Іван Богун. Біографія - Період козацтва - Історія України - Все для історика
Все для історика
Вівторок, 06.12.2016, 20:49
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Історія УкраїниРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Період первісного суспільства та перші держави [3]
Період княжої доби [9]
Литовсько-польський період [0]
Період козацтва [13]
Україна в кін. 18 - 19 ст. [4]
Україна на початку XX ст.(1900-1917) [4]
Українська національно-демократична революція (1917—1920) [10]
Радянська доба [6]
Україна у Другій світовій війні [11]
Міфологія [26]
Загадки української історії [5]
Різне [1]
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 24
Гостей: 24
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Статті » Період козацтва

Іван Богун. Біографія
Однією з головних проблем сучасної вітчизняної історіографії є недостатнє вивчення біографій окремих осіб козацької доби. Протягом багатьох десятиліть, зважаючи на різні обставини, українські науковці не зверталися до висвітлення життя та діяльності одного із сподвижників Богдана Хмельницького, видатного представника козацької старшини періоду Визвольної війни середини ХVІІ ст. Івана Богуна.  
У джерелах, історичних романах і спогадах про козаччину, козацьке військо і видатних осіб козацької доби постійно зустрічаються тільки згадки про Івана Богуна,1 хоча жодному іншому діячеві ранньої Гетьманщини, крім нього, не вдавалося утримувати полковницький пірнач протягом 15 років і отримати стільки блискучих перемог під час Визвольної війни.2 Він без усякого сумніву уклав кілька своїх цеглин в історію боротьби українського народу проти нападів турків, татар і польського поневолення.  
Благородний шляхтич і відважний лицар-козак, він став легендою ще за життя. Польський історик середини XVIIст. В. Коховський писав про І. Богуна - "сміливий, розумний ... надзвичайно популярний, вміє, як ніхто інший, вдало діяти; сильний і хитрий, як лис; людина відважна і завзята".3 Проте, незважаючи на велику популярність, історичні джерела скупо зафіксували різні етапи життя цього видатного козацького ватажка і стратега козацької доби.  
 Наші знання, на жаль, про Івана Богуна до цього часу досить обмежені, тому що літописці залишили поза увагою його життя. Достеменно нам невідомо, коли і де він народився, скільки років прожив і в якому віці був страчений. Не маємо також відомостей про його родину, крім того, що батько належав до шляхти і жив поблизу с. Олекшичів. Відомий український історик Гетьманщини В. Липинський писав, що у документах 20-х років XVII ст. згадується про шляхтича Федіра Богуна, який міг бути батьком Івана.4 Точки зору, що І. Богун "виходець з дрібної української шляхти" дотримуються і сучасні українські історики М. Котляр і С. Кульчицький.5  
Мало відомостей і про ранній період його життя: лише можна припускати, що молоді роки Іван провів у Дикому полі. Сюди часто навідувались запорожці в пошуках здобичі. Богун міг бути одним із тих, хто ще за часів Остряниці6 поселився в Чугуєві. Деякі історики писали, що Богун брав участь у козацькому повстанні 1637- 1638 рр. Перші ж найвірогідніші дані про ратні справи І. Богуна пов'язані з його участю в обороні Азова, коли запорозькі та донські козаки протягом 1637-1642 рр. героїчно захищали місто від турецьких військ султана Ібрагіма, І. Богун, зокрема, керував тоді одним із козацьких загонів, який прикривав Борівський перевіз через р. Сіверський Донець. Таким чином, протягом 40-х років XVII ст. Богун вів звичне для запорозького спочатку, а потім і реєстрового козака життя, сповнене численних військових походів проти турків і кримських татар та обороняв українські землі від набігів останніх.  
 Наведемо деякі рядки народної пісні про ці епізоди воєнної біографії І.Богуна:  
Ой з-за гори чорна хмара, мов хвиля, іде.  
То ж не хмара - запорожців Богуня веде.  
Доганяли вражих турків коло трьох могил, -  
Уже по тих яниченьках та пугач завив.  
Серед ночі в Дикім полі рушниці ревіли,  
А в Очакові туркені та від страху мліли.  
Ой в середу ізвечора турків обступали,  
А в п'ятницю до полудня всіх упень рубали.  
Ой наточив Іван Богун невірам вина, -  
Та було ж їх сорок тисяч, а тепер нема.7  
В цих словах ми бачимо відгомін тих далеких часів і камертон народної пам'яті доніс спомин про носія колись грізного імені.  
 І. Богун, як свідчать український письменник М. Старицький та історик В.Голобуцький, приймав активну участь у таємних нарадах, які проводив Б. Хмельницький. Наприкінці 1647 р. (можливо у жовтні) пише В. Голобуцький, "відбулася так звана рада у діброві (це зібрання на пасіках) поблизу Чигирина ... де Богдан Хмельницький і його чотири найближчі соратники - Максим Кривоніс, Мартин Пушкар, Іван Богун і Матвій Борохович - обіцяли повернути козацькі права всім тим, хто був позбавлений їх. В одній із пісень є такі слова :  
Оттоді-то припало йому (Хмельницькому) з правої руки чотири полковники:  
Перший полковниче - Максим Ольшанський,  
А другий полковниче - Мартин Полтавський,  
Третій полковниче - Іван Богуне,  
А четвертий - Матвій Борохович."8  
Далі, як свідчать джерела, І. Богун бере активну участь в боротьбі проти поляків з перших битв 1648 р. В. Замлинський вказує: "уже ті перші битви (під Жовтими Водами і Корсунем) дарували Богданові на все життя побратимів - Максима Кривоноса, Данила Нечая, Івана Богуна, Івана Ганжу, Михайла Кричевського... З ними були виграні всі наступні битви Визвольної війни."9 Ось ще один доказ того, що один (мається на увазі І. Богун) із найвидатніших полковників Хмельницького бере діяльну участь в операціях під Львовом. Згадка про активну роль полковника Богуна у військах Хмельницького, що наступали на Львів, є й у Кушевича. Безперечно одне: Богун з початку 1648 р. виступає активним прихильником Б. Хмельницького.  
В лютому 1649 р. ми бачимо І. Богуна вже полковником подільським. Саме з цим прикордонним районом була пов'язана певний час його подальша військова доля. На Поділля І. Богун прибув за наказом Б. Хмельницького "для наведення порядку і заспокоєння бідних людей, щоби вже більше крові пролито не було". Тон листа, з яким він звертався до всього населення, був досить категоричний: "Наказую, щоб ніхто надалі не смів на Поділля до Кам'янця війська приводити,... що він має намір карати будь-яких порушників кордонів, але все таки вважає, що краще буде, щоб ми в довірі жили, як предки наші, волею Божею".10  
Згодом (найвірогідніше це сталося наприкінці 1649 р.) І. Богуна було призначено вінницьким полковником, а тому його подальша доля була тісно пов'язана із захистом Вінниччини та Брацлавщини від війська Речі Посполитої. 28 лютого 1651 р. польські війська на чолі з М. Калиновським і С. Лянцкоронським підступили до Вінниці, взяли її в облогу і зробили спробу захопити. Саме тут, у боях під Вінницею, І. Богун вперше найбільш масштабно проявив здібності воєначальника. Під час оборони Вінниці у березні 1651 р. і міщани, і шляхта, і все населення міста підтримало свого полковника. Богун одержав блискучу перемогу. Ця битва принесла йому славу і авторитет. Це був початок розквіту його військової кар'єри. За свідченням Самовидця, "серед польського війська прокинулася паніка така, як колись під Пилявцями, що полків не можна було стримати від утечі".11 В подальшому, переслідуючи польські загони полковник І. Богун брав активну участь у штурмі Кам'янця-Подільського 29 квітня - 1 травня 1651 року, а в середині травня його козаки оволоділи Корцем. Розгромлені польські війська Калиновського і Лянцкоровського мерщій відступили.  
На початку червня 1651 р. війська зійшлися під Берестечком, що розкинулося на березі р. Стир, на межі Волині і Галичини. "На зайнятій поляками зручній позиції, великій рівнині, як свідчать сучасники, - зосередилася півторасоттисячна армія, зібраний цвіт польської військової сили: Вишневецький, Лянцкоронський, Чернецький, Концепольський та ін. Німецькі найманці, ветерани тридцятилітньої війни. Приблизно таку кількість сил зготували козаки й татари. Тут також були свої герої: Богун, Дженджелій... Козацько-селянське військо зосередилося на західному березі річки Пляшівці, вище села Солоневе. Окремим табором стояло тридцятитисячне військо кримського хана".12  
18 червня війська стали одне супроти одного. Розгорнулася жорстока битва. Бій був дуже впертий, кипів з перемінним успіхом.У найкритичніший момент битви, в розпалі бою, кримський хан Іслам Гірей зняв свої війська і залишив поле бою. Б. Хмельницький намагався повернути татар на поле бою, але був по-зрадницькому затриманий ханом.  
На чолі козацького війська спочатку став Дженджелій, але він не зміг згуртувати козацько-селянські сили на подальшу боротьбу з насідаючими поляками. Козацьке військо терпіло поразку. 30 червня 1651 р. в найтрагічніший час для козаків, в оточеному з трьох боків поляками козацькому таборі гетьманом обрали І. Богуна. Український романіст М. Старицький свідчить як обирали Богуна: "роздались кругом крики пробудженої товпи - вибрати нового гетьмана, да такого, щоб не продав нас ляхам.  
- Богун, Богун, - роздались зі всіх сторін вигуки.  
- Богун! - заревіла, як одна людина, вся товпа і шапки полетіли догори.  
Богун поривався говорити, але голос його губився у реві товпи.  
- Богун - гетьман ! Слава гетьману ! - Вся товпа оголила свої голови...  
Через годину в палатці Богуна зібралась вся козацька старшина на останню вирішальну раду: Золотаренко, Кривоніс, Тетеря та інші".13  
І. Богун в найскладніших умовах, коли козацький табір було оточено великими силами польського війська, узяв на себе командування, організував оборону табору, а потім, зробивши переправу через непролазні багнища, вивів значну частину війська із оточення під постійними нападами поляків.  
Таким чином, Берестецька битва стала важливою сторінкою з-поміж ратних справ полковника І. Богуна, в якій він проявив себе розсудливим полководцем.  
Наступний 1652 р. приніс Україні сподіваний реванш за поразку під Берестечком - перемогу під Батогом. Бій спалахнув уранці 22 травня 1652 р. біля гори Батіг поблизу сучасного села Четвертинівки й закінчився під вечір другого дня повним розгромом ворожих сил. Загинуло майже все польське військо і його верхівка. Безладною втечею із 40 тис. жовнірів і шляхти врятувалося лише кілька тисяч чоловік. "У боях під Батогом, - пише В. Замлинський, - особливо відзначилася козацька кіннота, очолювана І. Богуном, який завершив вдалий окільний маневр і завдав нищівного удару полякам з тилу".14 В результаті битви під Батогом Правобережна Україна була повністю очищена від польських військ. І ця битва започаткувала новий етап Визвольної війни українського народу проти панської Польщі.  
У 1653 р. І. Богун знову опинився у вирі бойових дій. Вже в березні 1653 р. його загони виступили проти армії коронного обозного С. Чарнецького, який захопив і зруйнував Прилуки, Погребище, Ілинці, рухався вглиб України. Потім поляки облягли Монастирище. Але тут був сам Богун. Зайнявши оборону в Монастирищі, він тривалий час відбивав атаки значно переважаючих сил коронної армії та робив дошкульні вилазки з міста. Про один з них розповідає в своєму літописі Г. Граб'янка: "Богун, відібравши кілька сот добрих козаків, нарядив їх у татарську одежу і намазав і наказав напасти з боку поля. Накинулися вони на поляків з гуком татарським, а ті подумали, що це татари прийшли козакам на підмогу і не тільки від Монастирищ відступили, а й з України повтікали, полишивши козакам обоз і все майно".15  
 Того ж 1653 р. І. Богун разом із Тимошем Хмельницьким водив козацькі полки в похід на Молдавію, де було розгромлено армію Георгіци та його союзників. Після загибелі в Сучаві Т.Хмельницького (5.11.1653 р.) І. Богун "змушений був поступитися перед поляками, але вийшов звідти достойно - з розгорнутими прапорами, барабанним боєм і почесною гвардією вивозив він тіло Тимоша".16 В кінці 1653 р. та протягом 1654 р. кальницький полковник практично безперервно вів бойові дії проти коронної польської армії та татарських загонів на Брацлавщині та Уманщині. Значний військовий талант та численні перемоги створили Богунові ім'я непереможного полководця, що навіювало страх на ворогів.  
  Восени 1654 р. поляки роблять ще одну спробу повернути Україну до складу Речі Посполитої. Богун активно виступає проти агресії. У грудні він відволікає на себе сили Чернецького і виводить військо з м. Брацлава в добре укріплену Умань. Поляки намагаються штурмувати місто, але безуспішно. У цей час до району Охматова надійшли об'єднані сили козаків і росіян під командуванням Б. Хмельницького і В. Шереметєва. Поляки напали на них і розпочався легендарний бій під Дрижиполем. У найвідповідальніший для Хмельницького момент Богун вийшов з Умані зі своїми козаками і спрямував удар в тил полякам, врятував становище.  
 Не встигнувши як слід відпочити після Охматова, Богун із загоном свіжих козацьких військ виступає проти кримських татар, що вторглися в українські землі і розбиває їх. А в серпні він бере вже участь у поході на Львів. Зокрема, за наказом Хмельницького, він захоплює Олику. Компанія ця, як відомо, закінчилась миром з ханом під Озерною. Поляки вже не могли чинити стійкого опору козакам - на них наступали шведи. Татари, скориставшись тим, що головні сили козаків були відтягнуті до Львова, проникли на українські землі. А шведи, на союз з якими розраховував Богдан Хмельницький, відчувши себе переможцями Речі Посполитої, втратили інтерес до козацького гетьмана.  
В грудні 1656 р. І. Богун в якості одного із керівників козацького загону під командою наказного гетьмана А. Ждановича вирушив у похід проти війська Речі Посполитої. Пройшли Західною Україною та Польщею, здобувши при цьому Краків, Брест та Варшаву. Хоча, в кінцевому рахунку, й змушені були влітку 1657 р. відступити в Україну.  
Характеризуючи військову і політичну діяльність полковника Війська Запорозького І. Богуна, відзначимо, що він палко любив свою Україну й досить боляче реагував на кроки українських гетьманів, що могли ущемити права останньої або козацькі вольності. Тому І. Богун в політичному спектрі Української козацької держави займав місце постійного опозиціонера. Зокрема, він досить рішуче виступив проти укладення Б. Хмельницьким Білоцерківського договору (28.10.1651 р.), засуджуючи при цьому політику поступок Польщі і зменшення козацького реєстру. У 1654 р. І. Богун був у числі противників курсу Б. Хмельницького на союз із Москвою, так і не склавши присяги московському цареві, згодом очолив антимосковську старшинську опозицію.  
Після смерті Б.Хмельницького (27.7.1657 р.) І. Богун підтримував курс І. Виговського та Ю. Хмельницького на унезалежнення від Москви української зовнішньої та внутрішньої політики, але й крен в інший бік вказаних гетьманів - на зближення із Польщею чи Туреччиною теж викликав спротив кальницького полковника. Богун відмовився підписувати укладений І. Виговським Гадяцький договір (6.9.1658 р.). А в 1660 р. Богун виступив проти Слободищенського трактату, підписаного Ю. Хмельницьким.  
У роки Руїни Богун послідовно шукає найкращий шлях для України. Далекоглядний і хитрий політик, як і полководець, він прагнув до мирного розв'язання ситуацій, але ніколи не йшов на компроміс. У січні 1660 р. Богун бере участь у операціях російсько-козацьких військ проти поляків і Виговського. Разом зі своїми соратниками останніх років - О. Гоголем, М. Ханенком - він зупиняє польський похід в Брацлавщину. В 1661 р. Богун значиться полковником семи хоругов війська князівства Литовського. Чому він потрапив у литовське військо? Можливо, поляки вирішили усунути з України небезпечного полковника; можливо, він сам не схотів залишатися вдома, де справи йшли не так як йому хотілося, всупереч його сподіванням. Або ж з самого початку це був наперед задуманий план.  
У всякому разі, він служить у литовському війську і, очевидно, бере участь у конфедерації, одним із пунктів якої значилася вимога припинення війни з Московією.  
Весною 1662 р. Богун на деякий час повертається в Україну і Ю. Хмельницький залучає його до воєнних дій на Лівобережжі. Але в цих боях славетний козак не виявляє активності й гетьман відправляє його до Польщі. Незабаром кальницький полковник І. Богун був ув'язнений поляками. Але він потрібен був Україні і це добре зрозумів П. Тетеря. Ще до отримання гетьманської булави П. Тетеря просить польського короля відпустити уславненого полковника. Ян Казимир в 1663 р. звільняє І. Богуна в обмін на участь в поході на Лівобережну Україну. Тетеря зумів зібрати довкола себе кращу старшину - полковників Г. Лісницького, М. Ханенка, І. Богуна, О. Гоголя та інших.  
Король Ян Казимир мав намір пройти вогнем і мечем усе Лівобережжя - від Києва до Глухова і Новгород-Сіверська. "Взимку 1663- 1664 рр., - пише Д. Дорошенко, - велике польське військо на чолі з королем вступило на Лівобережжя. З поляками йшов і правобережний гетьман Павло Тетеря. Разом з ним були козацькі полковники Богун, Гуляницький, Гоголь, Ханенко та ін".17  
Однак з перших днів походу І. Богун намагається завдати шкоди полякам, зриває їх воєнні плани. Лівобережні міста охоче здаються Богунові і завдяки цьому не були зруйновані. У деяких випадках козацькі гарнізони цих міст приєднувались до Богуна. Не маючи достатньо сил, поляки не залишали у містах своїх гарнізонів, і коли коронні війська в січні 1664 р. обложили Глухів - останнє місто перед московським кордоном, - то вся "підкорена територія" запалала вогнем повстання.  
Під час облоги Глухова І. Богун діяв безстрашно. Як члену військової ради, йому були відомі всі замисли поляків. Пізніше про це з люттю писав поляк Єрлич, що Богун повідомляв захисників Глухова про час штурму, показував найзручніші місця для вилазок, передавав порох тощо.  
Облога Глухова, хоча й тривала майже місяць, не зламала захисників. За цей час І. Брюховецький встиг зібрати військо і разом з російським воєводою Ромадановським наблизитися до позицій поляків. У І. Богуна виникає новий задум - він домовляється з Ромадановським, що під час битви з польським військом він ударить зі своїми козаками в тил полякам. Під Глуховим Ян Казимир дізнався, що І. Богун мав таємні зв'язки з Брюховецьким і Ромадановським. Король у своєму листі до дружини говорить, що його повідомили про "зраду" Богуна козацькі офіцери.  
27 лютого 1664 р. "польовий військовий суд, - пише М. Костомаров, - що відбувся в Новгороді-Сіверському, виніс постанову про смертну кару й Iвана Богуна разом з кількома його прихильниками було розстріляно".18 Ян Казимир в листі до дружини про Богуна писав: "Я наказав його арештувати з наміром покарати рукою ката,... але Бог покарав його інакше."19 Як свідчать джерела, про причину та обставини смерті І. Богуна знала лише верхівка поляків і зберігала в таємниці. Тому досі достеменно невідомо, як загинув І. Богун. У літописах Єрлича і польських щоденниках, опублікованих наприкінці Х1Х ст., є лише натяки про смерть І. Богуна. Знаючи його характер, можемо лише припустити, що під час арешту на засіданні ради, він міг учинити серйозний опір і його убили навіть самі члени ради. Так трагічно закінчилось життя славного козацького полковника, героя Хмельниччини, який став жертвою складних політичних умов розірваної на дві частини України.  
Але, попри всі затемнені колізії його життєвого шляху, із джерел і матеріалів, що нам відомі, вимальовується постать людини непересічної, яскравої. Це був мужній, безстрашний і відважний воїн-козак, талановитий полководець, безкомпромісний у своїй відданості ідеї служіння своєму народові.  
Ім'я Івана Богуна - видатного полководця епохи Хмельниччини - назавжди залишилося в пам'яті нащадків, про що свідчать численні народні перекази та думи, назви установ і меморіальні дошки. Як говорилося сучасниками великого полковника в одній з них: "А кобзарі грали, в струни дотикали та Богдана з Богуном піснями вихваляли!". Сьогодні ім'я І. Богуна з гордістю носить Київський військовий ліцей, а патріотизм полковника Богуна, який віддав своє життя справі визволення свого народу, надихає сучасних військових на сумлінне виконання обов'язків по захисту Батьківщини.  

Джерела  

1 Антонович В. Коротка історія Козаччини. - К., 1991. - С. 88, 174-238; Апанович О. Гетьмани і кошові отамани Запорозької Січі. - К., 1993. - С. 49; Голобуцький В. Запорозьке козацтво. - К., 1994. - С. 382-418; Історія українського війська у двох томах. Т. 1. - К., 1994. - С. 272-289; Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. - К., 1992. - С. 75-76, 79-80, 98; Старицький М. Перед бурею. - К., 1960. - С. 24, 140-145, 147, 165, 288-289, 300-301; Старицький М. У Пристані. - К., 1962. - С. 355-395, 619-621, 631 та інші.  
2 Під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, Львовом, Збаражем, Зборовим, Вінницею, Берестечком, Батогом, Монастирищем, Жванцем та ін.  
3 Яковлева Т. Іван Богун-Федорович. Київська старовина. - 1992. - №5. - С. 43.  
4 Там само. - С. 44  
5 Довідник з історії України. - К., 1996. - С. 140.  
6 Острянин Яків - один з керівників козацько-селянського повстання 1638 р.  
7 Українські народні думи та історичні пісні. - К., 1955. - С. 83  
8 Назв. праця. - С. 97.  
9 Замлинський В. Богдан Хмельницький. Володарі гетьманської булави. Історичні портрети. - К., 1995. - С. 170  
10 Яковлева Т. Назв. праця. - С. 179.  
11 Велика історія України від найдавніших часів. У двох томах. Т. 2. - К., 1993. - С. 67.  
12 Замлинський В. Назв. праця. - С. 179.  
13 Старицький М. У пристані. - К., 1962. - С. 182-183.  
14 Замлинський В. Назв. праця. - С. 182-183.  
15 Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. - К., 1992. - С. 89.  
16 Ювілейний збірник на пошану академіка Д. І. Багалія. - К., 1927. - С. 568.  
17 Дорошенко Д. Нарис історії України. У 2-х т. - Т. 2. - С. 73.  
18 Костомаров М. Історичні монографії й дослідження. Кн. 6. Т. 15. Руїна. - СПб, 1905. - С. 22. 



Джерело: http://warhistory.ukrlife.org/5_6_02_12.htm
Категорія: Період козацтва | Додав: Ekzor (10.03.2010)
Переглядів: 8265 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук по сайту
Адміністрація
Mail Ekzor@inbox.ru
Опитування
Як ви відсвяткували Новий Рік?
Всего ответов: 1045
Друзі
Козацькі літописи та історія
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz