Колективізація на території Чорнобаївщини - Радянська доба - Історія України - Все для історика
Все для історика
Субота, 20.12.2014, 21:05
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Історія УкраїниРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Період первісного суспільства та перші держави [3]
Період княжої доби [9]
Литовсько-польський період [0]
Період козацтва [13]
Україна в кін. 18 - 19 ст. [4]
Україна на початку XX ст.(1900-1917) [4]
Українська національно-демократична революція (1917—1920) [10]
Радянська доба [6]
Україна у Другій світовій війні [11]
Міфологія [26]
Загадки української історії [5]
Різне [1]
Міні-чат
200
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 5
Гостей: 5
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Статті » Радянська доба

Колективізація на території Чорнобаївщини
  Восени 1928 року в Україні колективізовано лише 4% селянського землеволодіння. На кінець 1926-1927 pp. по Шевченківській окрузі було 515 колективів (в т.ч. 8 комун, 195 сільськогосподарських артілей, 312 ТСОЗів), 110 машино-тракторних товариств. У володінні всіх колективів перебувало 22685 га землі, а об'єднували вони 27053 їдці. Землеустроєно на 01.10.1927 року лише 25,8 % землі, а планом передбачалось 60 % .
  На кінець 1927 року населення індивідуальних селянських господарств складало у Іркліївському районі близько 10 тисяч господарств.
  Шевченківська округа серед інших на Україні була найбільш перенаселеною. Кількість сільського населення тут становила 132 чол/км2 (по Україні - 65 ч/км2). Площа округи - 1.344.100 га (3 % території України), а населення -1.174000 чол. (4% населення України). Придатної землі на 1 господарство - 3,4 га (орної -2,9 га), в той час, коли в Україні було -5,3 га. 63,8 % господарств не мали робочої худоби, 45,7 % - без знарядь оранки та сівби. 90 % господарств -малодоходні (менше 400 крб. доходу на рік). Більше, як кожне третє господарство (35,3 %) по своїй бідності звільнено від сільгоспподатку. В таких умовах населення змушене шукати заробітки на стороні: 10,5 тис.чол. йшли грабарювати, понад 1,5 тис. йшли з сапами на бурякові плантації, 2,7 тис. шукали собі заробітку в інших місцях.
  На Лівобережжі Шевченківської округи ситуація була не кращою, зокрема в Іркліївському районі, де на одного їдця припадало менше десятини землі. Тому влада звернулась до «досвіду» попередніх, дорадянських часів. Починаючи з 1925 року вживались заходи по переселенню з округи 12 тис. чол. на Поволжя та Урал. А до 1930-1931рр. мало бути переселено 22 тис. дворів. Переселялися ті сім'ї, які мали не менше 5 осіб в сім'ї, з них 3 працездатних та ще, щоб був реманент або гроші. (При переселенні, звичайно, платили «переселенські» - 500 крб. - в межах України, на Урал - 700, Сибір - 600, на Далекий Схід - 700 крб.)
  З початку переселення на південь України уже переселилося 8930 сімей з округи. Чорнобаївський район мав переселити лише 160 сімей, а от з Іркліївського - кожного року, починаючи з 1925-1926 і закінчуючи 1929-1930 роками, мали переселяти по 176 родин, а всього 880 сімей за 5 років.
  Частина людей виїхала, але більшість трималась своїх бідних осель. А держава вимагала хліба. Особливо тяжко було виконувати продподаток весною, коли сімейні запаси уже закінчувались. 25 квітня 1929 року Шевченківський окружний КНС повідомляв Всеукраїнському КНС про активну участь незаможників у проведенні хлібозаготівельної та інших кампаній.
  Повсюди виділили членів КНС, які працювали по стягненню податків та держстрахування, брали участь у погашенні заборгованості позик у сільськогосподарській кооперації, в деяких селах за ініціативою КНС організовано колективну здачу хліба демонстративним порядком з прапорами та гаслами.
  Такі акції боляче сприймалися селянами. Це викликало опір заможного населення (куркулів).
  Хлібозаготівельною кампанією 1929 року були незадоволені селяни Крутьок, Савківки, Чехівки, Митьок. Селяни Демок спробували приховати хліб. У Лящівці і Савкоприліпці хлібозаготівельники вчинили побиття селян.
  ...А в окрвиконкомі розроблявся план колективізації на 1929-1930 роки.
  В землекористуванні (Шевченківська округа) було 1.092.668 га землі, з них селянської в індивідуальному - 955.242 га (87,4 %), в користуванні колгоспів -13.742 га(12,6%). 50.951 га – це державні землі, які були у володінні радгоспів цукротресту (63) - 43.947 га, урго (6) - 4.820 га, сільськогосподарських шкіл (8) - 1555 га та дослідних станцій (3) - 629 гектарів.
  Найвищу товарність виробництва мали радгоспи (35,4 %), дещо меншу – колгоспи (25,8 %), індивідуальні господарства (23,99%).
  Щоб підняти товарність сільськогосподарського виробництва, примусити село більш продуктивно працювати і беззаперечно віддавати вироблене державі, і був узятий курс на прискорену колективізацію.
  Темпи колективізації намічались ще й раніше, але вони не завжди виконувались.
  На 1930 р. планувалось кількість комун подвоїти, а колгоспи укрупнити і їх кількість збільшити до 319. На ТСОЗи ставка окрвиконкомом не робилась. Оптимальні розміри колективних господарств, де є трактори, планувалися до 1500-3000 га, де немає, а використовується кінна обробка – до 600-1000 га. Дрібні села, хутори планувалось об'єднати. Мала усуспільнитись худоба, посіви, приміщення.
  Чорнобаївський район мав розвиватись як район зернового напрямку, а Іркліївський - скотарського. Скотарського напрямку були і урго В.Хутір, Бакаєво, М.Канівці, В. Бурімка, М.Бурімка, Мохнач.
  До цукротресту належали землі с.Красьонівки (1436 га), Франківки (2000 га) та Хрестителево (4229 га). 
  Для обробітку землі в 1929 році Іркліївський район мав 10 тракторів, Чорнобаївський - 24; створювались МТС у Богодухівці і Великій Бурімці.
  У Богодухівці була сільськогосподарська школа, де навчалися передовому досвіду (пл. земель 190 га). Ця школа твариницького напряму (зоотехнікум) у 1931 році була переведена з Богодухівки в Іркліїв.
  У листопаді 1929 року відбувся пленум ЦК ВКП(б), який поставив завдання здійснити суцільну колективізацію. Україні в цій справі відводилося чільне місце. Планувалося колективізацію на Україні закінчити восени 1931 або навесні 1932 року.
  Для здійснення масової колективізації сільського господарства, розкуркулення, створення та організаційно-господарського зміцнення колгоспів на село мобілізовані робітники промислових підприємств Москви, Ленінграда (нині м. Санкт-Петербург), Харкова. Серед харківських робітників був комуніст Цвєтков, який разом з сільськими активістами П.Д.Захарченком, А.Я.Шемшуром, Д.С.Завалком, І.Ф. Штаньком, М.С.Костенком і ін. організовував перші колгоспи в селах Самовиця, Більки, Мутихи (нині, після їх затоплення, с. Ленінське).
  Серед 25-тисячників, посланих на село для проведення колективізації, був і Рибальченко, який організував і очолив артіль «Нове життя» (с. Ревбинці) в 1929 році. Він згадував: «Тяжко працювати. Доводиться самому братись за плуг та борону. Але я виконаю покладені на мене обов'язки». І завдання 25-тисячник виконав.
  У 1929 році в селі уже було три колгоспи з досить оригінальними найменуваннями: «Червона сім'я», «Вічне життя» і «Нове життя», які пізніше, у 1931 році об'єдналися в один - «Перемога».
  Колгоспи створювались повсюдно, де миром та добром, а де примусом та насильством.
  Більш успішно проходила колективізація у степових селах: Малі Канівці («Червоний партизан», Остап Наумович Яременко), Бакаєво («Хвиля революції», Сила Іванович Дудка), Богодухівка (у 1930 році тут створено 6 колгоспів), с. Іркліїв («Великий розділ» у 1928 році, пізніше ім. Петровського, голова К.П. Ковтун), с. Красьонівка - З колгоспи, с. Іванівка («Боротьба», пізніше ім. Чкалова), с. Лукашівка («Перший крок», П. X. Коваленко), с. Вишнівка («Радсєло»), с. Григорівка (ім. Котовського, Й. Майст-ренко), с. Нове Життя («Шлях до комунізму»), с. Першотравневе («Заповіт Леніна»), с. Мойсинці (нині Придніпровське) - колгосп «Вперед» (ще в 1924 р.) та «Рекорд», с. Тарасівка («Боротьба», В. Ф. Хоруженко, І. Донченко, К. Ліст-ровий), с. Франківка (колгосп ім. І.Франка та ім. Леніна, пізніше «Надія», Харлампій Зіненко), с. Москаленки («Червоний пахар», «Впереддо культури», Антін Лила), с. Васютинці («Незаможник»), с. Чорнобай - 4 колгоспи. Створювались колгоспи і в присулянських селах.
  Колгоспи створювались, але протидія насильницькій колективізації наростала насамперед з боку заможних селян, які отримали назву «куркулі». Тому, щоб подолати цей опір, почалася «політика ліквідації куркульства як класу».

Розкуркулення. Перші жертви

  Кампанія по розкуркуленню розпочалась восени 1929 року, відразу після проведення звітно-виборчої кампанії в радах. Тоді вже склали списки тих, хто позбавлявся виборчих прав. В окрузі таких було 1191, особливо багато в Чигиринському районі - 110 осіб, в Чорнобаївському - 79, в Іркліївському - 35.
  Тепер ці списки уточнювались, доповнювались все новими і новими іменами.
  Адмінвідділ Шевченківського окрвиконкому працював день і ніч. Сюди надходили списки куркулів, списки на виселення, протоколи засідань адмінвідділів райвиконкомів, плани розселення куркульських господарств. Затверджувались уповноважені куркульських поселень і т. ін. Соціальні протиріччя на селі не вщухали, а ще більше загострювались.
  Появилися перші жертви політики розкуркулювання. 15 червня 1929 року заарештовано в Малій Бурімці 8 селян-одноосібників. Трьох з них: Захара Андрійовича Гнойового, Спиридона Миколайовича Тертишника та Степана Єгоровича Стародубця Шевченківський окружний суд присудив до розстрілу.
  Ще трьох малобурімчан - Арсена Юхимовича Вербицького, Конона Омеляновича Корчака та Пилипа Карповича Матвієнка - до 8 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах, а двох - Нестора Аристарховича Гнойового та Костянтина Омеляновича Усенка - до 3-х років ВТТ. З вересня 1929 року така ж доля чекала трьох одноосібників з В. Бурімки: до ВМП (вища міра покарання), тобто розстрілу засуджено Трохима Даниловича Гармаша (1888 р.н), до 10 років ув'язнення у ВТТ Івана Севастяновича Панченка (1887 р.н.) та Костянтина Павловича Щербину (1899 р.н.). Не минула зла доля і священика з В. Бурімки Михайла Даниловича Савченка (1882 р.н.) який мав необережність висловити своє невдоволення насильницькою колективізацією та так званою «антидзвоновою» кампанією.
Відомо, що ще на початку 1929 року Шевченківський ОВК розпорядився зняти дзвони з дзвіниць церков і здати їх на металолом. А вже 1.05.1929 року Чорнобаївський РВК повідомляв у окрвиконком: «ваша вимога виконана».
  Повідомлено Київську £ контору Рудметалторгу і про можливість вилучення дзвонів у 8 церковних будинках Чорнобаївського району.
  У 1929-1930 рр. маса вилучених церковних дзвонів становила 11 тис. тонн. Раднарком розпорядився (директива від 23 жовтня 1930 р.) брухт використати для виготовлення монет. Ігуменя Серафима у своїй книзі «Піст від диявола» пише: «Замість дзвонів, які порушували громадський правопорядок, у центрі сіл поставили репродуктори-гучномовці, з яких цілодобово лунали бадьорі радянські марші й виступи партійних лідерів.
  Ще далеко було до показових трибуналів 1937 р., ще не розкрутився на повну потужність маховик «єжовсько-беріївських» чисток, а в кабінетах ДПУ та НКВС уже готувалися гучні справи з розкриття терористичних церковних центрів, що вели «підривну діяльність проти розкуркулення й колективізації».
  Церкви закривалися, ніби після масового погрому. Спустошувалися собори. Скорботно стояли на сільських пагорбах спотворені без куполів храми. Тепер уже, безмовно, журно, приречено.
  У 1927 році в Іркліївському районі ще діяло 24 церкви. їх майно було застраховане на 284.444 крб. Але страхування не врятувало. Через 2 роки залишилось діючих 12.
  В Чорнобаївському районі антирелігійна робота була ще рішучішою. Тут з 11 церков залишилось діючих 3.
  Чорнобаївський РВК, згідно з постановою президії ОВК від 24 грудня 1929 року, просив дати дозвіл використати майно колишнього Іванівського монастиря Лукашівської сільської Ради для культосвітніх установ села та сільбудинку райцентру. Пізніше було прозвітовано, що майно і приміщення передано комуні, а частину майна - Чорнобаївському РВК.
  Так припинив діяльність єдиний на два райони монастир. Молодші монашки залишилися працювати в комуні, а старі розбрелися, хто куди всіма забуті, нікому непотрібні. Звичайно, такі дії влади викликали глухе незадоволення служителів церкви. А за це вони каралися суворо.
  У лютому 1930 року репресовані: священик з с.Васютинці Максим Андрійович Бугаєвський (Богаєвський - авт.) (З роки висилки) та священик з с. Лящівки Михайло Іванович Зеленський («трійкою» ГПУ УСРР засуджений на 10 років ВТТ).
  У Москаленках Іркліївського району був священиком Олександр Чубов (10.08.1875-15.09.1937). У 1927 році за рішенням суду у нього конфісковано хату і садибу на користь місцевої сільради. Бездомний священик перебрався у Золотоношу.
  Тоді ж, у лютому 1930 року, засуджений трійкою ДПУ УСРР до 8 років у ВТТ священик з с. Червоне Михайло Львович Грозинський.
  Адмінвідділ Черкаського ОВК надіслав циркуляр всім РВК, який вимагав:
1. Вжити через адмінполіцейський апарат, зокрема через агентуру, всіх заходів, щоб виявити всіх колишніх дідичів, великих землевласників, нетрудових осіб і їх родин, що їх було виселено на підставі постанови ЦВК й РНК СРСР від 20.03.1925 та постанови ВУЦВК і РНК УСРР від 9.09.1925 року без права повернення в свої маєтки чи місця, де вони проживали, а також і тих, що виселилися за власною ініціативою, які повернулись у колишні їх маєтки, в господарства на віддалі ближчі як 50 км від зазначених маєтків і господарств.
2. Складати списки таких і притягати до відповідальності згідно п. «Є» арт. 72 Адмінкодексу.
3. Складені протоколи негайно відсилати в Адмінвідділ.
4. Вислати (тих, що повернулись -авт.) примусовим порядком.
5. Стежити, щоб зазначені особи не поверталися.
Зав. адмінвідділом ОВК Тарасюк Інспектор адмінроботи Осмоловський Секретар Сизоненко.
  На циркуляр окрвиконкому зреагували негайно і в Іркліївському і в Чорнобаївському районах.
  Іркліївський РВК (голова РВК Джура, секретар Галушка) повідомили, що на території району проживає 8 дідичів: дворяни Ф.В. Красовський та О.П. Красовський (х. Журбин), які мали по 7 і 8 десятин, тепер у їх володінні 6 дес.
  Значно багатший був 32-річний дворянин К.В. Келер (мав 400 десятин землі), земля відібрана, володіє 1,25 десятин, проживає в Ірклієві.
  Дворянка Г.І. Борзякова (ЗО р.) живе в с. Скородистик, володіла 120 десятинами землі, було 75 коней, 2 вальцових млини, будинок в м. Черкаси. Тепер живе в хаті під соломою, біля хати садиба 0,7 десятини землі та в полі - 1 десятина. Дворянин В.К. Комарецький (67 р.) володів 75 дес. землі, мав парову машину і паровик, будинок. Тепер має 6 дес. землі, будинок з садибою і садом. Дв. Л.А.Васильєва (68 р.) у Скородистику мала 245 десятин землі та винокурний завод. Тепер має 3 дес. землі та допомогу від сина Євгена Віталійовича Васильєва. У списку ще значилися В.І. Шолудько (він переселився в Переяслав) та І.В.Кушнір (с. Першотравневе).
  Здавалось би, що ці люди, втративши те, що мали, і залишалися жити в рідних місцях, сподіваючись, що все обійшлось, нікому не заважають. Але... наказано виселити. Наказ виконаний. Про це повідомлено ОВК 13 липня 1929 року.
  Не висланий лише колишній дідич Костя Васильович Келер, бо як доповідали начальник міліції та агент розшуку Іркліївського району20.12.1929 р. в адмінвідділ ОВК «він психічнохворий і веде бродячу жизнь».
  Чорнобаївський РВК надіслав до ОВК список ЗО дідичів - колишніх великих землевласників за підписом голови Євтушевського. Серед них 12 осіб з Богодухівки, З-з Хрестителево, 1 - з Мар'янівки, 4 - з Новоселиці, 1 - з Красьонівки, 2-з Малих Канівець, 4 брати Кашкалди з Лукашівки, Марко та Юхим Шульги з С. Приліпки.
  Частина дідичів і землевласників ходатайствували у Секретаріат Президії ВУЦВК і той 9 березня 1929 року ухвалив (№38851 т) не висилати Л.М. Шолудька та І.В. Кушніра з Іркліївського району.
  З «дідичами» розібралися. А от з куркулями для міліції, ДПУ, адмінвідділів роботи було багато. Знову складалися списки на виселення, визначались «участки неудобств», куди б можна розселити «глитаїв».
  Так, в Іркліївському районі визначено 25 ділянок для виселення 305 куркульських господарств. До 21 березня 1930 року рішенням райвиконкому затверджено 25 «уповноважених по куркульських посьолках» з числа бідняків, комсомольців, комуністів, червоних партизанів, тих, хто першими вступили в колгоспи. Підбір робився дуже скрупульозно, перевірялось минуле не лише уповноваженого, а його батьків, родичів. 17 березня 1930 року на засіданні Шевченківського ОВК по доп. Обушного було затверджено місця розселення куркулів та списки уповноважених куркульських «посьолків» - 13 осіб (12 ще не представлені) з Іркліївського та 25 осіб з Чорнобаївського району (2 ще не представлені). В Чорнобаївському районі в списках на виселення значилося 305 господарств, а ділянок для розселення - 27.
  В процесі виселення кількість розкуркулених ще збільшилась і по сільських радах весною 1930 року в Чорнобаївському районі вона складала по третій категорії (тих, що залишилися в межах району - автор) понад 350 господарств.
  Відомість про рух та продаж майна куркульсько-заможних господарств (дані в округу подавалися з місць кожної п'ятиденки) засвідчує, що справа розкуркулення у 1929 році особливо активно просувалась в Іркліївському районі. Тут з початку кампанії до 20 листопада 1929 року описано 97 господарств, продано майна 49-и на суму 5855 крб. В Чорнобаївському районі відповідно описано 25 і розпродано майна і господарств на суму 1078 крб. Кампанія по опису і продажу майна куркульсько-заможних господарств продовжувалась і в наступні місяці 1929-1930 рр.
  До неї залучали, крім партійно-комсомольського та незаможницького активу, вчителів, що викликало в останніх незадоволення. «Наша справа дітей навчати, а не куркулів ганяти». Освітяни Іркліївського району з с. Васютинці писали в окрфілію «Робос» ще 02.05.1929 р.: «За роботу питають, а зарплату своєчасно не виплачують».
  В доповідній записці Шевченківського 0ВК до ВУЦВК про хід суцільної колективізації в районах округи 30.01.1930р. говорилося, що в «Іркліївському районі розкуркулення вже закінчено». Про Чорнобаївський район і хід колективізації в ньому дізнаємося із зведених відомостей інформаційної групи Наркомзему УСРР «Про опір селян примусовій колективізації» (не пізніше 27.04.1930 р.), в якій повідомлялося: «Які раніше...
  Чорнобаївський (далі йде перелік ін. районів. - автор) вважаю неспокійними. У двох селах...району Красьонівка, Франківка селяни бастують по сіву, відмовляються від пільг, кредитів, сортового зерна, не з'являються на зібрання, загрожують, що взагалі сіяти не будуть...»
  Репресії супроти куркулів не припинялися і після березня 1930 року, продовжувалися і в наступні роки, але вже з меншим розмахом.
  Ще у 1929 році було дано на місця завдання уточнити кількість господарств та людей по селах і хуторах для накладання сільгоспподатку на 1930-1931 господарський рік.
  Ви бачите, що людей переселяли з місця на місце, як це було вигідно владі. Припинили своє існування лише на території тодішнього Чорнобаївського району понад 10 хуторів. Особливо трагічна доля хутора Слиньки (він був розташований на землях с. Комінтерн). Цей хутір відомий ще з середини XVIII ст. Він уже значився в «Описах Київського намісництва (1781-1787) як хутір козаків виборних Горошинської сотні. 150 років стояв міцно на українській землі. Там народилося не одне покоління. Хуторяни були дружні, працьовиті, а тому й заможні (як по тих мірках). У 20-х роках, коли на поміщицьких землях утворене Урго «Красьонівське» (радгосп), хуторяни вирішили залишатися одноосібниками. За що й були покарані -виселені хто куди, а їх майно, землі передані в Урго, яке з 1929 року стало називатись «Комінтерн». В хати «куркулів» поселили робітників радгоспу. Після війни хати знесли, садки «Чадюків», «Бойків» вирубали. Залишалась ще козацька могила з цвинтарем навколо неї, та й та була розорана у 50-х роках XX ст.
  А колективізація йшла своєю чергою. У 1930 році в Україні колективізовано 38 % селянських господарств, а в 1932 році -майже 70 %.
  До створених у 1929-1930рр. додавалися все нові й нові господарства.
  До кінця 1929 року в Малій Бурімці було створено декілька колгоспів: «Червоний Жовтень (П.К.Кардаш) «Перше Травня» (Л.І.Чорногор), «Червоний хлібороб» (Х.Є.Марченко), «Пролетарський шлях» (Д.С.Красуля), «Червоний партизан» (Й.О.Вербицький) та «Нова громада». Пізніше ці колгоспи об'єднались у дві сільгоспартілі: «Перше Травня» та «Червоний Жовтень», а згодом в один колгосп «Перше Травня». В 1931 році цей колгосп очолив Аркадій Васильович Базило.


Категорія: Радянська доба | Додав: Ekzor (03.04.2010)
Переглядів: 897 | Рейтинг: 3.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email:
Код *:
Пошук по сайту
Адміністрація
Mail Ekzor@inbox.ru
Опитування
Як ви відсвяткували Новий Рік?
Всего ответов: 784
Друзі
Козацькі літописи та історія
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz