Сербія та Чорногорія в період Першої Світової війни - Історія Південних та Західних слов'ян - Всесвітня історія - Все для історика
Все для історика
Неділя, 04.12.2016, 00:48
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Всесвітня історіяРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Історія Росії [4]
Історія Німеччини [7]
Історія Франції [8]
Історія Англії [11]
Історія країн Скандинавського пів-ва [1]
Історія Іспанії [4]
Історія країн Латинської Америки [5]
Історія Китаю [5]
Історія країн Азії та Африки [18]
Різне [15]
Історія країн Північної Америки [4]
Історія Стародавньої Греції та Риму [7]
Історія Японії [5]
Історія Південних та Західних слов'ян [11]
Загадки цивілізацій [3]
Нумізматика [2]
Міфологія [0]
Монархи світу [1]
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Файли » Історія Південних та Західних слов'ян

Сербія та Чорногорія в період Першої Світової війни
04.11.2010, 21:05

     На початку XX ст. Балкани небезпідставно вважалися пороховою бочкою Європи. І хоча напруженість у цьому регіоні ее спадала, розв'язанню війни в середині 1914 р. можна було запобігти. Приводом для війни стало вбивство в Сараєво 28 червня сербом Г. Принципом спадкоємця габсбурзького престолу ерцгерцога Франца Фердінанда. Проте австро-сербських конфліктів і до цього вистачало, але ж до війни не доходило: або Росія переконувала Сербію поступитися, або Німеччина, вичікуючи, стримувала Австро-Угорщину.

    Німецькі правлячі кола розуміли, що після невдалої війни з Японією та потрясінь революції 1905—1907 рр. Росія до війни ще не готова, але час плине, й ситуація може змінитися. Вільгельм II, який ретельно готував свою країну до війни, вирішив, що довго очікуваний момент настав. У відповідь на звернення імператора Франца Йосифа І він рекомендував своїм союзникам діяти швидко й рішуче.

    Діставши 7 липня 1914 р. гарантії підтримки Німеччини, австрійський уряд підготував ультиматум, який не мог­ла прийняти жодна суверенна країна. 23 липня він був пе­реданий Сербії з вимогою відповісти протягом 48 годин. Отримавши ультиматум, сербський уряд звернувся по до­помогу до Росії, яка рекомендувала не чинити опору, посту­питися тискові грубої сили й віддати вирішення своєї долі великим державам. З певними застереженнями серби пого­дилися прийняти дев'ять пунктів ультиматуму й відхилили останній, у якому Габсбурги наполягали на безпосередній участі Сербії в придушенні антиавстрійського руху й про­веденні розслідування сараевського вбивства на сербській території. Діставши відповідь, австро-угорська місія в той же день залишила Белград, а 28 липня уряд Франца Йосифа І оголосив Сербії війну.

    Причин вибуху першої світової війни декілька. Зіткнен­ня інтересів європейських держав на Балканах набрало та­кої гостроти, що розв'язати суперечності можливо було тільки силовими засобами. З цієї точки зору балканська війна стала історично неминучою. Росія не мала іншого ви­ходу, ніж підтримати сербів у конфлікті з Австро-Угорщи­ною, що автоматично залучало до нього Німеччину.

    Балкани становили об'єкт інтересів багатьох європей­ських країн. Туреччина, яка впродовж століть тут панувала, в результаті балканських війн 1912—1913 рр. утратила майже всі свої території на півострові і, природно, прагнула їхнього повернення. Однак у 1914 р. необхідних еконо­мічних та військових сил турки для цього не мали.

    Австро-Угорщина за підтримки Німеччини протягом десятиліть намагалася загарбати якомога більше слов'янських земель на Балканах. У 1908 р. вона анексувала Боснію й Герцеговину, значну частину населення якої становили серби, що істотно загострювало всю ситуацію в регіоні. Начальник генерального штабу австрійської армії П. Гетцендорф розробляв плани приєднання Сербії до Габсбурзької монархії. В цьому його підтримували значна частина гене­ралітету, спадкоємець престолу Карл та міністр закордон­них справ О. Чернин.

    Зміцніла після балканських війн Сербія була тією реальною силою, яка стояла на перешкоді анексіоністським планам Габсбургів на півострові. Крім того, в сербському суспільстві існували досить впливові націоналістичні сили, які прагнули створення «Великої Сербії» на терені слов'ян­ських земель. Однак серйозної військової загрози для Австро-Угорщини Сербія сама по собі, звичайно, не становила.

    Відвернення світової війни певною мірою залежало від політики Англії, яка раніше в конфліктних ситуаціях завжди попереджала Німеччину про свою принципову позицію, утримуючи її від рішучих дій. Та в липні 1914 р. англійський уряд не тільки не зробив відповідних заяв, але, навпаки, дав німцям зрозуміти, що Англія «докладе всіх зусиль, щоб не бути залученою до війни». Напередодні вручення авст­рійцями ультиматиму Сербії російський міністр закордон­них справ С. Сазонов звернувся до свого англійського ко­леги Е. Грея з пропозицією, щоб Англія, Франція та Ро­сія колективно вплинули на Габсбургів. Однак англійський міністр відхилив її.

    Слов'янські народи православного віросповідання, по­неволені Туреччиною та Австро-Угорщиною, здавна бачили в Росії свого головного захисника й визволителя. Кинути напризволяще в критичний момент Сербію і Чорногорію, які завжди були вірними союзниками Росії, вона вважала не­можливим. Франція й Англія підштовхували Росію до рі­шучих дій. При цьому їх найменше цікавили російські проб­леми, пов'язані з Балканами, зокрема вільний вихід через Дарданелли. Франція небезпідставно вважала, що з по­чатком великої європейської війни вся сила німецької зброї обрушиться на неї. Єдине, що могло врятувати Францію,— це вступ у війну Росії, яка примусила б Німеччину весги боротьбу на два фронти.

    Із самого початку перша світова війна була загарбниць­кою, несправедливою війною між двома великими імперіа­лістичними угрупованнями — австро-німецьким блоком і Антантою. Кожна з імперіалістичних держав, вступаючи у війну, добивалася своєї загарбницької мети. Австро-Угор­щина розраховувала захопити Сербію і Чорногорію, вста­новити свою гегемонію на Балканах. Італія, пов'язавши свою долю у війні з Антантою, також прагнула затвердитися на півострові. Тільки Сербія, яка стала об'єктом агресії з са­мого початку, вела справедливу, визвольну війну.

    В ході боїв сербські війська виявили воєнну майстер­ність і стійкість у боротьбі з кількісно й технічно перева­жаючими силами загарбників. У серпні 1914 р. в районі Церського хребта їм удалося завдати поразки австро-угор-ським військам. Незважаючи на те, що сербам двічі дове­лося поступитися противнику Белградом, перемога в Колубарській битві («сербська Марна») в першій половині грудня 1914 р. привела до очищення території країни від загарбників. Успіхам сербської армії сприяли операції російських військ у Галичині, які відтягнули значні сили Австро-Угор­щини. Водночас сербські війська, що зв'язували частину австро-угорських сил, допомагали російській армії на Схід ному фронті. Стійка оборона й наступ сербів порушили пла­ни австро-німецького командування, яке розраховувало встановити вже в 1914 р. прямий зв'язок із Туреччиною. До осені 1915 р. бойові дії на сербському фронті мали пози­ційний характер.

    Із початком війни конфлікт між правлячою партією серб­ських радикалів та групою офіцерів з організації «Чорна рука» втратив свою гостроту. Призначені на червень 1914 р. вибори до нової скупщини у зв'язку з воєнним станом були відмінені, повноваження старого парламенту продов­жені. На початку грудня 1914 р. уряд Н. Пашича реорганізовано. На зміну однопартійному кабінету радикалів при­йшов коаліційний уряд, до складу якого, крім радикалів, увійшли представники молодорадикалів («самостальців») і прогресистів («напредняків»). 7 грудня у скупщині була обнародувана заява про мету війни, відома як Нішська де­кларація, в якій проголошувалося, що Сербія веде війну «за звільнення сербів, хорватів і словенців».

    Висунувши популярну серед словенських народів про­граму звільнення усіх південних слов'ян від гноблення Габсбурзької монархії, правлячі кола насправді добивалися утворення «Великої Сербії» на чолі з династією Карагеоргієвичів. Шовіністичні зазіхання сербського керівництва ви­являлись у настійних спробах здобути згоду союзників на окупацію «стратегічних пунктів» на албанській території. В червні 1915 р. сербські війська були введені в централь­ну частину Албанії.

    Скрутні часи переживала й союзницька Чорногорія. Відсоток мобілізованих до армії був тут значно більшим, ніж у Сербії, а це негативно відбивалося на всій господар­ській діяльності. Внаслідок блокади австрійським флотом чорногорського узбережжя зовнішнє постачання продуктів харчування ставало справою надзвичайно ризикованою. Становище населення продовжувало погіршуватися. Але чорногорська армія успішно утримувала на півночі країни фронт проти австро-угорських військ.

    Незважаючи на цілковиту залежність Чорногорії від фінансової та військової підтримки з боку Сербії й Росії, король Микола відхилив пропозицію про створення об'єд­наної сербсько-чорногорської армії. Існуюче суперництво між чорногорською і сербською династіями за приєднання східнослов'янських земель Австро-Угорщини та претензії на утворення «Великої Чорногорії» ставали перешкодою на шляху зближення цих країн. Король Микола прагнув за­хопити нові території й на півдні. В червні 1915 р. чорно­горські війська без узгодження з союзниками перейшли кордон і окупували північну частину Албанії, що ледве не призвело до зіткнення між арміями Сербії та Чорногорії.

    Після невдалих спроб Австро-Угорщини підкорити Сер­бію на балканський фронт були перекинуті німецькі під­розділи. В жовтні 1915 р. 300-тисячна об'єднана австро-німецька армія перейшла в наступ. Тоді ж Болгарія оголоси­ла війну Сербії, а її 300-тисячна армія перейшла сербський кордон. Затиснути з двох сторін 300-тисячна армія Сербії без зовнішньої підтримки була приречена на поразку, але, незважаючи на значну перевагу австро-німецько-болгарських військ, продовжувала чинити опір.

    Залишки сербської армії відступали через Албанські го­ри до Адріатичного узбережжя. Цей скорботний шлях кош­тував життя десяткам тисяч сербів, які так і не дійшли до моря. Разом із солдатами й біженцями на запряженій во­лами підводі пересувався й старезний тяжкохворий серб­ський король Петро. На початку 1916 р. 120 тис. уцілілих сербських вояків евакуювалися на грецький острів Корфу, де вже перебував сербський уряд.

    Наприкінці жовтня 1915 р. в Салоніках висадився десант Антанти з двох французьких дивізій (80 тис), але, блоко­ваний болгарськими військами, він не зміг надати допомогу сербським військам. Після повної окупації Сербії бойові дії тривали на Салонікському фронті, зміцненому англій­ськими, французькими та російськими підрозділами. Згодом сюди була перекинута з острова Корфу й сербська армія.

   Поразка сербської армії зумовила початок австро-угор-ського наступу в Чорногорії. Після нетривалого опору чор­ногорські підрозділи на початку січня 1916 р. залишили сто­лицю Цетине. Король Микола звернувся до імператора Франца Йосифа з пропозицією укласти мир. Австро-угорсь-кий уряд зажадав цілковитої капітуляції Чорногорії, проте король відкинув цю вимогу і разом із прибічниками зали­шив країну. Кинута напризволяще армія була деморалізо­вана й невдовзі припинила опір. Частина солдатів потра­пила в полон, інші просто розійшлися по домівках, і лише невеликий загін чорногорських вояків досяг острова Корфу. В лютому 1916 р. австро-угорські війська завершили оку­пацію гірських районів Чорногорії.

    Окупаційна влада, встановлена в Сербії й Чорногорії, здійснювала політику грабування і терору щодо слов'ян­ського населення. У лютому 1917 р. спалахнуло Топлицьке повстання, яке охопило територію басейну річки Морави та притоки Топлиці. Повстання було жорстоко придушене. Декілька разів чинили опір загарбникам і чорногорці.

Категорія: Історія Південних та Західних слов'ян | Додав: Ekzor
Переглядів: 3286 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 2.1/9
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук по сайту
Адміністрація
Mail Ekzor@inbox.ru
Опитування
Як ви відсвяткували Новий Рік?
Всего ответов: 1042
Друзі
Козацькі літописи та історія
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz