На початку 1941 р., коли німецькі військові частини сподівалися на швидку війну з Радянською Росією, керівництво ОУН під проводом Степана Бандери подумало, що прийшов час використати німців для української справи, а саме, для військового вишколу якоїсь кількості українців з допомогою німців. Провід ОУН мав на думці опісля вико­ристати цих вишколених людей для створення основи української на­ціональної армії, не зважаючи на те, які плани може мати гітлерівська Німеччина.

Тому представник ОУН-Бандери, Ріко Ярий, громадянин Австрії (а після приєднання Австрії до Німеччини, громадянин Німеччини), який раніше служив в Українській Галицькій Армії, з доручення Про­воду ОУН-Бандери розпочав переговори з представниками Верхов­ного командування німецької армії, які закінчилися в квітні 1941 р. Спочатку переговори йшли з офіцерами резерву, а домовлення були прийняті вищими офіцерами ОКВ (верховного командування вер­махту) та апробовані адміралом Канарісом. Ці домовлення були усні та секретні.

Результат домовлення був такий: вермахт зобов'язується взяти на військовий вишкіл 600-800 членів ОУН. У військових справах вони мали залежати від вермахту, а у політичних від ОУН.

    В тодішній ситуації вишколювати відкрито таку кількість людей в Ні­меччині чи Австрії було не можливо. Єдиний вихід - вишколювати їх під прикриттям вже існуючої закритої військової формації, а саме навчаль­ного полку для окремих доручень 800 "Бранденбург", який був підпо­рядкований командуванню абвер/закордон (Amt Ausland/Abwehr), і до справ якого ніхто не міг вмішуватися. Офіцерам "Бранденбург" доручено зайнятися звичайним військовим вишколом українських добровольців, яких поділено на два батальйони. Один батальйон був сформований в Австрії, і він отримав кодову назву "Роланд", а другий сформовано в Генеральній Губернії і він отримав кодову назву "Нахтіґаль". Його комендантом з українського боку був Роман Шухевич, пізніший головнокомандувач Української Повстанської Армії (УПА).

Вишкіл батальйону "Нахтіґаль" розпочався у квітні 1941 р. у роз­логому навчальному таборі вермахту в Нойгамер, у Сілезії. Батальйон отримав звичайне військове навчання, а не якесь навчання для шпи­гунської чи підривної діяльності, як це часто пишуть сучасні авто­ри. Це військове навчання тривало не довго.

Під кінець травня 1941 р. верховне командування 17-ої армії вида­ло наступний секретний наказ (нім. фед. архів RH 20-17/276):

Стосується: Додаток одного батальйону полку 800 д.о.д.

Групі військ Південь

Проситься про підпорядкування доволі міцної частини 1-го батальйо­ну полку д.о.д 800 та окремої формації (Sonderformation) Нахтіґаль. Як місця введення їх в дію передбачається:

а) Львів і близькі околиці з метою зайняття і забезпечення існуючих там обладнань щодо доріг, господарства та устаткувань (залізниці, водопостачання, фабрики, поштові й телеграфні установи).

б) Міст біля Перемишля.

Тут передбачається введення в дію одної роти, якщо не передбачаєть­ся великих боїв за міст.

в) В ході операцій може бути питання скинення саботажних підроз­ділів за лінією фронту для знищення мостів на Дністрі; тому прохається про підкріплення батальйону принаймні 60-ма парашутистами.

За Верховне командування

Шеф Головного Штабу підп. Мюллер

Ось цей документ німецької армії виявляє деякі основні пункти справи. По-перше, батальйон "Нахтіґаль" не мав жодного номера ні­мецьких збройних сил, і тому формально не належав до цих зброй­них сил, а був окремою частиною без номера німецької армії. По-дру­ге, "Нахтіґаль" не належав до полку для окремих доручень (д.о.д.) 800 Бранденбурґ, якого всі роти мали номер, а був лише йому військово підпорядкований.

По-третє, завдання батальйону "Нахтіґаль" дуже точно і виразно накреслені у наказі німецької армії. Ці завдання не мали нічого спіль­ного з будь-якими поліційними заходами, а тим більше з розстрілами цивільного населення.

    Наказ 17-ої армії із 16.6.41 говорить, що 3.) Батальйон полку 800, ра­зом з окремою формацією "Нахтіґаль" залишаються у підпорядкуванні Головного ко­мандування. Із початком походу 101-ої легкої дивізії обидві формації переходять до генеральної команди ХХХХІХ. Звідси вони мають опіс­ля бути переведені до розпорядження Верховного командування ар­мії (ОКЛУ) у такий спосіб, щоб вони завчасно могли бути введені в дію у Львові."

    Тут знову видно, що "Нахтіґаль" і батальйон полку д.о.д 800 - це дві окремі військові одиниці.

18 червня 1941 р., коротко перед нападом Німеччини на СРСР, ба­тальйон "Нахтіґаль" скерували до німецько-радянського кордону. Команду над батальйоном перебрав командир першого батальйону Бранденбурзького полку.

    У ніч із 22 на 23 червня батальйон перейшов кордон біля Пере­мишля, не вступаючи в бій, і рушив у напрямку до Львова. Просува­ючись недалеко від фронту, батальйон прибув до Львова разом з пер­шим батальйоном Бранденбурзького полку ЗО червня о 4 годині ЗО хвилин ранку.

Відповідно до одержаних наказів "Нахтіґаль" зайняв деякі страте­гічні і промислові об'єкти, в тому також львівське радіо. Цю службу члени "Нахтіґаль" несли, мабуть, один тиждень. У наслідок проголо­шення українцями відновлення Української держави ЗО червня 1941 р., яке не було узгоджене з німцями, німці загострили своє ставлення до українців, позбавили українських командирів їхнього командного значення, батальйон переведено в безпосереднє підпорядкування ні­мецькому командуванню.

6-7 липня 1941 р. батальйон німці вивели зі Львова і через Тер­нопіль він прибув 14 липня до Проскурова. Він брав участь у боях на фронті в районі Браїлова біля Вінниці. Після узяття Вінниці ба­тальйон отримав відпочинок у Юзвині (тепер Нєкрасово), а біля 13 серпня 1941 батальйон "Нахтіґаль" отримав наказ сісти з майном у поїзд і повернутися до свого табору в Нойгамері. Там він був роззбро­єний і припинив своє існування. Українських солдатів німці декілька тижнів пізніше, на основі особистих контрактів служби на один рік, перевели до батальйону охоронної поліції 201.

Після війни батальйоном "Нахтіґаль" ніхто не цікавився, крім українців.

Раптом у жовтні 1959 р. зайшла зміна. 23 жовтня 1959 року у Схід­ному Берліні відбулася прес-конференція східнонімецького професо­ра Альберта Нордена. Професор Норден звинуватив західнонімець­кого міністра Т. Оберлендера в тому, що він віддав наказ знищити євреїв та польських інтелігентів Львова... з допомогою батальйону "Нахтіґаль"!

Т. Оберлендер, призначений 1953 року Аденауером на посаду міністра у справах німців - прогнаних, репатрійованих та жертв війни - постійно викликав ненависть у Москви і Східного Берліна своєю різкою анти­комуністичною та антирадянською політикою. Щоб домогтися відставки міністра, Москві треба було звинуватити його в нацистських злочинах. І, переглядаючи минуле Оберлендера, знайшли, що він у червні-липні 1941 року був зв'язко­вим офіцером між батальйоном "Нахтіґаль" і абвером. Так виникла ідея звинуватити за­хіднонімецького міністра з допомогою твер­дження, що "Нахтіґаль" чинив злочини за наказом Т. Оберлендера. Москва взяла на се­бе труд підшукати "свідків", і справа набула міжнародного розголосу. Східнонімецький професор Норден звинуватив Оберлендера і "Нахтіґаль" у знищен­ні близько 3000 євреїв і поляків. Добре організована кампанія з допо­могою комуністичних партій у світі призвела до відставки Т. Оберлен­дера. Проте німецький трибунал не знайшов ніяких підстав, щоб його звинуватити.

Свідки та об'єктивні польські автори спростовують звинувачення проти батальйону "Нахтіґаль". З приводу цього питання можна також звернутися до офіційних радянських документів, що з'явилися до і після справи Т. Оберлендера. Вони надруковані в недавних збірниках, таких як: 1) «Уривки з актів стосовно злочинів фашистських за­гарбників у Львові, складених районною комісією Верховної Ради Укра­їнської PCP», у кн. «Советская Украина в годы Великой Отечественной войны, 1941-1945», К., 1980, с. 274-281; 2) Інформація спеціальної ко­місії для розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників на території Львівської області // Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні. К., 1963. С. 349-351. Жоден з цих збірників докумен­тів не звинувачує батальйон "Нахтіґаль". І Іемає таких документів теж у недавніх збірниках документів: Історія застерігає, К., 1986 та Nazi Crim­es in Ukraine 1941-1944. К., 1987.

Але завдяки Москві лихо вже було зроблене. Починаючи з 1959 ро­ку російсько-радянська, польська та східнонімецька пропаганда по­чала твердити, що батальйон "Нахтіґаль" брав участь у винищенні польської інтелігенції Львова. Узагальнюючи цю російсько-радянсь-ко-комуністичну інформацію, французький автор Анрі Мішель у своїй праці "Друга світова війна" (том І, Париж, 1968, с. 265) написав: "Всі завойовані райони перетворилися у театр продуманих наперед ак­тів винищення. На трибуналі у Нюрнбергу згадувалось про численні приклади. Гестапо склало списки осіб, засуджених аргіогі. Спеціаль­ний батальйон, що називався «Соловей» і належав до Бранденбурзького полку, займався цими стратами".