Українська міфологія. Баба-Яга - Українська міфологія - Міфологія - Історія України - Все для історика
Все для історика
Середа, 07.12.2016, 11:30
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Історія УкраїниРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Українська міфологія [26]
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 19
Гостей: 19
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Статті » Міфологія » Українська міфологія

Українська міфологія. Баба-Яга
    Коли йдеться про Бабу-Ягу, в уяві постає казковий образ, який неможливо сплутати ні з яким іншим. Хоча разом зі страшними історіями, що ними й досі лякають маленьких дітей, — про згорблену, зморщену, потворну стару з кістяною ногою і гачкуватим носом — пригадуються казки, в яких Баба-Яга допомагала героєві й рятувала його від смерті: без Яги він ніколи не знайшов би дороги до тридев'ятого царства, не здолав змія і не здобув би чарівної нареченої.

    Баба-Яга в народних уявленнях постає у вигляді змії, відьми, знахарки, жриці, баби-бранки, мерця — залежно від того, як змінювався в різні епохи світогляд наших предків, а заодно й місце жінки в житті слов'янства. Пов'язана вона, як це зазвичай буває в міфології, з життям і смертю.

    Початок цієї історії веде вглиб тисячоліть, у часи "дитинства" людства, коли обожнювалася жінка-матір, прародителька роду людського і всього що є на світі, — Велика Богиня, володарка неба і землі. До періоду палеоліту (30-50 тис. років тому) археологи відносять знахідки жіночих глиняних статуеток із підкреслено вираженими ознаками материнства — свідчення найдавнішого культу жінки. Велику Богиню вшановували, але її й боялися: вона давала життя (народжувала), вона його й забирала.
    Виконавицею і розпорядницею найголовніших обрядів у давнину також була жінка. Арабський письменник-мандрівник Ібн-Фадлан, оповідаючи про поховання багатого руса, говорить, що керувала цією процедурою літня жінка, яку він назвав "янголом смерті". Оскільки ж у давнину похорони були ритуальними і сприймалися як жертвоприносини богам, то роль розпорядниці обряду була, по суті, роллю жриці, яка знала й виконувала традиційні приписи (власне, такі жінки й досі є на похоронах у різних регіонах України, вони безпомилково виконують увесь ритуал, стежать за тим, щоб була поставлена склянка з водою, в якій омивається душа померлого, а також за обмиванням та зодяганням тіла й за тим, щоб ніхто не забрав хустки чи рушника, якими зв'язували небіжчикові руки).
    Про зв'язок Баби-Яги з жертвоприносинами красномовно свідчить опис у казках її огорожі з настромленими на кілки людськими черепами: "...та й вивела його у двір, а навколо двору була огорожа, і на кожній загородинці по голові, лише на одному кілку не було, і він усе кричав: "Дай, баба, голову!".
    У всіх народів на ранніх стадіях розвитку обов'язковим був обряд посвячення в чоловіки хлопчиків, які досягли певного віку (для дівчаток також були свої переходові обряди). Посвячуваних перевіряли на виживання — випробовували їхню силу, спритність, хоробрість, витримку, розумові здібності, вміння володіти зброєю та потаємними знаннями. Тільки після цього їм дозволялося одружуватись і брати участь у зібраннях старійшин. Це був важкий період у житті юних: треба було витерпіти навмисні залякування, поранення, їм не давали їсти, спати; вони мусили жити в лісі, як звірі, бути поглинуті велетенськими зміями, іншими чудовиськами — щоб символічно вмерти й народитися заново, уже в іншому, невпізнанному вигляді. Часом діти не витримували випробувань і помирали не символічно. Підготуванням обряду керували шановані представники роду — дідусі й бабусі. У казках, що дійшли до нашого часу, герой обов'язково зустрічає їх на своєму шляху до подвигів. Згодом жорстокий обряд ініціації був замінений пом'якшеними формами навчання й виховання молоді, а чарівна казка зберегла згадку про дитячі страждання й жахливу Бабу-Ягу. Ім'я баби — "Яга", — очевидно, походить від польського "язя" — змія. В українській народнопоетичній творчості Баба-Яга, відьма, змія — це той самий персонаж.
    Особливе місце в обрядах і фольклорі належить бабі-бранці. Крім практичної допомоги породіллі та новонародженому, від неї, за уявленнями, залежала майбутня доля дитини — тому в піснях уже дорослі персонажі іноді звинувачують у своїх нещастях бабу або хрещених батьків (вибір кумів також впливав на майбутнє похресника). Один із варіантів української казки, яка сюжетно перегукується з відомою пушкінською "Казкою про царя Салтана", безпосередньо пов'язує бабу-бранку з Бабою-Ягою. Молода цариця народила трьох чарівних хлопчиків. Баба-Яга визвалася бути повитухою, перетворила царевичів на вовків, а на їхнє місце поклала селянського малюка.
    Головує баба-бранка на родинах та хрестинах, і, зокрема, в обряді "бабиної каші", змістом якого є прилучення новонародженої дитини до свого суспільства — роду, села тощо. Горщик із кашею, яку зварила баба, — стравою, що символізує немовля, розбиває хрещений батько. Баба частує нею дітей і всіх присутніх. Цей обряд знайшов відображення в улюбленій дітьми грі "Сорока-ворона кашку варила...". Ця ж сама забава засвідчує зв'язок баби з чорними птахами. Ворон, сорока постійно фігурують у казках про Бабу-Ягу. Вони перебувають у неї на службі, іноді вона сама обертається цими птахами. Буває, що ворони "приносять" матерям дітей. Але здебільшого їхнє значення — зловісне, пов'язане зі смертю, нещастям.
    У казці про дідову й бабину дочку бабина дочка (з відьомського роду) скликає "сороки-ворони кужелю прясти". Мотив прядіння, ткання асоціюється у світовій міфології з богинями долі, які прядуть людям нитки життя і їх обривають. У казці "Шовкова держава" "...бабище сидить за кроснами і військо тче. Кине човником у лівий бік — вискочить з-під кросен піхотинець, коли у правий бік — гусар". З наступного епізоду виявляється, що баба є "нечистою" душею, "заставним" мерцем, не похованим за правилами ритуалу. Герой її спалює, і в такий спосіб (вогнем) вона очищається. Цей епізод доповнює іншу знайому картину: лежить Баба-Яга на печі й погрожує з'їсти героя, котрий завітав до її "хатини на курячій ніжці". Науковці співвідносять таку казкову Бабу-Ягу з реальною старою, яку залишали помирати на холодній печі в нетопленій хаті (живий мрець). А сама хатка на курячій ніжці має також свій реальний відповідник у поховальних звичаях. Ще на початку XX ст. на кладовищах траплялися могили під дахом (на зразок хатки), який тримався на одному стовпчику (ніжці). Як і в самої ненажерливої смерті, у Баби необмежений апетит. Як усі мерці, вона сліпа (тобто не бачить живого), тому сприймає його на запах: "Фу-фу! Прісну кістку чути!". Як представник того світу, вона багато знає.

Категорія: Українська міфологія | Додав: Ekzor (12.10.2011)
Переглядів: 1622 | Рейтинг: 4.5/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук по сайту
Адміністрація
Mail Ekzor@inbox.ru
Опитування
Як ви відсвяткували Новий Рік?
Всего ответов: 1047
Друзі
Козацькі літописи та історія
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz