Мокош - Українська міфологія - Міфологія - Історія України - Все для історика
Все для історика
Середа, 07.12.2016, 11:32
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Історія УкраїниРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Українська міфологія [26]
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 18
Гостей: 18
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Статті » Міфологія » Українська міфологія

Мокош
    Мокош, або Мокоша, — богиня вологи, дощу й життя, єдине жіноче божество у київському пантеоні, спорудженому до прийняття християнства князем Володимиром. Покровителька породіль та жіночих ремесел, передусім прядіння і ткацтва.
    Жіночі божества, які опікувалися шлюбами, дітонародженням та жіночими ремеслами, були у світі надзвичайно шановані. Так, семітські народи шанували Астарту — богиню родючості, материнства й кохання. Греки поклонялися Деметрі та Геї, римляни — Юноні. Давні германці — богині Фрейї. У східнороманських народів існував жіночий міфологічний персонаж Жоймеріце — покровителька пряль, уособлення Чистого четверга на Страсному тижні. У річному циклі її день завершував зимовий період прядіння. У міфах майя покровителька ткацтва, медичних знань і дітонародження Іш-чель, богиня місяця, зображувалася за ткацьким верстатом. Чжі-нюй у давньокитайській міфології, дочка небесного правителя Тяньді, — ткаля. Асоціюється вона із зіркою Всга в сузір'ї Лебедя. Єву також часом зображували за прядінням ("Коли Адам орав, а Єва пряла..."). Діва Марія в час Благовіщення зображена з веретеном. Іноді таке жіноче божество представляли відразу три істоти, зазвичай сестри. У скандинавській міфології це були норнії — три жіночі божества нижчого порядку, які визначали долю людей при народженні. Згідно з віруваннями, вони мешкали край джерела Урд біля коріння світового древа — ясена Іггдрасіля, який щодня збризкували вологою із джерела. При народженні героя норнії прядуть нитку його життя. У грецькій міфології існують три сестри Мойри, богині долі, їхня мати, Ананке, — богиня необхідності, неминучості.

Зображення Великої Богині. Вишивка

    Між  її колін обертається веретено, вісь якого є віссю світу. Мойри раз по раз допомагають веретену крутитися. Сестра Лахесіс дає новонародженому жереб, Клото — сукає нитку життя, Атропос — неминуче наближує майбутнє. Зв'язок прядіння із символікою життя і смерті, з виходом в інший світ засвідчують також міфи про нитку Аріадни (внучки Геліоса), про прялю Каліпсо (яка теж тче і теж пов'язана зі світом смерті — є "тією, що приховує") та ін. Мокош — покровителька прядіння і ткацтва. У слов'янських казках розповідається про матір сонця як про "віщу прялю", що нагадує про богиню неба ранніх землеробів. Прядіння — міфологічний мотив, пов'язаний із жіночими хтонічними персонажами, джерелом життя і смерті, долі, родючості. Шматок білої тканини — це атрибут богині. Мокош одержувала в жертву снопи льону та вишиті рушники, які вішали на деревах. Росіяни вважали, що Мокуша (як вони казали) з'являється в час Великого посту — відвідує оселі й наглядає за прялями. Коли жінки дрімають, а веретено все одно вертиться, кажуть, що то Мокуша їм пряде. Мокуша опікується і стриженням овець, тому на ніч у ножиці, якими стрижуть худібку, вкладають пасма вовни — жертву Мокуші. Образ Мокоші отримав своє продовження у св. Мокрині та св. Параскеві П'ятниці. Цікаво, що у стародавньому світі п'ятниця була присвячена Венері (що відбилось у назвах цього дня деякими мовами). 1 серпня відзначають день св. Мокрини. За народними уявленнями, це останній день літа. Кажуть, що "свята Мокрина осінь приносить". Цього дня спостерігали за погодою: якщо йшов дощ, то чекали мокрої осені, а якщо день був сонячний — сподівалися на осінь теплу й суху.
    10 листопада в Україні відзначають день св. великомучениці Параскеви, званої ще П'ятницею. Згідно з повір'ям, у цей день, а так само будь-якої п'ятниці не можна ні прясти, ні ткати. Розповідають, що сиділа якось одна дівчина під п'ятницю і пряла. Коли чує — "щось" підходить до вікна й питає: "А ти, дівко, прядеш?". Вона й каже: "Пряду...". А то ж була П'ятниця. Та як кине у вікно оберемок веретен: "Щоб ти ці веретена до світанку всі запряла. А коли ні — не
житимеш більше на світі!". І пішла собі. Дівчина злякалася: "Що ж мені в світі Божому тепер робити?". Взяла вона, та на одне веретено нитку напряла, на друге, на третє.., аби пошвидше. Викинула їх усі за вікно й замкнулася. Трохи згодом підходить під вікно П'ятниця: "А, здогадалася, що робити, — щастя твоє. А то інакше — не жити б тобі більше на світі, знала б ти, як прясти проти п'ятниці!".
    У п'ятницю не можна також прати й золити білизну, пекти хліб, мазати піч і припічок, співати пісень. Вважалося, що жінки, які не дотримуються цих правил, не тільки зневажають п'ятницю, ай завдають їй страждань. Свята уявляється у вигляді бідної жінки або голої дівчини, тіло якої поштрикане голками, порізане ножами, поколоте гвіздками. Це таке з нею зробили люди, які працюють у п'ятницю. Розповідають про одного чоловіка: якось він їхав волами на ярмарок і побачив, що за ним біжить гола дівчина. Озирнувся, перелякався, поганяє дужче волів. А дівчина гукає: "Зачекай, чоловіче, зачекай!". Та й призналася, що вона П'ятінка. Бачить він, що не втече, зупинився. Накинув на дівчину рядно. Сіла вона на віз. А в неї всі груди всіяні кострицею та клоччям. Чоловік питає: "Що це таке у вас на грудях?". "А це, — каже, — хто мне коноплі та пряде у п'ятницю, так усе це сідає мені на серце... Коли повернешся додому, звели жінці й донькам, щоб вони до дев'ятого покоління шанували П'ятницю, тоді і я допомагатиму їм в усьому".
    П'ятниці приносили жертву — кидали до криниці пряжу. Люди вірили, що до кого вона добре ставитиметься, тому помагатиме прясти. Старі жінки колись у ніч із четверга на п'ятницю застеляли стіл, клали хліб-сіль, ложку, ставили трохи юшки або каші в горщику — для святої П'ятниці. У православному календарі є дванадцять п'ятниць, особливо шанованих жінками. Це п'ятниці: на першому тижні Великого посту, перед Благовіщенням, Страсна п'ятниця перед Великоднем, десята після Великодня, перед Трійцею, Успінням, Головосіком, Здвиженням, Покровою, Введенням, Різдвом Христовим, Водохрещам. Мокош була богинею-матір'ю, її шанували як дарувальницю життя, першопричину життя і смерті. На цю думку, окрім іншого, наштовхують північноросійські вишивки, що зображують жіночу фігуру-дерево, поряд із якою розміщені фігурки коней або оленів. Українці подібним чином зображували древо життя. Символами
богині-матері є коло, а також дзеркало.

Символічні знаки Великої Богині. Скроневі кільця

    Мокош — богиня землі й рослинності. її вважали супутницею Велеса. У її культі, очевидно, знайшов своє втілення образ прадавньої Великої Богині, володарки вологи. Загалом, як відомо, жінка асоціюється з водою, волога сприяє зародженню життя. Мокош — господиня й цариця водоплавних птахів, змій і жаб. У її володіннях, а отже, й під її владою, перебувають русалки й берегині. Вона — володарка риб, і теж може виступати в риб'ячому образі. Назви деяких поселень (Макошине на Чернігівщині, Мокошин у Чехії) підтверджують думку про те, що культ цієї богині мав загальнослов'янське поширення.


Категорія: Українська міфологія | Додав: Ekzor (11.04.2010)
Переглядів: 2081 | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук по сайту
Адміністрація
Mail Ekzor@inbox.ru
Опитування
Як ви відсвяткували Новий Рік?
Всего ответов: 1047
Друзі
Козацькі літописи та історія
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz