Гетьман Самійло Кішка - Період козацтва - Історія України - Все для історика
Все для історика
Середа, 07.12.2016, 11:31
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Історія УкраїниРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Період первісного суспільства та перші держави [3]
Період княжої доби [9]
Литовсько-польський період [0]
Період козацтва [13]
Україна в кін. 18 - 19 ст. [4]
Україна на початку XX ст.(1900-1917) [4]
Українська національно-демократична революція (1917—1920) [10]
Радянська доба [6]
Україна у Другій світовій війні [11]
Міфологія [26]
Загадки української історії [5]
Різне [1]
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 19
Гостей: 19
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Статті » Період козацтва

Гетьман Самійло Кішка
Петро ГОЛОБУЦЬКИЙ, 
кандидат філософських наук, професор кафедри суспільних дисциплін Київської академії водного транспорту

Ославлений відомою українською думою, гетьман реєстрового українського козацтва вперше з’являється в історичних документах з 1600 року у зв’язку з походом коронного війська до Молдавії й потребою польського уряду в козацькій допомозі. Цьому передувала досить складна ситуація для обох сторін. З одного боку польський уряд вважав реєстровців дуже важливою силою в своїй міжнародній політиці, а з другого – не без підстав підозрював їх у симпатіях до визвольних рухів українського народу, які проявились під час повстаннь К. Косинського та С. Наливайка [2, 341]. Реєстрове козацтво також не могло забути кривавих придушень повстань та тих утисків реєстру, які були запроваджені після 1596 року. Проте, розуміючи, що без козацького війська виправа до Молдавії може зірватися, польський уряд починає переговори з козаками, тим більше, що значна їх частина підтримувала волоського (мунтянського) воєводу Михайла Хороброго, що наважився підняти руку на польського ставленика молдавського господаря Ієремію Могилу. 
Послане до Молдавії польське військо на чолі з коронним гетьманом С. Жолкевським, до якого приєднались магнати Сенявський, Вишневецький, Ходкевич, Данилевич, Потоцький з своїми надвірними командами, було замалим. З огляду на це король Сигізмунд ІІІ, великий коронний гетьман Я. Замойський та гетьман польний С. Жолкевський запропонували набрати якомога більше «охочих» козаків йти з польським військом на допомогу І. Могилі. 
Обговоривши цю пропозицію з старшиною, Кішка в листі до короля від 1 липня 1600 року виставив умови, за яких козаки готові були йти до Молдавії, а саме: скасувати заборони, встановлені для реєстровців після повстання 1596 року, надати право їм користуватися вільностями «котрі їх предки користувались спокійно, шануючи надання покійного короля Стефана» (Баторія - авт.), скасувати всілякі «незносні кривди», які терплять козаки від державців королівських маєтностей, видати війську затриману платню й нарешті просили надати їм «знаку – себто корогви його королівської милості, щоб під тим знаком могли ходити і бути знані як слуги його королівської милості»[3, 248-249]. 
Другий лист майже аналогічний першому було направлено того ж дня до Я. Замойського від всього війська. Польський уряд мусив погодитись з вимогами реєстровців й 16 липня 1600 року вони рушили з Запоріжжя до Молдавії. По дорозі, запідозривши його в зносинах з Михайлом Хоробрим, козаки Кішку заарештували, а на його місце обрали Гаврила Крутневича, але, як зауважує М.Грушевський, «се мабуть був якийсь партійний вибух, який полагоджено і вернено пізніше булаву Кошці» [3, 249]. 
Молдавська кампанія скінчилась досить швидко, вже в жовтні Михайло Хоробрий програв об’єднаному польсько-козацькому війську, а його князівство Я. Замойський оголосив васальною провінцією Польші, призначив господарем брата Ієремії – Семена Могилу.
Після Молдавії польський уряд мав перекинути війська до Ливонії з огляду на дії шведського регента Карла, котрий захопив Естонію й восени 1600 року вже воював на території польської Ливонії. Знову знадобились козаки та їх гетьман Самійло Кішка. На кінець січня 1601 року був скликаний сейм, що мав затвердити кредити на Ливонську війну. Самійло Кішка звертається до С. Жолкевського з листом, котрим в дещо запобігливій формі, але рішуче повторює основні вимоги козаків, висунуті в листах 1600 року до короля Я. Замойського. Сейм, хоч і не вповні, але задовольнив козацькі вимоги і зняв баніцию з усіх, хто мав взяти участь у війні, звільнив їх від плати «умерших», гарантував захист від всіляких кривд родинам учасників виправи, обіцяв повернути столицю реєстрового козацтва – Трахтемирів. Разом з тим сейм застерігав, що в разі повторення козацьких бунтів, банація, проголошена 1596 року, буде повернута знов. Крім того, уряд не визнавав остаточно козацького імунітету. Неясно було і з платою козакам за службу. Проте головного Кішка досяг: зняття баніції і припинення проти козаків і їх родин репресій. Перед реєстром відкрились перспективи подальшого збільшення.
Ливонський похід став дуже тяжким для козаків. Вони страждали від голоду й холоду, про що писав Кішка в листах до Я. Замойського. Козаки вимагали поліпшення свого становища, просили перевести їх в більш сприятливе для проживання місце, ніж околиці міст Ермеса та Рінгена. Кінчилось це тим, що вони забунтували, погрожуючи Кішці, як свідчить останній лист гетьмана від 18 січня1602 року до Я. Замойського, побити його камінням. 
А. Стороженко [9, 324] припускає, що можливо так і сталося. Проте більш ймовірно, що він загинув в битві під Феліном (нині м. Вільянді, Естонія). 
В Баркулабівському літописі знаходимо такий запис: «Там же того Самійла убито, а поховано у Києві». Можливо, як міркували П. Куліш [5, 77] та А. Стороженко [9], в збудованій Кішкою церкві Миколи Доброго. Такої ж думки дотримувався і український літературознавець М. Петров [8, 201]. Навесні 1603 року козацьке військо повернулося в Україну.
Такі факти біографії С. Кішки подають М. Грушевський, М. Драгоманов, А. Стороженко, Д. Дорошенко, І. Крип’якевич, В. Голобуцький, а також автори нещодавно опублікованого двохтомника «Історія українського козацтва» (К., 2006). 
Проте 1996 року вийшла стаття Ю. Мицика з новою версією щодо життєвих обставин Самійла Кішки. Маємо на увазі статтю в журналі «Вежа» під інтригуючою назвою «Гетьман Cамійло Кішка і його незнаний лист» [6]. В невеликій за обсягом статті Ю. Мицик намагається довести, що гетьман Кішка не загинув в бою 1602 року під Феліном, а взявши участь у Цецорській битві 1620 року, потрапив до турецького полону. Восени 1627 року підняв повстання невільників-гребців й зумів провести вже вільну від турків галеру до острова Сицилія і став у місті Палермо. Прийнятий віце-королем Королівства Обох Сицилій Філіпом ІІІ та папою Урбаном VІІІ, він повернувся на батьківщину і невдовзі помер [6, 208].
Розглянемо, про що тут йдеться, і як автор статті дійшов до таких сенсаційних висновків. Передусім зауважимо, що повстання невільників-гребців описане сучасником події в «Короткому описі здобуття в порту Мітіліні головної александрійської галери і визволення 220 християн-в’язнів завдяки мужності та відвазі капітана Марка Якимовського, що був в’язнем на тій таки галері», що був перекладений з італійської на польську 1628 р. В. Голобуцький свого часу дослідив цей документ і довів, що зміст його є автентичним з написом, вирізьбленим в м. Палермо, котрий там і досі знаходиться на двох дошках – латинською та італійською мовами в каплиці Св. Розалії на горі Сан-Паллегріно (свого часу В. Голобуцький одержав від амбасади СРСР в Італії фотографії цих дощок). Подаю латинський напис в перекладі: «Русини, які в неволі у турків перебували, під проводом Марка Сакмовського підготували дуже умілу втечу, коли їхня військова трирядна галера з Александрії відбилась від інших; звільнившись, вони прибули 7 грудня 1627 року до Палермо і на честь перемоги над турками і на пошану Святої Дівиці (св. Розалії – заступниці Палермо і всієї Сицилії – авт.) поставили галеру як пам’ятник на скелю; добровільно залишившись тут працювати, вони частину військової здобичі пожертвували на побудову каплиці заступниці Сицилії» [1, 261]. 
Італійський текст створений пізніше і має певні розбіжності з латинським: тут прибуття галери датовано 7 грудня 1622 року. Зважаючи на те, що латинський текст старший, В. Голобуцький вважав більш точною дату 7 грудня 1627 року, тим більше, що це збігається і з текстом відомого нам «Короткого опису...». Слід зауважити, що короткий опис, значний і в італійському варіанті (Марнавізіо), теж повідомляє, що бунтівні галерники «поминувши Реджію, через якихось п’ятнадцять днів припливли до Мессіни, звідкіля приблизно в цьому ж місяці (грудні) за наказом віце-короля неаполітанського (розрядка моя – авт.), прийшли до Палермо (т. б. 7 грудня, як це і значиться на дошці) [1, 265]. 
Щодо згадки в статті Ю. Мицика про «віце-короля Королівства Обох Сицилій Філіпа ІІІ Габсбурга (в Неаполі)» [6, 208], то короля Іспанії Філіпа ІІІ (1598 – 1621 рр.) в 1627 році уже не було серед живих. В цей час правив його син, іспанський король Філіп IV (1621–1665 рр.) і, слідом за своїм дідом Філіпом ІІ, титулувався ще й королем Неаполя і Сицилій, які на той час належали Іспанії (але, будучи королем Іспанії, він не міг бути віце-королем країни, яка йому належала). Отже, за Філіпа IV Королівства Обох Сицилій не існувало, воно було захоплене іспанською короною, а на Сицилії порядкував заступник іспанського короля – віце-король. 
Проте, видно бажаючи якось підкріпити свою версію, Ю. Мицик штучно притягує до епізоду повстання невільників під проводом Марка Якимовського «Думу про Самійла Кішку» і стверджує, що описи повстання козаків у «Думі» та «Короткому описі...» збігаються «майже в усьому за винятком імені вождя» [6, 208]. Але це не так. Не збігаються не лише персоналії, а й географічні назви. Візьмемо бодай перші рядки думи:

«Ой із города із Трапезонта 
виступала галера... 
То в цій галері Алкан-баша,
Трапезонська княжа гуляє...»

Географія пересування галери Якимовського і галери, де за «Думою» знаходився Кішка, як бачимо, різна. В одному випадку острів Лесбос, а в іншому – Трапезунд на Чорному морі. Фігуранти теж інші. Серед невільників були:

«Кішка Самійло, гетьман запорозький;
Другий – Марко Рудий, суддя 
військовий;
Третій – Мусій Грач, військовий 
трубач;
Четвертий – Лях-потурнак...»

Далі ще більше розбіжностей: турки на галері: «Проти Кафи – города приставали...» А потім: «Коло пристані Колезької спати полягали...», тобто з Кафи підійшли до Козлова (тепер м. Євпаторія). Саме тут Кішка і визволив себе і невільників-козаків [4, 189-190].
Для чого Ю. Мицику потрібно було накладати текст «Думи» на історичний документ 1627 року? Мабуть для того, щоб уможливити трактування змісту «Думи» як такого, що відображає документально зафіксований свого часу в італійських джерелах реальний історичний факт – захоплення в 1627 році невільниками турецької галери та доставлення її до м. Палермо.
Чи є таке трактування оригінальним? Навряд. Намагання зробити Самійла Кішку, всупереч документальним свідченням про його смерть у 1602 році, героєм пізніших подій, щоправда не 1627 року, а 1643 року, свого часу піддав критиці М. Грушевський. Тоді підставою для такої спроби стала віднайдена В. Антоновичем італійська брошура 1643 року та висловлене ним же припущення, що опис у цій брошурі подій 1643 року є подібним до традицій «Думи про Самійла Кішку», а отже те, про що повідомляється в брошурі, могло бути прототипом змісту «Думи». «Як гіпотеза, – пише М.Грушевський, – ся гадка про аналогічну традицію про Кішку, скомбіновану потім з подією 1643 року, може уйти. Але кінець кінцем і ся найбільш історично обставлена дума дає нам тільки новий приклад вповні механічної звязи історичних імен тих часів з пісенними темами. Дума своїми деталями підходить до оповідань про епізод 1643 р. Дуже близького, і не можна сумніватися в тім, що описує вона таки сей епізод. Кішка до того причаєний не був, правдоподібно не жив тоді давно. І тим часом якимись невідомими шляхами дума притягає його ім’я й робить героєм події, до якої він не належав, описує його подробицями зовсім чужими і т.д.» [3, 577]. 
Далі М. Грушевський зауважує, що на підставі того, що в італійській брошурі 1643 року в оповіді про руських невільників (керував повстанням московський стрелець Іван Мошкін), які опанували галеру і визволився з неволі, В. Антонович пізнав прототип думи про Самійла Кішку, а вже «В. Науменко в своїй розвідці про думу поклав неволю Кішки уже на рік 1620 за Величком». Під цими словами читаємо примітку М. Грушевського: «Величко взяв тут Цецорську битву на здогад, а неволя Кішки в літописну традицію ввійшла взагалі з думи» [3, 576].
На відміну від Ю. Мицика, видатний вчений, редактор «Киевськой Старины» В. Науменко не знав документа 1627 року і був за своє припущення в «Происхождении думы о Самойле Кишке» [7] подружньому покритикований М. Грушевським. Ю. Мицик йде слідом за В. Науменком і також запозичує ідею про участь С. Кішки в Цецорській битві у козацького літописця Величка, який відтворив фігуру козацького гетьмана через пітьму легенд. Нагадую лише, що в документі 1627 року сказано, що в Цецорській битві, в котрій загинув великий коронний гетьман С. Жолкевський, саме герой визволення невільників в порту Мітіліні Марко Якимовський потрапив до турецького полону. 
На цьому можна було б поставити крапку. Проте з’ясуємо, що ж це за невідомий лист, на який посилається в своїй статті Ю. Мицик і про який він так тріумфально оповіщає: «Під час пошуків у польських архівах у 1994 році нами було знайдено лист Кішки...» Не переказуючи змісту листа, відзначимо, що в ньому міститься інформація, схожа на послання до Замойського. І все ж знайдений лист Кішки до короля для тих, хто цікавиться минулим Вітчизни, має важливе значення. Він заповнює собою прогалину у листуванні гетьмана, проливає світло на складну дипломатичну гру запорозького вождя, ліквідовує ще одну «білу пляму» в історії України [6, 205].
Розгорнемо тепер 7-й том «Історії України – Руси» М. Грушевського, де на 248-й сторінці йдеться про те, що 1600 року козаки послали «два листи, їх написано одного дня, 1 липня, один до короля від тодішнього старшого Самійла Кішки з старшиною й військом, другий до Замойського – від війська просто». Далі М.Грушевський слово в слово переказує текст листа до короля від 1 (11) липня 1600 року, посилаючись на «Жерела до історії України» (т. VIII. ч. 72). 
Отже, лист Самійла Кішки до короля не є «незнаним» для фахівців-істориків. Але навіть якби так було, то і в цьому разі він (оскільки дата його укладання є 1600 рік) не слугував би аргументом на користь того, що Самійло Кішка міг жити і діяти в 1627 році. Таким чином, відкидання Ю. Мициком документальних повідомлень про смерть Самійла Кішки у 1602 році є бездоказовим.

ДЖЕРЕЛА

1. Голобуцький В.О. Запорозьке козацтво. – К., 1994. 
2. Голобуцький П.В. Кішка Самійло // Енциклопедія історії України. т. 4. – К., 2007. 
3. Грушевський М. Історія України – Руси. – Т. VII. – К.- Львів, 1909. 
4. Драгоманов М. Вибране... Мій задум зложити почерк історії цивілізації на Україні. – К., 1991.
5. Кулиш П. Материалы для истории воссоединения Руси. – С-Пб, 1877. 
6. Мицик Ю. Гетьман Самійло Кішка і його незнаний лист // Вежа, 1996. – № 3.
7. Науменко В. Происхождение думы о Самойле Кишке // Киевская Старина, 1883. – № 6.
8. Петров Н. Очерки древнего Киева. – К., 1897.
9. Стороженко А.В. Стефан Баторий и днепровские козаки. – К., 1904.



Джерело: http://warhistory.ukrlife.org/4_08_7.html
Категорія: Період козацтва | Додав: Ekzor (03.03.2010)
Переглядів: 3532 | Рейтинг: 2.5/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук по сайту
Адміністрація
Mail Ekzor@inbox.ru
Опитування
Як ви відсвяткували Новий Рік?
Всего ответов: 1047
Друзі
Козацькі літописи та історія
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz