Фактичне підпорядкування чеських земель Габсбурзькій монархії, яке стало наслідком поразки чеського повстання (1620), було узаконене Вестфальським мирним договором 1648р. Відтепер вони "довічно" входили до складу Австрійської імперії, але чеський народ не припинив боротьби за національне визволення.
Ще досить тривалий час населення чеських земель потерпало від руїни та спустошення, що їх завдала Тридцятилітня війна. Наслідки війни дійсно були катастрофічними: населення скоротилося на 800 тис. чоловік; з 150 тис. сільських садиб уціліла третина; багато чеських дворян покинули власні маєтки, які зайняли іноземці. Нові господарі зневажали місцеві традиції та мову, чинили утиски селянам, обкладаючи їх новими поборами та запроваджуючи панщину. Промисловість, ремесло, торгівля Чехії занепали, а національні скарби розграбували та розвезли по всій Європі. Особливо постраждали від війни та репресій чеські міста, людність яких несла важкий тягар військових податків та примусових позик. Бойові дії порушили торговельні зв'язки чеських земель з іншими країнами, катастрофічно зменшився обіг у внутрішній торгівлі.
Австрійський імператор Фердінанд III (1637—1657) намагався поліпшити становище чеських земель. З його згоди Чеський сейм у 1649 р. звільнив на три роки від усіх податків сільських та міських жителів. Урядом запроваджувалася нова система судочинства та поліційної влади в містах, до яких призначалися спеціальні інспектори, які здійснювали контроль за фінансовими витратами.
Сільське населення постраждало не менше, ніж міське. Методи обробітку орної землі за кілька десятиліть не зазнали змін, у чеських землях і надалі переважала орієнтація на рослинництво, зокрема на нові сільськогосподарські культури. Прискорений і масштабніший перехід до модерних способів господарювання в панських маєтках не дістав технічної основи, а визначався насамперед економіко-географічнймй умовами. Створення більш-менш перспективних господарств не потребувало вигнання селян з їхніх грунтів, хоча такі випадки й траплялися. Спустошення цілих областей, спад народжуваності (природне скорочення населення) вже самі собою означали, що земельний фонд вивільнюється. Пани, як правило, не селили нових кріпаків на якісніші грунти, а приєднували їх до власного господарства. У середині XVII ст. панські землі в Чехії охоплювали тільки четверту, а в Моравії навіть шосту частину сільськогосподарських угідь.
Панські землі обробляли кріпаки, залежні від панів набагато більше, ніж колись. Селяни втрачали спроможність самостійно приймати рішення та розпоряджатися власною долею. Так, "Оновлений земський устрій" (1627) істотно обмежував свободу кріпаків і дозволяв господарям втручатися в їхнє особисте життя, контролювати всі найважливіші етапи буття селянина від народження до смерті. Головним завданням статуту було знайти та зберегти робочу силу для землевласника. Оскільки чисельність селян йісля Тридцятилітньої війни значно зменшилася, лещата кріпосної залежності дедалі сильніше стискувалися.
Панщина не регулювалася жодним чином і залежала тільки від потреб поміщицького маєтку. Відповідно до сезонності сільськогосподарських робіт їх тривалість збільшувалася або зменшувалася протягом року, але під час сівби або збирання врожаю переходила розумні межі. Часто в селянина не залишалося часу для обробітку власного наділу. Кріпаки домагалися повернення "старих прав", тобто поліпшення власної долі, щоб жити так, як їхні предки в минулому.
1679 р. у Чехії ознаменувався антифеодальними виступами селян, обурених панським свавіллям. Згодом селянські протести вилилися в справжнє збройне повстання. Один з найзначніших виступів відбувся на півночі Чехії, охопивши згодом майже половину її території, й перекинувся до Моравії. Спершу селяни надсилали імператорові численні клопотання з проханнями полегшити тягар феодальних повинностей. У березні 1680р. видано імператорський патент, який забороняв населенню звертатися до цісаря. Переконавшись у неможливості вирішити свої проблеми мирним шляхом, селяни взялися за зброю. Вони припинили відробляти панщину, руйнували маєтки феодалів і костели, розправлялися з королівськими чиновниками. До руху приєдналися найбідніші верстви городян.
Австрійські війська в червні 1680 р. жорстоко придушили повстання. Багато повстанців загинуло в боях, понад сто чоловік було страчено, понад тисячу засуджено до каторги. Згідно з імператорським указом, що з'явився після закінчення каральних акцій, встановлювалася панщина по три дні на тиждень; заборонялося залучати селян до робіт у неділю та у свята; феодалам дозволялося необмежено використовувати селян у період жнив; обсяги грошових і натуральних повинностей залишилися без змін.
Уже наприкінці XVII ст. в Чехії виникли перші мануфактури, засновані дворянами. Але розвиток мануфактурного виробництва відбувався повільно аж до середини XVIII ст. Переважна більшість мануфактур не витримали конкуренції і згорнули свою діяльність. Процвітання шляхетського підприємництва згодом призвело до занепаду міст і зубожіння городян.
В окремих галузях — наприклад у склодувній — певних успіхів досягли підприємці незнатного походження. Ця галузь, поряд із ткацтвом, у другій половині XVII ст. вважалася однією з найрозвиненіших, її вироби становили найголовнішу статтю експорту. Але міста, порівняно з іншими країнами Європи, відігравали в економічному розвитку незначну роль. Майже всі вони, за винятком Праги, зберігали дрібнобуржуазний, напівселян-ський характер. Навіть відносно масштабне будівництво, що змінювало вигляд міст, здебільшого в стилі бароко, не справляло вирішального впливу на спосіб життя городян. Ніколи раніше в чеських землях не споруджувалося й не облаштовувалося стільки храмів і монастирів, як у добу розквіту бароко. Цікавим є той факт, що ратуш у ту пору збудували набагато менше.
Панівні позиції в суспільному житті чеських земель посіла католицька церква, яка визначала політику у сфері освіти та культури. Більшість населення Чехії та Моравії в другій половині XVII ст. прийняла католицьке віросповідання. Єзуїти відігравали чільну раль у вищій освіті, цензурували друковані видання, проводили активну місіонерську діяльність тощо. Уже в 1656 р. з'явилися укази проти иекатоликів, які позбавлялися майна, підлягали ув'язненню або навіть смертній карі. Усі землевласники протягом трьох місяців мусили перейти в католицтво або виїхати з країни.
|
Головна 
