Соціально-економічний розвиток Італії в 70-90 роках ХІХ ст. - Різне - Всесвітня історія - Все для історика
Все для історика
Середа, 07.12.2016, 11:29
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Всесвітня історіяРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Історія Росії [4]
Історія Німеччини [7]
Історія Франції [8]
Історія Англії [11]
Історія країн Скандинавського пів-ва [1]
Історія Іспанії [4]
Історія країн Латинської Америки [5]
Історія Китаю [5]
Історія країн Азії та Африки [18]
Різне [15]
Історія країн Північної Америки [4]
Історія Стародавньої Греції та Риму [7]
Історія Японії [5]
Історія Південних та Західних слов'ян [11]
Загадки цивілізацій [3]
Нумізматика [2]
Міфологія [0]
Монархи світу [1]
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 19
Гостей: 19
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Файли » Різне

Соціально-економічний розвиток Італії в 70-90 роках ХІХ ст.
07.05.2010, 18:48

    Аграрний Південь, майже не маючи великої промисловості, все дужче відставав від більш передових районів Півночі і перетворювався поступово у свого роду внутрішню колонію Італії. Ремісничі вироби південних міст (Неаполя тощо) не витримували конкуренції фабричних товарів, що ввозяться з Англії, Франції та Північної Італії. Збанкрутілі ремісники не знаходили роботи і поповнювали ряди люмпен-робітників. 

    У сільському господарстві Півдня і прилеглих районів Центральної Італії панували дворянські помістя напівфеодального типу - латифундії. Обезземелені селяни або перетворювалися на наймитів, або орендували у поміщиків землю, віддаючи їм до трьох чвертей врожаю. Селяни-бідняки "жили" разом зі своєю худобою в жалюгідних землянках, а часом і в гірських печерах. Тут панували голод і хвороби. На півночі країни і в Тоскані земля належала в основному дворянству і буржуазії. Селяни орендували її на засадах іспольщини. Лише в долині За зустрічалися великі капіталістичні помістя. 

    Проникнення капіталізму в село йшло - особливо на Півдні - болісним і важким для народу шляхом. Буржуазія, скуповуючи церковні, а частіше  і поміщицькі землі, зазвичай зберігала напівфеодальні форми селянського землекористування. Перехід земель до рук буржуазії в ряді випадків супроводжувався  підвищенням орендної плати. Відібрані за несплату боргів карликові селянські наділи продавалися з молотка. 

    Сотні тисяч розорених селян - головним чином з південних провінцій - були змушені залишати батьківщину, емігрувати в сусідні країни і за океан. Відсталість аграрних відносин, жахлива убогість селян позбавляли італійську промисловість  значного внутрішнього ринку і гальмували її розвиток. У ці роки в Італії тільки завершувався промисловий переворот, складався єдиний національний ринок. Зважаючи на брак капіталів, відсутності в країні власного палива і багатьох видів сировини буржуазія побоювалася вкладати свої кошти в промислове виробництво, вважаючи за краще біржові афери, покупку землі, будівництво залізних доріг, будівель. Правда, в деяких промислових центрах Північної Італії виникали великі підприємства (поки ще нечисленні), збільшувалася кількість акціонерних товариств, однак розвиток італійської промисловості, хоча і більш прогресивніший порівняно з періодом політичної роздробленості, відбувався значно повільніше, ніж у передових країнах Європи. 

    Користуючись надлишком робочої сили, яку невпинно поставляло жебракуюче село, італійські фабриканти жорстоко експлуатували робітників. У багатьох робітників, за свідченням сучасників, заробітної плати не вистачало іноді і на хліб. Робочий день на фабриках був дуже тривалий, а подекуди доходив і до 16 годин на добу. До важкої буржуазно-поміщицької експлуатації домішувався жорстокий гніт держави. У країні панував режим поліцейської диктатури. У всій Італії виборчим правом користувалися лише 600 тис. чоловік. Страйки були фактично заборонені. Агенти поліції розганяли робочі мітинги і демонстрації. 

    Боротьба народу проти гноблення носила бурхливий, але переважно ще стихійний характер. Тим не менш поступово в робітничому русі з'являються елементи організованості. На початку 70-х років відбулися перші страйки батраків, в долині За і виникли перші наймитські організації. Протестуючи проти дорожнечі, страйкували каменярі Турина, слюсарі Мантуї, залізничники Верони. Страйки супроводжувалися сутичками з поліцією. У 1873 р., коли вибухнула промислова криза, становище в країні стало напруженим. 

    Із загостренням класових протиріч всередині країни, а також під впливом Паризької комуни пішов на спад вплив "мадзінізма"(рух послідовників ідей Мадзіні), що панував колись у робітничому русі Італії. У 1882 р. в Ломбардії утворилася самостійна партія італійських робітників - Італійська робітнича партія. Але й вона не мала чіткої соціально-економічної програми, відмовлялася від політичної боротьби. Поряд з Робітничою партією і незалежно від неї в 80-х роках виникали численні соціалістичні гуртки, ліги, групи.

Економічна  криза 90-х років

    У 1887 р., коли в передових капіталістичних країнах ще тривав економічний підйом, Італію наздогнала промислова криза. Переплітаючись із сільськогосподарською кризою, викликаною в Італії, як і у всій Європі, конкуренцією дешевого американського хліба, криза прийняла у відсталій і слабкій країні затяжний характер. У 1893-1894 рр.. криза досягла кульмінаційної точки. Збанкрутіли багато промислових підприємств, будівельні компанії, різко впав курс цінних паперів, завмерли торгові порти. Все в більший занепад приходило сільське господарство. Зростало безробіття, збільшувалися податки. 

    Французькі капіталісти ще на початку кризи вилучили свої капітали з італійських банків, і останні, вимушені власними засобами протистояти бурі, щоб уникнути краху. Емісійні банки, в пошуках порятунку, приховували за допомогою незаконно випущених банкнот дефіцит грошей. У 1893 р. по країні пройшла хвиля банківських банкрутств і скандалів; багато міністрів, депутати, журналісти були викриті в отриманні хабарів від банків. Кабінет міністрів подав у відставку. З другої половини 80-х років намітилися ознаки підйому революційного руху народу. У Південній Італії відбувалися стихійні спалахи селянських заворушень, у північних провінціях частішали виступу промислових робітників і наймитів. 

    У 1888 р. тисячі будівельників протестували на вулицях Рима проти зростання цін на хліб, викликаного введенням протекціоністського тарифу. У 1889 р. демонстрації та страйки поширилися на багато міст і сіл Північної Італії. Влада розстрілювали демонстрації, розпускала робітничі організації, посилала солдатів заміняти страйкуючих наймитів на полях поміщицьких садиб. 

    Невдоволення захоплювало і частину інтелігенції. За участю прогресивної інтелігенції в промислових центрах виникали палати праці (професійні спілки). У 1892 р. в результаті злиття Робітничої партії з різними соціалістичними лігами та гуртками виникла Партія італійських трудящих (з 1895 р. - Італійська соціалістична партія). З її створенням соціалістичний рух в Італії набув масового характеру.  

    Тим часом народний рух наростав. Центром масових революційних виступів стала Сицилія. Переплетення капіталістичної та феодальної експлуатації народу здавна робило цей острів пороховим льохом Італії. Податки були тут вище, ніж в інших районах країни. Ціни на продукти сільського господарства різко падали. Орендна плата, яку селяни платили латифундистам і «посередникам», збільшилася до 1893 в порівнянні з 1860 р. в півтора-два рази. У сірчаних рудниках, погано вентильованих, позбавлених механізації, робочі, отримуючи мізерну заробітну плату, надривалися від непосильної праці. За час кризи їхній заробіток упав майже вдвічі. Робітники та селяни Сицилії були на межі відчаю. 

    На початку 90-х років соціалісти стали створювати в Сицилії «Союзи трудящих». В 1893 р. у «Союзи» входило близько 300 тис. селян і робітників. Програма «Союзів» була ще досить туманна. Проте керівники «Союзу» користувалися великим авторитетом у народі. Вони проводили своїх депутатів у комунальні управління, організовували товариства взаємодопомоги, вимагали зниження податків, поліпшення умов оренди для селян, підвищення заробітної плати робітників, влаштовували демонстрації та страйки. Рядові члени «Союзу» бачили в цьому, однак, лише перший крок і мріяли про день, коли їх поведуть захоплювати й ділити поміщицькі землі. 

    У грудні 1893 р. хвилювання в Сицилії набули масового характеру. Збуджені сільські натовпи, а почасти і міської бідноти штурмували приміщення муніципалітетів, контори зі збору податків, будинки багатіїв, вбивали землевласників. Події в Сицилії мали вплив і на інші райони Італії. У Луніджіане робочі місцевих каменоломень, очолені анархістами, дізнавшись про ці події, оголосили загальний страйк. Засівши в горах і забарикадувавши брилами мармуру дороги, що ведуть в долину, вони кілька днів відбивали натиск урядових військ, поки, позбавлені їжі та зброї, не були змушені здатися. У промислових центрах Півночі відбувалися робітничі збори, демонстрації співчуття «сіцілійським братам». 

    Соціалістичних лідерів ці заворушення застали зненацька. Вони не зуміли (та й не хотіли) очолити рух і надати йому належну організованість. У січні 1894 р. уряд перейшов у наступ. Оголосивши стан облоги в Сицилії та в Луніджіане, наводнивши ці області військами, він застосував масові репресії і придушив виступи народних мас. 

    Глава уряду Кріспа став проводити реакційні заходи в масштабі всієї країни. На підставі виданих влітку 1894 р. «виняткових законів» соціалістична партія і професійні спілки були розпущені, конституційні свободи знищені, робочі газети закриті, проведені масові обшуки й арешти. Однак уряду не вдалося придушити народний протест. У дні суду над членами Центрального комітету «Союзів трудящих» демонстрації протесту відбулися в Палермо і в інших містах Італії. Коли незабаром після цього Кріспа приїхав в Мілан, робочі найбільшого промислового центру країни зустріли його свистом і вигуками: «Геть тирана, хай живе Сицилія!» 


Категорія: Різне | Додав: Ekzor
Переглядів: 2129 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 3.2/8
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук по сайту
Адміністрація
Mail Ekzor@inbox.ru
Опитування
Як ви відсвяткували Новий Рік?
Всего ответов: 1047
Друзі
Козацькі літописи та історія
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz