Реформи Івана Грозного - Історія Росії - Всесвітня історія - Все для історика
Все для історика
Неділя, 04.12.2016, 00:45
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Всесвітня історіяРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Історія Росії [4]
Історія Німеччини [7]
Історія Франції [8]
Історія Англії [11]
Історія країн Скандинавського пів-ва [1]
Історія Іспанії [4]
Історія країн Латинської Америки [5]
Історія Китаю [5]
Історія країн Азії та Африки [18]
Різне [15]
Історія країн Північної Америки [4]
Історія Стародавньої Греції та Риму [7]
Історія Японії [5]
Історія Південних та Західних слов'ян [11]
Загадки цивілізацій [3]
Нумізматика [2]
Міфологія [0]
Монархи світу [1]
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Файли » Історія Росії

Реформи Івана Грозного
11.06.2010, 23:00
    Після вінчання на царство і прийняття титулу "цар" (пізніше з'явиться прізвисько "Грозний"), завданням Івана Васильовича стає зміцнення самодержавної влади. На початку правління цар намагається реформувати Російську державу, представивши своє правління як вираження суспільних інтересів. Він створює так звану Вибрану раду, в яку входили його прихильники, зокрема митрополит Макарій, представник духовенства Сильвестр і дворянин Олексій Адашев [16, 219].
    Перед новим урядом постало питання про шляхи перетворення державного апарату. Першим кроком до реформ була Лютнева нарада 1549 р. ("Собор примирення"), яка, фактично, є першим Земським собором. Його скликання ознаменувало перетворення Російської держави у станово-представницьку монархію, створення центральної станово-представницької установи. 
    Рішення Собору 1549 р. показало, що уряд збирався і надалі використовувати підтримку як боярства, так і дворян. Це було явно не на користь феодальної аристократії, так як вона повинна була поступитися низкою своїх привілеїв на користь основної маси служивого люду. Скасування підсудності дворян (надалі Судебник 1550 року) означало поступове оформлення станових привілеїв дворянства [10, 326].
    Тому утворилася так звана Чолобитна хата - свого роду вище апеляційне відомство і контрольний орган, який вів нагляд над іншими урядовими установами [1, 421]. Одночасно з "Собором примирення" відбувалися засідання і церковного собору, який встановив церковне святкування ще 16 "святих" і розглянув житіє цих "чудотворців". В умовах зростання реформаційного руху церква канонізацією своїх видатних діячів прагнула зміцнити свій авторитет, який невпинно падав. 1549 рік був роком активного наступу на іммунітетні привілеї духовних феодалів. 4 червня 1549 року в Дмитров послали грамоту, згідно якої ряд монастирів позбавлялися права безмитної торгівлі в місті і інших містах. Але великі монастирі зберігали привілеї [28, 107].
Після лютневих соборів урядова діяльність в 1549 р. розгорнулася в різних областях. Зростання народних рухів в місті та на селі змусило відновити проведення губної реформи. Тепер губні справи передавалися у відання виборних губних старост з числа дітей бояр [10, 330].
    До кінця 1549 року Івану Грозному були подані кілька проектів реформ. Першим царю подав свій проект Єрмолай-Еразм, ідеї якого передбачали ціною деяких поступок запобігти новим заворушенням. Він почав заходи по уніфікації системи поземельного оподаткування, щоб забезпечити землею служивий люд. 
Вдумливістю відрізнялися проекти І. С. Пересвєтова, захисника сильної самодержавної влади. Централізація суду і фінансів, кодифікація законів, створення постійного війська, забезпеченого платнею, - ось деякі з пропозицій цього публіциста, що виражала інтереси і сподівання передової частини дворянства [9, 82].
    До числа фінансових реформ відносився проект ліквідації проїзних мит (мита) всередині країн. Митні перегородки між окремими землями Російської держави, що відображали незавершеність процесу зникнення економічної роздробленості, перешкоджали подальшому розвитку товарно-грошових відносин. 
    Після невдалого походу на Казань в листопаді 1549 р. постало питання про здійснення військової реформи. Влада одного військового командира зміцнювалася шляхом встановлення старшинства першого (великого) воєводи великого полку по відношенню до воєвод всіх інших полків. Це також підвищувало роль воєвод під час військових дій. У цілому, ця реформа мала велике значення для боєздатності дворянської армії.
    Поряд зі спробами зміцнення дисципліни дворянської кінноти, в середині XVI століття закладається основа формування постійного (стрілецького) війська. Між вереснем 1549 р. і серпнем 1550 р. Іван Грозний заснував "виборних" стрільців. За його наказом 3000 чоловік повинні були жити в Вороб'ївській слободі під проводом боярських дітей. Мова йшла про реорганізацію старих загонів піщальників. Відтепер військо піщальників стало називатися стрілецьким. Для забезпечення стрілецького війська вводився новий подвірний податок - "піщальні гроші", який до цього збирався не повсюдно. Стрільці стали ядром сталого війська. Вони мали значні переваги над дворянською кіннотою, яка поступово поступається їм місцем [10, 345-346].
Безперечно, найбільшим досягненням уряду Івана Грозного було складання в червні 1550 р. нового законодавчого кодексу, який замінив застарілий судебник 1497 р. З 99 статей нового судебника 37 були зовсім новими, а в решті текст попереднього кодексу піддавався кардинальній переробці. Соціальне законодавство, яке увійшло в судебник 1550 р., стосується двох найважливіших питань - землеволодіння і залежного населення (селян і холопів) [12, 205]. В обстановці зростання класової боротьби уряд Адашева не ризикнув піти на подальше закріпачення селян, хоча до цього зводилися вимоги дворян. Ще більш погіршилося ставлення до холопів. Особливу увагу Судебник приділяв питанням центрального і місцевого управління. У цьому законодавчому пам'ятнику вже намічаються основні напрямки, за якими буде проходити перебудова державного апарату в 50-і роки. Всі перетворення починаються з місцевого управління. Судебник 1550 р. наочно відобразив цю особливість: його перетворення стосуються головним чином намісницького управління. Зберігаючи в цілому стару систему годувань, Судебник лише вносить до неї корективи, що обмежують владу намісників і волостей [24, 181].
    Невдалі спроби задовольнити земельний голод дворянства шляхом перегляду в Судебнику правового статусу вотчинного землеволодіння, змусила уряд шукати нових засобів для забезпечення землею чисельного зрослого помісного війська. Було ще два джерела, до яких можна було звернутися: казенні землі і володіння духовенства. Прагнучи зміцнити матеріальну базу дворян-воєначальників, які змогли змінити представників боярської аристократії, уряд зацікавився перебуваючими в центральних районах країни поборовими селами, які були передані дворянам. У жовтні 1550 р. під Москвою був складений проект так званої "обраної тисячі". Сенс цього проекту зводився до зміцнення положення верхів дворянства, з тим, щоб використовувати їх для виконання найважливіших доручень [9, 93].
    Тому у 1551-1552 рр. був складений Двірцевий зошит, куди потрапили всі служилі люди двору государя, з якого черпалися основні кадри для формування командного складу армії, для заміщення вищих урядових посад і т.д. Двірцевий зошит був чинним документом, до якого приписувалися на протягом 50-60 років XVI ст. всі нові дані про склад государевого двору аж до початку 1562 року. Складання Двірцевого зошита оформляло виділення привілейованих частин, які несли службу по дворовому списку. Дворові (боярські) діти складали основний контингент представників панівного класу, який призначався на вищі військові та адміністративні посади [10, 375].
Тому складання Двірцевого зошита відповідало інтересам верхів російського дворянства і було спробою здійснити в інших формах проект 1550 р. про виділення з числа дворян "тисячників", без застосування для цієї мети масових земельних пожалувань.
Також уряд вживав заходів до підготовки передачі церковно-монастирської землі у приватну власність дворян. 15 вересня 1550 р. уряд обговорював з митрополитом Макарієм питання про церковно-монастирські слободи. Макарій виголосив велику програмну промову на захист прав монастирів на володіння нерухомим майном. Однак, незважаючи на цей виступ глави російської церкви, низкою своїх привілеїв довелося поступитися. Згідно з "вироком" 15 вересня 1550 р. духовним феодалам заборонялося засновувати нові слободи, хоча старі за ними зберігалися. В цілому "вирок" мав компромісний характер, тому що зберігав за духовними феодалами слободи і надавав їм навіть деякі можливості для поповнення своїх слобід населенням [27, 46].
Але таке становище не влаштовувало керівництво російської церкви, оскільки подібні дії підривали авторитет церкви в очах у мільйонів віруючих. Постало питання про скликання нового церковного собору. Назрівало зіткнення між урядом Вибраної ради, що прагнула використати зацікавленість боярства і дворян у ліквідації земельних багатств церкви, і, власне, самою церквою, очолюваною Митрополитом Макарієм. Була відредагована збірка соборних рішень - Стоглав. Стоглав написаний у вигляді відповідей на питання про церковну будову. Ці питання, написані від імені Івана Грозного, містили своєрідну програму реформ представлену урядом на розгляд церковного собору. Однак вони були лише складені за розпорядженням царя, а не ним самим [25, 175]. Є всі підстави вважати автором царських питань Сильвестра.
    Проте завдання, висунуті в Стоглаві, не були вирішені, що вилилося в відкрите невдоволення Івана Грозного. Це невдоволення вилилося у вирок 11 травня 1551 р., коли придбання духовними землевласниками вотчинних земель без "доповіді" Івану Грозному заборонялось під загрозою конфіскації об'єкта продажу [4, 385].
    Після Стоглава було поставлено завдання про дозвіл земельного питання та введення нових прямих податків. Все це не можна було зробити, не провівши поземельного перепису. Під час перепису земель в основних районах Російської держави вводилася єдина поземельна одиниця - "велика соха". Соціальна ступінь землевласника визначала ступінь тяжкості обкладання. Класовий зміст реформ проявився вже в тому, що в найбільш важкому становищі опинилися чорносошні селяни, тому що при однаковій кількості земель у різних землевласників їм доводилося платити найбільше податків [10, 394]. 
    Реформа була найбільш сприятливою для світських феодалів і трохи тиснула на духовних землевласників, що відповідало загальній лінії перебігу реформ 50-х рр. XVI століття. Поземельний перепис супроводжувався численними роздачами земель. Скорочення земельних і торгових привілеїв монастирів-вотчинників відбувалося в обстановці митної політики. Поступово митне відомство звільняється з-під контролю намісників, все частіше збір непрямих податків передається на відкуп окремими посадовими особами з центрального апарату. Поступове впровадження відкупної системи збору непрямих податків сприяло розвитку товарно-грошових відносин у країні, ліквідуючи дріб'язкову опіку намісницької адміністрації. 
    Остання з реформ, до якої приступили на початку 50-х років і якій призначено було придбати особливо важливе значення - введення земських установ і перехід до скасування годувань. Земську реформу можна вважати четвертим ударом по годівничій системі, нанесеним в ході реформ [9, 119].
    Вона повинна була привести до остаточної ліквідації влади намісників шляхом заміни її місцевими органами управління, обраними з заможного чорносошного селянства і посадських людей. У здійсненні земської реформи були зацікавлені заможні кола посадського населення і волосного селянства. Посилення класової боротьби у формі розбоїв і нездатність намісницького апарату успішно здійснити придушення народних мас - ось ті основні причини, які робили проведення реформи місцевого управління нагальною. Губна і земська реформи по мірі їх здійснення приводили до створення станово-представницьких установ на місцях, що відповідали інтересам дворянства, верхів заможного селянства. Феодальна аристократія поступалась деякими своїми привілеями, але зміст реформи був спрямований переважно проти трудящих мас у селі і місті [1, 154].  
    Військові реформи 50-х років XVI ст. були тільки першим кроком до перетворень в армії. Коли у складі уряду Адашева посилилося дворянське угруповання, стало можливим поглибити і розширити вже намічені раніше військові реформи. Ця реформа знаходилася в тісному зв'язку зі скасуванням системи утримання військових. Тепер військова людина отримувала компенсацію не утриманням, тобто не виконанням додаткових судових або адміністративно-фінансових доручень, а платнею з казни за військову службу. Однак реформа не була доведена до свого логічного кінця, тому що мала одним з наслідків збільшення ролі загонів феодальної аристократії в складі дворянської кінноти. Але все ж, реформи російської армії призвели до посилення її боєздатності і чисельного зростання. Російська армія стала налічувати 15 000 чоловік. Реформа зажадала створення спеціального штату урядових чиновників, які могли б забезпечити керівництво військовими справами. 
    Згодом уряд вирішив провести ще ряд заходів, що мали на меті посилити контроль над місницькими рахунками феодальної знаті. Для цієї мети в 1555 р. було прийнято складання Государевого родовідця, куди повинні були бути включені всі родоводи найважливіших князівсько-дворянських прізвищ. У складанні родовідця брав участь Олексій Адашев, що підкреслює значення цих заходів [27, 48]. 
Якщо Государевий родовідець був довідником з питань "родовитості феодальної знаті", то роль довідника з питань служби грали розрядні книги, узагальнююча редакція яких - Государевий розряд, складений одночасно з родовідцем. Він повинен був регулювати місницькі відносини феодальної знаті. Допомагаючи навести порядок у місницьких рахунках знаті, він фактично легалізував місництво і відобразив тим самим суперечливий, компромісний характер діяльності уряду [1, 204].
    Таким чином, за часів правління Івана Грозного була проведена колосальна робота щодо реформування внутрішнього життя держави. Реформи Вибраної Ради, Судебник 1550 року, створення Чолобитної хати, Стоглав, земські та військові реформи - не могли не вплинути на становище країни. Ці позитивні реформи 50-х років тривали б і далі, якби не натрапили на опір російської аристократії і не трансформувалися в опричнину - великий мінус у житті Російського державного організму та негативний наслідок реформ Івана Грозного. Можна констатувати далекосяжні наміри уряду задовольнити земельні вимоги дворян за рахунок боярського землеволодіння та феодальної аристократії, зміцнити армію і державні фінанси.
Категорія: Історія Росії | Додав: Ekzor
Переглядів: 5524 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 3.7/9
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук по сайту
Адміністрація
Mail Ekzor@inbox.ru
Опитування
Як ви відсвяткували Новий Рік?
Всего ответов: 1042
Друзі
Козацькі літописи та історія
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz