Наслідки Першої світової війни для Франції. Внутрішня та зовнішня політика уряду Ж. Клемансо - Історія Франції - Всесвітня історія - Все для історика
Все для історика
Середа, 07.12.2016, 11:29
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Всесвітня історіяРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Історія Росії [4]
Історія Німеччини [7]
Історія Франції [8]
Історія Англії [11]
Історія країн Скандинавського пів-ва [1]
Історія Іспанії [4]
Історія країн Латинської Америки [5]
Історія Китаю [5]
Історія країн Азії та Африки [18]
Різне [15]
Історія країн Північної Америки [4]
Історія Стародавньої Греції та Риму [7]
Історія Японії [5]
Історія Південних та Західних слов'ян [11]
Загадки цивілізацій [3]
Нумізматика [2]
Міфологія [0]
Монархи світу [1]
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Онлайн всього: 19
Гостей: 19
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Файли » Історія Франції

Наслідки Першої світової війни для Франції. Внутрішня та зовнішня політика уряду Ж. Клемансо
20.09.2010, 22:16

Перша світова війна мала, як відомо, планетарні наслідки. Вона стала для багатьох країн, зок­рема Франції, вододілом в її історичному бутті.

Комп'єнське перемир'я, яке було підписане 11 листопада 1918 року, більше схоже на капітуляцію Німеччини, сприймалося у Франції як торжество історичної справедливості і як вияв її військо­вої могутності та провідної ролі у світі. Всі політичні організації Третьої республіки підтримували тезу, що демократич­на Франція винесла на своїх плечах основний тягар війни і запла­тила за відданість цим принципам життями своїх найкращих синів. Не дивно, що популярним було гасло "Боші за все сплатять". "Дух перемоги" активно використовувався фанцузькими правлячими колами та урядом Жоржа Клемансо (листопад 1917 року – січень 1920 року) для обгрунтування їхнього лідерства на Паризькій мирній конференції.

Проте глобалістським претензіям Франції не сприяли внутрішні обставини, що склалися внаслідок участі країни у світовій війні. За перемогу у ній вона заплатила високу ціну. Фран­цузькі втрати у Першій світовій війні не мали аналогів у націо­нальній історії. За кількістю людських втрат вона поступалася лише Росії та Німеччині. Вони склали 1 млн.800 тис. загиблих ( удвічі більше ніж англійців і у 12 разів більше ніж американців), 2 млн. 800тис. поранених, 600 тис. калік. Загалом французька нація втратила у роки війни 16-27 відсотків чоловіків у віці 20-40 років. Частка Франції у населенні Європи скоротилася таким чином з 9,7 до 8,1 відсотка у 1930 році.

    Прямі втрати становили 12 відсотків загального багатства країни: 55 млрд.золотих франків (або 137 млрд. за курсом франка у 1920 році). Північно-східні регіони країни були в роки війни окуповані, що склало 7 відсотків території, але тут було сконцентровано 74 відсотки видобутку вугілля. 63 - виплавки сталі, 81 відсоток - чавуну. Повної руйнації зазнали майже 10 тис. промис­лових підприємств, 6 тис. км залізничних та 62 тис. км шосейних доріг. Торговельний флот зменшився на 50 відсотків. Промислове виробництво скоротилося на 40 відсотків, сільське господарство - на третину. У катастрофічному становищі опинилися фінанси - зовнішній борг союзникам сягав 7 млрд. доларів (40 млрд. франків), дефіцит державного бюджету у 1918 році склав 54 млрд. франків.

Воднораз статус країни-переможнищ гарантував Франції значні дивіденти:  місце постійного члена Ради Ліги Націй, німецькі колонії, повернення Ельзасу і Лотарингії, контроль упродовж 15 років над Саарським вугільним басейном, німецькі репарації (52 відсотки). Цілковито був ослаблений та роззброєний головний континентальний конкурент - Німеччина. Певною мірою підірвані переваги острівного становища Великобританії – союзника та конкурента.

Перші повоєнні роки були складними: скоротилося вироб­ництво, постала проблема працевлаштування демобілізованих, інфляція й дорожнеча життя стимулювали посилення страйково­го руху .У „великих” страйках 1919 і 1920 років брало участь по­над 2 млн. осіб. Всезагальний страйк залізничників тривав цілий місяць (травень) 1920 року. Дійшло до того, що французький уряд змушений був звернутися до американців по допомогу. Зважити­ся на такий крок було нелегко, враховуючи гострі протиріччя, які існували між обома союзниками з питань післявоєнного облашту­вання. Американці зобов'язалися збільшити поставки продоволь­ства у постраждалі райони, передати частину транспортних за­собів та трофейного обладнання. Німецьких військовополонених почали використовувати на відбудовних роботах.

Кабінет Ж.Клемансо пішов на поступки робочим. Весною 1919 року були прийняті два закони: про 8-годинний робочий день та право профспілок укладати колективні договори з підприємця­ми.

    З переможним завершенням війни припинив свою дію сусп­ільний та партійний консенсус, якого дотримувалися всі політичні сили країни у 1914-1918 роках. Обговорення повоєнних міжнародних та внутрішніх економічних проблем супроводжувалося бурхливими сутичками та дискусіями. На відміну від правих, які вимагали від Німеччини стовідсоткової сплати збитків, представники лівореспубліканських угруповань і соціалісти здебільшого концентрували увагу на досягненні соціальної стабілізації і на більш толерантному ставленні до переможених. Лідер соціалістів М. Кашен, перебуваючи під впливом революційних подій в Європі, переконував депутатів парламенту влітку 1919 року, що буржуазія не спроможна поліпшити політичне становище в країні. Ситуація ускладнювалася політикою Ж.Клемансо у повернених Франції за Комп'єнським перемир'ям провінціях - Ельзасі та Лотарінгії. Французький уряд, декларуючи якнайшвидшу інтеграцію провінцій, вдався до низки непопулярних заходів, які викликали протести населення новоприєднаних областей (більшість місце­вого люду розмовляло німецькою мовою). Німецьке населення Ельзасу та Лотарінгії зазнало дискримінації у правах. Розпочався перепис людей у цих провінціях і поділ їх на чотири категорії (А,Б,В,Г). Категорія „А” мала включати тих, у кого старші члени сім’ї були французами і мешкали у Франції до 1870 року. Катего­рія „Б” - тих, у кого батько чи мати мали французьке коріння. До категорії „В” належали вихідці із нейтральних країн, а до категорії „Г” відносили тих, у кого батьки були німцями. Тоді ж розпочала­ся депортація німецького населення з провінцій, як і поспішне впровадження тут світського законодавства республіки, що зачі­пало почуття католиків і порушувало принципи конкордату з Ват­іканом (укладений ще за німецьких часів).

Найголовнішою зовнішньополітичною подією для Франції стала її участь у міжнародній конференції, яка відкрилася 18 січня 1919 року у Парижі і метою якої була підготовка та укладення мирних договорів з Німеччиною та її союзниками. Місце прове­дення конференції та головування на ній Жоржа Клемансо віддзеркалювали роль й вклад Франції у досягненні перемоги над воро­гом та у повоєнному облаштуванні.

Французька програма післявоєнного миру була найрадикальнішою. Вона вимагала розподілу Німеччини на окремі держави, її повну демілітаризацію, проведення міжнародного судового процесу над підпалювачами війни, передачу Саару у власність Франції, встановлення кордону між Німеччиною та Францією по річці Рейн, створення на території Рейнської області маріонетко­вої держави, стовідсоткового відшкодування збитків, нанесених війною тощо.

Через спротив союзників Жоржу Клемансо не вдалося домог­тися повної реалізації своєї програми на Паризькій конференції. Від Німеччини відокремлювалася Саарська область і передавала­ся під управління Ліги Націй терміном на 15 років. Вугільні копальні Саару переходили у повну власність Франції. Лівий берег Рейну окуповувався військами Антанти (від 5 до 15 років). Ця те­риторія оголошувалася демілітаризованою. Така ж зона простя­галася на 50 км вздовж правого берегу Рейну.

Німецька армія розпускалася, окрім 100 тис., які формували­ся на добровільній основі. Німеччині заборонялося мати танки, авіацію, важку артилерію, флот. Союзники не дійшли згоди на конференції щодо суми репарацій з Німеччини. До 1 травня 1920 року Німеччина зобов'язувалася сплатити 20 млрд. золотих ма­рок грішми та товарами.

Контроль за цим покладався на союзну репараційну комісію під головуванням представника Франції. В разі несплати чи недотримання статей Версальського договору країни Антанти обумовили собі право введення військ на терито­рію Німеччини.

Відповідно до рішень Паризької конференції Франція, як і інші країни-переможниці, отримала у формі "мандатів" Ліги Націй частину німецьких колоній -  Того, Камерун, повернула собі Конго та турецьких - Сірію та Ліван.

Ратифікація Версальського договору у французькому парла­менті у 1919 році викликала значні дебати. Праві політичні сили обвинувачували Ж.Клемансо у нехтуванні національними інтере­сами Франції і скористалиться цією обставиною під час президен­тських виборів, які "батько перемоги" програє.

Важливим напрямком зовнішньої політики уряду Ж.Клеман­со стала боротьба проти Радянської Росії. За угодою з Англією про поділ російської території, підписаною ще в грудні 1917 року, за Францією закріплялися Україна, Бессарабія і Крим. Восени 1918 року французькі війська висадилися в Криму та на південному узбережжі України. Проте в квітні 1919 року кабінет Ж.Клеман­со відкликав свої військові сили і відмовився від відкритої інтер­венції проти Росії. Причина - повстання моряків французької ес­кадри у Чорному морі та у французьких портах Тулон і Брест, які були базами постачання інтервенції. Чимало учасників цих повстань були засуджені до різних термінів тюремного ув’язнення та каторжних робіт.

Таким чином, війна та її наслідки стали випробуванням для всієї політичної системи Третьої республіки.

 

 

 

 

Категорія: Історія Франції | Додав: Ekzor
Переглядів: 16071 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 3.8/16
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук по сайту
Адміністрація
Mail Ekzor@inbox.ru
Опитування
Як ви відсвяткували Новий Рік?
Всего ответов: 1047
Друзі
Козацькі літописи та історія
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz