Зброя кіммерійської доби. Чорногорівський комплекс - Період первісного суспільства та перші держави - Історія України - Все для історика
Все для історика
Неділя, 11.12.2016, 08:59
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Історія УкраїниРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Період первісного суспільства та перші держави [3]
Період княжої доби [9]
Литовсько-польський період [0]
Період козацтва [13]
Україна в кін. 18 - 19 ст. [4]
Україна на початку XX ст.(1900-1917) [4]
Українська національно-демократична революція (1917—1920) [10]
Радянська доба [6]
Україна у Другій світовій війні [11]
Міфологія [26]
Загадки української історії [5]
Різне [1]
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 7
Гостей: 7
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Статті » Період первісного суспільства та перші держави

Зброя кіммерійської доби. Чорногорівський комплекс

До комплексу озброєння Чорногорівської культури я відношу такі знахідки:

Лук і стріли. Складний лук, склеєний з двох шматків дерева і обклеєний берестою, знайдено в чорногорівському похованні біля Зимогір’я Слов’яносербського району Луганської області. Лук мав довжину 93 см і майже прямокутний перетин 1,0×0,8 см. У тому ж похованні були знайдені залишки дерев’яного горита (футляра для лука і стріл) довжиною 55 см (тож, і стріли були довжиною біля 55 см), шириною біля 17 см. Сагайдачний набір складався з п’яти бронзових стріл малоцимбальського типу і трьох кістяних кулеподібних наконечників, чотиригранних у перетині. І лук, і горит з цього поховання за формою та конструкцією нагадують скіфські, але трохи більші за розмірами. Горити скіфського типу зображені на деяких кам’яних стелах кіммерійського часу, наприклад на стелі з Цілинного Джанкойського району в Криму. Знахідки з Зимогір’я та Цілинного переконливо свідчать про те, що чорногорівці використовували короткий складний вершницький лук скіфського типу. Найбільші чорногорівські сагайдаки мали таку місткість: сагайдак з Високої Могили мав 38 стріл, а набір із поховання біля с. Кисличевате — 27 стріл. Для чорногорівських сагайдачних наборів типові як кістяні (1), так і бронзові вістря (2) стріл.

1. Кістяні вістря стріл. Основним типом кістяних наконечників стріл у чорногорівських комплексах є двогранні, ромбічні у перетині, з гострими виступаючими кінцями граней — вістря типу "Висока Могила”. Як приклади таких наконечників, можна навести набори стріл з курганів Мала Цимбалка поблизу с. Велика Білозерка Запорізької області та Висока Могила біля с. Балки Василівського району Запорізької області, кургану 6.9 біля с. Олександрівка Дніпропетровської області, поховання 7 кургану 4 біля с. Кисличевате Томаківського району Дніпропетровської області та Василівка 1.3 на Херсонщині. Я реконструюю їх походження та поширення у Євразії таким чином. Найстаріші кістяні черешкові вістря з ромбічною у перетині голівкою відомі у пам’ятках Абашевської культури Поволжя та Приуралля — Царів курган на Волзі, поселення Урнак, вони з’явилися ще в часи Покровської експансії на Україну і були кістяними модифікаціями кременевих наконечників сейминського типу. Втулкові кістяні вістря з ромбічною голівкою вперше з’явилися у найдавніших пам’ятках Зрубної культури Поволжя — у комплексах з абашевськими елементами Покровських курганів, у часи тієї ж Покровської експансії. Подальший свій розвиток вони отримали у Андронівській культурно-історичній області, що займала величезні простори степу та лісостепу Південного Уралу, Середньої Азії, Казахстану та Сибіру, — поселення Садчіково та Кіпєль. На схід від Волги ці стріли набувають досить широкого ужитку, доживаючи до найпізнішого, саргаринського (передскіфського) етапу, розповсюдившись на схід аж до Байкалу, де стають основним типом стріл у пам’ятках аржанського типу. У пам’ятках України сабатинівського часу такі вістря невідомі. Увесь цей час, поряд з втулковими формами продовжують існувати і черешкові. Вони мають досить тонкий, круглий, загострений черешок, який призначався для стріл з очерету. Епізодично вони зустрічаються на Лівобережній Україні, куди попали з Поволжя під час зрубної "Покровської” експансії на захід, наприклад, Ільїчівське поселення у Донбасі. Пізніше — це стріли з андронівського поселення Тасти-Бутак на Півдні Уралу та вістря "кіммерійського” часу з Новопетрівки Миколаївської області і могильника Зондак у Дагестані, де вони були знайдені разом з втулковими вістрями типу "Висока Могила”. У Східну Європу кістяні вістря типу "Висока Могила” потрапляють на початку "кіммерійського” періоду. В цей час вони з’явилися не тільки в степових курганах, у похованнях Чорногорівської культури, але й на поселеннях та городищах прикордонних із степом регіонів. На Північному Кавказі — це поселення Сержень-Юрт, на Нижньому Дону — Кобяківське городище, у Криму — це поселення Кизил-Кобінської культури в урочищі Уч-Баш поблизу Сімферополя, у Лісостеповій Україні — це городища Чорноліської культури Суботівське та Колонтаївське. Далі на захід знахідки кістяних наконечників типу "Висока Могила” відомі у Молдові — поселення Царьовка та Цахнауци, поховання Красне 5.3 у Григоріопольському районі, а найзахідніша точка — це знахідка поблизу м. Брно в Словаччині. Поява кістяних наконечників стріл типу "Висока Могила” на прикордонних зі степом поселеннях та городищах співпадає з припиненням життя на Кобяківському, Колонтаївському та Суботівському городищах і на більшості згаданих вище поселень. В шарах цього часу простежені сліди пожежі на Сержень-Юртовському поселенні в Чечні. Все це дозволяє розглядати знахідки цих стріл у Східній Європі як ознаки військової експансії східних кочовиків — "протоскіфів”. Наприкінці IХ — початку VIII ст. до Р.Х. кістяні, ромбічні у перетині вістря стріл типу "Висока Могила” на території України зникають. У наборах стріл новочеркаської групи пам’яток їх немає. Лише на Північному Кавказі вони продовжують існувати і зустрічаються в похованнях ранньоскіфського часу у могильниках місцевого населення — біля с. Зондак та перший Алєроєвський могильник. Проте, виникає питання, а чи вірно були датовані ці поховання, може вони теж кіммерійського часу? На сході євразійського степу цей тип кістяних наконечників існує до V ст. до Р.Х. включно, наприклад, курган в Актюбінському районі та курган на річці Ізикгуль у Красноярському краї. Довге існування цього типу стріл на сході Євразії додатково підтверджує їх східне походження. У передскіфський час з’являються вістря цього типу, виготовлені з бронзи. Це вістря з курганів Аржан у Туві та кургану Єнджа у Болгарії. Аналогічні вістря подекуди зустрічаються і в пам’ятках ранньоскіфського часу: у Келермеських курганах на Північному Кавказі, у Ахалцихському районі Грузії, у Каман-Калехуйюкі, Анатолія — ці знахідки пов’язані з рейдами історичних кіммерійців та скіфів у VII ст. до Р.Х. Знайдені вони також і в пам’ятках ранньоскіфського часу Середньої Азії — у курганах 39 та 55 поблизу Тагіскена та в кургані 4 могильника Айдін-Куль на Памірі. Як бачимо, і металеві варіації стріл типу "Висока Могила” більше тяжіють на схід, до регіонів їх винайдення та найбільш довгого ужитку. Проте у металі ця форма, мабуть, виявилася не раціональною і широкого розповсюдження у європейських скіфів такі вістря не набули. До VI ст. до Р.Х. відносяться лише два комплекси: курган Старша Могила у Посуллі та знахідка поблизу с. Лихачівка на р. Ворсклі. Найбільш пізні поодинокі комплекси з бронзовими стрілами типу "Висока Могила” відносяться до V ст. до Р.Х., до того ж ці вістря вже більше нагадують двохлопатеві стріли — на них з’являються великі ложки, вага стріл зменшується. Такі вістря знайдені у наборах: із Дзюбиної Могили під Полтавою, з кургану 478 біля с. В. Будки, Золотого кургану поблизу Сімферополя, 66 могили Ольвійського некрополю, кургану Кара-Меркет. Проте широкого розповсюдження вони не набувають і досить швидко повністю заміщаються трилопатевими та тригранними вістрями — подальшим розвитком пізньозрубних форм вістер стріл. У чорногорівських сагайдачних наборах також часто зустрічаються кулеподібні, чотиригранні у перетині втулкові кістяні вістря, як приклад, поховання Зимогір’я на Луганщині та Олександрівка 6.9. на Дніпропетровщині — вони є подальшим розвитком кулеподібних наконечників Бережнівсько-Маївської культури. Епізодично такі вістря зустрічаються і в сагайдачних наборах скіфського часу, проте частіше в них можна побачити кулеподібні, круглі в перетині кістяні вістря. Ці стріли були подальшим розвитком тих же пізньозрубних традицій і, вірогідніше за все, призначались для полювання.

2. Бронзові вістря стріл. Найпоширеніші бронзові вістря стріл у чорногорівських комплексах — стріли типу "Мала Цимбалка”. Це коротковтулкові дволопатеві листоподібні вістря, часто з шипом в нижній частині втулки або ж з гострими кінцями лопатей, які утворюють шипи. Представлені у курганах Мала Цимбалка, Висока Могила та Зимогір’я. До складу сагайдачного набору з поховання 5 кургану Висока Могила входило 24 бронзових вістря, з яких 12 — двохлопатеві з Озброєння та військова справа кіммерійської доби (900–700 рр. до Р.Х.) гострими краями лопатей та виступаючою втулкою. Усі вони були виготовлені в одній ливарний формі, ще одне вістря аналогічної форми, прикрашене литим орнаментом у вигляді "решітки”, було виготовлене в іншій ливарний формі. До набору також входили дев’ять двохлопатевих наконечників з листоподібно-ромбічною голівкою та короткою виступаючою втулкою, прикрашені "паском” — валиком на втулці. Ромбічної форми голівки цих наконечників набули після загострювання, відлиті ж вони були як листоподібні. Усі ці вістря теж були виготовлені у одній ливарний формі. Подібні вістря знайдені у похованні Зимогір’я на Луганщині. Одне вістря з набору має листоподібну голівку і прикрашене орнаментом у вигляді "решітки”. І останнє вістря з листоподібною голівкою, короткою виступаючою втулкою і шипом на втулці, прикрашене "паском” — валиком на втулці. Усі стріли цього набору, за винятком вістря з гострими кінцями лопатей, прикрашеного "решіткою”, мають товсту огранену, ромбічну у перетині нервюру. Загальною ознакою їх є чітка лінійність контурів, що була визначена ще на ливарних формах. Поховання у кургані Мала Цимбалка біля с. Велика Білозерка Кам’янка-Дніпровського району Запорізької області було пограбоване в давнину, тож в ньому збереглось лише п’ять бронзових наконечників стріл: велике вістря з ромбічною голівкою та короткою втулкою, прикрашеною валиком; з листоподібною голівкою та валиком на втулці; з ромбічною голівкою і шипом на втулці, прикрашене валиками впоперек нервюри; двохлопатеве з гострими кінцями лопатей, прикрашене трьома валиками впоперек нервюри (рис. 108: 9); маленьке вістря з листоподібною голівкою шипом та валиком на втулці. Бронзові вістря стріл із курганів Мала Цимбалка та Висока Могила представляють нову для Північного Причорномор’я традицію виготовлення наконечників стріл, яка має ряд ознак, характерних для найбільш давніх скіфських стріл: листоподібні голівки, короткі втулки, шипи. Усі ці ознаки сформувались на стрілах Андронівської та ряду інших культур сходу Євразійського степу протягом усього періоду пізньої бронзи. Так, найбільш давнє вістря з шипом походить із Зевакінського могильника, огорожа 4, датується XIV-ХII ст. до Р.Х. Вістря з могильника Бегази Дандибай-бегазинської культури за формою та пропорціями є вже прямим прототипом давніх скіфо-савромато-сакських наконечників стріл з шипом і, в першу чергу, наконечників малоцимбальського типу. Прототипи стріл з гострими кінцями лопатей ще більш давні. Перші металеві андронівські вістря з гострими кінцями граней датуються Н.А. Аванесовою XVI — XIV ст. до Р.Х. Це черешкові вістря з кургану біля аулу Канай, могильника Жаман-Узен II та могильника Увак, фактично, це бронзові модифікації кременевих наконечників сейминського типу. Пізніше вони стають втулковими: стріла з Мінусинського краю та вістря з поселення Малокрасноярка, а вістря з поселення Кайрак-Куми вже є прямим прототипом наконечників малоцимбальського типу. У Північному Причорномор’ї, крім Малої Цимбалки і Високої Могили, два таких вістря знайдені у шарі "доби пізньої бронзи” городища Скелька в усті Дніпра, куди вони потрапили, скоріше за все, під час "Чорногорівської” навали. У давньоскіфський час двохлопатеві стріли з гострими кінцями лопатей у Північному Причорномор’ї широкого розповсюдження не набули. На сході ж у савромато-сакських пам’ятких зустрічаються лише окремі екземпляри: стріли з музею м. Енгельс, з с. Михайлівка на р. Ахтубі, з с. Домбаровка, з групи МечетКлочко В.І. Озброєння та військова справа давнього населення України Сай курган 2 поховання 2, дві стріли з Памірської 1, курган 10. Характерною ознакою наконечників малоцимбальського типу є огранена, ромбічна у перетині нервюра, що отримала таку форму ще у литті, яке потім було доповнене заточкою. Така форма нервюри переважає у наконечників Жаботинського, Келермеського та деяких більш пізніх типів давньоскіфських стріл. З’явилася ж вона у середовищі Федорівської культури Андронівської культурно-історичної області у XIV — XIII ст. до Р.Х. Наприкінці доби пізньої бронзи на просторах Євразійського степу стріли з ромбічною в перетині нервюрою набувають розповсюдження на пам’ятках "валикової спільноти” Сибіру та Казахстану — стріли типу XII за Н.А. Аванесовою, наприклад: з Брічмуллінського скарбу поблизу Ташкенту та з поселення Саргаринської культури Саргари у Північному Казахстані. Стріли типу "Брічмулла” на Україні знайдені у кургані 15 Стеблівського могильника під Корсунем Черкаської області, та в Каховці і в с. Діброва на Дніпропетровщині. Вірогідніше за все, стріли брічмуллінського типу були занесені на Україну в той же час, що і стріли типів "Висока Могила” та "Мала Цимбалка”. Тож, малоцимбальські стріли є подальшим продовженням лінії розвитку андронівських наконечників доби пізньої бронзи. Бронзові вістря стріл типу "Мала Цимбалка” та "Брічмулла”, як і кістяні вістря стріл типу "Висока Могила” є поєднуючим ланцюгом між вістрями Андронівської культурно-історичної області доби пізньої бронзи та давньоскіфськими формами доби раннього заліза. Поява їх у Північному Причорномор’ї була пов’язана з початком військової експансії найдавніших кочовиків зі Сходу Євразійських степів у IХ ст. до Р.Х. Подальшим розвитком цієї традиції є ранньоскіфські стріли з листоподібною голівкою, часто з шипами на втулці.

Вістря списів. Досить своєрідні прорізні вістря легких списів або дротиків з короткою воронкоподібною втулкою походять із сіл Леополь, Мішурин Ріг, Одеського археологічного музею, Дніпропетровського історичного музею, архіву І.В. Фабріциус. Це найпізніші варіанти наконечників списів типу "Златополь” Бережнівсько-Маївської культури. Такі списи характерні для пам’яток "валикової спільноти” (пізньозрубна та пізньоандронівська культури) Нижнього Поволжя та Зауралля, наприклад — скарб Передгірне з Середньої Азії, поселення Шагалали (Чаглинка) у Казахстані, знахідка на правому березі озера Іссик-Куль, городище Старий Термез на березі р. Амудар’я — тип "Шагалали”. Вони відрізняються від українських пізніх варіантів наконечників златопольського типу — наконечників типу "Завадовка” — більш короткою воронкоподібною втулкою та більш широким пером. "Златопольська” традиція виготовлення прорізних наконечників списів потрапила у Нижнє Поволжя та на Урал разом з іншими технологіями, характерними для Лобойківської металургії Лівобережної України XVI — XIII ст. до Р.Х. під час міграції на схід Бережнівсько-Маївської зрубної культури у XIII — XII ст. до Р.Х. і там продовжувала розвиватись аж до кінця "передскіфського” періоду. Списи типу "Шагалали”, знайдені на Україні, теж можна вважати "східними імпортами” і пов’язувати їх появу у Північному Причорномор’ї з першою хвилею східних кочовиків — "протоскіфів”. Подальшого розвитку у ранньоскіфський час такі вістря дротиків не набули і були замінені залізними вістрями з довгою втулкою та маленькими вістрями з шипаними вістрями з довгою втулкою та маленькими вістрями з шипами. Цей тип дротиків був новим типом зброї у євразійському степу. Походження його, на мою думку, пов’язане з втіленням у залізі і в іншому виді метальної зброї ідеї, закладеної у вістрях стріл з шипами. Ця "ідея вістря гарпуна” — ідея вістря, яке важко було видалити з рани, яке застрявало у тілі, захисному обладунку, щитах противників, набула широкого розповсюдження практично на всіх просторах великого євразійського степу у скіфський час.


Фото, 19. Лубенський скарб. Списи.

    Бронзові списи з Лубенського скарбу, тип "Лубни”. З них два наконечники з довгим гостролистим пером, круглою в перетині нервюрою. Два наконечника з довгим гостролистим пером, широкою сплощеною в перетині нервюрою. П’ять наконечників з довгим гостролистим пером і ребристою втулкою (фото, 19). Аналоги для таких наконечників не відомі. Від місцевих списів доби пізньої бронзи вони відрізняються значно більшою довжиною, довшою втулкою та отворами на низу пера. Вірогідно, ці списи мають східне походження і пов’язані з "Чорногорівською” експансією. Ці важкі списи, вірогідніше за все, були винайдені "карасукцями” під час зіткнень з китайською важко озброєною піхотою. Перенесені на захід, в українські степи, списи типу "Лубни” значно вплинули на розвиток озброєння місцевого населення. Саме цим впливом я пропоную пояснювати незрозуміле раніше різке збільшення розмірів вістер місцевих форм кіммерійського часу, видовження довжини втулок, появу отворів на низу пера (ці отвори, скоріше за все, призначалися для кріплення прикрас, що теж є східною традицією). Ці списи наслідують великі залізні вістря пізнього етапу Чорноліської культури та культур фракійського гальштату. Такі ж залізні "наслідування” знайдені і в степових пам’ятках чорногорівського типу. З металургією заліза східні кочовики, скоріше за все, познайомилися лише на території України у ході експансії. Зіткнувшись на сході України з "білозерцями” та "чотнолісцями”, які вже володіли металургією заліза, східні кочовики і самі швидко почали переозброюватись залізною зброєю, втілюючи у залізі звичні для них бронзові форми озброєння. На Сході ж Євразії металургія заліза почала широко застосовуватись лише з V ст. до Р.Х. Залізне вістря списа з коротким вузьким пером та довгою конічною втулкою походить із "чорногорівського” поховання 10 кургану 58.26 біля Саркелу на Нижньому Дону, воно дуже близьке до вістря з Медвіну, віднесеного мною до Чорноліської культури (див. нижче). Уламок залізного вістря списа знайдено в похованні біля с. Цілинне Джанкойського району в Криму. У кургані Стеблів 15 під Корсунем-Шевченковським Черкаської області, разом з бронзовими стрілами типу "Брічмулла”, залізним бойовим молотком і уламками залізного лускоподібного панцира було знайдене залізне вістря списа, подібне до меншого вістря з чорноліського поховання в с. Квітки.

Бойові молоти. Чорногорівські кам’яні циліндричні бойові молоти знайдені у кургані Зелений Яр 5.1 Джанкойського району Криму, у кургані на Дніпрострої, на хуторі Мєшков, у Петровському Харківської області, у могилі з міста Ставрополь. Походження їх неясне — в морфологічному відношенні вони продовжують традиції пізньоенеолітичних молотів типу "Софіївка”, але для побудови такої лінії розвитку бракує проміжних ланок часів бронзової доби. Залізний бойовий молоток знайдено в похованні Стеблів 15. Молоток має широкий круглий отвір для кріплення руків’я, та два конусоподібних бойка. Найближча аналогія йому — це бронзовий молоток із кургану 18 могильника Уйгарак, Середня Азія.

Сокири-молоти. Сокира-молот з трапецієподібним у перетині лезом та грибоподібною "шляпкою” з Лубенського скарбу. Втулка трубчаста, виступає в обидва боки (фото 20). Аналогії не відомі. Деякі паралелі — чекан з грибоподібним навершям із Тесі (Китай). Клювці. З Лубенського скарбу походить три бронзові клювці. Серед них — клювець з овальною в перетині прямою втулкою та листоподібним бойком, посиленим трапецієподібною у перетині нервюрою. На втулці — петелька з овальним отвором (фото 20). Подібний клювець знайдено у 1900 році біля с. Любино-Москальське Тюкалинського уїзда Тобольської губернії. Другий клювець з овальною в перетині трохи прогнутою втулкою та товстим листоподібним ромбічним у перетині бойком. Передній отвір втулки посилений валиком. Зверху на втулці — фігурка стилізованого звіра. По боках втулки кружечки — імітації ока птаха. Під втулкою, біля бойка — петелька (фото 20). Подібні клювці знайдені біля с. Усинське у передгір’ях Західних Саянів та в Сибіру (точне місце знахідки не відоме).

Фото 20. Лубенський скарб. Клювці та сокира-молот.

    Третій клювець з овальною в перетині трохи прогнутою втулкою та товстим листоподібним овальним у перетині бойком. Низ бойка прокований двома "лож- ками” і має ромбічний перетин. На горі втулки — стилізована фігурка ведмедя. Під втулкою, біля бойка — петелька (фото 20). Такі клювці відносяться до Карасукської культури Мінусинської котлини (Красноярський край Сибіру). На відміну від мечів "карасукського” типу, знахідок карасукських клювців так далеко на заході досі ще не було. Від карасукських бронзових клювців походять усі типи клювців степових народів Євразії доби раннього заліза, в тому числі і ранньоскіфські клювці і чекани (клювці-молоти). Цей тип бронебійної зброї, хоча і був відомий у Європі ще з неолітичних часів, до раньоскіфського часу не мав широкого використання і був досить рідкісним. Зі скіфського ж часу клювці стають досить звичним озброєнням еліти степових вершників.

Секири. Секира північно-східного типу (тип "Іссик-Куль”) з циліндроподібною втулкою та вузьким симетричним лезом, прикрашена гравірованим трикутним орнаментом, була знайдена на річці Жеребець біля с. Розовки (Стельмаховка) Сватівського району Луганської області. Подібна ж секира походить із "Західного Казахстану”. Секира із скарбу біля с. Колонтаїво Богодухівського району Харківської області відрізняється конічною втулкою та закругленим носком леза. Подібна до колонтаївської секира знайдена у скарбі біля озера Іссик-Куль у Киргизії, цей скарб відноситься до пізнього етапу культур "валикової кераміки”. Появу цих двох східних секир на сході України можна цілком надійно пов’язувати зі східною міграційною хвилею, що призвела до створення Чорногорівської культури. Такі секіри, які були більш звичними в озброєнні важкої китайської піхоти та колісничників, у степових вершників визнання не набули і в подальшому не використовувались.

Сокири-кельти. До Чорногорівської культури я відношу великі двовушкові кельти з Харківського музею. Такий же кельт знайдено у с. Модлнічка, гміна Велка Вісь біля Кракова у Польщі, відносно недалеко від знахідок мечів типу "Перемишль”. Аналогічні кельти були знайдені у Красноярському окрузі на Єнисєї і помилково віднесені до скіфського часу. В цілому ж цей тип можна розглядати серед найпізніших східних варіантів кельтів кабаковського типу Бережнівсько-Маївської культури, які потрапили далеко на схід у процесі міграції представників цієї культури. Сокири-кельти, які були, перш за все, деревообробними знаряддями, у військовій справі використовувалися тільки землеробськими народами. До того ж перехід до металургії заліза призвів взагалі майже до повного зникнення кельтів і заміни їх провушними сокирами. Але і провушні залізні сокири використовувалися для бою степовиками лише епізодично, і в пізніші часи ці знаряддя були більш типовими для озброєння лісових та лісостепових землеробів та мисливців.

Мечі. До Чорногорівської культури я умовно відношу мечі з прорізним ("рамковим”) руків’ям типу "Перемишль”, знайдені на території України та Сході Польщі. Усі ці знахідки були випадковими, не мають комплексів, тож і точне культурне визначення їх утруднене. Це такі знахідки: Меч з вузьким листоподібним клинком, посиленим товстою, ромбічною у перетині нервюрою, широким сплощеним упором та прорізною ручкою з овальним прорізом і невеликим грибоподібним навершям з "Подніпров’я”, зберігається у Національному музеї історії України. Інші мечі цього своєрідного типу, незвичного для Центральної Європи, знайдені на Верхньому Дністрі, у Перемишльському воєводстві Польщі. Це меч з Ярослава, що має прямий двосічний клинок, нижня частина якого зламана. Клинок посилений круглою у перетині центральною нервюрою та двома короткими нервюрами біля руків’я. Рукоятка має сплощений упор та великий овальний проріз. Другий меч з-під Перемишля з прямим двосічним клинком, посиленим потрійною нервюрою, сплощеним упором та прорізним ромбоподібним руків’ям, прикрашеним гравірованим орнаментом. Меч з вузьким листоподібним лезом, лінзоподібним у перетині, посиленим ромбічною у перетині нервюрою та прорізним руків’ям походить із "Розубовиць” (можливо, з Хмельницької області України). З. Буковський датував ці мечі ХIII — ХII ст. до н.е. на підставі широких східноєвропейських аналогій, пов’язавши їх з мечами красномаяцького типу Північного Причорномор’я та сосновомазинського типу Нижнього Поволжя та Західного Казахстану. Він розглядав мечі з прорізними руків’ями як свідчення контактів з культурами Північного Причорномор’я доби пізньої бронзи. Розглянемо ці проблеми більш ретельно, виходячи з сучасного рівня знань. Мечі красномаяцького типу — це мечі Сабатинівської культури Північного Причорномор’я, датуються 16–13 ст. до Р.Х. Мають короткі листоподібні леза з однією-двома чи трьома нервюрами та черешкові стрижнеподібні руків’я, на які надівались відлиті окремо навершя з грибоподібною "шляпкою”. Деякі навершя мають чотири прорізи. За формою упора на руків’ї виділяються два варіанти — а) з простим упором; б) з волютоподібним упором (волюти на такому упорі проковувались і закручувались ковальським способом). Технологія виготовлення таких мечів складалась з трьох операцій — а) відливка леза; б) відливка навершя; в) закріплення навершя на черешку меча. Отже, мечі типу "Красний Маяк” значно відрізняються від мечів типу "Перемишль” і формою ручок, і формою лез. Мечі сосновомазинського типу мають короткі листоподібні леза з однією-трьома нервюрами та прорізне ("рамкове”) руків’я з грибоподібним навершям, відлите разом з лезом (одночасно в одній ливарній формі). Так от, за формою руків’їв мечі типу "Перемишль” є дуже близькими до "сосновомазинських”. Виходячи з позакомплексного характеру усіх цих знахідок нам залишається лише припустити, що їх більш довгі, ніж у класичних сосновомазинських виробів леза є хронологічною ознакою і що це є більш пізні варіанти. Що ж стосується "контактів центральноєвропейських та східноєвропейських металургійних та збройних традицій”, то їх зовсім не обов’язково локалізувати лише” на сході від Карпат” — починаючи з бєлозерського періоду такі контакти фіксуються і далі на схід від Дніпра. На мій погляд, мечі типу "Перемишль” є пізніми варіантами мечів сосновомазинського типу кінця доби пізньої бронзи Поволжя і Зауралля. Тож, появу їх у Подніпров’ї та Подністров’ї слід розглядати, на мій погляд, разом з іншим озброєнням, у рамках доказів східної експансії кочовиків-протоскіфів. Знахідки цих мечів у верхів’ях Дністра, разом з кельтом пізньолобойківського типу з Модлнічки та кістяними вістрями стріл з Брно, вказують на те, що набіги чорногорівців сягали Західних Карпат. Пізніше, у залізі ця форма мечів не була втілена і вони на рубежі 9–8 ст. до Р.Х. зникають майже на всьому просторі Євразійського степу за винятком Алтаю, де кинджали з прорізними ручками у Пазирикській культурі доживають до IV — III ст. до Р.Х. Східне походження мають також і мечі карасукського типу — інший тип мечів, поява яких на Україні співпадає з появою Чорногорівської культури. На відміну від сосновомазинських, ці мечі на заході Євразійського степу — на території України вперше були втілені у залізі, а на сході еволюція цієї форми у бронзі простежується аж до V ст. до Р.Х. Класичний бронзовий меч карасукського типу знайдений біля с. Гербіно Балтського району Одеської області. Ще один бронзовий меч карасукського типу нещодавно був знайдений у складі Лубенського скарбу. Це прямий двосічний меч довжиною 49 см, з грибоподібним навершям та невеликим прямим перехрестям (фото 21). Цей тип мечів та кинджалів характерний для Карасукської культури Мінусинської котлини (Красноярський край Сибіру). Біметалеві мечі з вузькими залізнимилезами, бронзовими руків’ями з грибоподібним навершям і перехрестям-упором знайдені у Суботівському скарбі, 1971 року та у "Середньому Подніпров’ї”. О.І. Тереножкін вважав такі мечі за подальше продовження у Східній Європі лінії розвитку карасукських мечів і кинджалів.
Фото 21. Лубенський скарб. Меч.
Кинджали. До Чорногорівської культури також віднесено бронзові кинджали карасукського типу (тип "Карасук”) з околиць с. Суботів Чигиринського району Черкаської області та з Київщини. Цей тип кинджалів є характерним для найдавніших пам’яток Карасукської культури Мінусинської котловини та прилеглих регіонів Східного Казахстану і Туви, поява ж їх на території України пов’язана з першою хвилею східних кочовиків. Біметалеві варіанти кинджалів карасукського типу, з бронзовими руків’ями та залізними клинками, знайдені в с. Голов’ятино Смілянського району Черкаської області, та в кургані 5.2 біля с. Суворово Ізмаїльського району Одеської області, а також біля с. Дьомкіно Саратовської області. Впадає в очі велика кількість знахідок мечів та кинджалів карасукського типу на Правобережжі Середнього Подніпров’я — в регіоні найбільшої концентрації пам’яток Чорноліської культури. На мою думку, вони пов’язані з рейдами кочовиків — чорногорівців на землі "чорнолісців”. Бронзовий черешковий кинджал-стілет з вузьким, ромбічним у перетині лезом походить із чорногорівського поховання 5 кургану Висока Могила. Ця річ аналогічна кинджалу зі скарбу Пірішеe культури Гава у Північносхідній Угорщині періоду відрізняється дещо розширеним на кінці лезом.Залізний кинджал такого ж типу походить із "кіммерійського” поховання у кургані біля с. Єнджа у Болгарії. Відносно вузьке та товсте у перетині лезо дозволяє вбачати у цих кинджалах вузькоспеціалізовані знаряддя для пробивання броні. Подальшим розвитком цього типу зброї є, на мою думку, залізні кинджали типу "Білоградець”, знайдені у похованні 2 кургану Висока Могила, в с. Березки Новоаненського району Молдови та в похованні біля с. Білоградець Варненського округу в Болгарії.
Захисний обладунок. У похованні Стеблів 15 на Черкащині знайдено уламки залізного лускоподібного панцира (на жаль, він був зруйнований грабіжниками). Зберігся у вигляді блока прямокутної форми (розміром 70×40 см) із скипілих пластин поганої збереженості. Точну кількість пластин набору виявити не вдалося, але, безперечно, їх було кілька сот. Більша частина панцира набрана з малих пластин, але одна зі сторін була оформлена вузькими, досить довгими пластинами. Складається враження, що фрагмент обладунку являє собою центральну та нижню (поділ) частини панцира. Тип панцира визначити не вдалося. Це найдавніший залізний панцир у Східній Європі. Таким чином, чорногорівський комплекс озброєння складався з короткого складного вершницького лука скіфського типу, стріл з кістяними вістрями типу "Висока Могила” та бронзовими вістрями типів "Мала Цимбалка” і "Брічмулла”; списів-дротиків з бронзовими прорізними вістрями типу "Шагалали”; великих бронзових (тип "Лубни”) та залізних вістер списів з довгою втулкою, бронзових клювців карасукського типу, бронзових секир типу "Іссик-Куль” і бронзових кельтів пізньолобойківського типу; бронзових мечів типів "Перемишль” та "Карасук” і біметалевих мечів (подальше наслідування карасукського типу), бронзових і залізних стилетів типу "Білоградець” та бронзових і біметалевих кинджалів карасукського типу. Це був комплекс озброєння легко- та важкоозброєної кінноти.


Категорія: Період первісного суспільства та перші держави | Додав: Ekzor (15.03.2010)
Переглядів: 2605 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук по сайту
Адміністрація
Mail Ekzor@inbox.ru
Опитування
Як ви відсвяткували Новий Рік?
Всего ответов: 1049
Друзі
Козацькі літописи та історія
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz