У Львові від бомб щодня гинуло близько 300 жителів. 17 вересня, брутально порушивши радянсько-польський договір 1939 р. про ненапад, Червона армія вдерлася на територію Польської держави.
У ноті врученій радянським керівництвом польському послові в Москві В.Гжибовському було вказано на причини збройної акції проти Польщі. Зокрема наводилася пропагандистська теза, що радянський уряд не може бути байдужим до того, "що єдинокровні українці і білоруси, які проживають на території Польщі, залишилися беззахисними"6. 
Вночі 19 вересня у Львів по тернопільському шосе пробилася радянська мото-механізована розвідувальна група на чолі з комбригом Я. Шарабурко. Ввечері 20 вересня, підкоряючись наказу командування, німецькі частини змушені були залишити львівські околиці. 22 вересня о 14.00 годині частини 2-го кавалерійського корпусу Червоної Армії почали входити до Львова. Того ж дня у Бересті Литовському на честь успішного завершення польської кампанії відбувся спільний парад радянських і німецьких військ.
Вступ Червоної Армії на територію Польської держави 17 вересня 1939 р. мав важливі наслідки для обох сторін. Згідно з умовами секретного протоколу до радянсько-німецького договору про дружбу і кордон, укладеного 28 вересня 1939 р., західний рубіж СРСР на ділянці України був пересунутий від річки Збруч на Сян. Західна Україна була включена до складу СРСР. У постанові Верховної Ради УРСР від 15 листопада 1939 р. цей акт визначався, як возз'єднання. Як справедливе вирішення проблеми західноукраїнських земель сприйняла його і переважна більшість українського народу. Але не слід забувати, що ця подія сталася внаслідок таємної антипольської змови Сталіна і Гітлера.
Сталінський удар у спину Польщі був здійснений силами двох фронтів: Українського і Білоруського. Перший, яким командував командарм 1-го рангу С.Тимошенко, був численнішим за своїм складом. Загалом обидва фронти мали 67 піхотних та кавалерійських дивізій, 18 танкових бригад, 11 артполків, авіацію, (загалом понад 600 тис. особового складу, до 4 тис. танків, понад 5,5 тис. гармат, 2 тис. літаків). Проти дуже слабких на Сході польських частин така маса радянських військ була непотрібна, задіяна вона була, як видно, для демонстрації сили перед німцями.Лінія розмежування територій, захоплених СРСР і Німеччиною була ще раз змінена Сталіним. 22 вересня 1939 р. німців повідомили, що Сталін не хоче мати під своєю владою поляків і тому відмовляється від території між Віслою і Бугом. Як компенсацію він вимагав собі Литву. Німецькі дипломати були ошелешені новими вимогами. Проте Гітлер негайно дав згоду, бо 3 вересня Англія і Франція оголосили Німеччині війну і фюрер ладен був тоді йти на будь-які поступки Сталіну, аби зберегти його дружбу. Поділ Польщі був завершений підписанням 28 вересня 1939 р. у Москві договору про дружбу і кордон між СРСР і Німеччиною. Нові територіальні пропозиції Сталіна зафіксував таємний протокол до радянсько-німецького договору про дружбу і кордон, укладений у Москві 28 вересня 1939 р. В цілому до Радянського Союзу відійшло 200 тис. кв. км. території Західної України та Західної Білорусії, де мешкало 7 млн українців, 3 млн білорусів, 1 млн поляків, 1 млн євреїв. 4 жовтня додатковим протоколом був визначений новий кордон між Німеччиною і СРСР. Він проходив по лінії Нарва-Буг-Сян. У спільній з гітлерівським урядом заяві від 28 вересня 1939 р. СРСР зняв провину за розв'язання війни з фашистської Німеччини, поклавши її на Англію та Францію. За прямою вказівкою Сталіна, згідно з його розумінням потреб моменту, агресорами були проголошені саме Англія і Франція, - бо вони оголосили війну Німеччині. Таким чином, на початку Другої світової війни СРСР став, по суті, на бік Німеччини. 
В історії України періоду Другої світової війни історики виділяють два основних етапи: перший - з 1 вересня 1939 р. по 22 червня 1941 р.; другий - по 1944 рік, рік звільнення України від німців7. 
Перший етап розпочався 1 вересня 1939 р., коли німці напали на Польщу. За чотири тижні польська держава перестала існувати. Основна відмінність цього етапу, який торкався лише західних українців, полягала в переході їхніх земель під окупацію радянської влади. Ці історичні події були передбачені домовленостями між Німеччиною і СРСР. Про це свідчить секретний додатковий протокол до договору про ненапад між Німечиною і Радянським Союзом .Те, що цей договір діяв, свідчила, перш за все, відмова німців від взяття Львова.
У своїх "Споминах" О.Назарук - близький співробітник диктатора Євгена Петрушевича в уряді ЗУНР писав: "Ніхто не сподівався, що німці, які здобували Львів від поляків і мали в тій боротьбі за Львів жертви в убитих і ранених відступлять його Совітам. Ніхто не сподівався сього не лише тому, що німці свою кров проливали за Львів, але й тому, що Галичина належала колись Австрії, себто була під німецькою владою, а Гітлера всі вважали збирачем німецьких земель і німецьких посілостей... В кінці, то може найважніше, німці потребують нафти більше ніж золота, отже, (так думав наш загал), за ніяку ціну не відступлять бодай нафтового терену Східної Галичини, себто Бориславсько-Дрогобицького басейну. А що границя здовж річок Буг-Стрий така природна, отже публічна опінія галицьких українців не сумнівалася, що бодай та частина Галичини остане на Німеччині. Навіть коли 22.09. 1939 р. коло години 10 рано якийсь наддніпрянець, що був майором у польським війську, сказав Ю.Навроцькому з "Червоної Калини" (а той переповів се мені), що того дня в 3 години по полудні Львів займуть Совіти і він перепустить через свою заставу тих українців, які схочуть тікати перед Совітами, - ми не вірили в те. Просто тому, що німецьке військо з трьох сторін обступило було Львів і навіть стояло на деяких місцях у передмістях8.
Доктор історичних наук Д.Наджафов у фонді державного департаменту США виявив документ про таємну зустріч у Львові Сталіна з Гітлером, яка відбулася 17 жовтня 1939 року. Тодішній директор ФБР Е.Гувер офіційно повідомив помічника державного секретаря А.Берлока, що "згідно з інформацією, яка щойно надійшла від конфіденційного джерела, після німецького і російського вторгнення у Польщу та її розділу Гітлер і Сталін таємно зустрілись у Львові 17 жовтня 1939 р. Вважаю, що урядам інших країн досі нічого не відомо про цю зустріч. Після таємних переговорів Гітлер і Сталін підписали військову угоду замість пакту про ненапад, який вичерпався 28 жовтня 1939 р. Сталін виступив із доповіддю перед членами Політичного бюро Комуністичної партії Радянського Союзу, в якій поінформував сімох членів згаданого бюро про подробиці своїх переговорів із Гітлером9.Після здійснення спільної злочинної акції проти Польщі Сталін у телеграмі, направленій Ріббентропу 25 грудня 1939 р., назвав цю війну дружбою, скріпленою кров'ю10. Не важко здогадатись чиєю.
Історичним парадоксом стало те, що об'єднанню переважної більшості історичних українських земель сприяла комуністична тоталітарна імперія, яка брутально душила будь-які спроби національного відродження. Приєднавши в 1939 р. до УРСР Східну Галичину, в 1940 р. - Північну Буковину, а в роки Другої світової війни - Закарпаття, вона зробила те, що не змогли на короткому історичному відтинку національно-демократичної революції 1917-1920 рр. ні Центральна Рада, ні уряд гетьмана П.Скоропадського, ні Директорія Української Народної Республіки.
Остаточно територіальні межі України сформувались в умовах існування УРСР як складової частини СРСР. Відповідно до міжнародного принципу правонаступництва вони перетворились в кордони незалежної держави. Їх непорушність гарантується міжнародним правом і, зокрема, положенням Заключного акту Гельсінкської наради з безпеки в Європі11.
Сталінське примусове возз'єднання 1939 року дуже дорого обійшлося українцям Галичини. Воно коштувало безповоротних втрат десяти відсотків місцевого населення - ув'язненого, розстріляного, депортованого в глибинні райони радянської неоімперії.
З приходом Червоної армії Західна Україна занурилась у важку й задушливу атмосферу чужоземної окупації. З самого початку вона зазнала "насильницької радянізації". У цій атмосфері терору кожен готувався до арешту чи депортації. У Західній Україні в 1939-1941 рр. було репресовано 1млн. 70тис. осіб, а згідно з документами Державного Архіву Російської Федерації, станом на 1 січня 1945 року, тобто за неповних 6 місяців 1944 року після визволення теренів Західної України від гітлерівців, репресивним сталінським апаратом було ліквідовано 124 тис. 336 осіб, що брали участь у національній визвольній боротьбі12.
Друга світова війна була однією з найтрагічніших сторінок в історії західноукраїнських земель та їх багатонаціонального населення. На першому її етапі, коли на територію Західної України вступила Червона Армія, найбільше від цього постраждали не тільки українці, а й поляки.
Значна частина українського населення спочатку ставилась до радянської влади позитивно Проте прорадянські настрої серед українського населення тривали недовго. Українських націоналістів, які з задоволенням сприйняли крах Польської держави, зустріли брутальні переслідування. Разом з тим поглиблювалися антирадянські тенденції з виразно націоналістичним відтінком, і вони стали охоплювати дедалі ширші маси українського населення Все більше прихильників завойовувала Організація Українських Націоналістів. Радянська влада знищувала будь-які прояви національно-самостійницьких прагнень українців. Була заборонена діяльність українських партій та організацій, що легально діяли у міжвоєнний період. Були зроблені рішучі кроки для того, щоб "радянізувати" Західну Україну у політичному та соціальному плані, уніфікувати ії з УРСР Це спричинило поступове згасання симпатій українців до радянських властей Разом з тим лідери українського націоналістичного руху, в першу чергу діячі ОУН, залишили землі Східної Галичини та Волині і перебралися на територію окуповану німцями.
На початку, у 1939-1941 рр. радянські органи до деякої міри загравали з українським населенням, лише пізніше, коли виявилось, що на тих теренах є міцні осередки ОУН, які діють досить активно, наступили зміни в політиці. 

Джерела
1 Семиряга М.И. Тайны сталинской дипломатии: 1939-1941. - М.: Высшая школа, 1992. - С.19.
2 Там само. - С. 33.
3 Див.:Коваль В.С. Радянсько-німецкий пакт 1939 р. // Препринт № 11. - Київ: АН УРСР: Інститут історії. - 1989. - 48 с.
4 Рожик М.Є. 1939 рік в історичній долі Польщі і Західної України.- К., 1992. - С.40.
5 Заворотный С., Новиков А. Пакт: Сталин и Гитлер // Комсомольская правда. - 1990. - 23 января. - С. 2.
6 Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності:Українська державність у роки Другої світової війни. - К.: Либідь, 1999. - С.401.
7 Див.: Смолій В.А. (ред.). Історія України: нове бачення: У 2-х т. - К.:Україна, 1995. - Т. 2 / В.Ф.Верстюк, О.В.Гарань, В.М. Даниленко, В.Б.Кульчицький та ін. - 1996. - 494 с. 
8 Див.: Назарук О. Зі Львова до Варшави: Утеча перед совітами в пам'ятних днях 2-13 жовтня 1939 року. - Львів, 1995. - 94 с.
9 Наджафов Д. Искренне Ваш Дж. Эдгар Гувер // Комсомольская правда. - 1990. - 11 ноября. - С.3.
10 Семиряга М.И. Указана праця.
11 Див: Боєчко.В ., Ганжа О., Захарчук Б. Кордони України : Історична ретроспектива та сучасний стан. - Київ: "Основи", Інститут державного управління та місцевого самоврядування при Кабінеті Міністрів України, 1994. - 168 с.
12 Див.: Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953.Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз:У 2-х кн. Кн. 1.- К.: Либідь: Військо України, 1994. - 432 с.



Джерело: http://warhistory.ukrlife.org/3_4_02_3.htm
Категорія: Україна у Другій світовій війні | Додав: Ekzor (10.03.2010)
Переглядів: 935 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук по сайту
Адміністрація
Mail Ekzor@inbox.ru
Опитування
Як ви відсвяткували Новий Рік?
Всего ответов: 1045
Друзі
Козацькі літописи та історія
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz