Соціально - економічний розвиток Франції у XVII ст. - Історія Франції - Всесвітня історія - Все для історика
Все для історика
Середа, 07.12.2016, 11:30
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Всесвітня історіяРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Історія Росії [4]
Історія Німеччини [7]
Історія Франції [8]
Історія Англії [11]
Історія країн Скандинавського пів-ва [1]
Історія Іспанії [4]
Історія країн Латинської Америки [5]
Історія Китаю [5]
Історія країн Азії та Африки [18]
Різне [15]
Історія країн Північної Америки [4]
Історія Стародавньої Греції та Риму [7]
Історія Японії [5]
Історія Південних та Західних слов'ян [11]
Загадки цивілізацій [3]
Нумізматика [2]
Міфологія [0]
Монархи світу [1]
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 18
Гостей: 18
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Файли » Історія Франції

Соціально - економічний розвиток Франції у XVII ст.
07.03.2010, 19:46
    В Франції XVII ст. як і раніше зберігалася феодальна власність на основний засіб виробництва - на землю. Земля в переважній більшості складалася з «ф'єфів» (феодів), тобто власники формально «отримували» її від вищестоячих сеньйорів: від королів - герцоги і маркізи, від них - графи і барони і т.д., хоча ніяких внесків і служб на користь вищестоячого сеньйора, як у старовину, вже не покладалося 
    Економічна сутність цієї системи зводилася до того, що власність на землю складала монополію вузького пануючого прошарку. Вузькість внутрішнього ринку у Франції XVII ст. являла собою одне з найбільш істотних перешкод для розвитку промисловості. Сама техніка сільського господарства носила вкрай примітивний характер. Саморобна дерев'яна соха, мотика і заступ були головними сільськогосподарськими знаряддями. Селянин вдягався в домоткане грубо пофарбоване сукно, взувався в дерев'яні башмаки (сабо). Приблизно половина всієї землі у Франції -- у різних провінціях від 30 до 60% -- знаходилася в триманні селян. Основною формою селянського землекористування у Франції XVII-XVIII ст. була цензива. 
    Французьке дворянство вишукувало, крім прямих сеньйоріальних поборів, і інші джерела експлуатації селян. Молодші сини знатних родів нерідко одержували духовний сан. Завдяки привілеям французької (галліканської) церкви призначення на церковні посади було правом короля, і він використовував це право для підтримки дворянства. Усі вищі церковні посади - архієпископів, єпископів, абатів - роздавались французькій знаті, будучи для неї немалозначним джерелом доходу; верхівка першого стану (духівництва) і другий стан (дворянство) були тому зв'язані у Франції найтіснішими родинними зв'язками . Доходи церкви складалися не тільки з того, що давали власне церковні землі, але також з десятини, що збиралася на користь церкви з усіх селянських господарств. Церковна десятина була одним з найбільших феодальних поборів із селянських тримань. 
    Не змінюючи феодального способу виробництва, лихварський капітал міцно присмоктувався до села, ще більш погіршуючи положення і без того задавленого феодальними поборами селянина. З економічної точки зору всю суму різноманітних повинностей і платежів французьких селян можна розглядати як єдину масу додаткового продукту, що витягується із селянства. Цей додатковий продукт поділявся на чотири нерівні частини: 
    а) сеньйоріальну ренту, 
    б) церковну ренту (десятину), 
    в) державні податки, 
    г) конституйовану ренту, як сучасники називали вище згаданий надценз на користь лихваря.

Категорія: Історія Франції | Додав: Ekzor
Переглядів: 3839 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 3.1/13
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук по сайту
Адміністрація
Mail Ekzor@inbox.ru
Опитування
Як ви відсвяткували Новий Рік?
Всего ответов: 1047
Друзі
Козацькі літописи та історія
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz