Все для історика
Четвер, 24.08.2017, 00:22
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Питання до контрольної роботи - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Новітня історія Зх. Європи та Пн. Америки » Питання до контрольної роботи
Питання до контрольної роботи
EkzorДата: Четвер, 14.04.2011, 10:23 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Розпалення вогнища війни на Далекому Сході
Влітку 1931 р. в Маньчжурії сталися зіткнення між китайськими та корейськими поселенцями, які спричинили погроми китайців у Кореї. Оскільки корейці, котрі мешкали у Маньчжурії, були японськими підданими, Японія скористалася цими подіями. Восени 1931 р. вона окупувала найважливіші пункти в зоні Південно- Маньчжурської залізниці та в районі Мукдена. Цей акт агресії започаткував серйозний воєнний конфлікт на Далекому Сході.
Здійснюючи плани, накреслені у «Меморандумі Танака», Японія наприкінці 1931 - на початку 1932 р. захопила район Цзиньчжоу на півдні Маньчжурії і розпочала наступ на Шанхай. Навесні 1932 р. Токіо підписав угоду з китайським урядом, і бойові дії припинилися.
4 березня 1932 р. за допомогою японців було утворено маріонеткову державу Манчжоу-го, правителем якої став останній представник маньчжурської династії Цін Пу II. Восени того ж року між Японією і Манчжоу-го було підписано протокол про «воєнний союз», який дозволив розмістити японські війська на території новоутвореної держави. Японія домагалася визнання Лігою Націй її дій в Китаї та офіційного визнання Манчжоу-го. Відмова Ліги Націй задовольнити претензії Токіо призвела до виходу Японії з цієї міжнародної організації у березні 1933 р.
Японці продовжували розширювати свою присутність у Китаї. Наприкінці 1933 р. вони ввели війська в провінцію Чахар, а в травні 1935 р. - в демілітаризовану зону провінції Хебей. У Північному Китаї японці організували рух за автономію Внутрішньої Монголії.
Зближення урядових структур Японії з гітлерівською Німеччиною, підписання Антикомінтернівського пакту повністю узгоджувалося з її політикою «великої війни» у Китаї.
Підготовка до цієї війни супроводжувалася інтенсивною ідеологічною обробкою японців. Збройні сили виховувалися на морально-етичному кодексі самураїв-бусідо. Мораль воїна повинна була стати стрижнем японського національного духу, втілювати любов до імператора та Вітчизни.
Новий наступ Японії на Північній Китай розпочався 7 липня 1937 р. Невдовзі воєнні дії охопили всю територію країни. До 80% бюджетних видатків Японії припадало на військові потреби. Уряд Коноє змушений був посилювати боротьбу з антивоєнними настроями в країні. Офіційно ця політика називалася «рухом за мобілізацію національного духу». До березня 1938 р. кількість заарештованих за участь в антивоєнних виступах досягла 10 тис. чол.
Ліга Націй у жовтні 1937 р. висловила свою моральну підтримку Китаю, засудивши японську агресію. Брюссельська конференція, скликана Лігою Націй у листопаді 1937 р., ще раз засудила агресивні дії Японії. У відповідь уряд Каноє відмовився від участі у конференції, ігнорувавши декларацію, прийняту її учасниками.
11 листопада 1937 р. японські війська зайняли Шанхай, а через два дні Нанкін. З січня 1938 р. японці розпочали бомбардування південних китайських міст. У жовтні 1938 р. були окуповані важливі стратегічні центри Південного Китаю Кантон і Ханькоу. 22 грудня 1938 р. прем'єр Каноє в урядовій декларації оголосив про встановлення «нового порядку у Східній Азії». Японія вимагала приєднання Китаю до Антикомінтернівського пакту, визнання ним Манчжоу-го та розміщення японських військових баз на китайських територіях.

Мирні договори з Туреччиною та Болгарією
Севрський мирний договір — був підписаний 10 серпня 1920 р. у Севрі (поблизу Парижа). Згідно з угодою, Палестина та Ірак передавалися Великобританії, Сирія і Ліван — Франції як підмандатні території. Туреччина відмовлялася від усяких зазіхань на Аравійський півострів і країни Північної Африки, визнавала англійський протекторат над Єгиптом, англійську анексію Кіпру, передавала Італії Додеканесські острови. Східна Фракія та Едірне (Адріанополь), Галліпольський півострів передавалися Греції. Зона проток підлягала повному роззброєнню і поступала під контроль створеної Антантою міжнародній Комісії проток. Севрський мирний договір відновлював режим капітуляції, фактично надавав державам Антанти право втручатися у внутрішні справи Туреччини, обмежував турецькі збройні сили 50 тис. солдат і офіцерів, у тому числі 35 тис. жандармерії. Його підписання викликало величезне обурення турецького народу. Уряд Великого національного зібрання Туреччини (створений в квітні 1920 р.) відкинув договір.
27 листопада 1919 р. підписано Нейський договір з Болгарією. Вона втратила вихід до Егейського моря -Західну Фракію, що відійшла до Греції; частина Македонії переходила до КСХС; Південна Добруджа залишалася у складі Румунії. Репарації становили 2,25 млрд золотих франків, які країна повинна була виплатити протягом 37 років. Її господарство та фінанси були поставлені під контроль Міжсоюзної комісії з представників Великобританії, Франції та Італії. Військові статті договору обмежували види озброєння та чисельність армії (до 20 тис.), чисельність поліції і жандармерії Болгарії.

Сутність і протиріччя версальсько-вашингтонської системи
Версальсько-Вашингтонська система — Версальсько-Вашингтонська система являла собою визначену форму політичної організації міжнародних відносин після війни 1914 - 1918 р. і була закріплена в договорах і угодах 1919 - 1922р. Була розрахована на закріплення післявоєнного переділу світу і спрямована не тільки проти переможених держав, але і проти національно-визвольного руху в колоніях і залежних країнах.
Основу Версальсько-Вашингтонської системи в Європі заклали Версальський договір 1919
Сен-Жерменський мирний договір 1919.Пізніше система була розвинена такими міжнародними угодами:
Неїський мирний договір Тріанонський договір Севрський мирний договір, угодами, прийнятими на Вашингтонській конференції 1921—1922. Зрештою Версальсько-Вашингтонська система не змогла знищити усіх протиріч, а з початком Другої світової війни остаточно розвалилася.
Оформлення нового світового порядку в Європі після Першої світової війни було ускладнено революцією в Росії і хаосом у Східній Європі. Виробленням Версальського договору займалися тільки переможці, що найчастіше переслідували різні цілі. Для Франції основне значення мало максимальне ослаблення Німеччини, що дозволяло закріпити французьку гегемонію в Європі й убезпечити її східні границі. Англія і США були більш зацікавлені в збереженні європейської рівноваги. Для цього було потрібно в більшому ступені враховувати інтереси Німеччини, що в умовах розпаду Австро-Угорщини, революції в Росії, загального національно-революційного підйому і діючої більшовицької пропаганди можна було використовувати як стабілізуючий фактор у Центральній і Східній Європі. У підсумку версальські домовленості були компромісом між цими крайніми позиціями за рахунок переможених, що визначило революційний підйом в Угорщині, становлення масових комуністичних партій і реваншистський вектор зовнішньої політики Німеччини. Англія і Франція намагалися використовувати нові держави, що виникли в Європі, як проти більшовицької революції, так і проти німецького реваншизму. Однак роль союзників Лондона і Парижа ніколи не була занадто висока і мала тенденцію до зниження.
Гарантією міцності Версальської системи могла б стати погоджена позиція Англії, Франції і США. Однак США з ряду причин самоусунулися від політичних проблем Європи, а Англія і Франція по-різному бачили перспективу європейської рівноваги. Німеччина, що стала об'єктом Версальського договору, і СРСР, що взагалі знаходився поза рамками нової системи міжнародних відносин, цілком природно стали її супротивниками. Тим самим Версальська система залишалася неврівноваженою і не універсальною, а її відносно високий ступінь конфліктності, незважаючи на широку пропаганду пацифізму, визначалася збереженням розподілу політичної карти Європи на переможців і переможених.

Мирні договори з Угорщиною та Австрією.
Тріанонський мирний договір з Угорщиною. Мирний договір з Угорщиною був підписаний 4 червня 1920 року. Затримка була пов’язана з існуванням Угорської радянської республіки. Територія Угорщини за новими домовленостями скорочувалась на 77 відсотків, а населення — на 59 відсотків. Під владу Румунії відійшли області Трансільванія та Банат, до Королівства сербів, хорватів і словенців — Воєводина і Хорватію. Угорщина більше не мала виходу до Адріатичного моря. Угорщина могла мати армію не більше 35 тис. чоловік і повинна була сплачувати репарації.
Сен-Жерменський мирний договір з Австрією За умовами Сен-Жерменського договору з Австрією, підписаного в передмісті Парижа 10 вересня 1919 р., колишня Австро-Угорська імперія припиняла своє існування. Південний Тіроль переходив до Італії, території Чехія та Моравія стали областями нової держави - Чехословаччини, українська Буковина передавалась під контроль Румунії Австрія могла мати не більше 30-тисячну армію, її флот повністю переходив до союзників. Заборонялось коли не будь об'єднуватися Австрії та Німеччині. «Особливою декларацією» заборонялись політичні та економічні зв'язки Австрії з Угорщиною.

Локарнська конференція 1925
ЛОКАРНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1925 - міжнар. конференція, що відбулася 5—16.Х 1925 у м. Локарно (Швейцарія). її учасники — Бельгія, Великобританія, Італія, Німеччина, Польща, Франція та Чехословаччина — підсумували тривалі переговори про гарантії кордонів, які склалися у Європі після Першої світової війни 1914— 18. Заключний акт Л. к. 1925 констатував укладення договору між Німеччиною, з одного боку, і Бельгією, Великобританією, Італією та Францією, з другого, та 4 арбітраж, договорів (угод) між Німеччиною, з одного боку, та Бельгією, Польщею, Францією і Чехословаччиною, з другого. В Локарно ці акти були парафовані, а остаточно підписані 1.ХІІ 1925 у Лондоні. Осн. договір—т. з. Рейнський гарантійний пакт —набув сили після вступу Німеччини до Ліги Націй 14.ІХ 1926. У ньому йшлося про недоторканність нім.-франц. та нім.-бельг. кордонів, встановлених Версальським мирним договором 1919, і про збереження Рейнської демілітаризов. зони. Гарантами цього пакту стали Великобританія та Італія. Водночас пакт не передбачав жодних гарантій сх. кордонів Німеччини. Франція, яка спочатку вимагала гарантій кордонів Польщі та Чехословаччини, в Локарно капітулювала перед Великобританією, відмовилась від своїх вимог, обмежившись прийняттям угод з названими країнами про взаємну допомогу згідно зі Статутом Ліги Націй. Ці угоди не ввійшли до системи гарант, актів, у Заключному акті не відбиті, тому для ін. учасників Л. к. 1925 обов'язкової сили не мали. Відсутність гарантій сх. кордонів свідчила про тимчас. характер встановленого Версал. мир. договором 1919 держ.-тер. устрою Сх. та Пд.-Сх. Європи, що певною мірою спонукало нім. реваншистів домагатися тер. змін на свою користь. США офіційно в Л. к. 1925 участі не брали, але чинили фін. тиск на Францію, якій довелося відмовитися від сподівань на ослаблення Німеччини і змиритися з тим, що вона визнавалася рівноправною д-вою. США та Великобританія були задоволені результатами Л. к. 1925. Більшість тогочас. політиків переоцінювала значення конференції, вважаючи, що її рішення сприятимуть стабілізації обстановки в Європі. В СРСР результати Л. к. 1925 розглядали як спробу утворення єдиного антирад. фронту.

Генуезька та гаазька конференція.
Генуе́зька конфере́нція — міжнародна зустріч з економічних і фінансових питань в Генуї (Італія), проходила з 10 квітня по 19 травня 1922 року. В ній брали участь 29 держав. Це була перша представницька міжнародна конференція, де брали участь країни Четверного союзу та Росія. Головною проблемою обговорення була проблема економічних зв'язків та проблема повернення російських боргів. Генуезька конференція відкрилася 10 квітня 1922 р. Вона обговорювала чотири групи питань - політичні, економічні, фінансові і транспортні. У частині, що торкалася стосунків з Росією головними спірними питаннями були два: борги колишніх російських урядів західним кредиторам, визнання яких радянським керівництвом домагалися західні країни; і повернення колишнім власникам націоналізованої іноземної власності в Росії. Ні по одному з цих питань радянська делегація не поступилася. В той же час, вона заявила про визнання "каннської резолюції" як основи для переговорів із зарубіжними країнами і зробила свої пропозиції про представлення концесій для іноземного капіталу, список яких частково співпадав із списком об'єктів іноземної власності, націоналізованої більшовиками після жовтневої революції. Тактика західної сторони полягала в тому, щоб колективними зусиллями усіх держав знайти прийнятну компромісну схему вирішення питань боргів і іноземної власності в Росії. Позиція більшовиків визначалася прагненням розколоти "блок кредиторів". Радянська делегація була готові обговорювати не загальну схему вирішення боргової проблеми, а тільки конкретні питання компенсації окремим країнам за конкретні іноземні підприємства, копальні і тому подібне, пов'язуючи їх при цьому з вимогами про надання нових кредитів. Паралельно радянська сторона пред'явила контр-претензии країнам Антанти за матеріальний збиток, заподіяний під час інтервенції.
ГААЗЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1922 - - міжнар. конференція, що відбулася 15.IV— 19.VII 1922 у м. Гаазі (Нідерланди) за рішенням Генуезької конференції 1922, яка утворила рос. і нерос. рівноправні комісії для вивчення і врегулювання питань щодо претензій зх. держав до рад. республік. Ці претензії стосувалися боргів царського і Тимчас. урядів Росії та компенсацій кол. власникам у зв'язку з націоналізацією на тер. Рос. імперії підприємств та ін. майна іноз. фіз. і юрид. осіб. У Г. к. 1922 взяли участь ті самі країни, що і в Генуезькій, але на рівні вже не урядів, а ділових кіл та експертів. Позиції сторін майже не змінилися. Серед зх. країн най-жорсткішу займала Франція, яка в особі прем'єр-міністра Р. Пуанкаре наполягала на перетворенні Г. к. 1922 на звичайну нараду експертів та на відмові.
Підписання Рапальського договору відбулося під час Генуезької конференції 16 квітня 1922 року. Це договір між радянською Росією та Німеччиною, який передбачав відновлення дипломатичних і консульських відносин між обома країнами, що було ударом по ізоляції радянської Росії й Німеччини. Обидві держави взаємно відмовилися відшкодувати воєнні витрати (Німеччина відмовилася від Брестського миру, Росія — від німецьких репарацій). Договір передбачав розвиток взаємовигідної торгівлі між обома державами на основі принципу найбільшого сприяння.
Рапальський договір мав велике значення. Це було перше юридичне визнання радянської Росії. Обидві країни були життєво заінтересовані в такому договорі. Вже наприкінці 1922 року значно поліпшилася торгівля між цими двома країнами.

Тристоронній пакт
27 вересня 1940 р. вона уклала Тристоронній пакт (Берлінський) трьох агресорів — Німеччини, Італії, Японії — про поділ сфер впливу в СРСР і встановлення "нового світового порядку" в Європі та Азії. В таємному додатку передбачалася взаємодопомога в підготовці війни проти Англії й США, але загалом цей воєнний союз спрямовувався насамперед проти СРСР. Цей глибокий перекрій карти Європи був закріплений німцями шляхом підписання 27 вересня тристороннього пакту. Після Другого Віденського арбітражу стосунки між Німеччиною й СРСР погіршали. 10 вересня Молотова повідомили, що віднині румунський кордон гарантуватимуть Німеччина та Італія. 21 вересня він надіслав протест і зажадав німецької підтримки щодо передачі Радам Південної Буковини. Зауважимо, що саме наприкінці липня 1940 р. Гітлер серйозно намірився готувати напад на СРСР і почалася розробка плану «Барбаросса». Одначе треба було вжити спеціальних заходів перестороги, щоб приховати від Росії готування наступу на схід. 27 вересня Німеччина, Італія та Японія підписали в Берліні тристоронній пакт — договір про політичний, воєнний і економічний союз на випадок, якщо на одну зі сторін нападе держава, яка досі не брала участі у війні в Європі або в китайсько-японській війні. Стаття V зазначала, що цей пакт не позначиться на відносинах між його учасниками й СРСР. Документ цей мав незмірно більшу вагу, ніж Антикомінтернівський пакт . З цього моменту німецька політика спрямовувалася на залучення до тристороннього пакту якомога більшої кількості інших країн. Була зроблена спроба залучити до пакту Іспанію. Гітлер і Муссоліні конче хотіли втягти франкістську Іспанію у війну. Коли Укладалося перемир'я між Францією й Німеччиною, Франко досить розпливчасто заявив, що він готовий. Але, не бажаючи завдавати своїй виснаженій громадянською війною країні нових руйнувань, він поставив попередні умови. Так, він вимагав запевнення, що Іспанія забере собі Гібралтар, Французьке Марокко, департамент Оран, де проживало багато іспанців, великі території в басейні Ріо-де-Оро та в Гвінеї. У 1940 р. до тристороннього пакту приєдналися лише Угоршина (20 листопада), Румунія (23 листопада) і Словаччина. Ці три країни відтак стали або лишилися сателітами Осі. Крім того, Угорщині довелось погодитися з тим, щоб 60 тисяч німців, які проживали на її території, об'єдналися в самостійну націонал-соціалістську організацію під прямим контролем райху.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
Форум » Навчання » Новітня історія Зх. Європи та Пн. Америки » Питання до контрольної роботи
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz