В кінці XVI - початку XVII ст. в одному з важливих торгових і культурних центрів південного Китаю м. Усі, на базі академії Дунлінь склалася організація, члени якої вимагали подальших реформ усіх сторін життя мінського Китаю. Їхня програма багато в чому нагадувала вимоги реформаторів XVI ст. і була складена чиновниками, висланими сюди з Пекіна за опозиційні уряду погляди. На чолі організації стояв сановник Гу Сянчец, що спирався у своїй діяльності на підтримку багатьох жителів Усі. Значне місце в їх вимогах займали питання реформування державного апарату, посилення ролі імператора в безпосередньому управлінні країною, а також економічні перетворення - передача в руки приватних власників державних мануфактур і майстерень для підвищення їх продуктивності та якості товарів, що випускаються, припинення політики захоплення селянських земель великими власниками, упорядкування системи оподаткування і т.д.
У період 1620-1624 рр. реформаторам вдалося прийти до влади в Пекіні і спробувати здійснити на практиці свої програмні вимоги. Проте колишня палацова еліта зуміла консолідувати навколо себе противників реформ і усунути від влади своїх конкурентів, багато з яких потім були піддані репресіям. Продовжилася практика розкрадання коштів з державної скарбниці, захоплення селянських земель, збільшення податків і особистих повинностей. Положення ускладнювалося ще й тим, що систематично відбувалися стихійні лиха і все гіршало міжнародне становище Китаю. Проте особливо небезпечними для мінської влади стали селянські повстання, які поступово переросли в великомасштабну війну проти правлячого режиму.
У першій половині XVII ст. продовжилася європейська експансія в Китаї. Так, Іспанія, після захоплення Філіппін, знищила на о. Лусон більше 20 тисяч китайських підданих, які займалися там торгівлею. Подібна акція повторилася ще раз у 1639 р. У 20 рр. XVII ст. біля берегів Китаю з'явилися голландські кораблі, які напали на о-ви Пенхуледао і захопили частину о. Тайвань (Формоза). Однак зміцнитися на материковому Китаї їм так і не вдалося. Паралельно голландцям експансіоністські прагнення виявляла в цьому районі і Великобританія. Англійці проникли в район Гуанчжоу і добилися від китайського уряду права вести тут свою транзитну торгівлю. З Китаю європейці в першу чергу стали вивозити шовк і фарфор, а ввозити тютюн і вогнепальну зброю.
Іноземцям китайська влада як і раніше забороняла в'їзд в країну. Виняток становили лише католицькі місіонери португальського, німецького та італійського походження. Їх роль у той період важко оцінити однозначно. З одного боку, вони створювали ідеологічний грунт для подальшого колоніального закабалення Китаю, а з іншого, знайомили населення з досягненнями західної цивілізації, допомагали впроваджувати їх у повсякденне життя.
На початку XVII ст. спостерігаються перші офіційні міждержавні контакти Китаю і Росії. У 1618 р. перше російське посольство досягло Пекіна, що доставила потім до Росії грамоту китайського імператора, в якій висловлювалося бажання встановити двосторонні дипломатичні і торгові відносини. Проте аж до маньчжурського завоювання Китаю повноцінні зв"язки між двома країнами так і не були встановлені.
| 
Головна 
