Об’єкт, предмет i завдання методики навчання історії - Форум
Все для історика
Середа, 07.12.2016, 11:31
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Об’єкт, предмет i завдання методики навчання історії - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (Методика викладання історії) » Об’єкт, предмет i завдання методики навчання історії (і все інше по першому питанню)
Об’єкт, предмет i завдання методики навчання історії
WARNINGДата: Неділя, 09.06.2013, 08:20 | Повідомлення # 1
Курінний отаман
Група: Користувачі
Повідомлень: 128
Репутація: 1
Статус: Offline
Методика навчання історії 

- педагогічна наука про завдання, зміст і методи навчання історії. Досліджує закономірності навчання історії в цілях підвищення його ефективності і якості.
  Основні компоненти - цілі навчання, зміст і структура.
Дає відповіді на запитання чому вчити, навіщо вчити і як вчити. Завдання: науково-методична організація навчального процесу, організація навчальної діяльності учня, результати навчання.
Цілі: оволодіння учнями основами знань про історичний процес розвитку суспільства з найдавніших часів і до наших днів. Розвиток здатності осмислювати події і явища дійсності на основі історичного знання, формування ціннісних орієнтирів і переконань учнів на основі ідей гуманізму, досвіду історії, патріотизму, розвиток інтересу та поваги до історії та культури інших народів.
Завдання - визначення змісту і структури історичної освіти, які закріплені в стандартах і програмах та на основі їх викладаються в підручниках (відбір основних фактів, терміни, понять).
 - Науково-методична організація процесу навчання (форми, методи, методичні прийоми, засоби викладання і навчання). 
- Розвиток пізнавальних здібностей учнів (розвиваються в процесі навчання історії, вчаться розуміти засвоювати і застосовувати історичні знання).
Об'єктом дослідження методики виступає процес навчання.
Предмет - це «логічне поняття, що становить зміст думки, пізнання, те, на що спрямована пізнавальна, творча, практична діяльність». В. Ключевський предметом вивчення історії вважав «низку явищ, якими проявляється історичний процес». Отже, предметом методики навчання виступає конкретна сторона, сфера, частина об'єкта дослідження, тобто певна система навчання історії, що містить взаємопов'язані компоненти (зміст, організацію, результати навчання тощо) і закономірні зовнішні і внутрішні зв'язки цієї системи, які обумовлюють її функціонування.

Завданнями освітньої галузі є:

 - підготовка учнів до взаємодії з соціальним середовищем, до са-мореалізації їх як особистостей в умовах багатоманітного світу через І&своєння комплексу знань, формування відповідних компетенцій;

 - формування в учнів національних та загальнолюдських цінностей, толерантного ставлення та поваги до інших народів, правової свідомості, економічного мислення; формування в учнів критичного мислення, навичок оцінювання суспільних явищ і процесів, життєвих ТВ прикладних особистісно-життєтворчих, соціалізуючих, комунікаційних, інтелектуально-інформаційних навичок;

 - формування в учнів почуття власної гідності, відповідальності, особистішого ставлення до подій і явищ суспільного життя, досвіду смоційно-оцінної діяльності, здатності визначати власну активну життєву позицію, робити свідомий вибір, встановлювати особисті ЦІЛІ, спрямовані на розвиток суспільства, держави, забезпечення власного добробуту та добробуту своєї родини.

Зв'язок методики навчання історії з іншими науками 
У зв'язку з істотним оновленням і розширенням методологічної бази методичних досліджень принципового перегляду підлягає питання про зв'язок методики навчання історії з іншими науками. У колишні роки коло суміжних наук обмежувався історією, педагогікою і психологією.
Очевидно, що «органічний зв'язок методики історії з сутністю самого навчального предмета» (В. Г. Карцов) у будь-які часи буде здійснюватися у змісті навчального матеріалу, формування якого відбувається на основі даних історичної науки. Спочатку методисти заперечували, що цей зв'язок існує також у формах, способи і засоби вивчення історичного процесу, використовуваних наукою і школою. Пізніше під впливом ідеї «активізації навчального процесу» було визнано, що «дослідницький метод, який використовується в навчанні історії в старших класах, дозволяє в доступних формах і видах частково вводити учнів в лабораторію вченого» (С. А. Єжова). Сьогодні взаємодія методики навчання історії з фундаментальною наукою розглядається значно ширше, поширюючись на концептуальні основи і методи діяльності.
У системі педагогічних наук методика тісно пов'язана з дидактикою і спирається на загальні положення про проектування навчального змісту, форм, методів, прийомів і засобів навчання. Грунтуючись на принципах виховання, методика розкриває мети навчання конкретного навчального предмету, його значення для духовно-морального становлення особистості школяра. Методика спирається також на дані педагогічної психології і фізіології вищої нервової діяльності. При обгрунтуванні системи шкільної освіти з конкретного предмета використовуються знання з логіки та історії відповідної науки, наукознавства.
Безумовно, що і це далеко не повний перелік наук, які мають відношення до методики навчання історії в сучасній школі. Наприклад, поява у змісті курсів історії питань з історії та культури народів Росії, побуту, релігії, економіки, соціальних рухів у різних країнах світу та іншого передбачає встановлення зв'язків з етнографією і етнологією, релігієзнавства, соціології, політології, економічної теорії та іншими науками. Регіоналізація шкільної історичної освіти актуалізує звернення до понятійному апарату регіонознавства та суміжних з ним наук. Проектування змісту історичної освіти на профільному рівні ще більше розширює коло наук, основи яких вливаються в його зміст.

У сучасних педагогічних дослідженнях також можна побачити використання різних підходів до розбудови сучасної системи шкільної освіти, зокрема історичної. Серед них:

- діалектичний підхід, що дає можливість розкрити сутність педагогічних явищ на основі історико-теоретичного аналізу з урахуванням того, що освіта  обумовлюється матеріальним життям суспільства і рівнем його соціокультурного розвитку;
- антропологічний підхід, що забезпечує цілісність виховання і освіти людини у процесі формування особистості, пріоритет у ній загальнолюдських цінностей;
- культурологічний, аксіологічний і цивілізаційний підходи, що доз-иоляють розглядати освіту як одну з основних складових культури і цивілізації.

ПИТАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ'ЯЗКІВ У НАВЧАННІ ІСТОРІЇ

Безперечним є той факт, що жоден навчальний предмет неможливо викладати у повній ізоляції від інших галузей людських знань. Зв'язки між предметами допомагають комплексно підходити до навчання та виховання учнів, виступають зв'язуючою ланкою між предметами, які вивчаються у сучасній школі.

Проблемою реалізації міжпредметних зв'язків займалися такі дослідники, як Р.Б. Вендровська, В.В. Баранова, Г.В. Клокова, Ф.П. Коровкіна та ін. В той же час питання реалізації міжпредметних зв'язків у навчанні історії висвітлено недостатньо.

Особливості формування зв'язків між предметами у навчанні історії обумовлені базовою наукою, структурою і змістом учбового предмету, його цілями і місцем в учбовому плані школи. Вивчення історії формує у учнів методологічні знання, важливі для вивчення інших предметів. Тим самим створюється важлива передумова для цілісного сприйняття світу. Вже в середніх класах вивчення історії зумовлює утворення необхідного історичного фону для таких предметів як основи права, література, географія. В свою чергу, опора на знання, отримані при вивченні інших курсів, під час опанування історією, допомагає утворити у учнів цілісне розуміння об'єктивної картини світу, встановити взаємозв'язки, які існують між природним і суспільним середовищем.

Особливістю структури і змісту історичної освіти у школі є наявність двох самостійних курсів - української та всесвітньої історії, вивчення в хронологічній послідовності важливих подій і процесів з давніх часів до сьогодення. Формування принципу історизму неможливо при вивченні тільки однієї країни або історичної епохи. Важливо постійно спеціальними запитаннями і завданнями ставити учня в ситуацію, яка потребує від нього співвідношення подій з епохою, яка розглядається. Міжкурсові зв'язки дозволяють більш повно розкрити історію окремої країни. При цьому важливо показати роль зовнішніх факторів, які впливають на історію тієї чи іншої країни. Застосування міжкурсових зв'язків особливо необхідне при розгляді питань зовнішньої політики, економіки, культурного розвитку.
Для успішної реалізації міжпредметних зв'язків вчителю історії необхідно детально знати не тільки програму, але й зміст підручників, методичних посібників з таких предметів, як література, географія, дисципліни естетичного циклу. Саме з цими предметами можливі найбільш часті зв'язки у навчанні історії. Іноді ефективному здійсненню міжпредметних зв'язків заважають недоліки учбового плану: невдале співвідношення в окремих паралелях курсів історії з курсами літератури, економічної і соціальної географії. Одночасно міжпредметні зв'язки не повинні порушувати основних положень діючої учбової програми та перевищувати ліміт часу та обсягів інформації, що подається учням. Сучасний педагог повинен чітко виділяти головне та другорядне. Непотрібно надавати учням інформацію, котра не має практичної, теоретичної, виховної користі [2].

Міжпредметні та внутрішньопредметні зв'язки, які закладені в програмах, підручниках, не знайдуть застосування на практиці, якщо вчитель не оволодіє методикою находження оптимального варіанту залучення знань інших дисциплін чи курсів. Багато чого залежить від рівня професійної підготовки учителя, прагнення зробити власні підходи до встановлення взаємозв'язку між предметами. Доцільно практикувати об'єднанні заняття, які пов'язані єдністю проблематики. Наприклад, проведення шкільної лекції або семінару на міжпредметній основі, які присвячені глобальним проблемам сучасності тощо. Крім того, вчителю історії важливо продовжувати розвивати уміння, які формувались у учнів при вивченні інших предметів - вміння працювати зі схемами, таблицями, картами, статистикою та ін.

Ефективне застосування внутрішньопредметних і зовнішньопредметьних зв'язків обумовлюється використанням наступних методичних прийомів:

- пояснення нового з опорою на раніш відомий учням фактичний та теоретичний матеріал із попередніх курсів історії та іншого учбового предмету;

- співвідношення і інтеграція однотипного матеріалу із курсів вітчизняної та всесвітньої історії або інших учбових предметів;

- узагальнення знань на міжпредметній основі шляхом складення різних тематичних таблиць;

- утворення проблемних ситуацій на міжпредметній і курсовій основі, постановка проблемних завдань, які вимагають застосування знань що були засвоєні на суміжних курсах;

- проведення міжпредметних конференцій, диспутів, тематичних вечорів з доповідями та повідомленнями учнів при застосуванні матеріалів з різних предметів;

- проведення міжпредметних екскурсій;

- сумісні уроки-семінари, присвячені розбору та обговоренню різних документів та матеріалів;

- проведення уроку двома вчителями різних предметів (історії та географії, історії та літератури).

Таким чином, здійснення міжпредметних зв'язків у навчанні історії, постійне звернення до раніш засвоєних історичних, географічних та інших понять, при правильній організації учбового процесу, дозволяє сформувати історичні знання; сприяє розвитку історичного мислення учнів, яке передбачає загальне розуміння історичного процесу в його різноманітності й суперечності; передбачає застосування історичних знань і набутих умінь.
 
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (Методика викладання історії) » Об’єкт, предмет i завдання методики навчання історії (і все інше по першому питанню)
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz