Мекленбург, Бранденбург, Померанія, Східна Пруссія, Сілезія залишалися у XVIII ст. головними районами поширення пізнього німецького кріпосного права, найбільш яскраво характеризує панування феодальної реакції. Кріпосницька експлуатація прийняла тут особливо жорстокий характер, хоча в правовому і економічному становищі селянства спостерігалася велика різноманітність. Поряд із звичайною двох-триденною панщиною зустрічалася і шестиденна, при якій селяни змушені були обробляти свої надільні ділянки по ночах. Незважаючи на існуючі заборони торгівлі кріпаками, бували випадки, коли селян продавали без землі, віддавали в служіння стороннім особам; поміщик міг піддати їх будь-якому тілесному покаранню; він видавав дозвіл на вступ у шлюб, надходження селянських дітей до кого-небудь в служіння, в навчання майстерності і т. д. У королівстві Пруссії, в Мекленбурзі та інших князівствах видавалися спеціальні урядові постанови про селян-втікачів, які загрожували винним тяжкими тілесними покараннями і навіть смертю. Нерідко уряд посилав на допомогу поміщикам військові загони для наведення в їх маєтках «порядку».
Зганяння селян із землі приймає все більш широких розмірів з другої половини XVIII ст., будучи однією з специфічних форм розвитку прусських аграрних відносин. Зовні він нагадував англійське обгородження, але мав зовсім інші соціальні наслідки. В Англії в результаті обгородження створювалися передумови для розвитку капіталістичного способу виробництва, капіталістичного фермерства, заснованого на експлуатації вільних найманих робітників. У Пруссії ж зганяння селян вело лише до подальшого розширення панської оранки за рахунок селянських наділів і до зміцнення товарного господарства поміщиків, заснованого на панщині, працю селян-кріпаків. Дещо пізніше цей кріпосний маєток поступово перероджується на юнкерське помістя капіталістичного типу.
У західних і південно-західних землях Німеччини спостерігалися дещо інші аграрні відносини. Тут і у XVIII ст. продовжував існувати сеньоріальний режим, приблизно в тій формі, яку він мав у сусідній Франції в пізнє середньовіччя. Селянин обробляв землю, верховним власником якої був сеньйор, який отримував з селянина чинш і інші, частиною натуральні, переважно ж грошові, оброки. Землевласник на заході Німеччини, як правило, не вів власного господарства. Феодальна експлуатація шляхом стягнення грошового оброку не була такою грубою, як панщина. Тим не менше і вона була важким тягарем для селян. Безпосередній виробник і тут не міг розпорядитися повністю своєю землею і, подібно середньовічному кріпакові повинен був отримати дозвіл сеньйора на її відчуження.
Якщо Східна Німеччина була класичним зразком кріпосницького панщинного господарства, а для Західної та Південно-Західної Німеччини було характерне переважання сеньоріально-чиншової системи, то в Південній Німеччині (Баварія і сусідні з нею землі) панували перехідні форми аграрних відносин. Досить поширена і тут експлуатація кріпосних селян поміщиками поєднувалася зазвичай з збереженням великої кількості селян, які не знали панщини і тримали землю за чиншовим правом.
Промисловий розвиток Німеччини XVIII ст. відбувалося уповільненими темпами порівняно з Англією, Голландією, Францією і навіть зі Швецією. Старі ремісничі центри Південної Німеччини - Аугсбург, Нюрнберг, Ульм, Інгольштадт, Мюнхен і ін, занепали ще в XVII ст. Суконна промисловість, якою вони колись славилися, у XVIII ст. зовсім впала. Нюрнберг втратив колишнє значення великого центру збройної промисловості. Разом з тим у деяких частинах Німеччини можна відзначити і ознаки промислового прогресу. Так, наприклад, в прирейнській Німеччині суконна і металургійна промисловість дещо пожвавилася до початку XVIII ст., хоча розвиток цих галузей гальмувався сильною конкуренцією Голландії, Англії та Франції. Капіталістичні форми промисловості поширюються з кінця XVII ст., крім прирейнських областей, також в Бранденбурзі та Саксонії. У вовняній промисловості Берліна, у шовковій промисловості Крефельда виникають навіть великі централізовані мануфактури з кількістю робітників від 2 до 4 тис.; але лише до кінця XVIII ст. кількість підприємств цього типу, переважно в текстильному виробництві, зросла настільки, щоб визначати загальний характер промисловості. У більшості ж районів Німеччини пануючою формою промисловості протягом всього цього сторіччя залишалося цехове ремесло.
Фінансова політика німецьких князів носила дріб'язковий і в той же час відверто грабіжницький характер. Щоб вичавити з населення якомога більше грошей, князі продовжували і в XVIII ст. практикувати політику меркантилізму, які набирали на їх володіннях потворних форм. Вони видавали укази про заборону підданим купувати «іноземні» товари, під якими розуміли вироби, які надходили з сусідніх німецьких держав, або ж за прикладом великих західноєвропейських держав вводили князівські монополії і всякого роду акцизи. Один князь забороняв своїм підданим вживання кави і конфіскував у зв'язку з цим кавові млини; другий оголошував своєю винятковою монополією торгівлю сіллю, пивом, дровами, колісною маззю; третій звільняв своїх підданих від військової служби за величезний, руйнівний викуп.
|
Головна 
