У 1910 р. після тривалої депресії в Росії, в тому числі в Україні, почалося піднесення в промисловості, яке продовжувалося до початку першої світової війни в 1914 р. Воно було зумовлене розширенням внутрішнього ринку, зв'язаним з проведенням столипінської аграрної реформи, високими врожаями 1909 р. і 1910 р. (у 1910 р. експорт хліба становив 847 млн. пуд.), нагромадженням та напливом капіталів у промисловість і збільшенням військових замовлень та більш широким будівництвом військово-морського флоту і залізниць, викликаними підготовкою до війни. Піднесення охопило найбільше галузі важкої промисловості. Видобуток вугілля в Донбасі зріс з 1018 млн. у 1910 р. до 1560 млн. пудів у 1913 p., залізної руди в Криворізькому басейні відповідно — з 260 млн. до 420 млн. пудів, марганцевої руди в Нікопольському районі — з 11 млн. до 16 млн. пудів. Чавуну з 1910 р. було виплавлено 126 млн., у 1913 р. — 190 млн. пудів, заліза і сталі — відповідно 99 млн. і 141 млн. пудів. Щорічно в Україні у 1910—1913 pp. будувалося в передньому понад 200 км залізничної колії, у 1913 р. загальна довжина залізниць досягла близько 12 тис. км із 65тис.км по всій Росії. Машинобудівна і харчова промисловість розвивалася менш високими темпами. У 1913 р. промисловість України давала 24,3 % загальноросійського промислового виробництва. У видобувній промисловості її частка становила 70 %, в обробній — близько 15% продукції. Зокрема Україна давала 71 % загальноросійського видобутку вугілля і 72 — залізної руди, 68 — виплавки чавуну і 58 — сталі, 53 — виробництва сільськогосподарських машин і 80 % цукру. У ході розширення виробництва відбувалася дальша концентрація промисловості, зростали старі й створювалися нові монополістичні об'єднання. В Україні діяли синдикати «Продамет», «Продаруд», «Продвугілля», «Проволока», цукровий, заводів сільськогосподарських машин та ін. Вони здебільшого мали всеросійське значення, зосереджували в своїх руках 60—80 % продажу продукції відповідних галузей, і нерідко встановлювали високі монопольні ціни і діставали великі надприбутки. Промисловий капітал з'єднувався з банківським і створювався фінансовий капітал, фінансова олігархія, яка тісно зрощувалася з царським державним апаратом, виростав державно-монополістичний капіталізм. Царизм всіляко сприяв проникненню іноземних капіталів у економіку, і особливо у важку промисловість. В Україні у 1913 р. діяли 83 іноземні компанії, які вклали в промисловість близько 420 млн. крб. Іноземні капіталісти зосереджували в своїх руках 70 % видобутку вугілля і руди, 90 — виплавки чавуну і виробництва коксу, майже 80 % виробництва машин.Хоч у 1910—1914 pp. ряд галузей промисловості Росії, а в її складі і України, розвивалася досить швидко і Росія в цілому належала до країн «другого ешелону» за рівнем розвитку капіталізму, вона в технічно-економічному відношенні значно відставала від країн Західної Європи і Америки.

Стан сільського господарства.

    В Україні, як і в цілому в країні, в економіці переважало сільське господарство, — його частка становила 51,8 %, а про-Внаслідок розвитку капіталізму і особливо із зростанням заможних селянських господарств в період проведення столипінської аграрної реформи розширилися посівні площі і збільшилися валові збори сільськогосподарської продукції. За 1910—1913 pp. вся посівна площа в Україні зросла на 900 тис. дес. і в 1913 р. становила 22,9 млн. дес. Для України залишалося характерним різке переважання зернових культур, які в 1913 р. займали 20,7 млн. дес, або 90,5 % загальної посівної площі. Як і раніше, найбільш інтенсивно капіталістичне зернове господарство розвивалося на Півдні, посіви цукрових буряків, картоплі, тютюну, конопель зосереджувалися переважно на Правобережжі і Лівобережжі. Середньорічний збір основних зернових культур (пшениці, ячменю, жита й вівса) в 1896—1902 pp. становив 775 млн. пудів, а в 1909—1913 pp.— 1070 млн. пудів, досягши в 1913 р. 1200 млн. пудів. Однак середня врожайність зернових залишалася низькою і в 1909—1913 pp. становила (в центнерах з гектара): озима пшениця—10,4, озиме жито—9,8, яра пшениця — 7,0, ячмінь ярий — 9,3, овес — 10,7, просо — 9,9, кукурудза (1913 р.) — 11,2. Внаслідок однобічного зернового напряму розвитку сільського господарства України, зменшення пасовищ і розорення селянства відбувався занепад тваринництва. За час з 1897 по 1912 р. поголів'я великої рогатої худоби зменшилося на 7—9 %, свиней — на 9, грубошерстих овець — на 5—7, а тонкорунних — на 70 %. Товарність сільського господарства хоч і зростала за рахунок поміщицьких і заможних селянських господарств, але в цілому була низькою. Товарна частина продукції сільського господарства становила приблизно одну третину її загального обсягу. Отже, прогрес у сільському господарстві України, як і всієї країни, був незначним. Переважало трипілля, сільськогосподарських машин і добрив застосовувалося мало. Зате в 1910 р. в Україні було 190,1 тис. сох, 34,8 тис. косуль, 306,6 тис. дерев'яних плугів, 3415,2 тис. дерев'яних борін.

Торгівля.

    Економічне піднесення 1910—1914 pp. виявилося і в розширенні внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Як і раніше, в Україні численними були ярмарки, яких у 1912—1913 pp. щорічно налічувалося понад 11 тис. На них продавалося товарів на 200 млн. крб. Збільшувалася стаціонарна торгівля — зростала кількість великих крамниць, фірмових магазинів, торгових баз і складів. Дедалі тіснішими ставали економічні зв'язки України з іншими районами Росії. Україна поставляла хліб, метал, вугілля, цукор, м'ясо, сало, сіль, сільськогосподарські машини та інші товари. В Україну довозилися необхідні їй товари: з Московського і Петербурзького промислових районів — машини та різне промислове устаткування, тканини, папір, з Білорусії і Середнього Поволжя — лісові матеріали, з Баку і Грозного — нафта й гас, з Уралу — мідь, з Астрахані та інших приморських районів — риба та ін. Частка України в загальноросійському експорті становила понад 25 %, а щодо вивозу хліба — понад 40% (понад 300 млн. пудів щорічно). За кордон з України вивозили, крім зерна, м'ясо, худобу, птицю, сало, вовну, цукор, руду та інші товари. Для розвитку торгівлі велике значення мало розширення залізничної мережі і водного транспорту — на Чорному й Азовському морях, Дніпрі з притоками Прип'яттю і Десною, Сіверському Дінці та ін. Найбільший чорноморський порт Одеса за розмірами товарообігу на початку XX ст. займав друге місце після Петербурга.

Зміни в складі населення. Становище робітників і селян.

    У 1913 р. на території України, що перебувала в складі Російської держави, проживало 32,6 млн. чол. населення. З них у селах мешкало понад 27,6 млн. чол., або близько 85%, у містах — близько 5 млн. чол., або понад 15 %. Як і в усій країні, панівним класом в Україні залишалися поміщики (поміщицьких маєтків налічувалося понад 30 тис). Хоч з часу реформи 1861 р. до 1914 р. поміщики України й продали 10 млн. дес. землі, з яких 7 млн. дес. купили заможні селяни, але на 1914 р. у їхньому володінні залишалося ще понад 10 млн. дес. землі, причому 5 тис. великих поміщиків мали в середньому по 1600 дес. Непоодинокими були маєтки по 100 тис. і більше дес. (наприклад, Потоцькі — 107 тис, Браницькі — 167 тис. десятин). Поміщики були українські, російські, польські та інших національностей. Найбільшими були українські і російські поміщики — Терещенки, Харитоненки, Уварови, графи Бобринські, Балашови, Кочубеї, Лизогуби, Родзянки, Скоропадські, польські графи Браницькі, графи Потоцькі, князь Сангушко та ін. В цілому поміщики України були складовою частиною поміщицького класу Росії і стояли на його позиціях.