Становище Туреччини після Другої світової війни (друга половина 40-х - 50-ті роки ХХ ст.) - Історія країн Азії та Африки - Всесвітня історія - Все для історика
Все для історика
Вівторок, 06.12.2016, 20:50
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Всесвітня історіяРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Історія Росії [4]
Історія Німеччини [7]
Історія Франції [8]
Історія Англії [11]
Історія країн Скандинавського пів-ва [1]
Історія Іспанії [4]
Історія країн Латинської Америки [5]
Історія Китаю [5]
Історія країн Азії та Африки [18]
Різне [15]
Історія країн Північної Америки [4]
Історія Стародавньої Греції та Риму [7]
Історія Японії [5]
Історія Південних та Західних слов'ян [11]
Загадки цивілізацій [3]
Нумізматика [2]
Міфологія [0]
Монархи світу [1]
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 24
Гостей: 24
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Файли » Історія країн Азії та Африки

Становище Туреччини після Другої світової війни (друга половина 40-х - 50-ті роки ХХ ст.)
13.04.2011, 21:12

    Участь у війні вимагало від уряду величезних фінансових витрат, що призвело до серйозних економічних труднощів. Соціальне напруження в 1945 р. наростало. Це спонукало владу провести ряд нових законів. У 1945 р. був прийнятий Закон про аграрну реформу, який передбачав купівлю державою земель і її продаж селянам з розстрочкою на 20 років. Згодом це призвело до формування фермерського укладу і стимулювало розвиток економіки. Були прийняті закони про створення Міністерства праці, про профспілки, про страхування робітників державних підприємств.

    У листопаді 1945 р. І. Іненю, виступаючи в парламенті, вперше висловився за відмову від однопартійної диктатури. У січні 1946 р. група депутатів, котра вийшла зі складу Народно-республіканської партії (НРП) проголосила створення демократичної партії (ДП). Її очолили Джеляль Баяр і Аднан Мендерес. На відміну від НРП, нова партія виступила за дотримання демократії та громадянських свобод, за свободу у розвитку приватного сектора, за залучення в економіку іноземного капіталу. Вже незабаром після свого створення, на виборах 1946 р., ДП отримала 61 місце в парламенті, проти 396 мандатів НРП.

    Пожвавлення ісламських настроїв в Туреччині було використано Демократичною партією: вона постійно проявляла незадоволення Лаі-цизмом(процес, в ході якого релігійні догми, інститути і практики втрачають їх перш високе значення в житті суспільства), звинувачувала НРП в «безбожництві». У 1946 р. в Туреччині прийнятий закон, що дозволяв відкриття приватних релігійних шкіл і викладання релігії в державних школах на факультативній основі. Все це вело до зростання популярності ДП. У травні 1950 р. вона здобуває перемогу на парламентських виборах, завоювавши відразу 396 місць проти 68 у НРП. Президентом країни став Д. Баяр, прем'єр-міністром - А. Мендерес.

    Демократична партія перебувала при владі в Туреччині 10 років. У своїй економічній політиці вона прагнула розвивати приватний сектор, покращувати інфраструктуру, субсидіювала сільське господарство. Їй вдалося розширити промисловий сектор: щорічні темпи зростання становили 8%. Були зняті обмеження на іноземні капіталовкладення, частка ВНП, що виробляється приватним сектором, до 1960 р. вперше перевищила 51%. Але суттєво обмежити державний сектор не вдалося, він як і раніше займав провідні позиції, користувався пільгами. Державні підприємства, наприклад, швидше отримували валюту для оплати імпорту, постачали приватникам продукцію за вищими цінами, брали кредити у Державного банку під 1% річних, у той час як приватники платили 8-12% на рік. Розвиток сільського господарства був менш успішним - з 1956 р. довелося навіть імпортувати в країну зерно.

    Популярність Демократичної партії поступово знижувалася: на виборах 1958 р. вона отримала вже менше половини голосів, але завдяки мажоритарній системі зберегла 2 / 3 місць у парламенті.

    В кінці 1950-х рр. проявилася повна нездатність А. Мендереса управляти економікою, що призвело до наростання зовнішньої заборгованості і поставило Туреччину на межу банкрутства; лише зусиллями МВФ та іноземних кредиторів вона була врятована від фінансового краху.

    За ці 10 років у країні активізувалося ісламське духівництво. Воно все частіше домагалося від уряду ДП поступок. У результаті було введено викладання ісламу в школах, Коран регулярно читали по радіо, велося широке будівництво мечетей. Влада заохочувала розпалювання націоналізму, поширення ісламу серед неосвічених верств населення.

    Як опозиція, Демократична партія критикувала політичну диктатуру НРП, але, коли сама прийшла до влади, стала проводити таку ж політику: переслідувати опозицію, її діячів і органи преси. У квітні 1960 р. була навіть створена парламентська комісія з надзвичайними повноваженнями для «розслідування підпільної діяльності опозиції».

    Нападки на курс Ататюрка давно вже викликали занепокоєння в армії. Після виборів 1954 р., на яких перемогу знов отримала ДП, у структурі збройних сил була створена таємна організація «ататюркістів». Вона планувала повернення до політики М. Кемаля.

    27 квітня 1960 відбувся мітинг студентів Стамбульського університету, за ним пішли демонстрації в Анкарі та інших містах. Почалися масові заворушення на націоналістичному ґрунті, напади на греків та інших іноземців, що згодом призведе до державного перевороту.

Категорія: Історія країн Азії та Африки | Додав: Ekzor
Переглядів: 2048 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 1.5/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук по сайту
Адміністрація
Mail Ekzor@inbox.ru
Опитування
Як ви відсвяткували Новий Рік?
Всего ответов: 1045
Друзі
Козацькі літописи та історія
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz