Територію Сербії тим часом поділили між собою Австро-Угорщина та
Болгарія. Окупація, під час якої діяв режим справжнього терору (особливо
відзначалися в цьому болгари), тривала до осені 1918 р., коли сербам, за
підтримки держав Антанти, вдалося досить швидко визволити територію
країни й навіть продовжити наступальні дії в областях, населених
"австрійськими " слов'янами.
Це стало наслідком успішних операцій модернізованої сербської армії, яка
поновила свої дії влітку 1916 р. на Салоніцькому фронті, виявивши взірці
мужності у важкій і виснажливій битві в районі Каймакчалана (12—30
вересня 1916 р.).
Перемоги сербів на полях битв і розпад Австро-Угорщини, який почався
внаслідок поразки в Першій світовій війні, знову висунули на порядок
денний європейської політики питання державного устрою слов'ян
Волконського півострова. Після певних вагань великі держави, передовсім
Велика Британія та Франція, визначилися на користь створення єдиної
держави південних слов'ян на основі Сербії як єдиної на півострові
країни-переможниці.
1 грудня 1918 р. в Белграді було проголошено заснування Королівства
сербів, хорватів, словенців, у рамках якого Сербія об'єднувала навколо
себе всіх "австрійських" слов'ян з Хорватії, Славонії, Далмації, а також
Чорногорію та Боснію і Герцеговину. Правлячою династією в новій країні
стала сербська королівська династія Карагеоргієвичів.