Навесні
1944 р. радянська армія в ході боїв з німецькими військами вступила на
територію Румунії. Королівський двір, представники військової верхівки і
пов'язані з ними впливові політичні партії - Національна-селянська (НСП) і
Національно-ліберальна (НЛП) - почали шукати шляхів позбутися встановленої в
1940 р. профашистської диктатури Іона Антонеску, розірвати з Німеччиною й
перейти на бік країн антигітлерівської коаліції. З цією метою вони ввійшли в
контакт з підпільною компартією (КПР), тісно пов'язаною з Радянським Союзом, а
також Соціал-демократичною партією (СДП). Було встановлено план військового
перевороту.
23
серпня 1944 р. в умовах широкого наступу радянських військ у Румунії відбувся
антидиктаторський переворот. Антонеску та його міністрів було заарештовано.
Король Міхай І призначив новий уряд, до складу якого ввійшли високопоставлені
військові та чиновники, а також по одному представнику від чотирьох названих
вище партій. Румунська армія повернула зброю проти Німеччини. СРСР, США і
Велика Британія підписали з Румунією угоду про перемир'я. Справжніми господарями в країні стали Союзна контрольна
комісія (СКК), створена для нагляду за виконанням Румунією умов перемир'я й
очолювана радянськими представниками, а також радянські військові власті на
місцях. Ці органи всіляко підтримували компартію, просуваючи її до влади. Під
їхнім тиском у березні 1945 р. король змушений був призначити новий уряд, в
якому комуністи та їхні прихильники посіли головні посади.
Як і в сусідніх країнах, комуністи діяли за
заздалегідь розробленим у Москві загальним сценарієм, розпочавши своє
урядування з проголошення навесні 1945 р. земельної реформи. Важливим етапом
політичної боротьби в країні стали парламентські вибори у листопаді 1946 р.
Комуністи, які контролювали державний апарат, фальсифікували результати
голосування: КПР та її соратники «одержали» близько 80 % голосів. Після виборів
представників НСП та НЛП було виведено з уряду.
З
укладенням у 1947 р. мирного договору з Румунією СКК припинила своє існування,
однак контингент радянських військ залишився в країні, демонструючи її
приналежність до сфери інтересів СРСР. Посилилися політичні переслідування:
опозиційні партії було розпущено, окремих їх керівників засуджено до тюремного
ув'язнення за сфабрикованими звинуваченнями. Усунення найвпливовіших
опозиційних сил дало комуністам змогу ліквідувати інститут монархії: ЗО грудня
1947 р. короля Міхая І примусили зректися престолу й емігрувати, а Румунію
проголошено «народною республікою» (PHP). Нарешті, 1948 р. було ліквідовано
«союзну» з комуністами СДП, а її залишки включено до складу компартії, в
результаті чого утворилася Румунська робітнича партія (РРП). Багатопартійна
система в Румунії перестала існувати. Вся повнота влади в країні зосередилася
у руках РРП та її керівника - Георге Георгіу-Деж. Було проголошено курс на
«соціалістичне будівництво»
У 1948 р. було прийнято конституцію PHP, у
1952 р. - нову, в якій виразніше визначався «соціалістичний» характер держави.
Ухвалено закон про націоналізацію основних промислових підприємств, шахт,
залізниць, транспорту, зв'язку, банків. Таким чином, приватну власність було експропрійовано,
а економіку одержавлено. Як і в інших країнах «народної демократії»,
запроваджувалося перспективне планування розвитку економіки на основі
п'ятирічок, наріжним каменем якої стала індустріалізація країни. У 1949 р.
розпочалася колективізація сільського господарства, яка проводилась із
застосуванням грубого адміністративного примусу. В країні шаленів політичний
терор.
Зміни,
що відбулися в СРСР після 1953 р., мало позначилися на внутрішньому розвиткові
Румунії. Керівництво РРП продовжувало проводити жорсткий сталіністський курс,
зокрема в аграрній політиці. Режим здійснив «ліквідацію куркульства як класу»
шляхом його економічної експропріації. У 1959 1962 рр. завершено процес
кооперування сільського господарства. Разом з тим назрівали важливі зрушення в
зовнішньополітичній лінії румунського керівництва. У цьому не останню роль
відіграло виведення у 1958 р. з країни радянських військ, здійснене за
погодженням обох сторін. І коли раніше Румунія, подібно до інших
країн-сателітів, в усьому ретельно виконувала рекомендації московських
можновладців, то тепер вона чимраз більше стала виявляти ознаки непослуху й самостійності.
У
1965 р. відбулися зміни на вершині влади. Після смерті Г. Георгіу-Деж
керівником партії й держави став Ніколає Чаушеску. У сфері зовнішньої політики
він продовжив і розвинув лінію свого попередника. Водночас у внутрішній політиці
Чаушеску спрямовував свою діяльність на зміцнення тоталітарної держави і своєї
особистої влади. У 1965 р. правлячій партії було повернено її первісну назву —
Румунська комуністична партія (РКП). Того ж року прийнято нову, третю за
післявоєнний період, конституцію, в якій підкреслено роль РКП як «керівної сили
суспільства». Держава стала називатися Соціалістичною Республікою Румунією
(СРР). У 1974 р. встановлено пост президента СРР, його також посів Н. Чаушеску.
Економічний розвиток Румунії в 50-70-х роках
відзначався високими темпами. У 1965 р. довоєнний рівень промислового
виробництва, за офіційними даними, було перевершено майже в 10 разів.
Розбудовано галузі важкої індустрії: машинобудування, металургію, нафтохімію,
які посіли провідне місце в економіці. Оскільки значна частина національного
доходу країни спрямовувалася на потреби розширеного відтворення, матеріальний
рівень життя населення підвищувався дуже повільно.
На
зламі 70- 80-х років в економіці Румунії виникли серйозні труднощі, рік у рік
справи погіршувалися. Насамперед загострилася паливно-сировинна проблема. Було
запроваджено суворий режим економії електроенергії й газу. Відчувалася нестача
продуктів харчування. Населення недоїдало, взимку мерзло в неопалюваних хатах і
квартирах. Це, природно, викликало вороже ставлення до режиму.
|