Після численних перемог, отриманих італійцями над Османською імперією в Італійсько-Турецькій Війні 1911 р. Балканські країни усвідомили потребу в співпраці для спільного протистояння Туреччині. Цьому також активно сприяла Російська дипломатія.
13 березня 1912 р. між Сербією і Болгарією було підписано секретний двосторонній захисний договір про альянс, який містив секретний додаток про розділ Туреччини.
12 травня 1912 відповідно до цього договору було підписано військову конвенцію, за якою у випадку війни проти Туреччини або Австро-Угорщини Сербія мала виставити армію в 150 тисяч, Болгария — 200 тисяч.
29 травня 1912 між Болгарією та Грецією було підписанням Греко-Болгарський договір. Греція ставила мету зміцнити власну безпеку і взяти участь в можливому поділі території Османської імперії.
Пізніше подібний договір було підписано між Болгарією і Чорногорією, в результаті чого на Балканах виникла мережа альянсів, спрямованих проти Туреччини.
Франція і Англія вбачаючи вплив на Лігу Російської імперії, та Австро-Угорщина, яка не бажала посилення на своїх південних кордонах Сербської держави, намагались відмовити Лігу від вступу у війну, але ці спроби виявились марними.
30 вересня 1912, готуючись до війни з Туреччиною, Болгарія і Сербія провели мобілізацію.
5 жовтня 1912 Греція і Болгарія уклали військову конвенцію до договору від 29 травня 1912.
8 жовтня 1912 Чорногорія оголосила війну Туреччині, розпочавши Першу Балканську війну.
13 жовтня 1912 інші три держави Ліги подали Туреччині ультиматуми, а 17 жовтня — оголосили війну проти неї.
Під час війни комбіновані християнські армії колишніх колоній Туреччини низкою перемог фактично знищили Оттоманську владу в Європі, але в результаті поділу відвойованої у Туреччини території Македонії між країнами Ліги виникли суперечності. Напруженість призвела до розпаду Ліги і початку серед колишніх союзників Другої Балканської війни, в якій Болгарія протистояла Сербії і Греції, до яких пізніше приєднались Османська Імперія і Румунія. 7 жовтня 1913 війну Болгарії об'явила також і Російська імперія. У боротьбі за остаточне звільнення від турецького гніту народів Бал-канського півострова у 1912 р. оформився Балканський союз, основу якого склав болгаро-сербський договір. Згодом було укладено болгаро-грецький союзний договір і болгаро-чорногорську угоду. Союз"(Болгарія, Сербія, Чорногорія і Греція) формувався при підтримці Росії, що намагалася перешкодити Австро-Угорщині і Туреччині в їхній експансії на Балкани. Союз підтримували Англія і Франція.
У 1912—1913 рр. відбулося дві Волконські війни: перша — з жовтня 1912 р. до травня 1913 р., друга — з червня до серпня 1913 р. Болгарія і Сербія намагалися оволодіти частиною Македонії. Болгарія хотіла мати вихід до Егейського, а Сербія — до Адріатичного морів.
Приводом до проголошення війни стала відмова Туреччини провести реформи в європейських володіннях з надання автономії Македонії і Фракії. Союзники вимагали також призупинити мобілізацію турецької армії. У жовтні Чорногорія розпочала воєнні дії проти Туреччини, а згодом у війну вступили інші члени союзу. Чисельна перевага військ союзників, ліпша організованість, проведення воєнних дій на територіях, що були заселені спорідненими народами, визначили успіхи союзних військ. Болгарська армія скувала турецькі війська, які у Фракії прикривали шлях на Стамбул. А в битві біля Люлебургаза турецькі війська були розбиті. Решткам і резервним частинам вдалося закріпитися біля Стамбула.
Значних успіхів союзні війська досягли в Македонії і Албанії. Сербські війська вийшли до Адріатичного моря. У південній Македонії грецькі війська разом з болгарськими зайняли Салоніки. Грецький флот панував в Егей-ському морі та блокував вихід із проток.
Ці успіхи союзних військ занепокоїли царську Росію, Австро-Угорщину і Німеччину: Росія не хотіла окупації болгарами Стамбула, бо вбачала в цьому ускладнення з вирішенням питання щодо проток Босфор і Дарданелли, на які вона претендувала. Австро-Угорщина виступила проти виходу до Адріатичного моря Сербії (Сербію підтримувала Німеччина). До того ж турецькі війська зупинили болгар на підступах до Стамбула. За таких умов у грудні 1912 р. між союзниками і Туреччиною було досягнуто перемир'я. Проте в цей час у Стамбулі було здійснено переворот і до влади прийшли так звані младотурки, які домовилися про іноземні позики, взяли курс на зближення з Німеччиною. Новий уряд відмовився від умов перемир'я, і у лютому 1913 р. розпочався новий етап війни. Проте після ряду поразок новий уряд пішов на нове перемир'я, і за Лондонським мирним договором Туреччина втратила європейські володіння, крім Стамбула і деякої території Фракії.
Друга Балканська війна була спричинена різким загостренням відносин у таборі союзників. Греція претендувала на території в Македонії і Фракії, а Сербія, яка не одержала виходу до Адріатики, вимагала компенсації в Македонії.
Для реалізації своїх планів Греція і Сербія підписали таємний договір (1913 р.) проти Болгарії, до якого приєдналася і Румунія, що за свій нейтралітет у попередній війні прагнула компенсації. Підігрівала міжусобиці і Австро-Угорщина, яка розглядала Балканський союз як дітище Антанти. У червні болгарські війська атакували грецькі й сербські позиції в Македонії. На підтримку Сербії виступили Чорногорія, а потім свої війська на Софію направила і Румунія. Поразкою болгарських військ на грецькому і сербському напрямку скористалася Туреччина, яка, порушивши умови Лондонського договору, захопила в Адріанополь. Болгарія капітулювала. Згідно з Бухарестським мирним договором 1913 р. між Болгарією з одного боку і Грецією, Румунією, Сербією і Чорногорією з іншого, Болгарія втрачала більшу частину територій в Македонії і Фракії. Крім того, за умовами договору між Туреччиною і Болгарією остання вимушена була залишити Адріанополь. Внаслідок цих війн відносини між балканськими державами, між Австро-Угорщиною і Сербією, між Австро-Угорщиною і Росією стали надзвичайно напруженими. Румунія відійшла від Троїстого союзу і почала зближуватися з Антантою, а Болгарія перейшла на бік австро-німецького блоку.
Головна 
