Болгарія в роки Першої Світової війни - Історія Південних та Західних слов'ян - Всесвітня історія - Все для історика
Все для історика
Вівторок, 06.12.2016, 20:47
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Всесвітня історіяРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Історія Росії [4]
Історія Німеччини [7]
Історія Франції [8]
Історія Англії [11]
Історія країн Скандинавського пів-ва [1]
Історія Іспанії [4]
Історія країн Латинської Америки [5]
Історія Китаю [5]
Історія країн Азії та Африки [18]
Різне [15]
Історія країн Північної Америки [4]
Історія Стародавньої Греції та Риму [7]
Історія Японії [5]
Історія Південних та Західних слов'ян [11]
Загадки цивілізацій [3]
Нумізматика [2]
Міфологія [0]
Монархи світу [1]
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 25
Гостей: 25
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Файли » Історія Південних та Західних слов'ян

Болгарія в роки Першої Світової війни
04.11.2010, 21:56

    Серйозні наслідки для Болгарської держави мала її катастрофічна поразка в другій Балканській війні. Підсумки виборів до Народних зборів у листопаді 1913 р. свідчили про зростання впливу Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС), со­ціалістів різної спрямованості та втрату влади «народни­ками» й «прогресистами», які керували країною під час війни. Проте ситуація змінилася вже на позачергових ви­борах до Народних зборів, які відбулися в лютому 1914 р. Винуватці поразки знову повернулися до влади, цим разом потрапивши до складу уряду на чолі з лідером лібералів В. Радославовим.

    Вимушені були вгамувати свою активність і прихильни­ки створення «Великої Болгарії», хоча цар Фердінанд у декларації про закінчення війни заявив, що згортання прапорів не передбачається: «будемо чекати кращих часів». Правлячі кола виношували ідеї реваншу, які прагнули реа­лізувати за допомогою Німеччини та Австро-Угорщини. Важливим етапом втягування Болгарії до коаліції Цент­ральних держав стала угода про позику в липні 1914 р., пе­реважна частина якої була використана для сплати старих боргів та на закупівлю нових озброєнь у Німеччині.

    Напередодні світової війни та на її початку між воро­гуючими блоками точилася гостра боротьба щодо притяган­ня Болгарії на свій бік. Проголосивши свій нейтралітет у війні й віддавши певну перевагу союзові з Центральним блоком, болгарський уряд продовжував водночас вести пе­реговори з Антантою. Основні опозиційні партії засуджу­вали пронімецьку орієнтацію уряду. Навіть «народняки» «прогресисти» та демократи не виключали можливості всту­пу Болгарії у війну, але доводили доцільність союзу з Ро­сією й Антантою. До цього табору примикали також БЗНС та радикали.

    6 вересня 1915 р. після досить тривалих переговорів із дипломатами ворогуючих коаліцій керівництво Болгарії прийняло рішення про вступ у війну на боці Центральних держав. Було укладено договір про дружбу і союз Болга­рії та Німеччини. Згідно з таємною угодою «про компенса­ції» Болгарії за її виступ проти Сербії обіцялися Вардарська Македонія та Поморав'я. У випадку приєднання Греції й Румунії до Антанти Болгарія мала отримати ще й Егейську Македонію та Південну Добруджу. Військова конвен­ція визначала строки нападу болгар на Сербію та обсяг австро-німецької допомоги озброєнням, боєприпасами та військовими контингентами. Згідно з болгарсько-турецькою угодою Туреччина поступалася частиною території Східної Фракії.

    14 жовтня 1915 р. 300-тисячна болгарська армія розпо­чала бойові дії проти Сербії. Болгарська та австро-німецька армії, узгоджено діючи протягом двох наступних міся­ців, завдали поразкичсербським військам. Болгари оволоді­ли Вардарською Македонією та частиною Сербії. Спроби болгарської армії захопити територію Егейської Македо­нії були відбиті військовим десантом Антанти, який виса­дився на грецькому узбережжі. Так виник новий фронт на Балканах — Салонікський, на якому майже впродовж усієї війни болгарська армія змушена була протистояти об'єдна­ним англо-франко-російсько-сербським збройним силам.

    Первісні успіхи Болгарії на фронті викликали в суспіль­стві хвилю націоналістичного чаду, який охопив майже всі політичні сили, навіть ті, що спершу орієнтувалися на союз з Антантою. Глава уряд,у заявив, що «болгарською буде та земля, якої торкнуться копита болгарського коня». Біль­шість депутатів Народних зборів — «народняки», «прогре­систи», демократи, радикали та ліберали — голосували за виділення урядові нових військових кредитів.

    У жовтні 1916 р. Болгарія виступила проти Румунії, яка напередодні приєдналася до табору Антанти. У взаємодії з німецькими військами та за підтримки двох турецьких дивізій болгарська армія наприкінці грудня 1916 р. з ходу за­хопила Добруджу й швидко просунулася до гирла Дунаю, де виник Дунайський фронт. Ситуація була стабілізована з прибуттям на допомогу румунам російських військ, після чого протистояння набуло позиційного характеру. Окопна війна на балканських фронтах переконливо свідчила, що хвалькуваті обіцянки швидкої й легкої перемоги з боку уря­ду В. Радославова насправді не мали підстав.

    Війна згубно впливала на соціально-економічне стано­вище болгарського суспільства. Від майже тотальної мобі­лізації працездатних чоловіків найбільше терпіло сільське господарство. Частка призваних на службу до армії (40 % чоловічого населення) була найвищою серед усіх воюючих держав. Зменшувалися площі під сільськогосподарськими угіддями, знижувалася врожайність, скорочувався валовий збір зерна та ін. Багато не пов'язаних з обслуговуванням армії підприємств та майстерень було закрито. Значно посилилося проникнення в економіку Болгарії німецького ка­піталу, який уміло користувався союзницькими пільгами. У сферу його господарювання в країні потрапили кам'яно­вугільна, міднорудна, текстильна, млинарська та дерево­обробна промисловість. Болгарія перетворилася на сиро­винний придаток Німеччини. До виснажування ресурсів призводило також хижацьке хазяювання ділків, які отри мували на військових поставках нечувані прибутки. В армії внаслідок крадіжок та недбальства інтендантів солда-ти голодували. Використовуючи своє службове становище, швидко багатіли чиновники, генерали й навіть міністри.

    Затяжна та виснажлива війна Болгарії на два фронти призводила до значних втрат особового складу армії й відкидала до межі злиднів та голоду переважну масу мир­ного населення країни. На хліб та найважливіші продукти харчування було введено картки, норми видачі за якими систематично зменшувалися. Скасовано деякі конституційні свободи, запроваджено цензуру. Всіх незадоволених чо­ловіків з виробництв відправляли на фронт. Селяни тер­піли від систематичних реквізицій для військових потреб. Спеціальні команди нишпорили по селах, відбираючи в людей найнеобхідніше в обмін на квитанції, які не мали ніякої реальної вартості. Дефіцитними були сіль, мило, гас, сірники та ін.

    Відомості про злидні в тилу доходили до діючої армії. Збільшувалося незадоволення солдатів непідготовленими безглуздими наступами на фронті та крадіжками інтендан­тів. Посилювалась антивоєнна пропаганда, виникали не­легальні солдатські комітети. На Дунайському фронті після лютневої революції в Росії розпочалися братання болгарських та російських солдатів. Дисципліна в армії занепадала, зростала кількість дезертирів.

    На початку 1918 р. у військових підрозділах почастіша­ли мітинги й збори, виникали з різних причин заворушен­ня солдатських мас. Намагаючися перешкодити поширенню антивоєнних настроїв, армійське командування вдалося до репресій. Тільки за три перші місяці 1918 р. було репресо­вано 40 тис. солдатів та 800 офіцерів, а 2,5 тис. військо­вих — страчено. Але навіть драконівські засоби не могли згасити наростаюче невдоволення. Влітку 1918 р. кіль­кість солдатських виступів збільшилася. Солдати відмовля­лися коритися командуванню, в ряді частин спалахнули повстання. Одним із найбільших було повстання 27-го Чепінського полку в червні 1918 р.

    В країні назрівала гостра соціально-політична криза, іс­нуючі суперечності потребували розв'язання. Перспектива воєнної поразки Центральних держав активізувала при­хильників зближення з Антантою і США. Щоб запобігти по­дальшому поглибленню політичної кризи, цар Фердінанд у червні 1918 р. відправив у відставку уряд лібералів. До влади прийшли демократи й радикали на чолі з О. Маліновим і Т. Костурковнм. Новий уряд підтвердив готов­ність вести війну в союзі з Центральними державами.

    Невдачі болгарських військ на Салонікському фронті прискорили розв'язання кризи. В середині вересня 1918 р. армії Антанти прорвали фронт у районі Добропола. Бол­гарська армія, не витримавши натиску переважаючих сил противника, почала відступати. Спроби командування розстрілами відновити фронт призвели лише до загострен­ня становища в країні.

    Відступ болгарських військ став детонатором вибуху невдоволення солдатів, який розпочався 23—24 вересня 1918 р. під гаслами: «На Софію!», «Смерть винуватцям катастрофи!». Військові вимагали відставки уряду та укла­дення миру. 26 вересня вони захопили м. Радомир (ЗО км від Софії). Уряд направив до повсталих для переговорів делегацію, що складалася з лідерів партій, у тому числі ке­рівника БЗНС О. Стамболійського та його соратника Р. Даскалова. Водночас до Салонік у штаб командування армії Антанти вирушила інша делегація для якнайшвид­шого укладення перемир'я.

    В ході переговорів із повстанцями лідери БЗНС приєд­налися до них. З ініціативи Р. Даскалова 27 вересня в Радомирі була проголошена республіка. Головою Тимчасового уряду призначено О. Стамболійського, а головнокоманду­ючим повстанських військ став Р. Даскалов. Наступаюча 10-тисячна армія повстанців знаходилася вже поблизу Со­фії у села Владая. Намагаючись запобігти кровопролиттю, керівництво повсталих направило урядові ультиматум, у якому вимагало здати столицю без бою.

    Але, скориставшись паузою і нерішучістю повсталих, уряд звернувся по допомогу до німецького командування. 29 вересня 1918 р. в Салоніках спішно було підписано перемир'я на умовах капітуляції болгарської армії. А 30 ве­ресня вірні урядові війська, спираючися на прибулі ні­мецькі частини, розбили передові сили повсталих. 2 жовтня взято Радомир. Захоплені в полон повстанці розстріляні або кинуті до в'язниці.

    Повстання було жорстоко придушено, але режим особис­тої влади Фердінанда не встояв. Цар мусив зректися пре­столу на користь свого 24-річного сина Бориса III. Фердінанд утік до Німеччини. Болгарія була окупована війська­ми Антанти: в жовтні 1918 р. французькі, італійські та інші частини зайняли найважливіші стратегічні пункти кра­їни: залізниці, порти тощо.

Категорія: Історія Південних та Західних слов'ян | Додав: Ekzor
Переглядів: 5056 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 3.2/6
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук по сайту
Адміністрація
Mail Ekzor@inbox.ru
Опитування
Як ви відсвяткували Новий Рік?
Всего ответов: 1045
Друзі
Козацькі літописи та історія
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz