Служба безпеки Організації українських націоналістів - Радянська доба - Історія України - Все для історика
Все для історика
Вівторок, 06.12.2016, 20:48
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Історія УкраїниРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Період первісного суспільства та перші держави [3]
Період княжої доби [9]
Литовсько-польський період [0]
Період козацтва [13]
Україна в кін. 18 - 19 ст. [4]
Україна на початку XX ст.(1900-1917) [4]
Українська національно-демократична революція (1917—1920) [10]
Радянська доба [6]
Україна у Другій світовій війні [11]
Міфологія [26]
Загадки української історії [5]
Різне [1]
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 25
Гостей: 25
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Статті » Радянська доба

Служба безпеки Організації українських націоналістів
Сергій Граб, 
начальник відділу виховної роботи Департаменту кадрового забезпечення Держспецзв’язку України, член Проводу Спілкиофіцерів України, член Національної спілки журналістів України, полковник Держспецзв’язку.

На початку 1929 року у Відні відбувся перший конгрес українських націоналістів, на якому були присутні представники основних націоналістичних організацій. 2 лютого було проголошено створення Організації українських націоналістів (ОУН). Керівником Проводу ОУН обрали лідера Української військової організації (УВО) полковника Євгена Коновальця.
ОУН створювалася як конспіративна організація з чіткою структурою і підлеглістю. Нижчою ланкою були «п’ятірки» і «трійки», члени яких не знали членів сусідніх «п’ятірок». Кожний член ОУН мав псевдонім, який часто мінявся. Керівники не знали псевдонімів підлеглих нижче ніж на два ступеня. Назви населених пунктів у системі зв’язку було закодовано. Для освоєння роботи в нелегальних умовах та правил конспірації члени ОУН вивчали досвід інших націоналістичних організацій – ірландців, поляків, греків. Конспірація в ОУН була важливою частиною організаційної роботи, і кожен член організації повинен був суворо її дотримуватись.
В Українській військовій організації, що увійшла до ОУН як військова референтура, існував невеликий відділ розвідки і контррозвідки суто військового профілю, на основі якого і було створено Службу безпеки ОУН (СБ ОУН). Розвідкою і безпекою займалися спочатку лише на рівні Проводу ОУН, причому цими питаннями опікувався сам Є.Коновалець. У складі Крайової Екзекутиви на Західноукраїнських землях референтури безпеки спочатку не було, і своєї організаційної структури на місцях Служба безпеки не мала.
На конференції ОУН у Празі в червні 1934 року вперше створюється контрольно-розвідувальна референтура на чолі з Я.Макарушкою – прообраз майбутньої СБ. На місцях у складі Крайової Екзекутиви на Західноукраїнських землях з цього часу працює референтура розвідки, а в округах – референтури розвідки та зв’язку. Катерина Зарицька («Монета») очолила жіночий розвідувальний підрозділ у Львові [4, 21].
Для досягнення поставленої мети – створення Української самостійної соборної держави, крім звичайних агітації і пропаганди, ОУН застосовувала й індивідуальний терор. Інтенсивність терактів особливо зросла після початку впровадження польським урядом т.зв. «політики пацифікації» – умиротворення українського населення, у т.ч. із застосуванням військ, що часто виливалося в масові антиукраїнські погроми і вбивства українців [4, 20]. Незважаючи на вдалі терористичні акти проти польських діячів – вбивство організатора «пацифікації» міністра внутрішніх справ Польщі Перацького, вбивства жандармів і провокаторів, ОУН зазнала відчутних втрат. Польській Дефензиві вдалося впровадити у деякі низові ланки організації своїх агентів, які видавали членів ОУН поліції та свідчили проти них у судах [2, 99–101]. 
Так, Роман Барановський, брат члена Проводу ОУН Ярослава Барановського, ще наприкінці 20-х років був завербований поляками і видав багатьох керівників ОУН (в т.ч. крайового провідника Ю.Головинського, згодом вбитого у в’язниці), поки не розкрив себе на процесі в Самборі у 1933 році [2, 99]. Службою безпеки ОУН з 1930 по 1939 роки було розкрито і знищено більше десяти польських агентів-провокаторів, і серед них – директор Львівської української гімназії Бабій.
Найсильнішого удару по Організації українських націоналістів у 30-ті роки польській Дефензиві вдалося завдати після того, як до рук поляків потрапив т.зв. «Архів Сеника» – близько 15 тисяч сторінок документів Проводу ОУН за кордоном. Архів знаходився у Празі, в квартирі О.Сеника, і при обшуку потрапив до рук чеської поліції, звідки у вигляді фотокопій був переданий полякам. Була підозра, не доведена досі, що місцезнаходження архіву виказав Я.Барановський, член Проводу ОУН. Користуючись матеріалами архіву, дефензива провела масові арешти членів ОУН 
і організувала декілька процесів [2, 101–102; 11, 41].
Працювала проти ОУН і радянська агентура. У 1938 році, виконуючи прямий наказ Сталіна, П.Судоплатов («Валюх») за допомогою агента НКВС В.Лебедя («Хом’як») увійшов до структури ОУН і здійснив терористичний акт проти Є.Коновальця, підірвавши бомбу з годинниковим механізмом, замасковану у коробці цукерок [17, 37–45].
Значної шкоди діяльності ОУН завдала робота К.Полуведька, агента НКВС, який зумів очолити філію ОУН у Фінляндії, та художника-емігранта М.Глущенка («Ярема»). Завдяки ним ГУДБ НКВС мало загалом об’єктивну інформацію про діяльність ОУН та наміри її керівництва у передвоєнний період [4, 29].
29 березня 1940 року на конспіративній квартирі у Львові співробітники НКВС затримали Я.Горбовського («Буй»), керівника мобілізаційного відділу Повстанського штабу, який мав при собі список явок та місць зберігання зброї. П.Судоплатов, який особисто проводив допити, завербував Горбовського, і вже як свого агента переправив на територію окупованої німцями Польщі. Але Служба безпеки досить швидко його викрила, і Горбовський розповів про свої зв’язки з НКВС. Планам СБ стосовно використання Горбовського як подвійного агента в оперативній грі завадили мельниківці, які здали агента до Гестапо [4, 38].
Намагався впливати на ОУН і німецький Абвер, налагодивши контакти з деякими членами Проводу. Але у цьому випадку стверджувати, хто кого використав, напевно не можна. До того ж, у середовищі ОУН були дуже сильні антинімецькі настрої, особливо після видачі німцями полякам М.Лебедя як одного з організаторів вбивства міністра Перацького [16, 24]. Але керівництво ОУН обох течій приймало від Абверу зброю і гроші в обмін на можливість використання розвідувальної мережі ОУН для збору інформації про СРСР та Червону Армію [4, 37].
Поступово керівництво ОУН дійшло висновку щодо необхідності створення повноцінної служби безпеки як інструменту боротьби з проникненням агентури противника в організацію. На початок 1939 року в Західній Україні вже діяла референтура Служби безпеки ОУН, очолювана Б.Рибчуком. Кожен член ОУН був зобов’язаний доповідати референту безпеки про всі підозрілі прояви. Однак, 20 березня 1939 року у Львові під час проведення Конгресу українського студентства поляки заарештували Рибчука.
У 1939 році в ОУН назріла внутрішня криза. Після вбивства Є.Коновальця частина старих членів ОУН, які перебували в еміграції, в т.ч. більша частина Проводу на чолі з полковником Андрієм Мельником, що орієнтувалися на Німеччину, намагалися нав’язати свої погляди всій ОУН. Молоді члени ОУН, які перебували в Україні, відстоювали політику опори на власні сили. Їх очолив Степан Бандера. Стався розкол, внаслідок якого утворилися дві самостійні організації: ОУН(м) – мельниківці та ОУН(б) – бандерівці. Більша частина співробітників Служби безпеки підтримала саме С.Бандеру.
Сама Служба безпеки, як свідчив один з її керівників С.Мудрик, перейшла на винятково професійний рівень роботи тільки у 1940 році. До цього змусили обставини. Йшла світова війна. У самій організації після розколу почалися з’ясування стосунків поміж лідерами. Розвідувальні служби Німеччини та СРСР продовжували спроби впровадження агентури в організацію. Причому після підписання пакту Молотова – Ріббентропа НКВС і Гестапо координували свої зусилля, обмінювалися інформацією, передавали один одному заарештованих. Для узгодження дій у 1940 році до Кракова виїжджав чекіст Набрашніков, а в Москву – группенфюрер СС Бруно Штрекенбах [13, 110].
Після приєднання Західної України до СРСР Служба безпеки ОУН провела операцію по виявленню агентури та конспіративних квартир НКВС. За свідченням П.Судопла-
това, у Львові агенти СБ стежили за міськвідділом НКВС і супроводжували кожного, хто виходив у цивільному одязі та чоботях. Чоботи в Західній Україні тоді носили лише військові та приїжджі зі східних областей [17, 37–45].
З початком Другої світової війни жодна держава не підтримала ідеї незалежності України. І СРСР, і Польща, і Німеччина мали достатні ідеологічні причини для цього. СРСР, втрачаючи Україну, втрачав найбагатші області і сам сенс свого існування як імперії. Польща не могла розлучитися з маніакальною мрією про державу «від моря до моря». Позиція Німеччини була викладена Гітлером у «Майн кампф». Місця Україні, як, проте, й іншим національним слов’янським державам, там не було. І всі ці сили намагалися поглибити розкол в українському націоналістичному русі. Західні ж демократії поставилися до боротьби ОУН абсолютно байдуже.
Керівництво ОУН(б) для підготовки військових кадрів, використовуючи протиріччя в правлячих колах Німеччини, пішло на угоду з представником Вермахту (ОКВ) Т.Оберлендером та Абвером. З дозволу Ріббентропа і Кейтеля було сформовано два українські батальйони загальною чисельністю близько 700 осіб, призначені для проведення диверсій у тилу противника. Батальйони «Роланд» і «Нахтігаль» організаційно входили до складу полку «Бранденбург-800», який підпорядковувався начальнику відділу «Абвер-ІІІ» (диверсії) Е.Лахаузену. «Нахтігаль» під командуванням Романа Шухевича увійшов до Львова разом з передовими частинами німецької армії 30 червня 1941 року [11, 152–155]. Але у знищенні львівської інтелігенції, як це стверджувала радянська пропаганда, бійці «Нахтігалю» участі не брали. В усякому разі, багаторічні пошуки відповідних документів незаангажованими істориками не підтвердили участь бандерівців у цій трагедії [4, 33]. Пізніше, у зв’язку з різким загостренням протиріч між німцями та ОУН(б), батальйони розформували, а їх особовий склад влився до Української повстанської армії (УПА). Більшість офіцерів німці відправили до концтаборів.
30 червня 1941 року в будинку львівської «Просвіти» на засіданні Національних зборів було проголошено Акт відтворення незалежної Української держави, про що повідомила львівська радіостанція, яка контролювалася ОУН(б). Заступник Степана Бандери Ярослав Стецько став головою уряду, інший заступник, Микола Лебедь – міністром державної безпеки. Але уряд проіснував недовго. Реакція німців була миттєвою. Вже 5 липня у Кракові заарештували С.Бандеру, 9 липня у Львові – прем’єра Я.Стецька та деяких міністрів. Всіх їх було вивезено до Берліна, і після категоричної відмови скасувати Акт відтворення незалежної Української держави кинуто до німецьких концтаборів, де вони перебували до середини 1944 року. Тоді ж, у 1941 році, розпочалися масові репресії проти рядових членів ОУН (як бандерівців, так з 1942 року і мельниківців) [11, 112–120]. Тільки у вересні 1941 року було заарештовано близько 1500 рядових членів ОУН(б), а до кінця 1941 року заслано до концтаборів 300 і розстріляно 15 керівників ОУН(б). З найбільш відомих членів ОУН(м) Олена Теліга загинула у Бабиному Яру в Києві, Олега Ольжича закатували в Заксенхаузені.
Взагалі, участь у будь-яких союзах керівництво ОУН(б) розглядало виключно з точки зору користі для боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу. Саме так слід розцінювати і співпрацю бандерівців з німцями перед війною та в перший місяць війни. Як тільки уряд Я.Стецька було заарештовано, про співпрацю ОУН(б) з німцями вже не могло бути й мови.
Після арешту С.Бандери та інших провідників ОУН(б) фактичним керівником організації став М.Лебедь, а Службу безпеки очолив його заступник Микола Арсенич [5, 485].
У зв’язку із неприйняттям німцями самої ідеї незалежності України і посиленням терору проти українського населення ОУН(б) та ОУН(м) розпочали формування озброєних загонів, об’єднаних 14 жовтня 1942 року в Українську повстанську армію (УПА). Очолив УПА Д.Клячківський («Савур»), якого трохи згодом змінив Р.Шухевич («Тарас Чупринка»). УПА, яка нараховувала за різними даними від 50 до 200 тисяч бійців, спиралася на підпільну мережу ОУН, частиною якої була Служба безпеки.
Структура Служби безпеки загалом повторювала структуру самої ОУН(б). 3–5 членів ОУН складали ланку, декілька ланок – станицю. Далі йшли підрайони, райони, повіти (надрайони), округи, області, краї. Починаючи з підрайону, мережею ОУН(б) керував відповідний провід, до складу якого входила референтура Служби безпеки. Як правило, референт СБ мав у своєму розпорядженні бойовий підрозділ (боївку) СБ та незалежну мережу агентів. Вищі структури Служби безпеки складалися з розвідувального та контррозвідувального відділів. Розвідувальний відділ, спираючись на агентурну мережу, збирав інформацію про обстановку в населених пунктах, дислокацію військових і поліцейських частин, їх наміри. Контррозвідувальний відділ засилав агентів до каральних органів (німецьких, радянських, польських), що працювали проти ОУН(б), боровся з ворожою агентурою в рядах самої ОУН(б). Бойові підрозділи СБ також виконували функції військової поліції для формувань УПА. 
В умовах підпілля, ведення бойових дій, склад референтур Служби безпеки не був сталим. З 1943 року робилися неодноразові спроби уніфікувати організаційну структуру СБ [5, 487].
З 1941 року аж до своєї загибелі 27 січня 1947 року в бою поблизу села Жуків Бережанського району Службою безпеки ОУН(б) керував Микола Арсенич («Михайло»), референт СБ Проводу ОУН(б), досвідчений підпільник і конспіратор, який до війни декілька разів побував у польських в’язницях. До числа керівників СБ в різний час також входили Василь Турковський («Павло»), Василь Макар («Буженко», «Безрідний»), Петро Козак («Смок»), Петро Федорів («Дальнич»), Мирон Камінський («Дон»), Іван Равлик, Петро Ковальський («Юрко»), Іван Кашуба, Степан Мудрик.
Успішній професійній підготовці особового складу Служби безпеки сприяло те, що більшість керівників СБ мали багаторічний стаж підпільної роботи в умовах найсуворішої конспірації, і про методи роботи розвідки і особливо контррозвідки знали добре. Влітку 1941 року в ході відступу Червоної Армії до ОУН(б) потрапили архіви управління НКВС в м. Луцьку, де був і підрозділ закордонної розвідки, а також архіви деяких районних підрозділів НКВС. Німцям вказані архіви передано не було [19, 6;]. Наявність цих матеріалів також сприяла поліпшенню роботи СБ. Керівництво Служби регулярно проводило збори для підвищення кваліфікації її низових керівників. Наприкінці 1943 року відбулося декілька таких зборів для референтів СБ обласного і районного рівнів, проведених особисто керівником СБ ОУН(б) М.Арсеничем [9, 445-448].
Стосовно відбору кадрів для Служби безпеки, то цьому питанню керівництво ОУН(б) приділяло постійну і пильну увагу. Це й зрозуміло, бо від роботи СБ, професійної підготовки співробітників часто залежала успішна діяльність самої організації, усієї підпільної мережі. До СБ підбирали відносно молодих, енергійних, авторитетних в ОУН(б) людей з відповідними схильностями, здібностями та освітою. Більшість співробітників СБ мали великий стаж перебування в ОУН та значний досвід підпільної роботи.
У низових ланках СБ регулярно проводилися заняття, на яких вивчалися історія загальна, історія Польщі, Румунії, Росії та Німеччини, історія України, історія дипломатії, загальна психологія та психологія мас, логіка, основи красномовства. Вивчалися також спеціальні дисципліни: завдання Служби безпеки, поліцейський апарат від царської охранки до МГБ та його методи роботи, радянська військова розвідка і контррозвідка, практична діяльність СБ – інформатори, звіти, подвійні агенти, зв’язок, ведення агентурних справ, слідство та допити, розвідка і контррозвідка, конспірація. Для закріплення знань практикувалося читання протоколів допитів викритих агентів. Співробітники СБ, які пройшли таку підготовку, вивчали структуру КПРС, основи комуністичної ідеології, внутрішню та зовнішню політику СРСР, стосунки СРСР з іншими компартіями та країнами-сателітами, методи дезінформації. Відомі випадки, коли керівництво СБ навмисно направляло своїх співробітників вербуватися до шкіл німецького Абверу. Отримавши певний обсяг знань про методи роботи Абверу та оперативну техніку, такі агенти зникали при виконанні першого ж завдання німців і поверталися назад до СБ.
У 1941 – 1943 роках основні зусилля СБ спрямовувалися на проникнення в німецьку окупаційну адміністрацію, штаби військових частин і спецслужби Німеччини. Самі німці визнавали, що до 1943 року рішення, прийняті в Берліні, вже через двадцять годин ставали відомими бандерівському підпіллю в Україні.
Один з розвідників ОУН Іван Білик («Кость», «Антін»), перед війною навчався у Берлінському університеті. У 1941 році, виконуючи доручення керівництва, він став перекладачем у штабі німецької дивізії «Адольф Гітлер», брав участь у боях. На території Донбасу, поновивши зв’язок з ОУН, організував постачання підпільників зброєю. З середини 1942 року, перебуваючи в штабі німецької армії в Сталіно (Донецьк), інформував ОУН про плани Гестапо, арешти, виявляв агентуру Гестапо та НКВС, сприяв звільненню ув’язнених. Так, у серпні 1942 року в Маріуполі він звільнив велику групу в’язнів. Розкритий німцями, з лютого 1943 року Білик пішов у підпілля. Діяв у Мелітополі та Кривому Розі, часто в німецькій формі, допомагаючи звільняти в’язнів. Загинув Іван Білик, командуючи сотнею УПА в бою біля села Яцьківці під Кам’янець-Подільським 24 грудня 1944 року [11, 319]. У 1942–1943 роках референт Служби безпеки у Дрогобичі К.Цмось («Модест») провів декілька успішних операцій, організувавши втечу з німецької в’язниці членів Проводу ОУН(б) О.Гасина («Лицар»), Я.Старуха, та Д.Грицая («Перебийніс»). Агентурні мережі ОУН(б) та СБ існували також у Києві, Полтаві, Миргороді, Миколаєві, Одесі, Криму. Особливо активно розвідка СБ ОУН(б) діяла на півдні України. В Одесі навіть виходила підпільна бандерівська газета.
У лютому 1943 року Гестапо викрило агентурну мережу ОУН(б) у Берліні та деяких інших німецьких містах. Розвідників було укорінено у численні німецькі урядові установи та військові штаби. Усього було заарештовано 130 осіб. Керівника мережі В.Безхлібника («Беркут») разом з іншими було ув’язнено до концтабору, а його заступник В.Федак помер від тортур у гестапівській катівні.
На початку травня 1943 року, використовуючи інформацію, здобуту розвідниками Служби безпеки, загін УПА «Помста Полісся» організував на шосе Ковель – Брест засідку і розгромив велику німецьку автоколону. Серед загиблих був один з найближчих соратників Гітлера, начальник штабу СА, обергруппенфюрер СС Віктор Лютце, який приїхав в Україну саме із завданням організації протидії національному рухові та знищення керівників УПА. Німці, приховуючи обставини загибелі Лютце, оголосили, що той загинув у автомобільній катастрофі [12, 54; 2, 146].
Для боротьби з УПА німці у Володимирі-Волинському створили спеціальний штаб «Банденбекемпфунг» під командуванням штурмбанфюрера СС Плятте. Служба безпеки відразу ж впровадила у цей штаб своїх агентів. У результаті всі дії штабу виявилися паралізованими – будь-які німецькі накази і плани негайно ставали відомими командуванню УПА. У червні 1943 року відбулася масова акція проти українсь-ких повстанців, якою керував генерал Гінцлер. Однак і вона виявилася безрезультатною через те, що розвідка УПА та агенти СБ здобули німецькі плани і тим паралізували дії каральних частин СС. Тільки за літо 1943 року у боях з німцями загинуло близько 1200 бійців УПА. Втрати німців за той же період склали понад 3000 вбитих і поранених. Під час німецького наступу на Чорний ліс у травні 1944 року загони УПА завдяки украденому агентом СБ плану операції успішно протистояли 7-й танковій дивізії і навіть провели евакуацію мирних жителів із зони боїв. Незважаючи на масове застосування німцями танків та авіації, наступ провалився.
Ще Третя конференція ОУН(б), що відбулася у лютому 1943 року, засудила будь-яку співпрацю з німцями і прийняла рішення про посилення збройної боротьби проти них, заборонивши вести будь-які переговори [15]. Коли командир куреня УПА П.Антонюк («Сосенко», «Кліщ») розпочав такі переговори, за вироком військового трибуналу його було розстріляно [12,119]. За співпрацю з німцями Служба безпеки розстріляла заступника референта Львівського обласного проводу ОУН(б) «Кривого», керівника СБ Крайового проводу ОУН(м) М.Соколовського, який видав німцям члена проводу ОУН(б) І.Климіва.
Розвідка Служби безпеки сприяла успішним рейдам загонів УПА на схід, вста-новлюючи контакти з місцевим населенням, розвідуючи місця дислокації німецьких частин та радянських партизанських загонів. Такі рейди проводилися регулярно, в основному у зоні Полісся. Великі загони УПА доходили до Житомира, Києва, Фастова, а деякі переправлялися через Дніпро і оперували у чернігівських лісах та в районі Миргорода і Полтави. Є відомості про діяльність малих рейдових груп УПА у Донбасі і навіть на Кубані. Рейди загонів УПА на схід продовжувалися до кінця 1945 року [10, 46–52].
Окремо слід сказати про українсько-польські стосунки під час війни. Політичні кола Польщі не полишали ідеї відновлення старого східного кордону і включення до складу Польщі Західної України та Західної Білорусії. У 1942 році було створено Волинську делегатуру та Корпус безпеки. Поляки, за вказівкою підпільної Армії Крайової (АК), йшли до німецької поліції, щоб мати легальну основу для антиукраїнських дій. Навесні 1943 року, після приєднання української поліції до УПА, німці руками поляків провели масові каральні акції. Тероризували українське населення і польські загони партизан Бегми, і 27-ма Волинська дивізія АК, що прагнула повністю очистити від українського населення місцевість від Польщі через Холмщину та військові полігони до Львова. Спалювалися цілі села, знищувалися мирні жителі. На переговори з УПА поляки не йшли. Командування УПА прийняло рішення дати відсіч. Розпочалася війна на знищення. До середини 1944 року, за даними польського історика М.Савицького, було вбито близько 30 тисяч поляків, а ті, що залишилися, втекли до Польщі. Число жертв серед українського населення невідоме досі. У боях з польськими загонами добре показала себе розвідка. Інформатори перебували у кожному селі і передавали відомості навіть телефоном. Бойові підрозділи СБ, які брали участь у боях, відрізнялися високою ефективністю і жорстокістю. Бойові зіткнення з польськими підрозділами продовжувалися і після війни, під час проведення операції «Вісла» – насильницької депортації українців з-за «лінії Керзона». Так, 28 березня 1947 року бійці УПА сотень «Хріна» і «Біра» влаштували засідку на шосе Балигород–Тісна. За словами сотника «Хріна» (С.Стебельського), повстанці мали «перевірені відомості» від агентури Служби безпеки щодо прибуття у цей район з інспекцією заступника міністра оборони Польщі генерал-полковника Кароля Сверчевського та складу його ескорту. У швидкоплинному бою генерал та група польських військовослужбовців загинули.
«Особливі» стосунки ОУН(б) та її Служби безпеки склалися з радянськими партизанами. До кінця 1942 року на території Західної України діяли лише загін полковника Медведєва в районі Рівного та два батальйони (7-й та 12-й) з’єднання Сабурова. Одним із завдань, що виконувалися цими загонами, було всіляко дискредитувати національний рух перед населенням, а при зустрічі з формуваннями націоналістів – знищувати їх. Тому бійці Сабурова часто діяли у формі УПА, вбиваючи і грабуючи мирне населення під виглядом бандерівців [3, 169]. Загін Медведєва, що прикривав дії розвідника М.Кузнєцова, також мав завдання протидіяти впливу націоналістів і знищувати діячів ОУН-УПА. Спеціально сформованою підпільною мережею у Рівному було вбито 18 відомих діячів ОУН з 23-х, визначених для ліквідації. Сам М.Кузнєцов після проведення терактів проти группенфюрера СС Функа, високих німецьких чиновників Драгеля, Геля і Вінтера, навмисне залишав у місцях замахів списки членів ОУН. У результаті таких дій німці знищили понад тисячу заручників та декілька сотень членів ОУН. За даними В.Косика, 2 березня 1944 року М.Кузнєцов потрапив у полон до підрозділу УПА і після допиту 9 березня його було розстріляно [11, 424]. У відповідь на дії радянських партизанів, що викликали масові репресії німців проти мирного населення, УПА пішла на їх знищення. Саме дії УПА зірвали плани партизанського з’єднання С.Ковпака пробитися вглиб Карпат під час першого рейду і примусили його повернути [12, 84].
По мірі просування фронту на захід загони УПА, підпілля ОУН та Служба безпеки переносили свої дії на нового супротивника. Одним із важливих завдань підпілля був зрив примусової мобілізації до Червоної Армії. З мобілізованих звичайно формували погано навчені і слабо озброєні підрозділи, кидаючи їх у наступ у першому ешелоні військ, часто – на німецькі мінні поля. За сучасними підрахунками втрати у таких підрозділах становили до 90%. Замість мобілізації населення віддавало перевагу відходу в ліс. Саме на кінець 1944 року чисельність УПА була найбільшою – понад 100 тисяч бійців.
Зрозуміло, що за екстремальних умов окупації, враховуючи особливості ідеології та побудови самої ОУН, склалися умови для необґрунтованого зростання повноважень Служби безпеки, появи дедалі більшої кількості випадків зловживань та відверто злочинних дій з боку боївок СБ. Арешти та страти за найменшою підозрою як серед мирного населення, так і серед членів ОУН проводилися не лише за наявності компрометуючих матеріалів, але й для залякування селян, для проведення «чисток» серед підпільників. Притому санкції на такі дії давали керівники СБ. До заарештованих застосовували тортури і у більшості випадків їх страчували. Масове застосування подібних методів призводило до спротиву рядових підпільників і навіть до спроб розколу ОУН(б). Як приклад, можна навести створення у грудні 1945 року альтернативного Крайового проводу «Одеса». При проведенні «чисток» в лавах УПА доходило до бойових зіткнень між підрозділами УПА та боївками СБ ОУН(б). Так, великий бій відбувся у січні 1945 року у лісах Сарненського району Рівненщини з жертвами з обох сторін. З полонених боївкарів СБ повстанці 18 повісили, а решту розстріляли. Звісно, що такі дії СБ об’єктивно полегшували налагодження контактів НКВС із можливими агентами з-поміж родичів вбитих селян [5, 448; 492–493; 501].
Керівництво СРСР поспішало знищити збройний опір у Західній Україні. З весни 1944 року стали проводитися чекістсько-військові операції з ліквідації загонів УПА. Лише під час однієї з таких операцій, у районі північніше залізниці Ковель–Рівне, у боях з повстанцями брали участь 2 стрілецькі дивізії, танкова бригада, 2 бригади внутрішніх військ НКВС, 2 прикордонні полки, з’єднання партизанів та авіація. У ході боїв напередодні цієї операції 29 лютого 1944 року потрапив у засідку, влаштовану боївкою Служби безпеки «Примака», і був смертельно поранений командувач 1-го Українського фронту генерал армії М.Ватутін [5, 494].
Ще одну гучну акцію проти вищих командирів Червоної Армії, підготовлену за допомогою агентів Служби безпеки, було проведено 3 травня 1946 року. Бійці УПА сотні «Месники» під проводом «Гонти» влаштували засідку на дорозі поблизу селища Майдан Станіславської області, маючи інформацію про точний час виїзду командувача 38-ю армією генерал-полковника К.Москаленка та члена Військової ради армії генерала Єпішева зі Станіслава до Стрия. У результаті обстрілу колони було поранено трьох бійців охорони.
У регулярній війні, яку повстанцям нав’язували війська НКВС, УПА віддавала перевагу тактиці засідок, наскоків, рейдів. І це, при наявності ефективної розвідки, приносило успіх. Міста Володимир-Волинський, Сарни, Трускавець, Солотвіно, Сколе, Галич та інші регулярно піддавались нападам, а іноді і повністю займалися загонами УПА. При цьому знищувалися партійний та радянський апарат, військовослужбовці НКВС, захоплювалися документи, зброя та продовольство, із в’язниць визволялися ув’язнені. Так, 26 квітня 1945 року бойова група СБ під командуванням Д.Куп’яка («Клея») зайняла місто Радехів, звільнивши із в’язниці 550 осіб. А 31 жовтня 1945 року після докладної розвідки три оперативні групи УПА «Чорний ліс» під загальним командуванням Грегора («Різуна») раптово напали на Станіслав (Івано-Франківськ), зайнявши приблизно четвертину міста [10, 109; 117; 132–133].
Для ліквідації підпільної мережі ОУН(б) органи безпеки шляхом залякування, шантажу і погроз намагалися схилити до співпраці місцевих жителів, зіштовхуючи між собою різні частини населення. Проти УПА та оунівського підпілля влада застосовувала тактику терору, захоплення та розстрілів заручників. Запідозрені у симпатіях до УПА піддавалися тортурам. З місцевих прорадянськи настроєних жителів створювалися загони «яструбків», які викликали особливу ненависть бандерівців. Служба безпеки вистежувала та безжально знищувала бійців таких загонів. Значну частину батальйонів «яструбків» через їх неефективність і відверто бандитські дії розформували у 1947 році [18]. Для знищення формувань УПА, за непідтвердженими даними, на Тернопільщині та Івано-Франківщині застосовувалася навіть хімічна та біологічна зброя [2, 169].
Починаючи з травня 1944 року проти повстанців почали використовувати т.зв. «спецзагони» – групи перевдягнутих у форму УПА співробітників НКВС. Діючи методом провокації, такі загони нападали на села, грабували та вбивали місцевих жителів, намагаючись внести розкол між населенням та УПА. Усього, за даними, наведеними у монографії генерала І.Біласа, діяло 156 таких загонів [3, 171–176]. 29 червня 1947 року у с.Бунів Служба безпеки викрила командира спецзагону Є.Войцова, який здійснював вбивства місцевого населення, імітуючи голодуючих-біженців з Центральної України, а біженців – під маскою бандерівців. Сьогодні існування спецзагонів НКВС і їхні провокаційно-терористичні дії незаперечно підтверджено архівними документами.
Навесні 1945 року з Волинських лісів на Львівщину прибула «Волинська» сотня УПА. Командир сотні через зв’язкових запросив на нараду референтів СБ деяких районів та командира групи Крайового Проводу Д.Куп’яка. Служба безпеки, отримавши насторожуючу інформацію від агентів, у свою чергу запросила представників «Волинської» сотні до с.Болотиново на нараду, де їх було заарештовано. У ході допитів з’ясувалося, що «Волинська» сотня УПА насправді є підрозділом НКВС, завданням якого було знищення активу ОУН(б) та референтури Служби безпеки у Львівській області. Дії сотні координувалися Львівським управлінням НКВС [13, 70].
Яким же чином Українській повстанській армії вдавалося боротися з військовою могутністю СРСР, армія якого успішно громила гітлерівців? Разом з іншими чинниками (масова підтримка населення, гірська і лісиста місцевість, зручна для партизанських дій, відмінне її знання) безпосередньо дії Служби безпеки ОУН(б) стали однією з причин тривалого і успішного протистояння формувань УПА спочатку німецьким каральним підрозділам, а потім і військам НКВС. Використовуючи широку агентурну мережу, ефективну роботу розвідки і успішно блокуючи дії ворожої агентури, підрозділи УПА випереджали дії НКВС, і були здатні вести боротьбу з супротивником, що мав перевагу у живій силі у 5 – 10 разів, а в озброєнні – незрівнянно. Більше того, підрозділи УПА часто виходили переможцями у ситуаціях, коли проти сотні УПА діяло 2-3 бригади НКВС за підтримки танків та авіації. Лише розквар-
тирування частин НКВС майже в усіх населених пунктах і масовий терор проти мирного населення змусили УПА спочатку перейти до дій малими групами, а потім частково піти у підпілля, а частково перейти на територію Польщі, Чехословаччини, згодом Німеччини. Але окремі бойові зіткнення в лісах Західної України продовжувалися аж до початку 60-х років.
До 1950 року великих загонів УПА в лісах майже не залишилося. Ті, хто зумів через декілька кордонів пробитися на територію Німеччини, склали закордонні частини ОУН (ЗЧ ОУН), очолені С.Бандерою. В Україні залишалася розгалужена підпільна мережа ОУН(б). Подальшій ліквідації бойових підрозділів і значної частини підпільної мережі сприяло те, що в 1949 році співробітники НКВС розшукали архів ОУН(б), вивезений зі Львова та схований у Публічній бібліотеці ім. М.Салтикова-Щедріна в Ленінграді.
НКВС ударив по найуразливішому місцю в структурі ОУН(б) – системі зв’язку із закордоном. Охорону кордону було посилено, кур’єри часто перехоплювалися і використовувалися проти ЗЧ ОУН в агентурних іграх. Робилися спроби засилання за кордон емісарів від нібито існуючих загонів для проникнення в емігрантське середовище. Виникла й інша небезпека. ОУН(б) і СБ менше ніж інші емігрантські організації контактувала із розвідками країн НАТО. Але і ці контакти, спроби десантування зв’язківців через кордон літаками, призвели до невдач і арештів груп, яких направляли в Україну. Значну допомогу НКВС в паралізації системи зв’язку ОУН(б) надали відомі нині розвідники К.Філбі, який очолював відділ по боротьбі з СРСР в англійській МІ-6, та Х.Фельфе, колишній есесівець, який керував радянським відділом контррозвідки німецької БНД.
З метою виявлення та ліквідації активу ОУН(б) на території України НКВС-МДБ створювали псевдооунівське підпілля. Навесні-влітку 1945 року СБ були розкриті агенти Фоя, Калуженко, Захаржевський, які виступали від імені створеної НКВС мережі і робили спроби проникнути до Центрального Проводу ОУН(б). Деякий час СБ за допомогою цих агентів вела успішну контргру, яку організував один з її керівників П. Козак («Смок»). У ході контргри було зірвано спробу НКВС спровокувати бандерівців на вбивство Остапа Вишні та Максима Рильського [3, 364-366]. П.Козак загинув у лютому 1949 року.
Органами безпеки СРСР неодноразово робилися спроби фізичної ліквідації керівників ОУН(б) та ЗЧ ОУН. Команда на вбивства віддавалася безпосередньо у Кремлі. Тільки на Бандеру було скоєно вісім відомих замахів. 15 жовтня 1959 року агент КДБ Б.Сташинський застрелив Бандеру в його будинку в Мюнхені з газового пістолета. Але перекласти відповідальність за це вбивство на інших не вдалося. Після втечі Сташинського на Захід та відкритого суду над ним всьому світові було продемонстровано систему фізичного знищення політичних противників, що функціонувала в СРСР [19].
Служба безпеки ОУН(б) блокувала численні спроби проникнення до емігрантських організацій агентів КДБ, викриваючи їх та передаючи матеріали місцевій владі. Із викритих агентів слід назвати Й.Крутія, І.Бесагу, В.Василакі, Ю.Шелона, А.Печеру, Я.Мороза, С.Лібгольця, К.Капустинського, О.Винцига, Ф.Колесника. Деяких з них було перевербовано, і вони певний час працювали на СБ [14, 16].
Одним з напрямків діяльності СБ ОУН(б), яка після 1945 року увійшла до Закритого сектора, стала протидія насильницькій репатріації українців до СРСР [6]. Було організовано спостереження за репатріаційними місіями на території всіх зон окупації Німеччини. Встановлювалися прізвища офіцерів, які займалися репатріацією. У таборах для переміщених осіб діяли, часто таємно від окупаційної влади, групи СБ, організовуючи масовий спротив репатріації, знищуючи списки, розкриваючи радянських агентів. Неодноразово, особливо наприкінці 1945 року, виникали ситуації, коли групи СБ ОУН(б) та розвідслужб інших українських партій силою відбивали людей у радянських репатріаційних місій. Союзники у таких випадках, як правило, залишалися нейтральними, посилаючись на матеріали Нюрнберзького трибуналу, на якому документально було доведено активну боротьбу ОУН з фашистами.
У 1949 році колишні в’язні концтаборів – члени ОУН спільно з СБ викрили гестапівця, гауптштурмфюрера СС В.Вірзінга, який видавав себе за латвійця і переховувався на території Німеччини. Вірзінг, працюючи у підвідділі IV-Д-3 Гестапо, протягом 1941–1943 років сприяв виявленню підпільної мережі ОУН(б) у Німеччині та проведенню масових арештів. Чимало заарештованих загинуло в нацистських концтаборах. Американський військовий суд засудив Вірзінга до 4 років позбавлення волі [14, 18-20].
Були в період еміграції у СБ і провали. Службі безпеки так і не вдалося викрити агентів Ю.Іванченка, В.Петрова, С.Панчишина, Ю.Корнієнка та деяких інших, які передавали КДБ інформацію про внутрішню обстановку в ОУН, контакти СБ з англійською розвідкою, стосунки ОУН з іншими партіями, паралізували спроби відродити підпілля в Україні.
Насамкінець додам, що Служба безпеки ОУН(б), будучи захисним підрозділом одного з багатьох українських політичних рухів, єдина змогла піднятися до професійного рівня роботи і загалом успішно протистояти такому гігантському механізму придушення, яким був НКВС-МДБ-КДБ.

Джерела


Джерело: http://warhistory.ukrlife.org/5_08_3.html
Категорія: Радянська доба | Додав: Ekzor (03.03.2010)
Переглядів: 1508 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук по сайту
Адміністрація
Mail Ekzor@inbox.ru
Опитування
Як ви відсвяткували Новий Рік?
Всего ответов: 1045
Друзі
Козацькі літописи та історія
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz