Соціально-економічний розвиток Франції в роки Липневої монархії (1830-1848) - Історія Франції - Всесвітня історія - Все для історика
Все для історика
Вівторок, 06.12.2016, 20:49
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Всесвітня історіяРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Історія Росії [4]
Історія Німеччини [7]
Історія Франції [8]
Історія Англії [11]
Історія країн Скандинавського пів-ва [1]
Історія Іспанії [4]
Історія країн Латинської Америки [5]
Історія Китаю [5]
Історія країн Азії та Африки [18]
Різне [15]
Історія країн Північної Америки [4]
Історія Стародавньої Греції та Риму [7]
Історія Японії [5]
Історія Південних та Західних слов'ян [11]
Загадки цивілізацій [3]
Нумізматика [2]
Міфологія [0]
Монархи світу [1]
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 27
Гостей: 27
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Файли » Історія Франції

Соціально-економічний розвиток Франції в роки Липневої монархії (1830-1848)
17.06.2010, 18:36
   У роки монархії Луї-Філіпа (липневої монархії) розвиток капіталізму у Франції зробив великі успіхи. Промисловий переворот торкнувся в першу чергу, як і в Англії, легкої промисловості. Споживання бавовни зросло з 28 млн. кг у 1831 р. до 64 млн. кг у 1845 р. Капітали, вкладені в торгові і промислові підприємства, збільшилися за два десятиліття в півтора рази (з 30 млрд. до 45 млрд. франків). Кількість парових машин, що застосовувалися в промисловості, до 1847 р. досягло 4853. У 30-х роках у Франції почалося залізничне будівництво; до 1 січня 1847 р. в експлуатації перебувало 1535 км і споруджувалося 529 км залізничних ліній. 
    Промисловий розвиток Франції йшов дуже нерівномірно. Велика промисловість, головним чином текстильна (вироби з бавовни, вовни і полотна), росла на півночі Франції (Лілль), північному заході (Руан) і сході (в Ельзасі та Лотарингії). Металургійна промисловість швидко розвивалася в Луарськом басейні. 
    У Парижі панували такі галузі промисловості, як виробництво одягу, галантереї, предметів розкоші, дорогих меблів; тут переважали дрібні та середні підприємства, в яких було зайнято від двох до десяти робочих. У 1847 р. тільки 10% паризьких підприємців використовували працю більше ніж 10 робочих, а половину підприємств становили карликові майстерні, що належали ремісникам-одинакам, які експлуатували одного робітника; такі майстерні працювали на скупника або мануфактуриста-підприємця. 
    У промисловості Ліона - другого за чисельністю населення міста Франції, центрі шовкоткацької індустрії - все ще переважала розсіяна мануфактура. Великі підприємці-мануфактурісти мали звичайно тільки роздаткові контори; вони здавали замовлення зі своєї сировини власникам дрібних закладів з кількістю верстатів від одного до шести і відповідною кількістю підмайстрів, помічників, учнів, серед власників майстерень було багато майстрів-одинаків, які не користувалися найманою працею. 
    У багатьох департаментах мануфактуристи воліли розміщувати свої замовлення в селі, де робочі руки були дешевші, ніж у місті. 
Політика уряду, який чинив заступництво тільки купцям, великим фінансистам, торговцям і верхівці промисловців на шкоду інтересам решті буржуазії, гальмувала розвиток промисловості і торгівлі.
    Розвиток промисловості призвів до помітного збільшення чисельності робітничого класу Франції. У Парижі в 1846 р. з 1 млн. жителів майже третину становили робітники та дрібні ремісники. Значні пролетарські і напівпролетарські маси були зосереджені в Ліоні, Марселі, Руані, Бордо. Саме ці міста на чолі з Парижем і були зазвичай місцем революційних виступів того часу. У ході промислового перевороту і в результаті посилення капіталістичної експлуатації становище трудящих мас погіршувалося. Тривалість робочого дня в середньому дорівнювала 12-13 годинам, а в кам'яновугільних шахтах і в деяких інших галузях виробництва доходила до 15-16 годин і більше. Особливо жорстокій експлуатації піддавалися жінки і діти. Основна маса робітників і дрібних ремісників тулилася в сирих підвалах, на задушливих і темних горищах. Академік Адольф Бланкі писав, що він бачив в Ліллі робітниць, вся їжа яких складалася з 2 кг хліба на тиждень; ці жінки ледве трималися на ногах від виснаження. У 1841 р. було видано закон, який встановлював 8-годинний робочий день для дітей 8-12 років і 12-годинний - для підлітків 13-16 років. Але на практиці цей закон майже не дотримувався; до того ж він допускав безліч винятків (в окремих випадках нічна праця навіть для 8-річних дітей). 
    Вельми плачевним було становище більшої частини селянства, що становило дві третини населення Франції. Процес дроблення дрібних селянських ділянок гальмував розвиток сільського господарства і вів до зростаючого зубожіння переважної маси селян. Особливо важко жилося дрібним орендарям-здольникав. Використовуючи малоземелля селян, великі землевласники підвищували орендну плату. 
    Податки, прямі й непрямі (на сіль, на вино, що продавалися селянами в містах), душили селянство. Затримувало розвиток сільського господарства і відсутність дешевого кредиту. Сільські багатії грабували селян, стягуючи з них лихварські відсотки. Іншою формою грабування сільської бідноти було знищення залишків общинних земель і позбавлення селян старовинних «прав користування» (пасовища худоби на громадських вигонах, збирання колосків, залишків винограду, сухих галузок, соломи). 
    Не дивно, що жебрацтво знову, як і напередодні революції 1789 р., стало масовим явищем у французькому селі 40-х років XIX ст.; Тільки джерелом його була вже не феодальна, а капіталістична експлуатація.

Категорія: Історія Франції | Додав: Ekzor
Переглядів: 2453 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук по сайту
Адміністрація
Mail Ekzor@inbox.ru
Опитування
Як ви відсвяткували Новий Рік?
Всего ответов: 1045
Друзі
Козацькі літописи та історія
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz