Демонічні істоти. Лісовик - Українська міфологія - Міфологія - Історія України - Все для історика
Все для історика
Вівторок, 06.12.2016, 20:50
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Історія УкраїниРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Українська міфологія [26]
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 25
Гостей: 25
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Статті » Міфологія » Українська міфологія

Демонічні істоти. Лісовик
    За давніх часів люди вважали, що в лісі живуть боги. Там же, в лісі, нібито розташовувалася країна померлих предків — вирій. Для первісного суспільства й самі дерева були богами — вони мали тіло й душу, як і люди. Згодом стали вважати, що дерево є місцем помешкання духа, звідки він може вийти, а потім увійти в інше дерево. Тоді з'явився лісовик — лісовий дух, цар звірів і володар рослин; нарешті — господар лісу.
    Щодо зовнішності лісовика, то він різним народам і навіть різним прошаркам суспільства бачився по-різному. У класичному мистецтві лісових богів зображували в людській подобі з вінком на голові й зеленою гілкою в руці. Іноді лісовик ототожнювався з чортом і мав відповідний вигляд: із рогами на голові, з цапиними копитами на ногах (згідно з легендами Покуття, ноги в нього були жаб'ячими); одяг застібався не як у людей, а навпаки —справа наліво. За іншими свідченнями, він голий, у шерсті: "Виходе з лісу чоловік голий та страшний. Іде мимо дерева — врівні з деревом, мимо куща — з кущем, дійшов до воза — врівні з возом". Бачили в лісі й величезного чоловіка: "...на зріст, як високе дерево, у довгій білій сорочці та як зарегоче!". У деяких оповіданнях він "старий-старий, маленький чоловічок, весь голий, а руки й ноги — волохаті".
    Схожий портрет подається в казці про Оха. Повів один чоловік свого ледачого сина в найми. Дорогою сів на пеньок перепочити. "Ох! Як же я втомився", — каже. Тільки це сказав, аж із того пенька — де не взявся — вилазить "такий маленький дідок, сам зморщений, а борода зелена, аж по коліна...". Запропонував Ох узяти хлопця в науку та й повів його аж на той світ, та й прийшли вони до зеленої хатки, очеретом обтиканої. А в тій хатці все зелене — "і стіни зелені, і лавки зелені, і Охова жінка зелена, і діти, сказано, — все, все. А за наймичок у Оха мавки — такі зелені, як рута!". Тут казка виявляє характерний для міфологічної свідомості зв'язок зеленої рослинності з "тим світом", культу рослин із культом предків. Найяскравіше він виступає в обрядах Русального тижня — Зелених святок, присвячених поминанню "заставних" мерців — утоплеників, самогубців і, особливо, дітей, померлих нехреще- ними. Вважається, що в цей час їхні душі вселяються в дерева і квіти. Разом із клечанням (зеленими гілками дерев, м'ятою, татар-зіллям) люди вносять до хати духів-родителів (родителями звалися всі померлі, навіть діти). На землі вони гостюють тиждень — Русальний, а тоді їм влаштовують проводи.
    Найбільшого поширення набули оповідання про те, що лісовики — це прокляті батьками діти. Як і русалки, котрі, згідно з деякими повір'ями, стають лісовикам за жінок. Вони живуть у воді або лісі. Іноді вони гасають вихором між небом і землею, доки не зніметься з них прокляття — оскільки доти земля їх не приймає. Ці прокляті душі бувають агресивними, тому зустрічатися з ними небезпечно, особливо вночі.
    Розповідають, що нечиста сила потемки виходить на дорогу і пропонує перехожим підвезти їх на своїх конях. Той, хто погодився, додому вже не повертається. Їздять дідьки, як виявляється, не на конях, а на обернених у коней померлих грішниках, утоплениках, вішальниках. Якось один чоловік повертався з далеких заробітків додому. Доганяє його пан на конях. "Сідай підвезу", — каже. Той сів. Трійка летить, як стріла, а пан усе гукає до кучера: "Піджени праву попадю!". Селянин питає, чому кобилу так назвали. А пан відповідає, що то не кобила, а й справді попадя, і він її привчає, щоб швидше бігала. Злякався чоловік. Раптом заспівав півень. Дивиться селянин — лежить він на дорозі близько свого дому, а пан зареготав і пропав.
    У пізніших — уже християнського спрямування — легендах про походження всілякої нечистої сили говориться, що це — скинуті з неба Богом ангели: ті, що попадали на дахи, — стали домовиками; які потрапили в ліс — лісовиками, у воду — водяниками. А ще є оповідання про Адама, який посоромився показати Богові всіх своїх дітей, — частину їх заховав, і приховані діти зробилися господарями домів, полів, лісів, озер — де кому Господь повелів жити.
    Лісовик міг з'являтися всякою звіриною, лошаком, птахом, людиною, мавпою, козеням, сіном, грибом, вогняним змієм, пухнастою ялинкою або білим мохом; міг наслідувати всі голоси: ревти, як ведмідь, пищати, як комар, скрекотіти, як сорока. Один чоловік повертався з ярмарку п'яний. Бачить: на траві пасеться маленький баранчик. На дворі було тихо, ніде ні вітерець не зашурхотить, ані пес не загавкає. Місяць світив дуже ясно. Чоловік подумав, що то його діти загубили баранчика, як пасли отари недалеко звідти. Тому зліз із коня, підняв на руках баранчика, висадив його в сідло й поїхав. Дорогою помітив він, що баранчик не хоче лежати на сідлі, а пнеться вгору — вже сам стоїть на сідлі й не падає. Здивувало його то дуже, але не міг здогадатися, що воно може значити. Коли приїхали до воріт, устав чоловік із коня й хотів зняти баранчика. Тільки простяг руки та й сказав: "Сараку баранчик!" — а баранчик заревів басом: "Шараку баранчик!". У ту мить заспівав півень і баранчик зник. У кожному лісі є свій лісовик, а на деяких ділянках їх по кілька. Вони грають у карти на звірів і, коли програють, переганяють їх з одного місця на інше. Якось уночі зайшов до шинку чоловік у ведмежій шкурі з довбнею в руках. Випив горілки, розплатився. Господар вийшов за двері й побачив на подвір'ї повно звірів. На його запитання чоловік відповів, що програв товаришу в карти й тепер іде віддавати борг.
    Найпоширеніші уявлення, що живе лісовик звичайно, як селянин у селі. Ночує в лісовій хатині; має свою "лішиху", дітей. Любить підгулювати з жінками, чоловіки яких не ночують удома. Лісовики заманюють до лісу дівчат і жінок і беруть їх собі за дружин. Справляють бучні весілля, після яких залишаються по лісу смуги вивернутих із корінням дерев. Діти, які народжуються від такого шлюбу, потворні й ненажерливі. Дідьки намагаються обміняти їх на людських дітей, яких потім виховують у лісі і які стають такими ж, як вони самі. А обмінок тим часом живе у людей, до одинадцяти років не виявляючи розумових здібностей, але володіючи непомірною фізичною силою. Після досягнення того віку він утікає в ліс до своїх батьків, а родина, яка його виховувала, починає багатіти: вдячний обмінок приносить раз по раз своїм другим батькам кошики із золотими монетами.
    В одних регіонах вважають, що лісовик увесь рік живе у лісі, в інших — що лише влітку. За російськими повір'ями, з 4 жовтня лісовики зникають, провалюються під землю. Люди боялися цього дня ходити до лісу, бо, хто побачить, як розсувається земля й провалюється туди лісовий господар, той назавжди втрачає розум. Навесні лісовик із-під землі повертається в свої лісові володіння. Лісовик може бути добрим або злим. Він заводить людей у лісову гущавину і тримає там по кілька днів. Але буває, що й допомагає відшукати дорогу, іноді рятує від смерті. Так, одного лісоруба, який заночував у лісі, він зігнав із того місця, на яке за кілька хвилин упало величезне дерево. Є деякі речі, яких лісовик не любить. Якщо свистіти вночі в лісі, можна його розбудити. Тоді він відгукнеться своїм оглушним свистом, і, хоч куди б тікала людина, в усякому боці наздожене її той свист. Так ото ганятиме лісовик непроханого гостя аж до ранку, доки не заведе в зовсім незнайоме місце, і тоді вже чутно буде не свист, а регіт.
     Дуже небезпечним вважається моститися спати на дорозі. Лісовики справляють свої весілля, і по дорозі женеться весільний поїзд. Не всім так щастить, як одній дівчині. їхала вона якось уночі дорогою через ліс, а назустріч — весільний поїзд — начебто і звичайні люди, тільки чорні. Скочив один дід: відвів її кобилу вбік, доки всі не проїхали. Тоді вивів її назад на дорогу й поїхав з усіма. Головною розпізнавальною рисою лісовика серед інших демонічних істот є його сміх. У більшості оповідань ідеться про те, як дідько водив мисливців або лісорубів лісом, лякав їх гучним свистом, реготом, лясканням у долоні. Любить лісовик морочити людей. У вигляді сусіда, знайомого підходить, розмовляє, запрошує до себе або в корчму, і все водить, доки чоловік не опиниться десь на скелі, над прірвою або не почне згадувати Господа. Тоді зарегоче і зникне. Буває, підсяде до дядька на воза, й коні не можуть зрушити з місця.
    Один хлопець пішов рибалити, але припізнився. А як повертався додому — заблукав, хоч і недалеко від дому було. Ходив-ходив, раптом бачить: старенький дід іде в подертій одежі, сивий, з бородою. "Ходи зі мною, — каже, — я тебе виведу". Ходили вони, ходили. Хлопець зголоднів і попрохав діда дати йому чогось поїсти. А дід тим часом вивів його на дорогу, хоча хлопець не помічає того, та й каже: "Ось бери смачненькі пиріжки". Він і напхав повні кишені. Коли на ранок хлопця знайшли й привели додому, з кишень повитягали кінські "сливи".
    Жінки дорого платять за підняте в лісі червоне намисто або червону стрічку. Так, невістка однієї жінки, молода, гарна та здорова, на другий рік заміжжя почала худнути і скаржитися на безсилля. Через три роки вона призналася свекрусі. Ходила вона якось у ліс по дрова. Назбирала, повернула додому. Аж бачить: на дорозі лежить добре намисто. Зраділа вона, вхопила й поклала за пазуху, не перехрестивши. Вдома заховала у скриню. Увечері чує, наче хтось ходить за нею та шепоче: "Віддай моє. Віддай моє". Відтоді почав до неї літати по ночах вогняний змій і жити з нею як чоловік.
    Лісовик цінує гумор і, якщо його розсмішити, можна не лише врятуватися від його підступів, а й одержати подарунок, удачу на полюванні або багатий улов. Якось пішли чоловік із жінкою на поле. Повісили під кушем колиску з дитиною, а самі жнуть. Робили допізна, поки чоловік не розсердився й не загадав жінці йти додому поратися. Вона за серп — та й посунула, а про дитину забула. Чоловік подумав, що вона залишила малюка спересердя. "Ну й нехай, — сказав. — І я не візьму — сама прибіжить". Закінчив роботу й повернувся додому. Повечеряли, а як лягали спати, згадала жінка про дитину й заголосила. Просить вона чоловіка, щоб пішов із нею: самій страшно, а йти далеко. "Нехай до ранку, — каже. — Підем на поле, а дитина там — не треба й нести".
    Побігла вона сама. Приходить на поле, а там — нянька завбільшки з дерево. Колише дитину та примовляє: "Баю-бай, дитятко. Мамка забула, а батько покинув. Баю-бай, дитятко. Мамка забула, а батько покинув". Перелякалася вона, зазирає збоку і просить: "Кумцю, рідненький! Віддай мені дитинку". А він одбіг, зареготав, у долоні заплескав і заспівав: "Ха-ха! Йшов-ішов та кумоньку знайшов". Бігає по лісу та радіє: "Ха-ха! Йшов-ішов та кумоньку знайшов!". Схопила жінка дитину та бігом із лісу.
    Щоб відчепитися від лісовика, треба вивернути одяг або праве взуття надіти на ліву ногу. Не любить він матірної лайки. А ще зникає, коли згадують Бога. Задобрити його можна подарунком. Зазвичай лісовику дарують яйця. Якщо хтось захворів у лісі, треба винести на перехрестя яйце, покласти його лівою рукою й проказати замовляння. Візьме лісовик подарунок, і хвороба мине. Таку жертву приносять лісовику й тоді, коли загубиться корова.
    Одному дядькові довелося під Вербну неділю заночувати в лісі. От він і думає: дай я полізу на дерево та й заночую. "А я тебе звалю з дуба", — хтось каже. Дядько й питає його: "Хто ти такий є?" — "Я лісовик, хочеш, іди до мене". "Ні, не хочу, — каже дядько, — а подарок візьми, як хоч". — "Дай мені, — каже, — сороче яйце". Дядько дістав із гнізда сороче яйце, дав лісовику й тоді переночував благополучно.
    Деякі люди (чаклуни) ведуть із лісовиками дружбу. До них звертаються селяни, щоб дізнатися про майбутнє, знайти корову, яка загубилася в лісі. Якось один селянин орав ниву й викопав золоту турецьку монету. Він їй так зрадів, що аж на ікону повісив і нікому не дозволяв до неї навіть торкатися: гадав, що вона принесе йому щастя. Однак малі діти, граючись, зірвали монету з нитки й кинули в корито з помиями, і її проковтнув кабан. Коли селянин побачив обірвану нитку, й ніхто не зізнався у скоєному, він запідозрив невістку, хоча вона клялася, що не чіпала її. Нарешті він вирішив звернутися до ворожбита, щоб викрити злодія. Той пообіцяв йому сказати вранці й запропонував чоловіку переночувати. Опівночі він устав, підійшов до воріт, повернувся в бік лісу і тричі свиснув. Раптом знявся вітер, блиснуло й загриміло. З лісу з'явився дідок із рогами на голові. Підійшов до ворожбита й питає: "Чого тобі?". Той розповів про зникнення в дядька монети. "її проковтнув кабан, — каже лісовик. — Тільки ти скажи мужику, що невістка вкрала. Тоді він її зведе зі світу; як вона повіситься, буде наша душа". Так воно, може, й сталося б, якби не син цього селянина. Хлопчик не спав, усе чув і розповів батькові. Як приїхали додому, селянин, не кажучи нікому ні слова, заколов кабана і знайшов у шлунку монету.
    Не любить лісовик, щоб його зусилля пропадали марно. Якось чоловік загадав дідькові привести під лісову хатинку зграю лисиць. От сидить він із жінкою в хатині, коли чує під вікном: "Стріляй!". Перелякався він. "Стріляй, бо вб'ю!" — каже. Добре, що жінка не розгубилася: вхопила рушницю й вистрілила. Три підстрелені лисиці завертілися на землі, й лісовик залишився задоволений.
    Дідько допомагає людям доти, доки не похвалиться чоловік своєю владою над ним. Якось підгуляли на весіллі селяни, й один за пляшку горілки пообіцяв своїм товаришам показати лісовика. Викликав його, і той з'явився — великий, страшний, однією рукою тримається за верхівку дуба, а друга звісилася з дерева. Зі страху знепритомніли чоловіки, а коли отямилися, бачать: висить їхній дружко на тому дереві, де показалося страхіття, й рука в нього так само звісилася.

Категорія: Українська міфологія | Додав: Ekzor (20.12.2010)
Переглядів: 1554 | Рейтинг: 4.8/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук по сайту
Адміністрація
Mail Ekzor@inbox.ru
Опитування
Як ви відсвяткували Новий Рік?
Всего ответов: 1045
Друзі
Козацькі літописи та історія
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz