Кризові явища в Чехії та зародження гуситського руху - Історія Південних та Західних слов'ян - Всесвітня історія - Все для історика
Все для історика
Неділя, 11.12.2016, 08:55
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Всесвітня історіяРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Історія Росії [4]
Історія Німеччини [7]
Історія Франції [8]
Історія Англії [11]
Історія країн Скандинавського пів-ва [1]
Історія Іспанії [4]
Історія країн Латинської Америки [5]
Історія Китаю [5]
Історія країн Азії та Африки [18]
Різне [15]
Історія країн Північної Америки [4]
Історія Стародавньої Греції та Риму [7]
Історія Японії [5]
Історія Південних та Західних слов'ян [11]
Загадки цивілізацій [3]
Нумізматика [2]
Міфологія [0]
Монархи світу [1]
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 7
Гостей: 7
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Файли » Історія Південних та Західних слов'ян

Кризові явища в Чехії та зародження гуситського руху
09.11.2010, 22:42

    Кризові явища, які стали проявлятися в Чехії вже з останньої третини XIV ст., були наслідком загального економічного занепаду в країнах Західної Європи. Криза в економіці, що набула особливо гострого характеру на зламі XIV—XV ст., мала далекосяжні соціальні наслідки для Чеського королівст­ва. Йдеться насамперед про глибоку диференціацію суспіль­ства: від селян і феодалів до духовенства й жителів міст.

    Селяни поділялися на заможних (седляків) і бідноту (холупників). Вони не були власниками землі, а лише утримували свої наділи й мусили відробляти панщину, сплачувати натуральний і грошовий оброки, певну кількість різних податків. Селяни підлягали суду господаря — феодала, який жорстоко карав за найменшу провину. Фактично влада феодала над селянином була необмеженою.

    Населення чеських міст поділялося на патриціат (складався з німців), який тримав у своїх руках усе управління та суд; бюргерство, об'єднане в цехи й представлене чехами; бідноту, яка становила майже половину населення.

    Пануючим класом Чехії були феодали, серед яких багатством і могутністю вирізнялися церковні ієрархи. Католицька церква володіла третиною всіх земельних угідь (половиною всіх земель узагалі). Основним джерелом її прибутків були селянські повинності. Крім того, вона отримувала від усіх верств чеського суспільства "десятину", а також гроші від ми­рян за відправлення обрядів. До світських феодалів належали також магнати й рицарська шляхта. Магнати прагнули обій­мати високі державні посади й протистояли королівській владі.

    Кількість шляхетських родів сягала кількох тисяч. Всі во­ни господарювали у своїх невеликих володіннях і мали до­сить скромні прибутки. Існував також прошарок зовсім збід­нілих рицарів, які втратили свої володіння й заробляли на життя військовою службою. Незважаючи на те, що магнати і шляхта мали однакові права та привілеї, останні посідали дру­горядні позиції в суспільстві.

    Криза, що охопила Чехію, вкрай загострила відносини між усіма класами та верствами суспільства. Селяни прагнули по­збавитися нещадної експлуатації феодалів; бюргерство — зві­льнитися з-під влади патриціату й набути власних прав; місь­ка біднота була готова до найрадикальніших змін у суспільс­тві, щоб поліпшити своє злиденне становище; дворянство боролося з магнатами за землю, привілеї та владу. Водночас у чеському суспільстві зростало невдоволення політикою Рим­ської курії і діяльністю католицького кліру. Представники рі­зних станів прагнули не лише звільнитися від надмірних цер­ковних поборів, а й при нагоді поділити церковне майно. От­же, на зламі XIV—XV ст. стали проявлятися й загострюватися кризові явища в економічній, політичній та церковній сферах життя чеського суспільства, всі прошарки та класи якого прагнули змінити суспільно-політичний лад, реформувати цер­кву, а також відстояти національну гідність, звільнивши кра­їну від засилля німців.

    Суспільно-економічні суперечності в Чехії викликали про­тест, який в умовах того часу міг проявитися тільки в релігій­ній формі. Римо-католицька церква, яка була чи не наймогутнішою структурою в країні, проявляла себе як регресивна сила, що гальмувала суспільний розвиток. Опозиційною си­лою щодо католицизму виступало передусім чеське бюргерс­тво, яке прагнуло "дешевої церкви". Ця опозиція мала яскра­во виражений національний характер, оскільки спрямовува­лася проти засилля привілейованого німецького духовенства й патриціату. Союзником бюргерства виступало також чеське селянство, яке нещадно експлуатувалося німецькими церко­вними й світськими феодалами. Оскільки критика католицизму пов'язувалася з вимогами секуляризації церковних зе­мель, вона дістала підтримку королівської влади, чеських ма­гнатів, шляхти й рицарства.

    З критикою політики католицької церкви вже в другій по­ловині XIV ст. виступило чеське духовенство. Так, Міліч з Кромержижа (1320—1374) у своїх проповідях чеською мовою сміливо викривав вади духовенства: користолюбство, розбе­щеність, невігластво, здирництво та ін. Він критикував спра­вжніх винуватців розбещення церкви й підготував власну про­граму "виправлення" суспільства. Критика католицизму була підхоплена магістром Празького університету — Матвієм з Янова (1350—1394), який у своїх працях обґрунтував необхід­ність церковної реформи. В 1391 р. у Празі була заснована Віфлеємська каплиця. У проповідях, які читалися тут лише чеською мовою, викривалися зловживання католицької церкви.

    У Празькому університеті відбувалися диспути, на яких обговорювалися питання реформації католицької церкви. За необхідність змін виступали чеські магістри —послідовники вчення (забороненого Римською курією) відомого реформа­тора, професора Оксфордського університету Д. Вікліфа (1320— 1384). Однак антивікліфісти (здебільшого німецькі професори) у 1408 р. домоглися заборони вивчення праць реформатора-англійця.

Серед прихильників Д. Вікліфа був і магістр Празького університету Ян Гус (1371-1415). Незважаючи на своє селян­ське походження, він успішно закінчив університет у Празі й був посвячений у сан священика й призначений проповід­ником Віфлеємської каплиці. Так Ян Гус дістав можливість впливати не лише на студентів університету, а й на інші вер­стви населення Праги, внаслідок чого його діяльність набула для Чехії дійсно національного значення. А оскільки Я. Гус своїм бездоганно праведним життям, глибоким релігійним натхненням і прагненням повернути церкві її первозданну чис­тоту вирізнявся серед інших священнослужителів, його вплив на маси постійно зростав. Ім'я проповідника стало відомим далеко за межами столиці. Більшість чеського населення вва­жала Яна Гуса своїм духовним пастирем і була готова на жер­тви заради його вчення. Виступаючи з критикою римо-католицької церкви та папства, Я. Гус указував на те, що спасіння людини визначається волею Божою й не потребує армії свя­щеннослужителів. Протиставляючи Римську курію й католиць­кий клір діяльності Ісуса Христа та перших християнських громад, Я. Гус доводив, що папа Римський не може бути "намісником Бога на землі", а тому існування очолюваної ним церковної ієрархії безпідставне. Твердження Я. Гуса про необ­хідність створення чеської церкви, підпорядкованої лише коро­лю, підривало авторитет папства. Моральні норми для визна­чення належності до християнства, сформульовані Я. Гусом, стали потужною зброєю в руках реформаторів церкви.

    Король Чехії Вацлав IV (1378-1419), позбавлений у 1400 р. імператорського трону, підтримував із політичних міркувань прихильників реформації, а більшість чехів — лінію монарха. За умов, коли німецьке населення вважало, що всі чехи стали єретиками, чеські магістри почали домагатися реформи Празь­кого університету. Вацлав IV підписав Кутногорський декрет (1409), згідно з яким німці в університеті позбавлялися своїх привілеїв. Тоді німецькі магістри, бакалаври й студенти зали­шили Прагу й подалися до новозаснованого університету в Лейпцигу. Празький університет став центром діяльності при­хильників Реформації.

    Перебуваючи у вигнанні (1408) Я. Гус написав ряд творів, де висловив думки, що стали основоположними для всіх на­ступних церковних реформаторів: Священне Писання має бути єдиною основою в справах віри та християнських обрядів; індульгенція (куплені за гроші папські відкупні грамоти від гріхів) не може мати ніякого значення без справжнього пока­яння грішника; духовенство необхідно позбавити церковного майна; світська влада папи незаконна; безгрішність папи на­віть у вирішенні церковних питань — не безумовна; причастя мирян під обома видами допустиме; основну роль у справі спасіння мала відігравати особиста переконаність.

    Вчення Яна Гуса полягало в тому, що наявний порядок у церкві необхідно змінити, а люди мають повернутися до того життя, яке заповідав Христос, у суспільстві не повинно бути несправедливості, експлуатації та безморальності. Засоби до­сягнення накресленої мети, на думку Я. Гуса, мають бути мирними, але можливе й застосування сили. Невдовзі архі­єпископ Празький заявив, що висловлювання реформатора підбурюють до несправедливих дій, а тому підпадають під суд інквізиції. Папа Римський видав буллу на його прокляття.

    Ідеї Реформації, що дедалі більше поширювалися в чесь­кому суспільстві, стали проявлятися і в конкретних ситуаці­ях. Так, приїзд представників папи для продажу індульгенцій (1412) викликав масові виступи пражан. Власті стратили трьох міщан, а Я. Гус був підданий анафемі. Він мусив залишити Прагу, оскільки місту загрожував інтердикт. Ян Гус відтепер мав вибирати: припинити чи продовжувати свою реформаторську діяльність. Саме так постало питання, коли в 1414 р. його запросили на церковний собор у Констанці. Я. Гус май­же без вагань погодився, підкреслюючи цим рішенням, що не збирається відступати від свого вчення, в якому закликав усіх: "Шукай правду, слухай правду, навчайся правді, люби правду, дотримуйся правди, захищай правду аж до смерті, бо правда звільнить тебе від гріха, від чорта, від смерті душі, і нарешті, від смерті вічної".

    Знехтувавши власною безпекою, Я. Гус вирушив до Кон­станци, де виправдалися найгірші побоювання його друзів. Я. Гуса засудили наперед і позбавили можливості вести дискусію. Йому було запропоновано: зректися свого вчення або вмерти. Коли на третьому засіданні він відмовився зректися, імператор Сигізмунд (Жигмонд) наказав судити Я. Гуса як єретика. Після обряду позбавлення священицького сану (6 лип­ня 1415 р.) він був засуджений до спалення. Під час страти він молився за себе й за своїх ворогів. Невдовзі за вироком інквізиції загинув на вогнищі і його друг Ієронім Празький.

Категорія: Історія Південних та Західних слов'ян | Додав: Ekzor
Переглядів: 1666 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 3.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук по сайту
Адміністрація
Mail Ekzor@inbox.ru
Опитування
Як ви відсвяткували Новий Рік?
Всего ответов: 1049
Друзі
Козацькі літописи та історія
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz