Україна в планах Гітлера - Україна у Другій світовій війні - Історія України - Все для історика
Все для історика
Неділя, 11.12.2016, 08:57
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Історія УкраїниРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Період первісного суспільства та перші держави [3]
Період княжої доби [9]
Литовсько-польський період [0]
Період козацтва [13]
Україна в кін. 18 - 19 ст. [4]
Україна на початку XX ст.(1900-1917) [4]
Українська національно-демократична революція (1917—1920) [10]
Радянська доба [6]
Україна у Другій світовій війні [11]
Міфологія [26]
Загадки української історії [5]
Різне [1]
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 7
Гостей: 7
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Статті » Україна у Другій світовій війні

Україна в планах Гітлера

виконавчий директор ВГО "Український інститут воєнної історії”, історик

Для сучасної України, що переживає непростий час на початку ХХІ століття, архіважливим є визначення свого місця в світовому геополітичному просторі. Гео-політичний аспект для України відчутно актуалізується зараз в зв'язку з тим, що внаслідок розпаду потужного комуніс-тично-тоталітарного утворення - колиш-нього Радянського Союзу в 1991 році - вона набула нового геополітичного ста-тусу незалежної держави. Держава, розта-шована в географічному центрі Європи і є геополітичним перехрестям, де зустрі-чаються, а іноді і конфліктують антаго-ністичні інтереси багатьох європейських і світових держав. Таким чином розбудову суверенної країни можна вважати про-цесом здебільшого геополітичного харак-теру. Ті політичні та соціально-економічні проблеми, що має сучасна Україна виті-кають з геополітичної невизначеності не лише частини політичної еліти України, а здебільшого з геополітичної невизначе-ності пересічного громадянина України. Геополітична самоідентифікація україн-ців тотожна самоідентифікації громадян України, як політичної нації. Вирішення цього завдання є дуже важливим, бо перетворює Україну з об`єкта, чи "фак-тора" геополітики в повноцінного суб'єкта геополітики та міжнародного співтова-риства. Але цей процес ускладнюється певною психологічною та геополітичною інерцією свідомості більшості населення України, яка ще не усвідомила себе грома-дянами суверенної європейської держави. Саме європейської держави, а не євроазійської радянської імперії в якій Україна була південно-західною "окраїною". Багато українців на підсвідомому рівні сприймають Захід та Європу упереджено, бо багато поколінь наших попередників, будучи підданими Російської, а пізніше "радянської" імперій відчували військову загрозу здебільшого з боку західних сусідів.
Щоб зрозуміти цей ментальний та історичний феномен, необхідно зробити екскурс в часи Другої світової війни, в якій Україна стала об`єктом експансії з боку нацистської Німеччини, та ареною кривавої боротьби двох тоталітарних імперій (гітлерівської та сталінської) за світове панування. Займаючи важливе геостратегічне становище в Європі, маю-чи багаті природні ресурси, родючі ґрун-ти, сприятливий клімат та працьовитий народ, Україна давно привертала до себе "нездорові" погляди спочатку кайзерів-ської Німеччини (ІІ-го райху), а пізніше й гітлерівського Третього "тисячолітнього" райху. Ці агресивні зазіхання були озву-чені в Біблії нацизму - "Майн Кампф" ("Моя боротьба"), авторство якої припи-сується Адольфу Шикльгруберу (Гіт-леру). Вона була написана у в`язниці в 1924 році після невдалого нацистського "Пивного путчу". Але існує думка, що справжнім автором був Рудольф Гесс, що сидів в одній в`язниці з Гітлером. Саме Рудольф Гесс був старанним учнем Карла Хаусхофера, одного з батьків класичної німецької геополітики, засновником "Інституту геополітики" в Мюнхені (1924), шеф-редактора "Журналу геопо-літики", де з 1924 по 1944 рік він пропагував ідеї німецького реваншу та експансії. Саме Хаусхофер був ідейним геополітичним натхненником Гесса, а пізніше й Гітлера. В цій книзі Гітлер пропагував ідею боротьби німецької нації за світове панування та розширення "життєвого простору" (лебенсраум) німців на Схід, зокрема й Україну. Таким чином вдруге у ХХ столітті після Першої світової війни, Україна знову ставала об`єктом експансії, тепер вже німецьких нацистів. Захоплення, контроль та експлуатація природних та людських ресурсів України, розглядалося, як одне з ключових завдань в боротьбі за євро-пейське та світове панування.
Після переможної військової кампанії на Заході та капітуляції Франції, Гітлер дав наказ до підготовки нападу на Радянський Союз. За директивою Гітлера № 21 від 18 грудня 1940 року, план одержав кодову назву "Барбаросса". На думку Гітлера, суттю війни на Сході повинне бути тотальне знищення всякого супротиву, а окупаційна влада повинна бути жорстокою в ставленні до місцевого населення. Райони майбутньої окупації потрібно було перетворити "у держави з власними урядами. Поділ повинен був відбуватися "за національним принци-пом". На початку війни, існуватиме три райони, які відповідатимуть трьом групам армій: "Північ (Балтія), "Центр" (Біло-русь) і "Південь"(Україна). "У цих райо-нах політична влада буде в руках райхс-комісарів, які одержуватимуть інструкції від фюрера".
Головним завданням німецької влади було експлуатувати ресурси цих районів на потреби німецької промисловості і для постачання продовольством німецьких військ. "Підготовка" цих територій до політичного (тобто цивільного) управ-ління була доручена Генріху Гіммлеру, райхсфюреру СС, який не підлягав жод-ному органу влади. Таємним наказом штабу військ (ОКВ) від 26 березня 1941 року поліція безпеки (Сіпо або СП) і служба безпеки (СД) отримали доручення щодо "виконання спеціальних завдань безпеки". Зондеркоманди Сіпо і СД повинні були виконувати ці завдання на власну відповідальність. Одне з таких завдань полягало у знищенні саботаж-ників, терористів, опозиціонерів, елемен-тів, ворожих Райху та ін.
Чотири дні пізніше Гітлер заявив перед командуючими вермахту, що всі більшовицькі комісари та комуністична інтелігенція повинні бути ліквідовані як носії більшовицької ідеології. Накази щодо поводження військ "у Росії", зокрема датовані 6 травня і 4 червня 1941 року, передбачали репресивні заходи проти партизанів, саботажників, євреїв, а також колективні заходи проти цілих місцевостей. Знищувати політкомісарів було наказано в повідомленні від 12 трав-ня". За розпорядженнями від 15 травня будь-які дії проти вермахту були жорстоко придушувані через проведення страт, тоді як дії, вчинені членами вермахту проти цивільного населення, не могли бути переслідувані. Отже, поліцейський і юридичний механізм репресій був проду-маний і організований перед нападом на Радянський Союз.
Вважається, що остаточна дата напа-ду - 22 червня 1941 року - була встанов-лена 30 квітня того ж року. Однак у дипломатичних колах Москви говорили про неминучість німецько-радянської війни, починаючи з березня місяця. На вимогу Черчілля британський посол у Москві С. Кріппс, передав 19 квітня Вишинському послання, в якому засте-рігав Сталіна про можливість німецького вторгнення. Посол Туреччини в Москві був переконаний, що для реалізації своїх амбіцій Німеччині потрібна Україна і що Німеччина піде на її завоювання; він поділився своїми думками з відповідаль-ним працівником радянського міністер-ства закордонних справ. Російський роз-відник Ріхард Зорге 5 березня 1941 року надіслав з Японії фотокопії секретних телеграм Ріббентропа до посла Райху в Японії, в яких було сказано, що агресія проти Радянського Союзу почнеться у другій половині червня 1941 року. 19 травня Зорге передав до Москви "майже точні дані" про концентрацію 150 німецьких дивізій на кордоні з СРСР. 15 червня Москва отримала від Зорге таке повідомлення: "Війна почнеться 22 черв-ня".
Гітлер вирішив напасти на Радянський Союз не тільки тому, що йому потрібні були багатства України, але й тому, що він вважав необхідним знищити російську могутність. Він був переконаний, що Англія, ворог, якого слід знищити, буде потребувати Росії і Сполучених Штатів. Коли Росія зазнає поразки, Англія опи-ниться в ізоляції, і навіть Сполучені Штати відмовляться вступати у війну.
Перед нападом на Радянський Союз Гітлер і його оточення не мали спільної думки щодо своїх дійсних намірів сто-совно майбутньої політичної карти Схід-ної Європи.
Зважившись у липні 1940 року напасти на СРСР навесні 1941 року, Гітлер, згідно із записами генерала Гальдера, началь-ника генерального штабу, так сформу-лював політичну мету, яку необхідно було досягти: "Українська держава, Федерація балтійських держав, Білорусь, Фінлян-дія...". Ці кілька слів ніяк не дозволять зробити висновок, що Гітлер у той момент думав про незалежну Українську державу. Бо вже дев'ять днів пізніше, 31 липня 1941 року, генерал Гальдер знову записав мету війни, сформульовану Гітлером таким чином: "Після того Україна, Білорусь, балтійські держави будуть нашими". Отже, Гітлер мав на увазі анексію.
Справді, націонал-соціалістська Німеччина не мала наміру звільнити народи й дозволити існування незалежних дер-жав. Зруйнування російської радянської могутності мало дати Німеччині змогу скоріше встановити свою гегемонію в Європі і світі. Для реалізації своїх амбіцій націонал-соціалістській Німеччині пот-рібні були не незалежні держави, які становили б перешкоду для її політики, а промислові ресурси всієї Європи й особливо ресурси України і Кавказу.
У директивах ОКВ про цивільну адміністрацію окупованих територій СРСР від 13 березня 1941 року вказувалось, зокрема, на те, що окуповані райони "повинні бути перетвореними в держави з власними урядами". Ця формула могла б схилити до думки, що Німеччина мала намір створити національні держави, співдружні з Німеччиною. Проте інст-рукції точно визначали, що політична адміністрація у цих районах "буде в руках у райхскомісарів", тобто "держави" бу-дуть фактично райхскомісаріатами.
Справжні наміри Німеччини випливають із досьє Розенберга "Росія", скла-деного напередодні кампанії, а особливо з подальших заяв Гітлера.
Саме Альфред Розенберг, мабуть, найкраще розумів проблеми Східної Європи. У 1927 році, до приходу до влади націонал-соціалістської партії, він вважав можливим виникнення незалежної Української держави у близькому май-бутньому, і в цьому разі, як він писав, "Німеччина повинна залишати відкритою можливість союзу з Києвом". Але при-йшовши до влади, Розенберг ухилився від трактування цього питання у тому ж тоні. Він у всьому йшов за політикою Гітлера.
У досьє Розенберга були записи та документи, які дозволяють простежити еволюцію німецьких політичних планів щодо європейського Сходу. У непідпи-саній пам'ятці-меморандумі № 1 за 2 квітня 1941 року визначено цілі війни. Війна "призведе до надзвичайно швидкої окупації важливих частин Радянського Союзу" і закінчиться швидким крахом цієї держави. Окупація території СРСР викличе труднощі економічного й адмі-ністративного порядку. Головна мета Райху - одержувати поставки, необхідні Німеччині для продовження війни. Всі інші міркування повинні бути узгоджені з цією головною метою. Оскільки Росія - це конгломерат націй, її треба розділити на сім "національних або географічних утворень", а саме: Велика Росія. Білорусь, балтійські країни, Україна, райони Дону, район Кавказу, Середня Азія.
Політична мета кампанії, за меморандумом Розенберга, полягала у тривалому ослабленні Росії через "тимчасову окупа-цію території" і особливо "через повне знищення єврейсько-більшовицької вла-ди", "через широку економічну експлуата-цію" і через "передачу важливих росій-ських районів для нових адміністратив-них утворень, зокрема для Білорусії, України і Донського району". Сама Росія повинна бути використана "як район для масового заслання небажаних елементів".
Що ж до України, то пам'ятка передбачала існування "власного національ-ного життя аж до можливого створення політичної формації, яка б мала на меті сама чи в поєднанні з районами Дону й Кавказу у формі Чорноморської конфеде-рації постійно протистояти Москві й оберігати німецький життєвий простір на Сході".
Передбачені "національні утворення", враховуючи Україну, не мали стати не-залежними державами. Територія СРСР, за згаданим меморандумом, мала бути поділена на "райхскомісаріати", і Розен-берг запропонував Гітлеру в додатку до меморандуму № 2 за 7 квітня 1941 року призначити таких перших райхскомісарів: гауляйтера Льозе для балтійських про-вінцій і Білорусі, штабс-ляйтера Шікен-данца для райхскомісаріату України, державного секретаря Баке для Кавказу і Д. Кляггеса для району Дон-Волга. Для Росії, де окупація мала бути більш жорс-тока, ніж в інших райхскомісаріатах, Розенберг запропонував людину з без-жальною і жорстокою репутацією - гау-ляйтера Східної Пруссії Еріха Коха. Райхскомісаріати мали бути передані у відання цетрального бюро в Берліні "генерального протекторату окупованих східних територій". Райхскомісарів "при-значатиме і відкликатиме фюрер на про-позицію генерального протекторату".
Варто підкреслити, що ці плани стосовно майбутнього територій європей-ського Сходу гітлерівці складали за два місяці до вторгнення у Радянський Союз. 20 квітня 1941 року Розенберг отримав доручення від Гітлера разом із вищими інстанціями вермахту провести центра-лізоване вивчення питань, що стосуються влаштування Східної Європи. Начальник ОКВ відрядив для цього Розенбергу генералів Йодля і Валрімонта.
Вивчення цих питань повинно було проходити абсолютно таємно. Упродовж тижнів Розенберг склав проекти прелімі-нарних інструкцій для кожного райхс-комісара і загальну інструкцію для усіх комісарів окупованих східних територій.
За загальною інструкцією Німеччина повинна була напасти на Росію, щоб звільнити німецький Райх від постійного тиску Російської держави. Ця мета від-повідала не лише німецьким інтересам, а й також "історичній справедливості", щоб на місці зруйнованої відновити нову Російську імперію. Райони, що відпові-дали історичним і національним облас-тям, будуть перетворені в райхскоміса-ріати. У комісаріат Остлянд мали увійти балтійські держави і Білорусь, цей про-текторат передбачалося германізувати. Райхскомісаріат Україна пізніше мав стати незалежною державою, союзною Німеччині. Кавказ мав стати федера-тивною державою під німецьким ман-датом. Росія сама влаштовуватиме своє майбутнє. Упродовж століть німці Росії багато зробили для цих районів. Отже, після німецької окупації їхнє майно стане власністю німецького народу. Всі німці, що зазнали грабунку, одержать компен-сацію. Заяви з цього приводу будуть зроблені в потрібний момент райхс-міністром окупованих територій Сходу.
Інструкція для райхскомісара України за 7 травня 1941 року була ще точніша. "Мета роботи райхскомісара на Україні полягає, по-перше, в одержанні для німецького Райху продовольства і сиро-вини і, таким чином, у полегшенні ведення війни, а потім у створенні вільної Української держави, тісно зв'язаної з Німеччиною". Далі буде видно, що ця остання ідея була продиктована необхід-ністю схилити українців на свій бік у війні, і врешті-решт вона буде відкинута.
Проте Розенберг вважав, що треба дозволити українцям розвивати свою національну свідомість, створити універ-ситет у Києві, дозволити розвиток літера-тури та культури. Євреї, за його словами, будуть вигнані з усіх громадських посад і зігнані в гетто. Крим, колись заселений готами, буде відлучений від України, котра одержить як компенсацію території на сході і її кордон буде перенесено до Саратова, що на Волзі. Якщо Німеччині вдасться здійснити на практиці цей план, підсумовував Розенберг, то вона зможе усунути тиск Російської імперії і "тоді Німеччина не боятиметься жодної мор-ської блокади, а її постачання продоволь-ством і сировиною буде гарантовано назавжди".
З травня 1941 року служба Розенберга встановила адміністративний поділ чоти-рьох райхскомісаріатів: Остлянд, Україна, Росія і Кавказ. Передбачалося, що в райхскомісаріат Остлянд увійдуть балтій-ські держави і Білорусь. Райхскомісаріат Україна складатиметься з восьми гене-ральних комісаріатів: Київ, Львів, Одеса, Харків, Дніпропетровськ, Ростов, Сара-тов, Крим.
Меморандуми та інструкції Розенберга створюють враження, що можливе ство-рення Української держави було б суто справою Німеччини. Воля українського народу, його прагнення до свободи зовсім відсутні в цих планах. Німеччина не йшла назустріч бажанням, вимогам і прагнен-ням українців до незалежності, вона збиралась колись "створити" Українську державу. Але треба підкреслити, що ідеї Розенберга не завжди приймали чи схвалювали Гітлер і його найближче оточення. Не існує жодної ознаки, яка б могла засвідчити, що ці ідеї стосовно України були погоджені з Гітлером. Зрештою, Розенберг не мав ніякої можливості, ані необхідної наполегли-вості, щоб викласти свої думки. Навпаки, він завжди підкорявся.
Гітлер передбачав для європейського Сходу терористичний окупаційний ре-жим. Його штаб з питань промисловості під керівництвом Германа Герінга роз-робляв плани тотальної експлуатації ресурсів на потреби вермахту і для підтримки війни. Політичні міркування не повинні були переважати над еконо-мічними цілями. Державний секретар Баке склав 1 червня 1941 року (за 21 день до нападу) розпорядження для німецьких керівників, зайнятих промисловістю на Сході. Він закликав їх бути безжальними, оскільки їхнє завдання - назавжди здобути нові території для Німеччини і для Європи. "Будьте свідомі того, що ви назавжди є представниками Великої Німеччини і прапороносцями націонал-соціалістської революції та нової Європи. Ось тому ви повинні гідно вживати всіх заходів, яких вимагають інтереси держа-ви, навіть найсуворіших і найжорсто-кіших". Отже, ніякої слабодухості, ні сентименталізму - вимагав Баке.
16 червня 1941 року, за шість днів до нападу, штаби армій обговорювали різні інструкції, що були видані у зв'язку з майбутньою кампанією. Одна з них стосу-валася пропаганди. Вона закінчувалася таким висновком: "Боротьба ведеться не проти російського народу, а проти єврейсько-більшовицьких керівників: а отже - за звільнення росіян від людей, що при владі. Небажано говорити про неза-лежність України".
20 червня 1941 року, за два дні до нападу на СРСР, Розенберг зробив доповідь для вузького кола офіцерів, що займалися питаннями Східної Європи (адмірал Канаріс, генерал Томас, адмірал Фріке) та державних і партійних керів-ників (Ламмерс, Фрік, Лай, державний секретар Кундт, Гайдріх та ін.). Розенберг почав з огляду німецько-радянських від-носин і підкреслив, що треба назавжди звільнити німецький Райх від тиску зі Сходу, Для цього необхідно роздробити Російську імперію і сформувати замість неї декілька політичних утворень. Він розглядав чотири великі частини: Велика Фінляндія, балтійські країни, Україна, Кавказ. Що стосується України, то мета Німеччини повинна узгоджуватися з прагненням українського народу до свободи, але було б передчасно казати, коли і як буде створена Українська держава та й взагалі "говорити про це тепер немає сенсу".
Розенберг вважав, що ставлення до українців повинно бути прихильним з економічних причин: було б краще домогтися співпраці з 40 мільйонами українців, ніж приставити до кожного українського селянина по солдатові. Отож необхідно створити чотири великі дер-жави (райхскомісаріати): Балтенланд (протекторат), Україна (національна держава), Кавказ (федеративна держава) і Росія. Україна буде поділена на вісім генеральних комісаріатів і займатиме площу 1,1 мільйони кв. км з населенням 59,5 мільйона мешканців. Чотирма полі-тичними утвореннями керуватимуть райхскомісари, які будуть представ-никами верховної влади Райху в цих країнах. Німці мають перед собою дві великі мети: забезпечення постачання Німеччини продовольством і німецької військової промисловості всіма видами сировини, які їй потрібні, та остаточне звільнення Німеччини від будь-якого політичного тиску зі Сходу.
Окрім захоплення необхідних ресурсів і продовження війни, Гітлер хотів також здобути для Німеччини життєвий простір на Сході. Ідея життєвого простору на Сході не була націонал-соціалістською. Вона виникла разом із пангерманським рухом у кінці XIX століття. В її основі - факт існування у Російській імперії сильної німецької меншини: потомки тевтонів у балтійських районах, городяни, що прибули в Московію в епоху Івана Грозного (XVI століття), колоністи, що оселились на Волзі і в Україні, починаючи з другої половини XVIII століття впро-довж XIX століття та ін.
На початку 90-х років XIX століття у Російській імперії було близько 1 800 тисяч німців, з яких близько 560 тисяч на Україні, 500 тисяч в районі Волги, 150 тисяч у балтійських провінціях. Пангер-манський рух вбачав у їх присутності фактор експансії Німеччини на Схід й виправдання германізації частини цих районів. Це і були ідеї "дранг нах Остен" (тиску на Схід). Вважаючи, що всі німці повинні бути об'єднані в Райху, пангер-маністи в 1893-1895 роках проголошу-вали своєю метою скору війну проти Росії і анексію Райхом величезних територій. Німецький кордон на сході повинен був доходити до Нарви і на північ до Пскова, потім проходити по Дніпру, далі звертати до Волги і звідти спускатися до Чорного моря. Всі території на захід від цієї лінії разом із Кримом повинні були належати Райху. Інші пангерманісти вважали, що слов'ян треба силою вигнати з територій, призначених для німецької колонізації. Ще інші наполягали на проведенні заліз-ничного сполучення з Багдадом і колоні-зації уздовж цього шляху.
У 1918 році, під час окупації України й частини Росії, німецька влада вивчала можливість приходу на допомогу німець-ким колоніям і їхнього перегрупування. Існував також план зробити з Криму німе-цьку колонію і переселити туди колоністів з Волги та інших районів. Але план розцінили як нездійсненний і відхилили.
Приблизно 120 тисяч німців змушені були залишити територію колишньої Російської імперії у ході революції та громадянської війни. Більшість з них емігрувала в Америку, а понад 55 тисяч оселилось у Німеччині. Серед цих остан-ніх були майбутні активісти й керівники націонал-соціалістської партії, а саме Альфред Розенберг, Георг Ляйббрандт, Арно Шікенданц.
Гітлер, узявши в руки керівництво в націонал-соціалістській партії у 1920 році, черпав знання про Східну Європу саме серед німців, вихідців із Росії чи з балтійських провінцій. У 1920-1923 роках його основним інформатором був еміг-рант Макс фон Шойбнер-Ріхтер, яких представив Гітлера Людендорфу. Шойб-нер-Ріхтер та інші німці-емігранти з Росії і балтійських провінцій передали націо-нал-соціалістичному рухові не лише образ жахливого "єврейсько-азіатського більшовизму", а й також і антисемітизм, яким були просякнуті деякі німецькі кола в Росії з 90-х років XIX століття.
Гітлер зазнав також впливу іншого німця з Росії - Карла фон Мантойфеля. Під впливом соціал-дарвінізму та расизму Г. Ст. Чемберлена Мантойфель проголо-шував концепцію Росії, що базувалася на ідеї раси та крові. Згідно з його мірку-ваннями Російська держава ще з самого початку була створена германцями. Германці (варяги) заснували державу Русь і керують нею до сьогодні. Вони колонізували Новгород і Київ, їхні війська дійшли до Волги, до Каспійського та Чорного морів. Отже, варяги завоювали і колонізували всю Росію, і саме завдяки їх крові сформувалися російські правлячі класи. У протилежність слов'янам, твер-див Мантойфель, германці мали здатність до організації, до створення держави. З того часу, як правлячі класи в Росії змішалися зі слов'янами, їхня якість крові та раси була зіпсована, що і призвело до занепаду. Петро Великий та Катерина Велика (остання - німецького походжен-ня) змогли відродити російські правлячі класи через приплив нової німецької крові. Німецькі колоністи відігравали в Росії позитивну роль. Революція 1917 року спричинила витіснення поріднілих німецьких елементів настільки, що від-родження Росії надовго буде неможливе.
Слов'янський характер та єврейське засилля можуть призвести до розвалу Росії. Єдина можливість дати поштовх до піднесення - це послати в Росію "мільйон (німецьких) солдатів, щоб вони зачали дітей". Історичне покликання Німеччини за Майтойфелем - просуватися на Схід. Вона повинна робити це й через внут-рішні причини, породжені перенаселен-ням. Росія - це та країна, де Німеччина знайде місце для 20 мільйонів робітників, яких вона має занадто багато.
Майже ті ж самі ідеї ми знаходимо і в "Майн Кампф", написаній Гітлером пізніше. Німці, за Гітлером, замість того, щоб продовжувати просування на південь і на захід, повинні здійснити рух на схід, що припинився шість століть тому. Від політики африканських колоній та тор-гівлі націонал-соціалісти повинні перейти до територіальної політики: "Якщо ми говоримо сьогодні в Європі про нові землі, ми думаємо передовсім про Росію та окраїнні держави, підкорені нею". Гітлер також був переконаний, що Російська держава - це продукт "ефектив-ності німецьких елементів серед нижчої раси". Упродовж століть російські прав-лячі класи підживлювались із герман-ського джерела, яке було знищене і "на його місці з'явились євреї" .
7 жовтня 1939 року, тобто день після проголошення "нового порядку" на географічному просторі європейського Сходу, секретним декретом Гітлер довірив Гіммлеру пост "райхскомісара по зміцненню німецької національності".
12 жовтня, відмовившись відновити Польську державу, Гітлер наказав ство-рити на неанексованій частині Польщі Генеральне губернаторство, різновид німецької колонії. Передача 25 жовтня 1939 року цієї території цивільній адмі-ністрації означала початок політики гноб-лення, терору і винищення "нижчого" польського населення, яка мала на меті звільнити місце для німецької "вищої раси".
Така ж сама політика, під контролем СС і поліції Гіммлера передбачалася і для територій СРСР. План щодо цих територій у кінці 1941 року одержав назву "Генеральний план Схід". Підготовча робота над цим планом почалася за наказом Гіммлера приблизно в січні 1940 року. Виконавчими органами цього плану були Центральна служба безпеки Райху і райхскомісаріат з питань зміцнення німе-цької національності. З самого початку існував намір германізувати більшу час-тину Східної Європи через колонізацію.
24 червня 1940 року Гіммлер виклав на папері методологію колонізації. Мільйони німецьких колоністів будуть послані у згадані райони. Використовуватиметься слов'янська робоча сила, але пізніше вона буде знищена. Не дозволятиметься жодне змішання німецької крові; зв'язки між німцями та іноземцями будуть покарані. Навесні 1941 року Гіммлер доручив професору Конраду Майєру розробити таємний детальний план колонізації європейського Сходу. Розенберг, очолив-ши роботу, спрямовану на централізоване вивчення питань, пов'язаних із простором на Сході, зразу передбачав, згідно зі згаданим планом, зміну східних кордонів Генерального губернаторства. Існували, зрештою, плани перевезти все польське населення Вартелянду (Познань і частина району Лодзі, приєднані до Райху) далі на схід, на кордон із Білорусією чи навіть у район Смоленська. 7 травня 1941 року, ще до німецько-радянської війни, розгляда-лося питання про передачу Криму без-посередньо Райху.
Українці зовсім не знали намірів Німеччини. На початку 1941 року Ріко Ярий отримав доручення від ОУН Бан-дери встановити контакт із представни-ками німецького командування, щоб обговорити можливість створення україн-ської військової частини, вишколом якої зайнявся б вермахт. Передбачалось, що ця частина воюватиме на Східному фронті проти Радянської Росії. Насправді ОУН Бандери намагалась підготувати певну кількість людей, котрі могли б стати в Україні осередком національних зброй-них сил, які служили б справі української революції.
Але ОУН Бандери бачила й іншу важ-ливу причину йти на угоду з вермахтом. В умовах суворої заборони діяльності емігрантських товариств у Німеччині угода з вермахтом забезпечувала людям Бандери прикриття, за яким вони могли здійснювати певну політичну діяльність, не зазнаючи надто великих неприєм-ностей від гестапо.
Нарешті, не менш важлива була і третя причина. ОУН Бандери (як і ОУН Мель-ника) мала намір якнайскоріше проник-нути на Україну і політично заволодіти територією зразу після того, як пройде фронт. Оскільки передбачалося, що будуть вжиті заходи, щоб унеможливити пересування емігрантів, то в такому випадку зв'язки з вермахтом були потрібні. ОУН Бандери мала намір таємно створити невеликі похідні групи, що разом становили б кілька тисяч осіб, для проникнення в Україну і взяття там влади. Ці групи повинні були спиратися на допомогу людей з української військової частини, створеної при вермахті, які будуть користуватися свободою пересу-вання. Вони могли б також давати групам інформацію, підроблені документи, допомагати в перевезенні пропагандист-ських матеріалів та ін.
Переговори між Ріко Ярим і офіцерами резерву ОКВ (професори Г. Кох, Т. Обер-лендер і Г. Геруліс) завершились у квітні 1941 року. Німці погодились підготувати близько 700 бойовиків, які мали бути поділені на два батальйони: "Нахтігаль" і "Роланд".
Коли ОУН Бандери вдалося укласти обмежену угоду з ОКВ, ОУН Мельника більше думала про можливість створення легіону чи справжньої української націо-нальної армії, що склалася б з емігрантів. Маючи це на меті, ОУН Мельника ство-рила товариство колишніх українських вояків та генеральну раду колишніх вояків, сподіваючись, що вона зможе зайнятися організацією української армії. ОУН Мельника погодилась також послати певну кількість перекладачів на службу в німецьких частинах.
31 березня 1941 року райхсляйтер Ляйббрандт повідомив начальника геста-по, що українські націоналісти з Нью-Йорка створили комітет підтримки союз-ників. У зверненні до преси і союзних урядів цей комітет викривав спекуляції Німеччини та Італії в українському питанні й претензії Гітлера щодо України. Комітет заявив, що Україна може стати черговою жертвою "ненаситного німець-кого імперіалізму". Він також висловив довіру до уряду Великобританії і під-креслив, що Україна сподівається здобути незалежність після перемоги над диктатурами.
У Генеральному губернаторстві, у Кракові та на українських територіях ОУН Бандери почала таємну підготовку похідних груп, які в разі німецько-радян-ської війни повинні були проникнути на Україну за німецькими військами.
У травні 1941 року Провід ОУН Бандери розіслав своїм представникам секретні інструкції, в яких розглядалися дві можливості в разі збройного конф-лікту на території України: загальне повстання зразу після оголошення війни (до приходу німецьких військ) і просто окупація країни німецькими військами.
У випадку, якщо війна викличе загальне повстання, завдання ОУН Бандери полягатиме в тому, щоб спро-бувати схилити солдатів Червоної армії приєднатися до повстанців. Представ-ники інших національностей могли б також приєднатися до української націо-нальної революційної армії. Гаслом по-винні стати такі слова: "Свобода народам, свобода і соціальна справедливість людині!".
У разі повної окупації української землі "іноземними військами перемож-ця", тобто вермахтом та союзниками Німеччини, завдання ОУН полягатиме в тому, щоб завадити перетворенню України в об`єкт іноземного панування. Далі стверджувалося, що створення Української держави здійснюватиметься "нашими власними засобами і з нашою власною ініціативою". На визволеній (німецької армії) території ОУН, не чекаючи, проголосить відновлення Української держави і створить владу, яка візьметься за організацією та керівництво національним життям. Отже, ОУН Бан-дери вирішила проголосити самостійну Українську державу, без огляду на те, яку позицію займуть німці стосовно цього акту. 
Одночасно українці намагалися впли-нути на німецьких керівників на користь незалежності України. У райхсканцеля-рію надійшли численні меморандуми. Меморандум ОУН Мельника від 14 квітня 1941 року пояснював, що мета цієї орга-нізації - відновлення незалежної України. Мельник передбачав в меморандумі мож-ливість тісного співробітництва з Німеч-чиною, але висловив бажання дізнатися про справжні наміри Берліна стосовно Східної Європи й одержати офіційні гарантії щодо майбутнього України.
ОУН Бендери завершила працю над своїм меморандумом до німецького уряду за тиждень до початку німецько-радян-ської війни. Але меморандум був пере-даний у райхсканцелярію 23 червня 1941.
ОУН Бандери вважала, що із геоеко-номічного та стратегічного поглядів Україна є частиною Європи. Тільки незалежна і сильна Українська держава може забезпечити гармонійний розвиток Східної Європи.
ОУН Бандери запропонувала Німеч-чині вкласти союз для боротьби з Росією, але союз, який спирався б на сильну українську армію. Меморандум Бандери застерігав німців проти закулісних рішень та жорстких методів, що могли бути застосовані в Україні.
Гітлер обіцяв німцям перетворити райони Сходу на райський сад (Garten Edem). Проти нього африканські колонії виглядатимуть колоніями другорядного значення.
17 липня 1941 року Гітлер декретом створив міністерство Райху для окупо-ваних районів Сходу і поставив Альфреда Розенберга на чолі цього міністерства, компетенція якого поширювалась на всю територію СРСР, за винятком земель, приєднаних до Генерального губерна-торства чи безпосередньо до Райху, чи переданих іншим державам. Території, окуповані Німеччиною, були поділені на райхскомісаріати, а вони, своєю чергою - на генеральні округи, потім на округи. Декілька районів могли утворювати гене-ральний район. Кожна з цих адміністра-тивних одиниць буде керована комісаром: райхскомісаром, генералкомісаром, край -скомісаром, гебітскомісаром, гаупткомі-саром і т. д. Деякі дотепники серед німців звернули увагу на те, що націонал-соціалістичний режим, який бореться з більшовицькими комісарами, призначає в окупованих районах райхскомісарів.

Одночасно з призначенням райхс-міністром Розенберга декрет поширював на окупованих територіях владу Герінга, який з 29 червня 1941 року займався економічним планом на чотири роки, а також владу Гіммлера у питаннях безпеки, чим він займався за рішенням від 17 липня 1941 року.
Другим декретом від 17 липня 1941 року Гітлер створив перший комісаріат Райху - Райхскомісаріат Остлянд, у який входили балтійські країни і Білорусь.
Лозе був призначений рейхскомісаром Остлянду. Тим самим декретом Галичина переходила в підпорядкування, генерал-губернатора Франка, тобто була приєд-нана до Генерального губернаторства. Українське населення Галичини сприй-няло це рішення як приєднання до Польщі.
Похідні групи ОУН Бандери продов-жували з'являтися зразу, як тільки про-йшов фронт. Німці усвідомлювали, що вся діяльність цієї організації відбуває-ться "за добре встановленим і добре продуманим планом". Після проголо-шення незалежності у Львові 30 червня 1941 року, демонстрації за незалежність були організовані також і в інших місце-востях. Похідні групи постійно створю-вали "незалежні адміністративні органи", тобто українську незалежну адміністра-цію, розповсюджували плакати, листівки, нелегальні газети. 
Ганс Кох, представник Розенберга у групі армій "Південь", у своєму донесенні за 26 липня також стверджував, що "незважаючи на заходи, вжиті поліцією, підпільні групи Організації Українських Націоналістів під проводом Бандери постійно проникають на всю територію України".
Німці будь-якою ціною хотіли не допустити до проникнення цих груп. Вони були переконані, що по той бік колишнього польсько-радянського кордо-ну, на Східній Україні, двадцять п'ять років радянського панування знищило в українському населенні будь-які націо-нальні почуття і будь-який потяг до незалежності та політичної ініціативи. Німці вирішили скористатися з цієї "переваги".
21 липня 1941 року, тоді, коли райхс-міністр закордонних справ прийняв рішення вважати, що проголошення незалежності Української держави "не має жодного конституційного значення", політичне бюро ОУН під проводом Бан-дери в Берліні надрукувало декларацію, в якій пояснювалось, що проголошення, "яке вже є історичним фактом", а також встановлення державної влади на Україні відбулися не тільки у Львові, а й і в інших містах.
Цей факт згідно з декларацією свідчив про стихійне прагнення українського народу до політичного суверенітету. Українці взяли у свої руки керівництво своєю країною, уряд прийняв рішення щодо організації промисловості, міліції, охорони здоров'я та ін. Уряд складається переважно з осіб, що не належать до ОУН.
У декларації також сказано, що "удар проти українського уряду може бути розцінений українським народом як ворожий акт із боку німецького Райху проти самого поняття української держав-ности". Якщо Німеччині потрібні союз-ники, Україна могла б бути одним із них, але тільки як повністю незалежна дер-жава.
На закінчення ОУН під проводом Бандери заявила, що проголошення Української держави - доконаний факт. Уряд продовжував існувати і діяв від імені цієї держави.
Німці вирішили домогтися від С. Бандери і від Я. Стецька відкликання проголошення незалежності і розпуску уряду. Тиск на двох українських керів-ників

Джерело: http://warhistory.ukrlife.org/5_6_03_5.htm
Категорія: Україна у Другій світовій війні | Додав: Ekzor (10.03.2010)
Переглядів: 8801 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук по сайту
Адміністрація
Mail Ekzor@inbox.ru
Опитування
Як ви відсвяткували Новий Рік?
Всего ответов: 1049
Друзі
Козацькі літописи та історія
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz