Поділи Речі Посполитої та реформи XVIII ст. - Історія Південних та Західних слов'ян - Всесвітня історія - Все для історика
Все для історика
Неділя, 11.12.2016, 03:13
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Всесвітня історіяРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Історія Росії [4]
Історія Німеччини [7]
Історія Франції [8]
Історія Англії [11]
Історія країн Скандинавського пів-ва [1]
Історія Іспанії [4]
Історія країн Латинської Америки [5]
Історія Китаю [5]
Історія країн Азії та Африки [18]
Різне [15]
Історія країн Північної Америки [4]
Історія Стародавньої Греції та Риму [7]
Історія Японії [5]
Історія Південних та Західних слов'ян [11]
Загадки цивілізацій [3]
Нумізматика [2]
Міфологія [0]
Монархи світу [1]
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Файли » Історія Південних та Західних слов'ян

Поділи Речі Посполитої та реформи XVIII ст.
17.10.2010, 21:25
    З 40-х років XVIIIст. і особливо в другій його половині в Польщі та Литві спостерігається економічне піднесення. Цьому головним чином сприяло те, що після виходу з Північної війни у 1710 р. Річ Посполита не брала участі в збройних конфліктах. Позитивні економічні перетворення, що розпочалися в країні, зумовило також поліпшення торговельної кон'юнктури і збільшення попиту на продукцію сільського господарства. Окремі магнати і шляхта переводили селян з панщини на чинш, ширше застосовували вільнонайману працю, вирощували нові культури — картоплю, рапс, кормові рослини, використовували вдосконалені знаряддя праці й різноманітні добрива. Але врожайність усе ще залишалася нижчою, ніж у XVI ст. Зростала кількість збіднілих селян, котрі наймалися на поденну працю, тоді як кількість заможних господарів збільшилась не набагато.
    У другій половині XVIIIст. пожвавлюються промисловість і торгівля. Відновлюються виробничі підприємства, з'являються мануфактури з виготовлення скла і фаянсу, гобеленів і килимів, сукна й оксамиту, дзеркал і карет, гармат і рушниць (урядові замовлення для війська). Скасування внутрішнього мита, організація роботи монетного двору, запровадження офіційної системи мір і ваги, піклування магнатів і шляхти про шляхи сполучення — все це створювало сприятливі умови для розвитку торгівлі. Для транспортування продуктів сільського господарства зі східних районів країни прокладено два канали: канал Огінського, що з'єднав Буг із Прип'яттю і Дніпром, та Королівський канал, що сполучив Буг із Прип'яттю.
    Поступово відроджуються міста, в яких зосереджувалось ремісниче виробництво. Ті з них, що містились у приватних володіннях, діставали нові привілеї, у великих міських центрах відкривалися банки, які фінансували розвиток промисловості й торгівлі. У містах з'явилися нові прошарки городян: купці, підприємці, збідніла шляхта, чиновники, військові, юристи, журналісти. Під впливом ідей Просвітництва вони вимагали поліпшення становища міщан і селян.
Економічному розвою та зміцненню внутрішньополітичного становища країни певною мірою сприяли реформи 60-х років. Ідея реформ як засобу відродження Польщі зародилася в середовищі прогресивних магнатсько-шляхетських кіл. Передові люди того часу розуміли, що Польща дуже відстала від західноєвропейських країн. Це могло призвести до втрати незалежності. Потрібно було вжити заходів для її збереження і створення умов для швидкого економічного й політичного розвитку країни.
    Пропозиції та проекти реформ спрямовувалися головним чином на вдосконалення системи державного управління, але декотрі з них передбачали й поліпшення умов існування міського й сільського населення. Однак до самої смерті Авгус-та III ніяких практичних заходів не вживалося. Лише під час безкоролів'я, у 1764 р., група магнатів, очолюваних Чарто-рийськими, здійснила деякі реформи державного устрою. Було впорядковано процедуру проведення сеймів, обмежено практику "liberum veto", реформовано управління військом, фінансами, судами, скасовано місцеві мита й запроваджено обов'язкове для всіх "генеральне мито "на кордонах держави, розширено права міського самоврядування. Незважаючи на обмеженість, реформи мали прогресивний характер, оскільки спрямовувалися на зміцнення центральної влади, сприяли розвиткові нових економічних відносин.
    У 1764 р. під тиском Росії королем Речі Посполитої обрали родича Чарторийських і прибічника імператриці Катерини II, польського посла в Петербурзі Станіслава Понятовського, який коронувався під ім'ям Августа (1764—1795). Російський уряд прагнув одноосібно контролювати Польшу й тому до певного часу погоджувався на обмежені реформи. Та коли сейм нового скликання відмовився виконати вимоги Росії щодо повернення прав дисидентам (православним і протестантам), відібраних за часів Саксонської династії, Петербург використав це, щоб виступити проти будь-яких змін у шляхетській конституції. Зрештою сейм ухвалив постанову про зрівняння дисидентів у правах з католиками. Піклування Росі та Пруссії про свободи іновірців і надалі забезпечувало їм змогу втручатися в польські справи.
    Консервативні політики за підтримки російського війська домоглися скасування всіх нововведень і відновлення старих порядків, "кардинальних прав" (вільних виборів короля, практики ''liberum veto", права на відмову королю в покорі, виключне право шляхти обіймати державні посади й володіти земельною власністю). Ці права гарантувала Катерина II. На практиці це означало, що надалі реформи державного управління мали проводитися лише за згоди Росії.
    Ухвали сейму 1767—1768 pp. свідчили про поразку реформаторського угруповання на чолі з Чарторийськими, але водночас вони стали й поразкою противників реформ державного устрою, Радомської католицької конфедерації. У 1768 р., в Барі на Поділлі, представники обох угруповань створили нову конфедерацію "на захист віри і свободи" тобто в ім'я панування римсько-католицької церкви, прав Речі Посполитої та її незалежності від Росії. До стихійно сформованих антиросійських загонів увійшли не тільки представники магнатсько-шляхетських кіл, а й міщани та селяни. На бік конфедератів перейшли корогви коронного війська.
    Барські конфедерати сподівалися на допомогу країн, заінтересованих в ослабленні Росії: Франції, Османської імперії, Австрії. Восени 1768 р. Туреччина оголосила Росії війну, й частину російських військ вивели з Польщі. Проте на Правобережній Україні вибухнуло антишляхетське селянське повстання ("коліївщина"), яке змусило коронні війська взаємодіяти з царськими, а частину шляхти — відійти від Барської конфедерації і стати до боротьби з повстанцями.
    З 1770 р. деяку допомогу барським конфедератам надавала Франція, надсилаючи гроші, зброю та інструкторів. Конфедерати добилися певних успіхів, зокрема захопили Ченстохо-ву і Вавель. Вони навіть оголосили про позбавлення Станіслава Понятовського престолу. Змагання барських конфедератів часто розглядають як перше повстання на захист незалежності Речі Посполитої. їхня тривала боротьба з російськими військами свідчила, що Росія неспроможна підкорити Польщу і Литву. Разом з тим ця боротьба привернула увагу до Речі Посполитої інших її сусідів, які прагнули задовольнити взаємні територіальні претензії за рахунок Польських І Литовських земель.
    У 1772 р. Австрія, Пруссія та Росія уклали в Петербурзі угоду про поділ польських земель. Згідно з угодою Австрія одержала Белзьке і Руське воєводства, а також частину Краківського й Сандомирського, Пруссія — Помор'я (без Гданська і Торуня) й частину Куявії та Великої Польщі, Росія — Східну Білорусь. Три країни, що здійснили поділ, обґрунтовували його "історичними правами" на захоплені області й "розкладом польської держави", керівництво якої власне тоді розпочало реформи. До того ж вони зажадали від Речі Посполитої затвердження поділу її власних земель.
    Протягом кількох місяців скликання сейму відкладалося. Лише після погрози Пруссії і Австрії окупувати нові терени, обидві палати польського парламенту зібрались. Під тиском великих держав сейм 1773—1775 рр. погодився з результатами поділу. Він також підтвердив "кардинальні права", але цього разу їх дотримання гарантувалося урядами трьох держав.
    Перший поділ польських земель ще не поклав кінець Речі Посполитій. Країна, хоча й втратила третину території і понад 30 % населення, мала всі умови для подальшого самостійного існування. Король знайшов спільну мову з частиною барських конфедератів, завдяки чому боротьба між ними на деякий час припинилася. Скликаний після поділу польських земель сейм продовжував реформування країни. Він створив Постійну раду — своєрідний уряд, що в період між сеймами керував державними справами, а також Едукаційну комісію для реформи освіти в Речі Посполитій. Сейм удруге запровадив генеральне мито, шо сприяло розвиткові національного ринку й зміцненню внутрішньої єдності країни.
    Особливо плідну роботу в напрямі державного й соціального реформування проводив Великий сейм 1788—1792 pp. Він знову став місцем суперництва політичних таборів, що ворогували. Патріотична партія ("родина" Чарторийських) домагалася реформи уряду й незалежності Речі Посполитої від Росії. Прибічники короля намагалися посилити владу монарха та уряду без порушення зв'язків з Росією. У свою чергу старошляхет-ська партія під проводом великого коронного гетьмана К. Браницького вимагала збереження всіх колишніх привілеїв і скасування Постійної ради, яка розглядалася як засіб російського втручання у польські справи. Депутати домагалися, зокрема, виведення російських військ і визнання недоторканності території Речі Посполитої. Був установлений податок на прибутки духовенства й шляхти з метою збільшити чисельність армії до 100 тис. вояків. Настрої депутатів сейму підігрівала політична публіцистика Г. Коллонтая, С. Сташица, Ф. Єзер-ського, С. Малаховського, листівки й газети, авторами яких були члени відомого гуртка, так званої "Коллонтаївської кузні".
    Навесні 1791 р. сейм прийняв найважливіші постанови. Міщанам у королівських містах надавались основні громадянські права: особистої недоторканності, придбання землі й отримання світських і духовних посад. Депутати ухвалили рішення допустити до участі в сеймі уповноважених від міст, спочатку з дорадчим голосом. Нарешті З травня 1791 р. за відсутності більшості депутатів опозиції сейм прийняв урядовий закон ("конституцію"), який докорінно змінював державний устрій Речі Посполитої. Конституція скасовувала вільне обрання короля — престол мав посідати саксонський курфюрст та його нащадки, ліквідовувалося "liberum veto", заборонялись конфедерації і рокоті. Законодавча влада належала сеймові, який мав ухвалювати постанови більшістю голосів і обирався на дворічний термін. Кожні 25 років передбачалося скликати конституційний сейм, який міг вносити зміни в державний устрій. Виконавча влада передавалася так званій Варті законів, загальній для Польщі та Литви. Їй підлягали всі установи, армія і скарбниця. Відповідальність за порушення законів, що до цього часу покладалася на короля, переходила до міністрів, котрих сейм міг звільняти з посад. Конституція 3 травня сформулювала основи сучасній конституційної монархії з парламентом і урядом чіткої дії. Вона свідчила, що в Речі Посполитої ще достатньо сил для подолання кризи.
    Відразу після ухвалення конституції магнатсько-шляхетська опозиція, спираючись на підтримку Петербурга, створила в 1792 р. в Україні Торговицьку конфедерацію. її керівники — відомі діячі старошляхетської партії К. Браницький, Щ. Потоцький, С. Жевуський — проголосили завданнями конфедератів ліквідацію конституції, захист католицької релігії та колишніх кордонів Польщі. У відповідь на прохання конфедератів російські війська рушили на Річ Посполиту. Пруссія, на яку орієнтувалися патріоти, порушила угоду з Польщею щодо її підтримки в боротьбі з Росією і поквапилася зайняти проросійську позицію. На бік конфедерації перейшов і Станіслав Понятовський. У нетривалій польсько-російській війні 1792 р. патріоти зазнали поразки, їх змусили відмовитися від урядових посад і виїхати в еміграцію. Вступ царських військ разом з конфедератами до Варшави знаменував скасування конституції З травня й водночас зумовив другий поділ Речі Посполитої.
    Новий поділ Польщі було оформлено угодою Росії та Пруссії в січні 1793 р. Росія отримала білоруські землі на схід від Двіни і Правобережну Україну. Пруссія захопила Гданськ, Торунь, частину Великої Польщі, Куявії та Мазовії з містами Гнєзно, Познань, Каліш, Серадз, Плоцьк та ін. Як і за першим поділом, до Пруссії відійшли території з етнічно польським населенням, тоді як Росія захопила території, де поляки становили меншість. Кожна з держав наводила різноманітні аргументи, намагаючись обгрунтувати законність своїх "придбань".
    У червні 1793р. в Гродно відкрився останній польський сейм, який ратифікував другий поділ країни. Армія Речі Посполитої скорочувалася до 15 тис. солдатів. Сейм відновив у країні державний устрій, що існував за часів Постійної ради. Відповідно до нового польсько-російського договору роботу Постійної ради контролював російський посол. Водночас розпускалася Торговицька конфедерація.
    Відповіддю на другий поділ Речі Посполитії і ухвали Гродненського сейму стало піднесення польського національно-визвольного руху ія зокрема, повстання під проводом Тадеуша Косцюшка (1746—1817). Він походив з родини дрібного шляхтича, за освітою був військовим інженером. Протягом семи років воював за незалежність Америки, виступав палким поборником ідей Просій 11 m 111 ва і брав участь у польсько-російській війні 1792 р.
    Повстання почалося з відмови кавалерійської бригади генерала А. Мадалінського підкоритися наказові Постійної ради про скорочення польського війська. Всупереч наказу бригада покинула казарми під Остроленкою й рушила до Кракова. Коли російська залога залишила місто, Т. Косцюшко вступив до Кракова й 24 березня 1794 р. проголосив акт повстання. Він закликав до повстанських лав близько 2 тис. селян і зробив спробу пробитися до Варшави. 4 квітня 1794 р. у битві під Раїхлавицями загони повстанців завдали поразки царській армії. Вирішальну роль у битві відіграли селяни, озброєні косами. У середині квітня за активної участі .міських низів на чолі з чоботарем Яном Кілінським повстання перемогло у Варшаві, а через кілька днів — у Вільно, де повстанцями командував полковник Я куб Ясінський.
    Адміністративну владу під час повстання здійснював Головний національний комітет, до складу якого входили діячі патріотичної партії Великого сейму. Вони домагались відновлення кордонів ¡772р. і конституції 1791 p., виступали за продовження реформ 1788—1792 pp. Під впливом здобутих перемог Т. Косцюшко намагався сильніше пов'язати селян з ідеєю повстання. 7 травня, у таборі під Поланцем, він видав універсал, за яким селяни ставали вільними і отримували право на спадкове володіння землею, що належала власникові села, скорочувалася панщина. Однак шляхта саботувала втілення універсалу в життя, через що підняти на боротьбу широкі селянські маси не вдалося.
    У червні 1794 р. об'єднані сили Росії та Пруссії за підтримки Австрії перейшли в контрнаступ. Дії російських військ стали особливо успішними після того як їх очолив О. В. Суворов. 10 жовтня, у битві під Мацеевичами, російська армія розбила польські загони, а тяжко поранений Т. Косцюшко потрапив у полон. У листопаді царські війська штурмом оволоділи Варшавою й остаточно придушили повстання.
    Поразка повстання 1794 р. зробила неминучими третій поділ польських земель і остаточну ліквідацію польської державності. За договорами 1795 р. між Росією, Пруссією і Австрією перша загарбала Західну Волинь і Західну Білорусь, частину Литви і Курляндію; друга — більшу частину Мазовії з Варшавою й частину Литви; третя — Малу Польщу. Третій поділ знищив Річ Посполиту, стерши її з політичної карти Європи. Запроваджений на польських землях жорстокий окупаційний режим, соціально-економічне та національне гноблення на багато десятиліть загальмували розвиток країни.
Категорія: Історія Південних та Західних слов'ян | Додав: Ekzor
Переглядів: 4433 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/5
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук по сайту
Адміністрація
Mail Ekzor@inbox.ru
Опитування
Як ви відсвяткували Новий Рік?
Всего ответов: 1049
Друзі
Козацькі літописи та історія
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz