Українська міфологія. Відьма - Українська міфологія - Міфологія - Історія України - Все для історика
Все для історика
Середа, 07.12.2016, 11:32
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Історія УкраїниРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Українська міфологія [26]
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 17
Гостей: 17
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Статті » Міфологія » Українська міфологія

Українська міфологія. Відьма
    Основними відьминими властивостями здавна вважали здатність до перевертництва; вміння відбирати молоко в корів, шерсть — у овець, яйця — в домашньої птиці, сало — у свиней; позбавляти людей урожаю; перетворювати їх на вовкулаків, насилати хвороби; псувати продукти, а також накликати стихійні лиха: посуху, повінь, град. Навіть відьма, яка насниться, може призвести до несподіваних прикрощів чи сварки.
    Відьмою українці називають жінку, що знається з нечистим, володіє надприродною силою і використовує її для того, щоб шкодити людям. Природа відьми подвійна: з одного боку, вона належить до світу демонів, до потойбіччя; з іншого — до світу людей. Народні приповідки про відьму кажуть: "Баба з чортом, як пес з хортом", "Кума по хресті й по хвості". П.Єфименко, один із найвідоміших українських етнографів, стверджував: вірування у відьом настільки розповсюджене в Україні, що "в кожному селі вам вкажуть на одну або кількох відьом. У цьому випадку не є винятком навіть великі університетські міста, як Київ і Харків...".
    Зовнішній вигляд відьом також відзначається двоїстістю: вдень це дуже вродлива молода дівчина чи жінка із пристрасним поглядом; уночі — неохайна стара карга із розпущеним сивим волоссям. Серед особливостей відьом називають похмурий погляд, вуса, відсутність грудей та інших статевих ознак, брови, що зрослись на переніссі, два ряди зубів, невеличкий хвіст або курячі лапи, як у карпатської босоркані. Відьом із такими ознаками називають "родимими".
    Природженимим, "родимими" вважали представниць третього покоління позашлюбних дівчаток або сьому дівчинку в сім'ї чи просто дочку відьми (залежно від регіону). Відьмою також могла стати новонароджена, якщо мати, будучи вагітною, готувала святвечірні страви й ненароком проковтнула вуглинку або ж коли дитину ще в утробі матері прокляли "в таку хвилину". Інші відьми — "вчені". Це ті, що перейняли страшне знання від старої відьми, яка має померти, або ж від самого нечистого. Прислів'я твердить: "Відьма в хату, а чорт напоготові". Вроджена відьма може нашкодити людині, але свою шкоду вміє "відробити", залагодити зроблене, а відьма "вчена" вдається тільки до зла — і не може тому ніяк зарадити. "Гірша відьма вчена, як родима", — кажуть у народі.

    Щоб стати відьмою, треба було відбути цілий іспит, пов'язаний зі страшним актом потоптання ікони, прочитання молитви "навпаки", перекиданням через ніж, вилізанням на придорожну фігуру догори ногами. Відьма також умиває свою ученицю чарівним наваром, після чого та вилітає в комин і повертається вже відьмою. Однак навчання закінчується в Києві на Лисій горі, куди відьми літають у великі свята на раду з головними відьмаками та всілякою нечистю (тому київська відьма завжди найлихіша і дуже вправна). Лисі гори знані й в інших народів, в самій лише Біблії кілька разів згадано таку гору (4М. 23.3; Іс. 13.2). А на Лисій горі в Києві знайдено рештки давньослов'янського городища та великого могильника, датовані VIII—X ст.
    Саме слово "відьма" має давньоруський корінь "в'Ьдь", пов'язаний зі значеннями "відати", "знати", "провидіти". Санскритське "уесіа" — означає "священне знання". Отже, можна припустити, що за найдавніших часів відьмами називали жінок, які зберігали таємні знання про світ і людину. На Правобережній Україні та у Придунайському регіоні вчені-археологи знайшли жіночі глиняні фігурки, що зображають "чародійниць", які викликають небесну воду. А в літописі під 1071 р. ідеться про жінок, через яких бувають волхвування: "багато волхвують жінки чародійством, і отрутою, і іншими бісівськими підступами. Але й чоловіки невірні бувають спокушені бісами...". Багато спільного у відьми з казковою Бабою-Ягою. Ця стара відьма має "костяну ногу", "волосяний язик", їздить у ступі, "товкачем поганяє, мітлою слід замітає". Вона — сторож царства мертвих, її хатинка завжди на межі світів.
    Зазвичай відьми ділилися за фахами. Котра зналася на відбиранні молока в корів, та здебільшого не бралася викрадати місяць із неба. Проте були відомі й "універсалки", які могли нашкодити й людям, і тваринам. Основна ж їхня властивість — це здатність до перевертництва. Відьма легко може ставати жабою, кішкою, собакою, свинею, вороною, гускою, ластівкою і навіть лелекою, конем, коровою, вовчицею, перекинутися на мишу, вужа, гадюку або черепаху, покотитися раптом колесом, решетом, обручем, посунути копицею сіна, вирости кущем. А карпатська босорканя могла набути вигляду мухи або й метелика, що її поєднувало із південнослов'янською вештіцею. Здебільшого тварини, в яких перекидалася відьма, були "нечистими", а предмети відігравали важливу
роль у ритуалі й мали міфологічне значення. Так клубок, яким іноді ставала відьма, — це символ шляху, зв'язку живих із мертвими, цього світу з потойбіччям, а відьма й мала саме таку подвійну природу: людську і демонічну.
    Якого іншого чоловіка відьма теж може "пустити вовкулакою" або ж "перемінити в коня". Поширені перекази про відрубані лапи собаки- чи кішки-відьми — саме це один зі способів виявити жінку-перевертня. Перетворення здійснюється як перекидання через голову, удар, перекачування, що є символічним переходом до іншого світу. Атрибути цього акту: пояс, вуздечка, хомут, батіг, палиця, ніж. Усі вони були магічними, бо визначились як головні в обрядовій сфері та міфопоетичні:х уявленнях українців.
    Демонічні властивості відьом зростають особливо напередодні Купала, Юрієвого дня, Великодня, Зелених свят, під час грозових "горобиних" ночей, а також коли на небі з'являється повний місяць.
    Серед шкод, які відьма здатна завдавати людям і тваринам, найголовніша — відбирання молока у корів. Помітно, що відьма добре знається на всій "жіночій" роботі й може її виконувати якнайшвидше та якнайліпше. Для того, щоб видоїти якусь сусідську корову, й то не одну, а часом — корів із цілої вуличної череди, відьмі досить зібрати на межах, пасовиську фартухом, сорочкою чи просто шматком полотна росу та витиснути — молоко тектиме без перестанку. Часто відьма бігає доїти корів, перекинувшись білою собакою (див. "Собака"), вхопивши дійницю в зуби. Щоб зашкодити корові, відьма могла також зібрати її слід або екскременти. Відбирати молоко вона могла й за допомогою терниці, осикового кілка, стовпа, сохи, вуздечки, а масло — будяка. Відбирати молоко і сметану відьми можуть не тільки в корів, а й у всілякого звіра, про якого тільки подумають, застромивши ножа в будь-що: з ножа тоді відразу потече молоко, яке згодом відьми продадуть чортам. Коли ж відьма й не може красти молоко в корови, то обов'язково хоч нашкодить їй — тоді із вимені, замість молока, тектиме кров. Цікаво, що болгарська вештіца могла перетворити навіть місяць на корову і доїти з нього молоко.
    Зі знанням справи відьми також збирали найрізноманітніші трави й коріння. Зазвичай це відбувалося на Купала — тоді відьми виходили в поле чи до лісу оголеними із розпущеним волоссям, що додавало їм магічних здібностей, посилювало їхній зв'язок із потойбіччям. На Рівненщині вважали, що відьма в Купальську ніч охороняє від людей папороть.
    Роблять відьми на житі, пшениці так звані закрутки (жмут жита, пшениці посеред ниви, скручений у вузол) — закляття на господаря. Той, коли споживе зерно з-під закрутки, то сам "скрутиться", захворіє. Цих "закруток" не можна навіть торкатися, їх може зняти хіба який знахар, ворожбит. У старих київських требниках наведені були навіть особливі молитви на зняття таких закруток.
    Проте зналися відьми не тільки на земному, їм була доступна космічна й метеорологічна магія. Викрадені місяць, зорі, дощ вони утримували в горщиках на печі. Для такого викрадення відьмі достатньо було перетримати на мотовилі під час Великодніх свят півміток — і ним вона могла б у Провідну неділю зняти з неба будь-яку зірку. "Відьма", "босорканя", присутня в похоронному рядженні на Бойківщині, — це парубок, перебраний у білу плахту, який має вибілене борошном обличчя та повний рот води. Така "відьма" розважала всіх тим, що стрибала, била "хвостом" (палиця, якою перевертали жар у печі, обгорнута теж білою плахтою), "вівкала" та оббризкувала всіх водою. Таке оббризкування символізувало дощ, часто приховуваний відьмою на печі в горщику.
    Сама ж піч, бовдур, коцюба, рогач, віник, мітла у відьомській практиці мали величезне значення і ще раз засвідчували причетність відьми до всіх ритуалів, пов'язаних із господарством. На кочерзі, мітлі, ступі, терниці відьми здійснювали свій політ на зібрання, що зазвичай відбувалися на перехрестях доріг, на горах, чи межах — місцях, що, за міфопоетичними уявленнями, були межею світів. Ці зльоти припадали на перший тиждень кожного нового місяця або на великі свята (на Юрія, Дмитра...) На таких "балях", "сеймах" відьми під проводом відьмака ("головного упиря") влаштовували оргії, грища, танцювали, билися дерев'яними мечиками від терниць. Подекуди кажуть, що коли відьма вирушає на такий "баль", то відлітає тільки ЇЇ душа, а тіло залишається на місці. Якщо ж перевернути відьмине тіло головою туди, де були ноги, то душа вже не зможе в нього увійти. Перед самим польотом відьма намащується маззю, виготовленою з тирличу або ж глини, накопаної під порогом, чи маслом із льону, що виріс за одну ніч.
    Існує ціла наука розпізнавати відьом, виявляти "потвор" (як їх часто називали), щоб запобігти їхньому шкідливому впливу. Так, коли хто хоче побачити відьму, має подивитися через поліно, в якому випав сук, або крізь такий самий отвір у дошці, яку тешуть на труну. Можна побачити відьму і крізь осикову борону, виготовлену за один день. Про найближчу відьму можна дізнатись і прикликавши її різними способами: варити кусень сирого полотна, заткнувши у нього дев'ять шпильок; всунути в піч молоко на сковороді, вкинувши заздалегідь три рази по дев'ять голок; розігріти кінську підкову в печі й покласти її на поріг; доїти корову на живу форель; на Великдень розпалити в печі полінами, відкладеними щопонеділка впродовж Великого посту із дров, які вносять до хати для розпалу. Неодмінно прибіжить відьма, якщо заткнути в колиску дитини біля ніг долото, перед тим обійшовши з ним тричі навколо самої колиски і промовляючи певні слова. Впізнати відьму можна також по тім, що вона на Великдень не обходить із процесією довкола церкви, а після того, як люди заходять до храму, цілує замок. Парубок може одягти картуза дашком назад, а руки, скрутивши попередньо дулі, сховати: одну — в кишеню, а іншу за пазуху. Відьма при цьому починає злоститися й лаяти його.
    Щоб виявити відьму, на Велике пушення слід було позначити перший вареник, зварити його, а потім засушити. Того ж дня треба починати робити осикового стільчика — й майструвати його весь піст, аж до Великодня. Тоді взяти того стільчика із собою до церкви, стати на нього, а до рота вкласти засушеного вареника — всі відьми стануть помітними, бо на голові у них будуть скопець і цідилко. Так само на лущення можна протримати цілу ніч у роті сир, загорнувши його перед тим у шматок полотна. Взяши "витриманого" таким чином сиру на Всенічну на Великдень, неодмінно побачиш відьму. Під язиком на Великдень можна тримати і шкаралупку з яйця, звареного на пушення, або ж часник, посаджений після Різдва із того зубця, який був на святвечірньому столі. Відьма зараз же приступить й буде випитувати, що в роті.
    Оберегами проти відьом вважають дьогтяні хрестики на дверях, зроблені на Юрія, мак-видюк, яким обсипають обійстя. Маком обтрушують також хліви і стайні, бо "відьми його дуже люблять" і, прийшовши доїти корову, визбирують по мачинці, не маючи часу підійти до худоби. Зловити відьму можна на гарячому — шлюбним очкуром, заклавши на нього шлюбні обручки, або тим очкуром, із яким ходиш сім літ, особливо ж святити паски. Мотузка, всукана нетрадиційно — "від себе", — теж добрий засіб для виловлювання відьом. Зловити відьму можна і з допомогою пса-ярчука, якого відьма дуже боїться (про це див. у статті "Собака"). Зловити відьму було можна, але ні в якому разі не голою рукою. Жінки мали використовувати поділ сорочки, чоловіки — штани або праву полу одягу.
    Часто дослідники виокремлюють кілька типів українських відьом, серед яких найяскравішими є поліська відьма та карпатська босорканя. Остання має більше демонічних ознак, як-от: душить ночами людей, п'є кров, шкодить породіллям, краде немовлят, залишаючи натомість своїх — горбатих, кривих, плаксивих. Цим вона схожа на південнослов'янську вештіцу, яка їсть дітей і людські серця, виймає плід із утроби вагітної. Босоркані збираються зазвичай при новому місяці за селом, у покинутих хатах, глибоких яругах, іноді вони вилітають через бовдур на візку, запряженому чорними кішками.
    За часів середньовіччя в Україні судилища над відьмами не набули такого поширення, як у католицьких та протестантських країнах. Хоча ще в XIX ст. були добре відомі випробування відьом водою, як це описав Г.Квітка-Основ'яненко в повісті "Конотопська відьма". Жінок, яких вважали відьмами і звинувачували у насиланні посухи, зв'язували особливим чином і на мотузці кидали в річку або став. Коли яка топилася, її одразу витягували як невинну. Якщо ж трималася на поверхні води — визнавали відьмою й засуджували до смерті. Трохи поблажливішим способом покарати відьму, чарування якої вважали причиною посухи, — було поливання придорожного хреста, встановленого зазвичай на роздоріжжі за селом. Відьма повинна була носити воду з річки або ставка через усе село й поливати нею фігуру. Найстрашнішим методом боротьби з відьмацтвом було спалення на вогні. Такі випадки відомі в Україні за часів різних пошестей, моровиці, голоду, посухи. 1720 р. в місті Красилові, що на Волині, під час моровиці найстарішу жінку 120 років, яку визнали винною, закопали по шию в землю, а потім спалили, приваливши млиновим жорном.
     На Івана Купала у східних слов'ян, зокрема й в українців, існував звичай знищення або вигнання відьми. Купальську ніч (як і Різдво) з давніх-давен вважали такою календарною точкою, коли руйнувалась межа між потой- і посейбіччям і небезпека від хтоніч- них істот дуже зростала. Оскільки ж відьма, демонічні властивості якої на цей час посилювались, могла нашкодити безпосередньо, бо жила поміж людей, то ритуал саме й був спрямований на її розпізнання, вистеження і знешкодження. Подекуди Купала має ще й іншу назву: Іван Відьмарський, Відьомська ніч, Іван-Відьмак... У багатьох селах звично означали дії довкола купальського вогнища як "відьму палять". На Поліссі вбирали солом'яне опудало відьми, несли його до води, спалювали й топили. Подекуди ритуал набував інших проявів: по селу ходило кілька груп, кожна — зі своїм "купайлом" (пучок гілок або дерево, прикрашені стрічками, квітами), одні його палили, інші топили, треті били, четверті підкидали у двір, де живе місцева відьма. Вважали, що коли палити на Купала солому, кропиву, старий віник, мичку чи льон, вершок обрядового дерева або розпікати на вогні серп, кип'ятити цідилко (тонку тканину через яку проціджували молоко), нитки, коноплі, тоді відьма відчуває страшний біль і мусить підходити до купальського вогнища. Пісенні тексти це засвідчують так: "На вигоні огонь горить — у нашої відьми живіт болить". Оскільки відьма могла набувати звіриної чи пташиної подоби, то часто жертвою вогню ставали кішка, собака, жаба чи миша, яких могли помітити біля вогнища. У вогні нищили й інші відьомські атрибути: нитки, пряжу, бочки, мітли, колеса, лопати, зелень. При цьому пояснюють: "Палимо, щоб відьма згоріла". В карпатській зоні зафіксовано звичай "папороть бити": папороть закидали камінням або спалювали. Подекуди спалювали або закидали — хто чим міг — кінський череп, який називали "відьмою".
    Переслідувані людьми за життя, перед смертю відьми також дуже мучаться. Декотрі ревуть, як корови, очі "їм набігають, як яйця", вони блюють кров'ю. В народі вважали, що жодна людина не може забрати на той світ своєї таємниці. Тому відьма намагалася перед смертю передати свої знання. Коли ж цього не ставалося, змучені відьми просили зірвати стелю або містка, якщо є неподалік, що ймовірно, символічно мало означати випускання відьминих таємниць. Душу їхню неодмінно забирає нечистий. У хаті при цьому стоїть страшний сморід — і жодна людина не може "до того місця навернутися". Від того й на кладовище нести відьму надзвичайно важко. Часом, розповідали, відьма й по смерті не гине, бо земля її не приймає.

Категорія: Українська міфологія | Додав: Ekzor (05.01.2011)
Переглядів: 4316 | Рейтинг: 5.0/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук по сайту
Адміністрація
Mail Ekzor@inbox.ru
Опитування
Як ви відсвяткували Новий Рік?
Всего ответов: 1047
Друзі
Козацькі літописи та історія
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz